УХВАЛА
24 вересня 2021 року
Київ
справа №640/18441/20
адміністративне провадження №К/9901/33836/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гімона М.М.,
суддів: Олендера І.Я., Усенко Є.А.,
перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАНДЕМ-ФІНАНС» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2021 у справі № 640/18441/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАНДЕМ-ФІНАНС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФЕНІКС» до Міністерства фінансів України, третя особа - Державна податкова служба України про визнання протиправним та нечинним положення в частині,
ВСТАНОВИВ:
09.09.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАНДЕМ-ФІНАНС» (далі - ТОВ «ФК «ТАНДЕМ-ФІНАНС», позивач, скаржник), подана безпосередньо до суду.
При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту поданої касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні рішень неправильно застосували норми матеріального права, а саме: пункт 1.1 статті 1, пункт 7.3 статті 7, пункт 7.4 статті 7, пункт 37.1 статті 37 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якими встановлено, що виключно нормами ПК України встановлюється вичерпний перелік податків та зборів, об`єкти оподаткування, ставки податків та порядок їх адміністрування. При цьому, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо допустимості покладення на суб`єктів господарювання нормативними актами органів державної влади додаткових обов`язків з адміністрування податків, які не передбачені Податковим кодексом України.
З огляду на зміст касаційної скарги зазначена підстава для касаційного оскарження судових рішень наведена у взаємозв`язку із доводами позивача про те, що обов`язок відображати у фіскальному касовому чеку №ФКЧ-3, затвердженому Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов`язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 (далі - Положення №13) інформації про ставку та суму ПДВ не відповідає вимогам Податкового кодексу України, оскільки, операції позивачів з переказу коштів не є об`єктом оподаткування ПДВ. Крім того, Положенням №13, яким затверджено форму фіскального касового чеку ПТКС, фактично покладено додаткові обов`язки здійснювати адміністрування податку на додану вартість та виконувати функції податкового агента з адміністрування ПДВ, що не передбачено вимогами Податкового кодексу України.
Інші доводи наведені не у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Зі змісту судових рішень вбачається, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог став висновок судів про те, що Положення №13 не покладає на суб`єктів господарювання жодних додаткових обов`язків щодо адміністрування податків, а визначає виключно форми і зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, які в обов`язковому порядку мають надаватися особам, які отримують послуги або відмовляються від них при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження, зокрема, факту приймання комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами готівки для подальшого її переказу з використанням ПТКС.
Також суди дійшли висновку, що оскаржуваний нормативно-правовий акт погоджено, прийнято та зареєстровано відповідачем в межах своєї компетенції з дотриманням визначеної законодавством процедури, у зв`язку з чим визнали безпідставними доводи позивача про перевищення повноважень під час затвердження, погодження та реєстрації нормативного правового акту.
У судових рішеннях також міститься узагальнюючий висновок про те, що позивачі не надали жодного належного обґрунтування, в чому саме полягає їх порушене право або законний інтерес прийнятим Міністерством фінансів України Положенням №13, як наслідок, позивачами не наведено, а судом не встановлено, порушеного права або інтересу позивачів, які можуть бути захищені в рамках адміністративного судочинства.
Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи апелянта про те, що збільшення обсягу інформації в чеку призводить до збільшення його розміру, та як наслідок, до додаткових витрат позивача на друкування такого чеку, оскільки інформація про ставку та суму ПДВ займає лише один рядок у такій квитанції, що суттєво не впливає на кількість паперу, необхідного для її друку.
Отже, судові рішення не містять висновків про те, що іншими нормативно-правовими актами, зокрема Положенням №13, можуть покладатися на суб`єктів господарювання додаткові обов`язки з адміністрування податків, які не передбачені Податковим кодексом України, у зв`язку з чим посилання скаржника на неправильне застосування пункту 1.1 статті 1, пункту 7.3 статті 7, пункту 7.4 статті 7, пункту 37.1 статті 37 ПК України є такими, що наведені безвідносно до висновків судів попередніх інстанцій у цій справі.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.
Враховуючи викладене, скаржник повинен надати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судових рішень має бути викладено з урахуванням таких мотивів.
Вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про задоволення позову має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.
Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовно у взаємозв`язку із усіма вищезазначеними у цій ухвалі висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов`язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для відповідної підстави).
Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 - 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України)
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Доводи про порушення судом норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Доведення наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в частині одного з висновків суду не може бути підставою для відкриття касаційного провадження в частині іншого висновку з підстав порушення норм процесуального права, передбачених частиною другою статті 353 КАС України
Відповідно до частин другої і шостої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без руху з наданням скаржнику строку для усунення виявлених недоліків.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАНДЕМ-ФІНАНС» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2021 у справі № 640/18441/20 - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме:
- надати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судового рішення має бути викладено з урахуванням мотивів, викладених у цій ухвалі.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.
Роз`яснити, що відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, в редакції Закону України від 18.06.2020 №731-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон І.Я.Олендер Є.А. Усенко