Ухвала
13 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 200/17337/17
провадження № 61-865сво21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Синельникова Є. В.,
суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Шевченківський районний відділ в м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., від 03 грудня 2020 року,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Шевченківський районний відділ в м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (далі - КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що згідно ордеру № 2297 від 31 січня 2002 року вона та її чоловік ОСОБА_2 отримали у користування житлову площу у розмірі 11,5 кв. м в кімнаті АДРЕСА_1 . Починаючи з грудня 2016 року, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, відповідач, зібравши свої особисті речі, виїхав із вказаної кімнати у невідомому напрямку. Вона єдина, хто фактично проживає у кімнаті, сплачує комунальні платежі.
ОСОБА_1 зазначала, що перебування відповідача протягом тривалого часу на реєстраційному обліку за адресою її житла завдає збитків, оскільки нарахування платежів за певні комунальні послуги здійснюється з розрахунку зареєстрованих осіб.
Із урахуванням зазначеного позивачка просила позов задовольнити, визнати відповідача таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_1 шляхом зняття його з реєстрації.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Шевцової Т. В. від 05 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_1 та знято його з реєстрації за вказаною адресою. Вирішено питання щодо розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 з грудня 2016 року фактично не проживає за вищевказаною адресою, комунальних послуг не сплачує. Позивачка єдина, хто фактично проживає у кімнаті, сплачує комунальні платежі. Перебування відповідача протягом тривалого часу на реєстраційному обліку за адресою її житла завдає збитків, оскільки нарахування платежів за певні комунальні послуги здійснюється з розрахунку зареєстрованих осіб.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка на час звернення до суду із зазначеними вимогами не була власником або наймачем кімнати, а була особою зареєстрованою, як член сім`ї відповідального квартиронаймача кімнати в гуртожитку, а тому матеріалами справи не доведено її право на звернення до суду з позовом про визнання особи (квартиронаймача кімнати у гуртожитку) таким, що втратив право користування жилим приміщенням в гуртожитку, яке перебуває у власності територіальної громади міста. Упостанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15 зазначено, що правом на звернення з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в гуртожитку, який належить до комунальної власності, наділена міська рада, а не член сім`ї наймача.
У січні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як таку, що містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 200/14081/13, від 13 січня 2020 року у справі № 552/6132/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 369/8403/18, від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16, від 07 грудня 2020 року у справі № 209/1389/19, (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року № 6-1166цс15 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 524/7927/16 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також неналежно дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зазначивши про те, що положення ЖК Української РСР не передбачено право на позов зареєстрованого у встановленому порядку житлі члена сім`ї наймача, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15, однак вказаний висновок не відповідає оскаржуваній постанові у справі, оскільки в межах справи № 6-1166цс15 не вказано, що виключно власник має право на позов в даній категорії справ, а наймач та член його сім`ї нібито таким правом не наділені.
Позивач вважає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах з приводу захисту права члена сім`ї наймача кімнати у гуртожитку, який окреслював би офіційну позицію Верховного Суду. На думку ОСОБА_1 , член сім`ї наймача жилого приміщення у гуртожитку має право звертатися до суду з позовом до наймача цього приміщення про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку».
Судом було залучено до участі у справі у якості третьої особи КП «Жилсервіс-5» ДМР як власника/балансоутримувача. Натомість, право власності на спірну кімнату перейшло до ОСОБА_3 . Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки нового власника, чим порушив норми процесуального права.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі
№ 200/17337/17.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
У березні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Відзив мотивований тим, що заочним рішенням було порушено його конституційне право на житло, оскільки саме йому було виділено кімнату для проживання, тобто йому має належати 1/2 частина спірної квартири АДРЕСА_1 , і це є основною підставою відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Вважає, що його дружина вчинила неправомірні дії: отримувала замість нього судові повістки, зняла його з реєстрації, стала одноосібним власником квартири та продала її, і тепер він не має ні місця проживання, ні власності.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилалась на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення ЖК Української РСР не передбачають право наймача кімнати в гуртожитку та членів його сім`ї звертатись до суду з вимогами про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, разом з тим положеннями ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таким чином, саме власник гуртожитку може звернутися до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в ньому. На звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку про те, що позивачка, яка на час звернення до суду із зазначеними вимогами не була власником або наймачем кімнати, а була особою зареєстрованою, як член сім`ї відповідального квартиронаймача кімнати в гуртожитку, а тому матеріалами справи не доведено її право на звернення до суду з позовом про визнання саме відповідального квартиронаймача кімнати в гуртожитку таким, що втратив право користування жилим приміщенням в гуртожитку, яке перебуває у власності територіальної громади міста. У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15 зазначено, що правом на звернення з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в гуртожитку, який належить до комунальної власності наділена міська рада, а не член сім`ї наймача.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 524/7927/16-ц (провадження № 61-30751св18) Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що у позивача, яка не є власником або наймачем, а є членом сім`ї наймача кімнати в гуртожитку, не виникло право на звернення до суду з позовом про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в гуртожитку, яке перебуває у власності територіальної громади міста. При цьому, судом першої інстанції роз`яснено позивачу її право, передбачене статтею 106 ЖК Української РСР, на звернення із заявою про визнання її наймачем кімнати в гуртожитку АДРЕСА_2 , що в подальшому сприятиме вирішенню питань щодо приватизації кімнати в гуртожитку та оформлення субсидії на сплату комунальних послуг. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наділення позивача правом на звернення до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, виходячи з порушення її прав щодо приватизації кімнати в гуртожитку, отримання субсидії на оплату комунальних послуг.
Разом із тим, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2020 року у справі № 552/6132/17 (провадження № 61-34514св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 369/8403/18 (провадження № 61-17917св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року у справі № 209/1389/19 (провадження № 61-10895св20) в аналогічних правовідносинах зроблено правовий висновок про правомірність вирішення по суті вимоги члена сім`ї наймача з таким самим предметом позову як і у цій справі.
З урахуванням зазначеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, з урахуванням положень частини другої статті 403 ЦПК України, дійшов висновку за необхідне відступити від висновку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 524/7927/16-ц (провадження № 61-30751св18) щодо відсутності у позивача, який не є власником або наймачем кімнати в гуртожитку, а є членом сім`ї наймача, права на звернення до суду з позовом про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в гуртожитку.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
З огляду на викладене, справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане, справа розглядатиметься Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою
статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Шевченківський районний відділ в м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Направити учасникам справи копію цієї ухвали для відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Синельников
Судді: В. С. Висоцька
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
