Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 квітня 2021 року м. Київ № 640/18441/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Лук`янець Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомНауково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тандем-Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фенікс»до третя особа про Міністерства фінансів України Державна податкова служба України визнання протиправним та нечинним Положення від 21.01.2016 №13 в частині, На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 19 квітня 2021 року проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тандем-Фінанс" (надалі по тексту - позивач-1) області звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства фінансів України, третя особа Державна податкова служба України, в якій просить суд визнати протиправним та нечинним Розділ VI «Фіскальний касовий чек за приймання та переказ готівкових коштів через ПТКС» Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України №13 від 21 січня 2016 року (зі змінами) та Додаток 5 «Форма №ФКЧ-3» до Положення.
Позивні вимоги мотивовано тим, що 21.01.2016 Міністерством фінансів України своїм Наказом №13 затвердило Положення про форму та зміст розрахункових документів (даті - Положення). Наказами Міністерства фінансів України №288 від 19 лютого 2018 року та №306 від 18 червня 2020 року до Положення внесені зміни. Цим Положенням, разом із змінами, затверджено форми розрахункових документів, які мають видаватись реєстраторами розрахункових операцій на виконання Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Зокрема, Розділ VI Положення встановлює вимоги до фіскального касового чеку за операціями з приймання готівки для подальшого її переказу через ПТКС. На думку представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тандем-Фінанс", Розділ IV Положення є протиправним, оскільки суперечить Податковому кодексу України, встановлює для позивача додаткові, в порівнянні із Податковим кодексом України зобов`язання в частині адміністрування податку на прибуток та податку на додану вартість, а тому має бути визнаний нечинним. Позивач вважає, що його обов`язок щодо відображення у фіскальному касовому чеку МФКЧ-3, затвердженому Положенням, інформації про ставку та суму ПДВ не відповідає вимогам Податкового кодексу, оскільки операції позивача з переказу коштів не є об`єктом оподаткування ПДВ, та, як наслідок, у позивача відсутній обов 'язок здійснювати адміністрування, вести облік та сплату ПДВ. Також позивач зауважив, що він не є платником ПДВ та не є податковим агентом щодо обчислення, обліку та утримання ПДВ відносно суб`єктів господарювання, на користь яких здійснюється переказ, проте відповідач своїм Положенням, яким затверджено форму фіскального касового чеку ПТКС, фактично покладає на позивача додаткові обов 'язки здійснювати адміністрування податку на додану вартість та виконувати функції податкового агента з адміністрування ПДВ, що не передбачено вимогами Податкового кодексу України.
Отже, позивач вважає, що відповідач, затверджуючи Положення та встановлюючи форму фіскального касового чеку ПТКС, не мав повноважень встановлювати для небанківських фінансових установ додаткові обов`язки по здійсненню обчислення, нарахування та адміністрування видів податків, оскільки це право не надано Відповідачу законом, а обов`язок адмініструвати податок на додану вартість і податок на прибуток, як того вимагає Положення, не передбачено Податковим кодексом України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2020 прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання в адміністративній справі №640/18441/20. Вказаною ухвалою також зобов`язано Міністерство фінансів України надати суду докази опублікування оголошення щодо оскарження Положення від 21.01.2016 №13 у строки та в порядку, передбаченому статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України.
На виконання вимог ухвали суду від 14.08.2020 від Міністерства фінансів України надійшло відповідне клопотання разом із доказами опублікування оголошення щодо оскарження Положення від 21.01.2016 №13.
Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 22.09.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечує проти доводів позовної заяви, вважає їх необгрунтованими та протиправними, а також такими, що базуються на помилковому тлумаченні законодавства, оскільки позивач не ідентифікував жодне соціальне благо, користуватися яким йому перешкоджає оскаржуваний наказ. Крім того, позивачем на надано доказів, які б свідчили про порушення відповідачем вимог чинного законодавства, що свідчить також про обрання неналежного способу захисту.
Крім того, як зазначив відповідач, обговорення проекту оскаржуваного Положення відбувалось на засіданнях робочої групи з розробки та вдосконалення нормативно-правових актів з питань застосування РРО, створеної при Мінфіні, до складу якої увійшли представники Мінфіну, інших центральних органів виконавчої влади, Національного банку України та бізнес-асоціацій, а також залучались профільні фахівці та технічні експерти з окремих питань застосування РРО. За період погодження проекту наказу звернень, скарг, пропозицій з боку суб`єктів господарювання, в тому числі будь-яких асоціацій, ні на адресу Мінфіну та ДПС, ні до ДРС не надходило. Разом з тим, представник відповідача наголосив на тому, що оскаржуване Положення не покладає на суб`єктів господарювання жодних додаткових обов`язків щодо адміністрування податків, однак передбачає зазначення у фіскальному чеку РРО/ПРРО суб`єкта господарювання, який зареєстрований платником ПДВ, інформації про ПДВ (розміру ставки у відсотках, загальної суми ПДВ) для суб`єктів господарювання, що зареєстровані як платники ПДВ, і не передбачає цього для суб`єктів господарювання, які не зареєстровані платниками ПДВ.
Від третьої особи 29.09.2020 до суду надійшли письмові пояснення відповідно до яких представник третьої особи вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, адже оскаржуване Положення не покладає на суб`єктів господарювання, які не зареєстровані як платники ПДВ, жодних додаткових обов`язків щодо адміністрування податків. На думку представника Державної податкової служби України, правові підстави для задоволення позовних вимог ТОВ "Фінансова компанія "Тандем-Фінанс" відсутні зважаючи на те, що оскаржуване Положення не впливає на права та свободи позивача.
Позивачем 07.10.2020 подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якої останній зазначив про те, що твердження відповідача про те, що оскаржуване Положення не покладає на суб`єктів господарювання жодних додаткових обов`язків щодо адміністрування податків не відповідає дійсності, оскільки позивач зобов`язаний відображати в фіскальному чеку ПТКС всі реквізити, наведені у Формі фіскального касового чеку №ФКЧ-3, затвердженого Положенням, інакше видані чеки не будуть прийматись як розрахункові та, як наслідок, до позивача будуть застосовані штрафні санкції, передбачені пунктом 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Позиція відповідача про необхідність видачі фіскального чеку ПТКС саме такої форми, із зазначенням всіх податків, які підлягають сплаті, саме з метою захисту прав споживачів, є нічим іншим, як намагання виправдати протиправність окремих норм Положення, яким на позивача протиправно покладається додатковий обов`язок з адміністрування податків у спосіб, не передбачений Податковим кодексом України. Позивач наголосив, що порушення його прав полягає у збільшенні обсягу інформації у відповідному чеку, що призведе до збільшення його розміру, та, як наслідок, до додаткових витрат позивача на друкування такого чеку (витрати на папір, обслуговування принтеру, заправка принтеру). Крім того, позивач зауважив, що відповідачем у відзиві жодним чином не спростовано доводи позивача щодо протиправності Положення в частині затвердження форми фіскального чеку ПТКС, та не наведено обгрунтованих аргументів щодо відповідності вказаних норм Положення вимогам Податкового кодексу України.
Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фенікс" (надалі по тексту - позивач-2) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України, третя особа - Державна податкова служба України, в якому просить визнати протиправним та нечинним розділ VI "Фіскальний касоий чек за приймання та переказ готівкових коштів через ПКТС" Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13, а також Додаток 5 "Форма № ФКЧ-3" до зазначеного Положення.
В обгрунтування своєї позиції позивач-2 зазначив про те, що обов`язок останнього щодо відображення у фіскальному касовому чеку МФКЧ-3, затвердженому Положенням, інформації про ставку та суму ПДВ не відповідає вимогам Податкового кодексу, оскільки операції позивача-2 з переказу коштів не є об`єктом оподаткування ПДВ, як наслідок у позивача-2 відсутній обов 'язок здійснювати адміністрування, вести облік та сплату ПДВ. Позивач-2, як і позивач-1 вважає, що відповідач Положенням, яким затверджено форму фіскального касового чеку ПТКС, фактично покладає на позивача-2 додаткові обов 'язки здійснювати адміністрування податку на додану вартість та виконувати функції податкового агента з адміністрування ПДВ, що не передбачено вимогами Податкового кодексу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2020 відкрито занальне позовне провадження у справі №640/20172/20 (суддя Огурцов О.П.) та призначено підготовче засідання.
У відзиві на позовну заяву від 06.10.2020 відповідач послався на відсутність порушеного права позивача-2, оскільки останнім не доведено факту порушення його прав чи інтересів, оскільки аргументованих доводів та доказів ним до суду не надано. Представник відповідача наголосив на тому, що оскаржуване Положення не покладає на суб`єктів господарювання, в тому числі на позивача-2, жодних додаткових обов`язків щодо адміністрування податків, однак передбачає зазначення у фіскальному чеку РРО/ПРРО суб`єкта господарювання, який зареєстрований платником ПДВ, інформації про ПДВ (розміру ставки у відсотках, загальної суми ПДВ) для суб`єктів господарювання, що зареєстровані як платники ПДВ, і не передбачає цього для суб`єктів господарювання, які не зареєстровані платниками ПДВ.
Тобто, позиція відповідача, викладена у відзиві від 06.10.2020 у справі №640/20172/20 є аналогічною позиції, наведеній у відзиві від 22.09.2020 у справі №640/18441/20.
Від позивача-2 до суду 15.10.2020 надійшла відповідь на відзив, в якій останній пояснив, що зобов`язаний відображати в фіскальному чеку ПТКС всі реквізити, наведені у Формі фіскального касового чеку МФКЧ-3, затвердженого Положенням, інакше видані чеки не будуть прийматись як розрахункові та як наслідок до позивача-2 будуть застосовані штрафні санкції, передбачені пунктом 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а зазначення у фіскальному чеку всіх податків, які підлягають сплаті, саме з метою захисту прав споживачів, є нічим іншим, як намагання виправдати протиправність окремих норм Положення, яким на позивача-2 протиправно покладається додатковий обов`язок з адміністрування податків, у спосіб не передбачений Податковим кодексом.
У своїх пояснення від 05.11.2020 представник Державної податкової служби України пояснив, що оскаржуване Положення жодним чином не впливає на права та інтереси позивача-2, що свідчить про безпідставність позовної заяви позивача-2.
Через канцелярію суду 02.11.2020 представником відповідача було подано клопотання про об`єднання справ №640/18441/20 (суддя Іщук І.О.) та №640/20172/20 (суддя Огурцов О.П.) в одне провадження.
Враховуючи те, що відповідачем по справах №640/18441/20 та №640/20172/20 є Міністерство фінансів України, позовні вимоги у справах №640/18441/20 та №640/20172/20 є аналогічними та зводяться до визнання протиправним та нечинним Розділу VI «Фіскальний касовий чек за приймання та переказ готівкових коштів через ПТКС» Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України №13 від 21 січня 2016 року (зі змінами), та Додаток 5 «Форма №ФКЧ-3» до Положення, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2020 об`єднано адміністративні справи №640/18441/20 (суддя Іщук І.О.) та 640/20172/20 (суддя Огурцов О.П.) в одне провадження та присвоєно об`єднаним справам №640/18441/20.
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи №640/18441/20 по суті.
У своїх поясненнях від 22.03.2021 представник позивача-1 зазначив про те, що всупереч статті 19 Конституції України, статті 7 Податкового кодексу України та Положення про Міністерство фінансів України, відповідач - Міністерство фінансів України, перевищило надані чинним законодавством повноваження, оскільки, встановлюючи форму фіскального касового чеку ПТКС, відповідач зобов`язаний був керуватися виключно положеннями Податкового кодексу України в частині відображення у фіскальному чеку видів та ставок податків, що виникають у позивача при здійсненні діяльності з переказу коштів та порядку їх адміністрування, при цьому не допускати розширення прав Державної податкової служби України, що надані Державній податковій службі України Податковим кодексом Україеи та не допускати збільшення обсягу податкових зобов`язань щодо адміністрування податків, які встановлені Податковим кодексом України при здійсненні операцій з переказу коштів.
Під час судового розгляду справи судом оголошувались перерви та розгляд справи відкладався у відповідності із приписами Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 19.04.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Оцінивши повідомлені позивачами та відповідачем обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Тандем-Фінанс" (позивач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фенікс" (позивач-2) є небанківськими фінансовими установами, що здійснють діяльність з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків відповідно до ліцензій Національного банку України на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків від 05.07.2017 №36/1 та від 12.03.2014 №7 відповідно.
З метою виконання вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та удосконалення нормативно-правових актів, пов`язаних із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236 Міністерством фінансів України 21.01.2016 затверджено Наказ №13 "Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов`язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)" (далі по тексту - Положення №13).
Розділом VI Положення №13 встановлено вимоги до фіскального касового чеку за операціями з приймання готівки для подальшого її переказу через програмно-технічний комплекс самообслуговування (далі по тексту - ПТКС).
Форма № ФКЧ-3 касового чека наведена в додатку 5 до цього Положення.
Як зазначили позивачі у тексті позовної заяви, в їхній господарській діяльності кошти для переказу приймаються через пункти надання фінансових послуг, серед яких є і програмно-технічні комплекси самообслуговування, тому вони є суб`єктами правовідносин, у яких застосовується Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого Наазом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13, а отже, наділені правосуб`єктністю на подання позовної заяви із вказаним предметом спору.
На думку позивачів, зазначене Положення, а саме Розділ VI, є протиправним, оскільки суперечить Податковому кодексу України, встановлює для позивачів додаткові, в порівнянні із Податковим кодексом України зобов`язання, в частині адміністрування податку на прибуток та податку на додану вартість, і за таких обставин має бути визнано нечинним.
За посиланням позивачів, сума переказу відповідно до вимог Податкового кодексу за жодних обставин не може бути фіскальною сумою, оскільки не визначає податкових зобов`язань позивачів, тому обов`язок її відображення в фіскальному касовому чеку ПТКС як фіскальної, ведення обліку та подання звітності контролюючим органам, протирічить вимогам Податкового кодексу, оскільки встановлюють додаткові податкові зобов`язання, не передбачені Податковим кодексом України. Обов`язок позивачів щодо відображення у фіскальному касовому чеку МФКЧ-3, затвердженому Положенням, інформації про ставку та суму ПДВ не відповідає вимогам Податкового кодексу, оскільки операції останніх з переказу коштів не є об`єктом оподаткування ПДВ, як наслідок у позивачів відсутній обов 'язок здійснювати адміністрування, вести облік та сплату ПДВ.
Позивачі, вважаючи Розділ VI «Фіскальний касовий чек за приймання та переказ готівкових коштів через ПТКС» Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України №13 від 21 січня 2016 року (зі змінами) та Додаток 5 «Форма №ФКЧ-3» до Положення протиправними та такими що порушують їхні права та інтереси, звернулись до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 №3166-VI (далі по тексту - Закон №3166-VI) систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.
Положеннями статті 15 вказаного Закону визначено, що Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та Законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує Міністр.
Накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Накази міністерства, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.
Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, визначено, що Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику, державну політику у сфері міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, державного внутрішнього фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, забезпечує формування державної політики у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, державної політики у сфері контролю за трансфертним ціноутворенням, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.
Відповідно до статті 19-2 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в частині забезпечення формування та реалізації податкової та митної політики виконує такі функції, зокрема, затверджує нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції контролюючих органів.
Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 №265/95-ВР (надалі по тексту - Закон №265/95-ВР) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Згідно з статтею 8 Закону №265/95-ВР форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Форма, зміст та порядок ведення розрахункових документів, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій при здійсненні операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Національним банком України.
Таким чином, з аналізу вищевикладених положень законодавства вбачається, що саме на Міністерство фінансів України покладено завдання щодо затвердження форми та змісту розрахункових документів.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:
- проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок;
- надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Тобто, приписи Закону №265/95-ВР передбачають обов`язок суб`єкта господарювання видавати розрахунковий документ на повну суму оплати та жодним чином не визначають додаткових обов`язків щодо адміністрування податків.
Як було зазначено судом, з метою виконання вимог Податкового кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та удосконалення нормативно-правових актів, пов`язаних із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236 Міністерством фінансів України 21.01.2016, затверджено Наказ №13 "Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов`язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)".
Згідно з Розділом VI Положення №13 фіскальний касовий чек за операціями з приймання готівки для подальшого її переказу через ПТКС (далі - чек ПТКС) - розрахунковий документ / електронний розрахунковий документ, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахунковим операцій, встановленим на ПТКС, під час проведення операцій приймання та переказу готівкових коштів. Форма № ФКЧ-3 касового чека наведена в додатку 5 до цього Положення.
Чек ПТКС повинен містити такі реквізити:
найменування суб`єкта господарювання (рядок 1);
для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ,- індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом; перед номером друкуються великі літери «ПН» (рядок 2);
для СГ, що не є платниками ПДВ,- податковий номер або серія та номер паспорта / номер ID картки (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), перед яким друкуються великі літери «ІД» (рядок 3);
номер ПТКС (рядок 4);
адреса розміщення ПТКС (рядок 5);
напис «ПЛАТІЖНА СИСТЕМА» (найменування платіжної системи, учасником якої є суб`єкт господарювання, найменування платіжної організації платіжної системи) (рядок 6);
код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі та/або код транзакції в платіжній системі, значення коду (рядок 7);
найменування банку комерційного агента (найменування та код банку, від імені якого надає послуги комерційний агент) (рядок 8);
вид операції, сума переказу, літерне позначення ставки ПДВ праворуч від надрукованої суми операції (рядок 9);
реквізити отримувача (рядок 10):
вказуються реквізити отримувача переказу. Перед кожним реквізитом друкується його найменування, наприклад, «податковий номер», при цьому кожний реквізит друкується з окремого рядка;
якщо отримувач є юридичною особою, друкуються найменування отримувача, податковий номер, номер рахунку в банку, найменування банку отримувача;
якщо отримувач є фізичною особою і кошти перераховуються на рахунок отримувача в банку, друкуються прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) отримувача, податковий номер або серія та номер паспорта / номер ID картки (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), номер поточного рахунку в банку, найменування банку отримувача;
якщо отримувач є фізичною особою і кошти перераховуються з використанням електронного платіжного засобу на поточний рахунок, друкуються реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи;
цифрове значення штрихового коду товару (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством, а у разі непередбачення - за бажанням платника) (рядок 11);
код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 12);
назва товарів (послуг) (рядок 13);
реквізити платника переказу (рядок 14). Якщо правилами (регламентом) отримувача коштів передбачено більш повну ідентифікацію платника, дозволяється друкувати:
необхідну ідентифікаційну інформацію (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), номер договору, реєстраційний код тощо). Перед кожним реквізитом друкується його найменування, наприклад, «Прізвище» або «Прізвище платника», при цьому кожний реквізит друкується з окремого рядка;
суму комісійної винагороди, літерне позначення ставки ПДВ праворуч від надрукованої суми комісійної винагороди (рядок 15);
форму оплати, загальну суму операції у межах чека, перед якою друкується слово «СУМА» або «УСЬОГО» та валюту операції (рядок 16);
літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкуються великі літери «ПДВ» - окремим рядком для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ (рядок 17);
фіскальний номер чека ПТКС / фіскальний номер електронного чека ПТКС, дату (день, місяць, рік) та час (година, хвилина, секунда) проведення розрахункової операції (рядок 18);
QR - код, який містить у собі код автентифікації повідомлення (МАС) цього чеку, дату і час здійснення розрахункової операції, фіскальний номер касового чека / фіскальний номер електронного касового чека, суму розрахункової операції, фіскальний номер РРО / фіскальний номер ПРРО) (рядок 19);
окремими рядками для чека ПКТС, що створюється програмним реєстратором розрахункових операцій: позначку щодо режиму роботи (офлайн/онлайн), в якому створений чек ПТКС програмним реєстратором розрахункових операцій (рядок 20), контрольне число, сформоване в режимі офлайн (рядок 21);
заводський номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ЗН». Заводський номер для програмних реєстраторів розрахункових операцій не зазначається (рядок 22);
фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ФН» або фіскальний номер програмного реєстратор розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ФН ПРРО» (рядок 23);
напис «ФІСКАЛЬНИЙ ЧЕК ПКТС» та графічне зображення найменування або логотипу виробника (рядок 24).».
Рядки 6-7 чека ПТКС заповнюються у разі надання послуг суб`єктом господарювання - учасником платіжної системи.
Рядок 8 чека ПТКС заповнюються у разі надання послуг комерційним агентом банку.
Рядки 11, 13 чека ПТКС повторюються відповідно до кількості різних назв товарів (послуг), які оплачені за одним чеком. Якщо кількість придбаного товару (обсяг отриманої послуги) дорівнює одиниці виміру, то відомості про товар (послугу) можна друкувати в одному рядку. Якщо реєстратор розрахункових операцій / програмний реєстратор розрахункових операцій працює з цінами (тарифами), що включають ПДВ, то в касовому чеку друкується вартість кожного товару (послуги) з урахуванням ПДВ, інакше - вартість без урахування ПДВ.
Рядок 16 чека ПТКС повторюється відповідно до кількості різних форм оплати. У разі здійснення оплати лише в готівковій формі дозволяється не друкувати цього рядка.
Рядок 17 чека ПТКС повторюються відповідно до кількості податкових груп за різними ставками ПДВ та акцизного податку. Дозволяється не друкувати рядків за податковими групами, якщо сума ПДВ або акцизного податку дорівнює нулю.
Як встановлено судом, позивачі, звертаючись до суду з позовними заявами, просять суд фактично визнати протиправним та нечинним Розділ VI Положення №13 в повному обсязі та форму № ФКЧ-3 касового чека, наведену в додатку 5 до цього Положення.
При цьому, в обгрунтування позовних вимог позивачів покладена їх незгода щодо відображення у фіскальному чеку інформації про ставку та суму ПДВ, що на їхню думку, не відповідає вимогам Податкового кодексу України, оскільки їх операції з переказу коштів не є об`єктом оподаткування ПДВ, та, як наслідок, у позивачів відсутній обов`язок здійснювати адміністрування, вести облік та сплату ПДВ.
Однак, суд зазначає, що Положення №13 розроблене відповідачем відповідно до вимог статті 8 Закону 265/95-ВР та вимог Податкового кодексу України, виходячи з аналізу норм податкового законодавства, а також визначає виключно форми і зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, які в обов`язковому порядку мають надаватися особам, які отримують послуги або відмовляються від них при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження, зокрема, факту приймання комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами готівки для подальшого її переказу з використанням ПТКС.
При цьому, зазначене Положення не покладає на суб`єктів господарювання жодних додаткових обов`язків щодо адміністрування податків.
Крім того, з аналізу Розділу VI Положення №13 вбачається, що він стосується як суб`єктів господарювання, які є платниками ПДВ, так і суб`єктів господарювання, що не є платниками ПДВ.
Також слід зазначити, що обов`язок суб`єктів господарювання зазначити у касовому чеку РРО відомості про ставку ПДВ, загальну суму податку за кожною групою, визначено Постановою КМУ від 27.12.2010 №1224, якою затверджено Порядок обчислення і накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку на додану вартість.
Відповідно до пунктів 1,2 вказаної Постанови реєстратор розрахункових операцій та/або програмний реєстратор розрахункових операцій повинен забезпечувати обчислення сум податку на додану вартість не менш як за чотирма позиціями, у тому числі розмежовуючи ставки оподаткування та операції, звільнені від оподаткування та такі, що не є об`єктом оподаткування. Реєстратор розрахункових операцій та/або програмний реєстратор розрахункових операцій повинен забезпечувати створення та видачу у паперовій та/або електронній формі касового чека, який, крім обов`язкових реквізитів, містить відомості про, серед іншого, код ставки податку на додану вартість за одиницею товару або наданою послугою.
В свою чергу, представником третьої особи наголошено на тому, що вимоги щодо зазначення у чеках РРО інформації щодо ПДВ, було встановлено ще задового до прийняття Положення №13.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 року № 1160-IV проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.
При цьому, згідно статті 18 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, за винятком центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику (далі - уповноважений орган), та місцеві органи виконавчої влади з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідних органів.
Організаційні засади здійснення державної регуляторної політики Радою міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.
Частиною другою, четвертою та восьмою статті 21 вказаного Закону передбачено, що для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта додаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання її зауважень і пропозицій.
Уповноважений орган розглядає проект регуляторного акта та документи, що додаються до нього, і приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні. Якщо поданий на погодження проект регуляторного акта не оприлюднювався розробником цього проекту, уповноважений орган залишає цей проект без розгляду, про що повідомляє розробникові проекту в письмовій формі не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідного проекту уповноваженим органом.
Статтею 30 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що до повноважень уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики належать, серед іншого, проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 цього Закону та прийняття рішень про погодження цих проектів або про відмову в їх погодженні.
Відповідно до п.8 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, Міністерство здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, акти яких відповідно до законодавства підлягають державній реєстрації.
Матеріалами справи встановлено, що Наказ від 18.06.2020 №306, яким було внесено зміни до Положення №13, погоджено з Юридичним департаментом Міністерства фінансів України, Міністерством цифрової трансформації, Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністром фінансів України, заступником Голови Національного банку України, Головою Державної податкової служби України, Головою СПО об`єдань профспілок та Державною регуляторною службою України.
Внесені зміни, стосуються, серед іншого, Розділу VI Положення, яке є предметом оскарження.
Крім того, відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 за № 220/28350.
Отже, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що проект оскаржуваного акту розроблявся у відповідності до наданих повноважень, з метою одержання зауважень і пропозицій був офіційно оприлюднений зміст проект акту, текст самого проекту, та аналіз регуляторного впливу шляхом розміщення на офіційному веб-сайті розробника проекту та пройшов відповідні погодження та згідно вимог чинного законодавства був зареєстрований занесений до Державного реєстру нормативно-правових актів.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуваний нормативно-правовий акт погоджено, прийнято та зареєстровано відповідачами в межах своєї компетенції з дотриманням визначеної законодавством процедури, що в свою чергу спростовує доводи позивача про перевищення повноважень відповідачами під час затвердження, погодження та реєстрації нормативного правового акту.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Зазначений принцип полягає у захисті порушеного права від порушення, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально-правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) та рішень суб`єкта владних повноважень.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, а точніше вже порушене.
Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушення права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. При цьому, вирішуючи спір по суті, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Тож, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.
Натомість, в адміністративному позові позивач не надав жодного належного обґрунтування в чому саме полягає його порушене право або законний інтерес прийнятим Міністерством фінансів України Положення №13, як наслідок, позивачем не наведено, а судом не встановлено, порушеного права або інтересу позивача, які можуть бути захищені в рамках адміністративного судочинства.
Згідно положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат вирішенню не підлягає.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тандем-Фінанс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фенікс» - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 28.04.2021.
Суддя Іщук І.О.
