Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/18441/20 Головуючий у 1 інстанції: Іщук І.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Сорочка Є.О.
Чаку Є.В.
За участю секретаря Мельник К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТАНДЕМ-ФІНАНС" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТАНДЕМ-ФІНАНС", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фенікс" до Міністерства фінансів України, третя особа - Державна податкова служба України про визнання протиправним та нечинним положення в частині, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивачі - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТАНДЕМ-ФІНАНС" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фенікс" звернулися до суду з позовами до Міністерства фінансів України, третя особа - Державна податкова служба України, в яких просили визнати протиправним та нечинним Розділ VI «Фіскальний касовий чек за приймання та переказ готівкових коштів через ПТКС» Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерством фінансів України №13 від 21 січня 2016 року (зі змінами) та Додаток 5 «Форма №ФКЧ-3» до Положення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року клопотання представника Міністерства фінансів України про об`єднання справ №640/18441/20 та №640/20172/20 в одне провадження задоволено. Об`єднано в одне провадження адміністративну справу №640/18441/20 з адміністративною справою №640/20172/20. Присвоєно об`єднаним справам загальний №640/18441/20.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТАНДЕМ-ФІНАНС" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що оскаржуване Положення покладає на позивача додаткові обов`язки ведення обліку, адміністрування та подання звітності контролюючому органу про ставку та суму податку на додану вартість за операціями які не є об`єктом оподаткування ПДВ.
26 липня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від третьої особи - Державної податкової служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
02 серпня 2021 року до суду апеляційної інстанції від відповідача - Міністерства фінансів України надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
04 серпня 2021 року електронною поштою до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фенікс" надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТАНДЕМ-ФІНАНС" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фенікс" є небанківськими фінансовими установами, що здійснюють діяльність з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків, відповідно до ліцензій Національного банку України на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків від 05.07.2017 р. №36/1 та від 12.03.2014 р. №7, відповідно.
З метою виконання вимог Податкового кодексу України, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та удосконалення нормативно-правових актів, пов`язаних із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236 Міністерством фінансів України 21.01.2016 року затверджено Наказ №13 "Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов`язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)" (далі - Положення №13).
Розділом VI Положення №13 встановлено вимоги до фіскального касового чеку за операціями з приймання готівки для подальшого її переказу через програмно-технічний комплекс самообслуговування (далі по тексту - ПТКС).
Форма № ФКЧ-3 касового чека наведена в Додатку 5 до цього Положення.
Не погоджуючись із Розділом VI Положення №13 та Додатком 5 до вказаного Положення, позивачі звернулися до суду з вищевказаними позовами.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначає Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року № 3166-VI (далі - Закон №3166-VI).
Частиною 1 статті 1 вищевказаного Закону передбачено, що систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону №3166-VI, міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, які підписує міністр.
За приписами ч. 2 ст. 15 Закону №3166-VI, накази міністерства, видані в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.
Частинами 3-4 статті 15 Закону №3166-VI закріплено, що накази міністерства нормативно-правового змісту підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України та включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Накази міністерства, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Згідно ч. 5 ст. 15 Закону №3166-VI, накази міністерства, які є нормативно-правовими актами, після включення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів опубліковуються державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
У відповідності до ч. 7 ст. 15 Закону №3166-VI, накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 375 затверджено Положення про Міністерство фінансів України (далі - Положення №375).
Пунктом 1 вищевказаного Положення №375 передбачено, що Міністерство фінансів України (Мінфін) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику, державну політику у сфері міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, державного внутрішнього фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, забезпечує формування державної політики у сфері організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, державної політики у сфері контролю за трансфертним ціноутворенням, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, державної політики у сфері видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.
Статтею 19-2 Податкового кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в частині забезпечення формування та реалізації податкової та митної політики виконує такі функції, зокрема, затверджує нормативно-правові акти з питань, що належать до компетенції контролюючих органів.
Постановою Національного банку України від 25.09.2018 року № 103 затверджена Інструкція про ведення касових операцій банками в Україні, підпункт 5-1 пункту 2 розділу І якої визначає, що небанківські фінансові установи та оператор поштового зв`язку, які отримали ліцензію Національного банку на переказ коштів у національній валюті України без відкриття рахунку, зобов`язані виконувати вимоги цієї Інструкції щодо здійснення операцій з переказу готівки в національній валюті через пункти надання фінансових послуг та із застосуванням платіжних терміналів та програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), а також щодо оформлення касових документів.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95-ВР).
Відповідно до преамбули вищевказаного Закону, дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Приписами ч. 1 ст. 8 Закону № 265/95-ВР закріплено, що форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Частиною 2 статті 8 Закону № 265/95-ВР передбачено, що форма, зміст та порядок ведення розрахункових документів, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій при здійсненні операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Національним банком України.
З огляду на вищевказане, вірно зазначено судом першої інстанції про те, що саме на Міністерство фінансів України покладено завдання щодо затвердження форми та змісту розрахункових документів.
21 січня 2016 року Міністерством фінансів України затверджено Наказ №13 "Про затвердження Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, Порядку подання звітності, пов`язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми № ЗВР-1 Звіту про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок)" (далі - Положення №13), який 11 лютого 2016 р. зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 220/28350.
Зазначене Положення №13 прийнято відповідачем з метою виконання вимог Податкового кодексу України, Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та удосконалення нормативно-правових актів, пов`язаних із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій, відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236.
Відповідно до пункту 1 Розділу VI Положення №13, фіскальний касовий чек за операціями з приймання готівки для подальшого її переказу через ПТКС (далі - чек ПТКС) - розрахунковий документ / електронний розрахунковий документ, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахунковим операцій, встановленим на ПТКС, під час проведення операцій приймання та переказу готівкових коштів. Форма № ФКЧ-3 касового чека наведена в додатку 5 до цього Положення.
Приписами пункту Розділу VI Положення №13 закріплено, що чек ПТКС повинен містити такі реквізити:
найменування суб`єкта господарювання (рядок 1);
для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ,- індивідуальний податковий номер платника ПДВ, який надається згідно з Кодексом; перед номером друкуються великі літери «ПН» (рядок 2);
для СГ, що не є платниками ПДВ,- податковий номер або серія та номер паспорта / номер ID картки (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), перед яким друкуються великі літери «ІД» (рядок 3);
номер ПТКС (рядок 4);
адреса розміщення ПТКС (рядок 5);
напис «ПЛАТІЖНА СИСТЕМА» (найменування платіжної системи, учасником якої є суб`єкт господарювання, найменування платіжної організації платіжної системи) (рядок 6);
код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі та/або код транзакції в платіжній системі, значення коду (рядок 7);
найменування банку комерційного агента (найменування та код банку, від імені якого надає послуги комерційний агент) (рядок 8);
вид операції, сума переказу, літерне позначення ставки ПДВ праворуч від надрукованої суми операції (рядок 9);
реквізити отримувача (рядок 10):
вказуються реквізити отримувача переказу. Перед кожним реквізитом друкується його найменування, наприклад, «податковий номер», при цьому кожний реквізит друкується з окремого рядка;
якщо отримувач є юридичною особою, друкуються найменування отримувача, податковий номер, номер рахунку в банку, найменування банку отримувача;
якщо отримувач є фізичною особою і кошти перераховуються на рахунок отримувача в банку, друкуються прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) отримувача, податковий номер або серія та номер паспорта / номер ID картки (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), номер поточного рахунку в банку, найменування банку отримувача;
якщо отримувач є фізичною особою і кошти перераховуються з використанням електронного платіжного засобу на поточний рахунок, друкуються реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи;
цифрове значення штрихового коду товару (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством, а у разі непередбачення - за бажанням платника) (рядок 11);
код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 12);
назва товарів (послуг) (рядок 13);
реквізити платника переказу (рядок 14). Якщо правилами (регламентом) отримувача коштів передбачено більш повну ідентифікацію платника, дозволяється друкувати:
необхідну ідентифікаційну інформацію (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), номер договору, реєстраційний код тощо). Перед кожним реквізитом друкується його найменування, наприклад, «Прізвище» або «Прізвище платника», при цьому кожний реквізит друкується з окремого рядка;
суму комісійної винагороди, літерне позначення ставки ПДВ праворуч від надрукованої суми комісійної винагороди (рядок 15);
форму оплати, загальну суму операції у межах чека, перед якою друкується слово «СУМА» або «УСЬОГО» та валюту операції (рядок 16);
літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкуються великі літери «ПДВ» - окремим рядком для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ (рядок 17);
фіскальний номер чека ПТКС / фіскальний номер електронного чека ПТКС, дату (день, місяць, рік) та час (година, хвилина, секунда) проведення розрахункової операції (рядок 18);
QR - код, який містить у собі код автентифікації повідомлення (МАС) цього чеку, дату і час здійснення розрахункової операції, фіскальний номер касового чека / фіскальний номер електронного касового чека, суму розрахункової операції, фіскальний номер РРО / фіскальний номер ПРРО) (рядок 19);
окремими рядками для чека ПКТС, що створюється програмним реєстратором розрахункових операцій: позначку щодо режиму роботи (офлайн/онлайн), в якому створений чек ПТКС програмним реєстратором розрахункових операцій (рядок 20), контрольне число, сформоване в режимі офлайн (рядок 21);
заводський номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ЗН». Заводський номер для програмних реєстраторів розрахункових операцій не зазначається (рядок 22);
фіскальний номер реєстратора розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ФН» або фіскальний номер програмного реєстратор розрахункових операцій, перед яким друкуються великі літери «ФН ПРРО» (рядок 23);
напис «ФІСКАЛЬНИЙ ЧЕК ПКТС» та графічне зображення найменування або логотипу виробника (рядок 24).».
Рядки 6-7 чека ПТКС заповнюються у разі надання послуг суб`єктом господарювання - учасником платіжної системи.
Рядок 8 чека ПТКС заповнюються у разі надання послуг комерційним агентом банку.
Рядки 11, 13 чека ПТКС повторюються відповідно до кількості різних назв товарів (послуг), які оплачені за одним чеком. Якщо кількість придбаного товару (обсяг отриманої послуги) дорівнює одиниці виміру, то відомості про товар (послугу) можна друкувати в одному рядку. Якщо реєстратор розрахункових операцій / програмний реєстратор розрахункових операцій працює з цінами (тарифами), що включають ПДВ, то в касовому чеку друкується вартість кожного товару (послуги) з урахуванням ПДВ, інакше - вартість без урахування ПДВ.
Рядок 16 чека ПТКС повторюється відповідно до кількості різних форм оплати. У разі здійснення оплати лише в готівковій формі дозволяється не друкувати цього рядка.
Рядок 17 чека ПТКС повторюються відповідно до кількості податкових груп за різними ставками ПДВ та акцизного податку. Дозволяється не друкувати рядків за податковими групами, якщо сума ПДВ або акцизного податку дорівнює нулю.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТАНДЕМ-ФІНАНС" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фенікс" є небанківськими фінансовими установами, що здійснюють діяльність з переказу коштів у національній валюті без відкриття рахунків, відповідно до ліцензій Національного банку України на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунків від 05.07.2017 р. №36/1 та від 12.03.2014 р. №7 відповідно.
Так, звертаючись до суду з позовними вимогами, позивачі вказували, що обов`язок щодо відображення у фіскальному касовому чеку №ФКЧ-3, затвердженому Положенням №13, інформації про ставку та суму ПДВ не відповідає вимогам Податкового кодексу України, оскільки, операції позивачів з переказу коштів не є об`єктом оподаткування ПДВ.
Також, позивачі зазначали, що відповідач Положенням №13, яким затверджено форму фіскального касового чеку ПТКС, фактично покладає на них додаткові обов`язки здійснювати адміністрування податку на додану вартість та виконувати функції податкового агента з адміністрування ПДВ, що не передбачено вимогами Податкового кодексу України.
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Відповідно до вимог пунктів 1-2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;
2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Як вірно зазначено судом першої інстанції, Положення №13 розроблене відповідачем відповідно до вимог статті 8 Закону 265/95-ВР та вимог Податкового кодексу України, виходячи з аналізу норм податкового законодавства, а також визначає виключно форми і зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, які в обов`язковому порядку мають надаватися особам, які отримують послуги або відмовляються від них при здійсненні розрахунків суб`єктами господарювання для підтвердження, зокрема, факту приймання комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами готівки для подальшого її переказу з використанням ПТКС.
Отже, з вищевказаного вбачається, що положення Закону №265/95-ВР передбачають обов`язок суб`єкта господарювання видавати розрахунковий документ на повну суму оплати.
Разом з тим, колегія суддів наголошує на тому, що Положення №13 не покладає на суб`єктів господарювання жодних додаткових обов`язків щодо адміністрування податків.
Також, варто зазначити, що з аналізу Розділу VI Положення №13 вбачається, що він стосується як суб`єктів господарювання, які є платниками ПДВ, так і суб`єктів господарювання, що не є платниками ПДВ.
Тобто, Положення № 13 передбачає розмежування та зазначення у фіскальному чеку РРО суб`єкта господарювання, який зареєстрований платником ПДВ, інформації про розмір, ставку ПДВ і не передбачає цього для суб`єктів господарювання, які не зареєстровані платниками ПДВ.
З огляду на вищевказане, доводи апелянта про те, що зобов`язання позивача відображати інформацію про ставку та суму ПДВ у складі товарів (послуг), є нічим іншим, як покладення на нього додаткових зобов`язань з адміністрування податків та виконання функцій податкового агента щодо отримувачів переказу, які не передбачені Податковим кодексом України, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, обов`язок суб`єктів господарювання зазначити у касовому чеку РРО відомості про ставку ПДВ, загальну суму податку за кожною групою, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року №1224, якою затверджено Порядок обчислення і накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку на додану вартість.
Пунктом 1 Порядку №1224 визначено, зокрема, що реєстратор розрахункових операцій та/або програмний реєстратор розрахункових операцій повинен забезпечувати обчислення сум податку на додану вартість не менш як за чотирма позиціями, у тому числі розмежовуючи ставки оподаткування та операції, звільнені від оподаткування та такі, що не є об`єктом оподаткування.
Відповідно до п. 2 Порядку №1224, реєстратор розрахункових операцій та/або програмний реєстратор розрахункових операцій повинен забезпечувати створення та видачу у паперовій та/або електронній формі касового чека, який, крім обов`язкових реквізитів, містить відомості про, зокрема, код ставки податку на додану вартість за одиницею товару або наданою послугою.
Згідно вимог ч. 1 ст. 21 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 року № 1160-IV (далі - Закон № 1160-IV), проекти регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню із уповноваженим органом.
У відповідності до ст. 18 Закону № 1160-IV, центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи, за винятком центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику (далі - уповноважений орган), та місцеві органи виконавчої влади з метою реалізації покладених на них цим Законом повноважень у здійсненні державної регуляторної політики створюють у своєму складі в межах граничної чисельності структурні підрозділи з питань реалізації державної регуляторної політики або покладають реалізацію цих повноважень на один з існуючих структурних підрозділів чи окремих посадових осіб відповідних органів.
Організаційні засади здійснення державної регуляторної політики Радою міністрів Автономної Республіки Крим визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.
Приписами ч. 2 ст. 21 Закону № 1160-IV закріплено, що для погодження до уповноваженого органу разом з проектом регуляторного акта додаються аналіз регуляторного впливу цього проекту та копія оприлюдненого повідомлення про оприлюднення проекту з метою одержання її зауважень і пропозицій.
В силу вимог ч. 4 ст. 21 Закону № 1160-IV, уповноважений орган розглядає проект регуляторного акта та документи, що додаються до нього, і приймає рішення про погодження цього проекту або рішення про відмову в його погодженні.
Згідно частини 8 статті 21 Закону № 1160-IV, якщо поданий на погодження проект регуляторного акта не оприлюднювався розробником цього проекту, уповноважений орган залишає цей проект без розгляду, про що повідомляє розробникові проекту в письмовій формі не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідного проекту уповноваженим органом.
Положеннями статті 30 Закону № 1160-IV визначено, що до повноважень уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики належать, серед іншого, проведення аналізу проектів регуляторних актів, що подаються на погодження, та відповідних аналізів регуляторного впливу на відповідність вимогам статей 4, 5, 8 і 9 цього Закону та прийняття рішень про погодження цих проектів або про відмову в їх погодженні.
Відповідач - Міністерство фінансів України у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що, відповідно до статті 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань, проект наказу було оприлюдено на сайті Мінфіну ще на початку грудня 2019 року (www.minfm.gov.ua в рубриці «Законодавство\Проєкти регуляторних актів для обговорення\Проєкти регуляторних актів для обговорення у 2019»).
Крім того, відповідач вказав, що обговорення проекту відбувалось на засіданнях робочої групи з розробки та вдосконалення нормативно-правових актів з питань застосування РРО, створеної при Мінфіні до складу якої увійшли представники Мінфіну, інших центральних органів виконавчої влади, Національного банку України та бізнес-асоціацій, а також залучаються профільні фахівці та технічні експерти з окремих питань застосування РРО.
Також, Міністерство фінансів України наголосило на тому, що за період погодження проекту наказу звернень, скарг, пропозицій з боку суб`єктів господарювання, в тому числі, будь-яких асоціацій, ні на адресу Міністерства фінансів України та Державної податкової служби України, ні до Державної регуляторної службои України не надходило.
Водночас, матеріали справи свідчать, що наказ Міністерства фінансів України від 18 червня 2020 року №306, яким було внесено зміни до Положення №13, погоджено з Юридичним департаментом Міністерства фінансів України, Міністерством цифрової трансформації, Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністром фінансів України, заступником Голови Національного банку України, Головою Державної податкової служби України, Головою СПО об`єднань профспілок та Державною регуляторною службою України (Т. 1 а.с. 60-97).
При цьому, внесені зміни, стосуються, серед іншого, Розділу VI Положення, яке є предметом оскарження.
На виконання вимог Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731, 11 лютого 2016 року Положення №13 було зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 220/28350.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що проект оскаржуваного акту розроблявся у відповідності до наданих повноважень, з метою одержання зауважень і пропозицій був офіційно оприлюднений зміст проект акту, текст самого проекту, та аналіз регуляторного впливу шляхом розміщення на офіційному веб-сайті розробника проекту та пройшов відповідні погодження та, згідно вимог чинного законодавства був, зареєстрований занесений до Державного реєстру нормативно-правових актів.
Отже, оскаржуваний нормативно-правовий акт погоджено, прийнято та зареєстровано Міністерством фінансів України в межах своєї компетенції з дотриманням визначеної законодавством процедури.
Доводи апелянта про те, що Державна податкова служба України не відображає на своєму сайті фіскальний чек ПТКС за формою, затвердженою Положенням №13, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, вказана обставина не входить до предмету спору у даній справі.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Таким чином, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
За змістом частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушення права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі №640/620/17 зазначив наступне: «...позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача у сфері публічно-правових відносин.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах».
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачі не надали жодного належного обґрунтування в чому саме полягає їх порушене право або законний інтерес прийнятим Міністерством фінансів України Положенням №13, як наслідок, позивачами не наведено, а судом не встановлено, порушеного права або інтересу позивачів, які можуть бути захищені в рамках адміністративного судочинства.
Щодо посилання апелянта на те, що збільшення обсягу інформації в чеку призводить до збільшення його розміру, та як наслідок, до додаткових витрат позивача на друкування такого чеку, колегія суддів вважає його необгрунтованим, оскільки, як видно із зразків чеків (квитанцій) про переказ коштів, що містяться в матеріалах справи, інформація про ставку та суму ПДВ займає лише один рядок у такій квитанції, що суттєво не впливає на кількість паперу, необхідного для її друку (Т. 1 а.с. 116,117).
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТАНДЕМ-ФІНАНС", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фенікс" та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ТАНДЕМ-ФІНАНС" залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.
Повний текст постанови виготовлено 10.08.2021 р.
