УХВАЛА
09 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10427/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В.Г.,
суддів: Жукова С.В., Огородніка К.М.
за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська",
представник позивача в судове засідання не з`явився,
відповідач - Державна казначейська служба України,
представник відповідача - Каштан О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної казначейської служби України за вх. № 4692/2021
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021
у складі колегії суддів: Євсікова О.О. (головуючий), Попікової О.В., Корсака В.А.
та на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 в частині задоволених позовних вимог
у складі судді Зеленіної Н.І.
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська"
до Державної казначейської служби України
про стягнення 2 381 717,88 грн,
ВСТАНОВИВ:
02.09.2019 Приватне акціонерне товариство "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська" (далі - ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення 2 381 717, 88 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 51760865 з виконання наказу Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" на користь ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська" заборгованості у загальному розмірі 11 809 876,22 грн зазначена сума була стягнута з боржника в повному обсязі, а грошові кошти перераховані на рахунки Міністерства юстиції України, які обслуговує Державна казначейська служба України.
В подальшому, 02.08.2016 та 03.08.2016 державний виконавець направив Державній казначейській службі України платіжні доручення №4963 від 02.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5 792 849,12 грн та №5187 від 03.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5 837 027,10 грн, які були отримані Державною казначейською службою України 02.08.2016 та 03.08.2016 відповідно, однак, як стверджує позивач, не були виконані Державною казначейською службою України у встановлені чинним законодавством строк, у зв`язку з чим позивач не мав можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами до 01.02.2017.
Крім того, 13.12.2016 постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/16912/16, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2020 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020, позов ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська" задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання платіжних доручень Міністерства юстиції України № 4963 від 02.08.2016 та №5187 від 03.08.2016 про перерахування грошових коштів в сумі 11 809 876,22 грн на поточний рахунок ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська"; зобов`язано Державну казначейську службу України виконати платіжні доручення № 4963 від 02.08.2016 та № 5187 від 03.08.2016 про перерахування грошових коштів в сумі 11 809 876,22 грн на поточний банківський рахунок ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська".
Враховуючи несвоєчасне перерахуванням відповідачем коштів позивачу, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у даній справі, у якому просив стягнути з відповідача пеню, передбачену статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а також інфляційні втрати та 3% річних.
28.10.2020 рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено частково: стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська" 1 180 987,62 грн пені за несвоєчасне здійснення переказу та 17 862,88 грн судового збору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1 027 459,23 грн інфляційних втрат та 173 271,03 грн трьох відсотків річних.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення пені, суд першої інстанції зазначив, що на Державну казначейську службу України у цих відносинах, як на учасника системи електронних платежів Національного банку України, розповсюджує свою дію Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22. Суд вказав, що Державна казначейська служба України порушила строк по виконанню виконавчого листа на 180 днів з 06/07.08.2016 по 01.02.2017. Здійснивши власний розрахунок, суд першої інстанції вказав, що сума пені за 180 днів прострочення складає 2 131 750, 57 грн (11 809 876, 22 грн*0,1%*180 (днів прострочення) = 2 131 750,57 грн), а згідно з вимогами статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розмір пені підлягає обмеженню сумою, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, що складає 1 180 987, 62 грн.
При цьому, місцевий господарський суд також керувався положеннями Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, Порядку взаємодії органів Державної фіскальної служби України та органів Державної казначейської служби України у процесі судового розгляду та виконання рішень суду про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, або стягнення митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 343 від 09.03.2016, а також Бюджетного кодексу України.
Крім того, суд першої інстанції вказав, що за своєю сутністю пеня за несвоєчасне відшкодування ПДВ є одним з різновидів неустойки, який передбачено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України. Розмір пені обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання. Із посиланням на положення частини другої статті 550 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.
31.03.2021 постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/10427/19 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/10427/19 змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. Поновлено дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/10427/19. Повернуто до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/10427/19.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції в цілому вірно встановив всі фактичні обставини справи, але надав їм неправильну правову кваліфікацію, зокрема в частині порядку казначейського обслуговування небюджетних рахунків клієнтів, водночас резолютивно прийнявши правильне рішення.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у даній справі правовідносини склалися не щодо списання бюджетних коштів чи справляння податку на додану вартість, а щодо перерахування позивачеві стягнутих з ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" коштів, які були розміщені на рахунках Міністерства юстиції України, а тому у місцевого суду не було підстав керуватися положеннями бюджетного законодавства.
Апеляційний господарський суд із посиланням на правову позицію у постанові Верховного Суду України у справі № 760/11577/15-ц від 05.07.2017 вказав, що відповідач є учасником платіжної системи та повинен був виконати вказані платіжні доручення в установлений строк на користь позивача, чого зроблено не було, а відтак з відповідача підлягає стягненню пеня, передбачена статтею 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Суд також зауважив, що на Державну казначейську службу України як на учасника системи електронних платежів Національного банку України розповсюджує свою дію Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, а тому у даному випадку орган Казначейства виконує функцію банку, який обслуговує позивача. Адже саме орган Казначейства, отримавши розпорядження (платіжне доручення) органу виконавчої служби перерахувати позивачу кошти, стягнуті на його користь на виконання рішення суду, які зберігаються на рахунку Державної казначейської служби, зобов`язаний перерахувати ці кошти виключно позивачеві і нікому іншому.
Суд апеляційної інстанції встановив, що внаслідок неправомірних дій відповідача позивач був позбавлений можливості розпорядження належними йому грошовими коштами протягом більш як 2,5 роки. Водночас, невірне визначення місцевим судом кількості днів прострочення з урахуванням обмеження, встановленого статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", не вплинуло на правильність кінцевого розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування інфляційних витрат та трьох відсотків річних на пеню.
Доводи відповідача про відсутність будь-яких зобов`язань перед позивачем з огляду на відсутність між ними договору, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, оскільки зобов`язання зі здійснення переказу у 3-денний строк, так само як і відповідальність за його невиконання, встановлені для Державної казначейської служби України приписами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
30.04.2021 Державною казначейською службою України подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/10427/19 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/10427/19, Державна казначейська служба України зазначає, що є підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц та скасування рішення в цій частині, як такого, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Скаржник не погоджується із твердженням суду апеляційної інстанції, що "орган Казначейства виконує функцію банку, який обслуговує позивача" адже позивач не обслуговується (не має відкритих рахунків) в органах Казначейства жодного договору про розрахунково-касове обслуговування між позивачем та Казначейством не укладено. Державна казначейська служба України здійснює розрахунково-касове обслуговування Міністерства юстиції України, а не позивача, а банком, який обслуговує позивача є ПАТ "Райффайзен банк Аваль".
Скаржник вказує, що Державна казначейська служба України є учасником системи електронних платежів Національного банку України, але це не означає, що Казначейство може ототожнюватись з банком. Водночас, Казначейство є центральним органом виконавчої влади, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності якого здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та, зокрема, здійснює безоплатне розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, а також інших клієнтів. Державна казначейська служба України не здійснює залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, не має статусу банку, не має банківської ліцензії і не внесено до Державного реєстру банків.
Скаржник вважає, що санкція зазначена в пункті 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" застосовується виключно до банків, а незважаючи на те, що Казначейство є учасником системи електронних платежів - воно не є банком.
На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій незважаючи на те, що Казначейство обслуговує рахунок Міністерства юстиції України, а не позивача та той факт, що Казначейство не є банком і через що, не підпадає під дію зазначеної санкції - стягнули з Казначейства пеню на користь позивача.
Також, Державна казначейська служба України не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що саме орган Казначейства, отримавши розпорядження (платіжне доручення) органу виконавчої служби перерахувати позивачу кошти, стягнуті на його користь на виконання рішення суду, які зберігаються на рахунку Державної казначейської служби, зобов`язаний перерахувати ці кошти виключно позивачеві і нікому іншому та вказує, що зазначені кошти знаходились не на рахунку Казначейства, а на небюджетному депозитному рахунку Міністерства юстиції України відкритому в Казначействі.
Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки тому факту, що спірні кошти на рахунок позивача взагалі не зараховувались і позивач, навіть після скасування арешту, накладеного в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, не отримав доступу до спірних грошових коштів. Після повернення Міністерству юстиції України без виконання платіжних доручень № 4963 від 02.08.2016 та № 5187 від 03.08.2016 про перерахування грошових коштів в сумі 11 809 876,22 грн на користь позивача у зв`язку з накладенням арешту на зазначені кошти, повторно платіжні доручення про перерахування цих коштів на рахунок позивача Міністерством юстиції України до Казначейства не подавались. Кошти, стягнуті з ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" під час виконавчого провадження № 51760865 у сумі 11 809 876,22 грн, після зняття арешту, відповідно до платіжного доручення Міністерства юстиції України 01.04.2019 перераховані не позивачу, а на рахунок ГТУЮ у м. Києві. Зазначений факт також не знайшов жодного відображення в рішеннях по справі № 826/16912/16, якими визнано протиправною бездіяльність Казначейства.
Державна казначейська служба України вказує, що Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011, на яке послався суд апеляційної інстанції, втратило чинність згідно з Указом Президента України від 20.06.2019 № 419/2019.
Крім того, скаржник зазначає, що в постанові Верховного Суду від 05.07.2017 по справі №760/11577/15-ц, на яку посилаються суди попередніх інстанцій, незважаючи на те, що Казначейство не було учасником справи, викладена правова позиція саме щодо Казначейства, що нівелює, на думку скаржника, основні засади та принципи судочинства.
Таким чином, скаржник вважає, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц та скасування рішення в цій частині, як такого, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.
Предметом касаційного перегляду у цій справі стало питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з Державної казначейської служби України пені, передбаченої положеннями пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", у зв`язку з несвоєчасним виконанням Державною казначейською службою України платіжних доручень про перерахування грошових коштів, стягнутих з боржника у виконавчому провадженні, на поточний банківський рахунок стягувача - ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська".
Колегія суддів Верховного Суду відзначає таке.
Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідно до преамбули, визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до пункту 5.1. статті 5 зазначеного Закону суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.
Учасник/член платіжної системи (далі - учасник платіжної системи) - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги (пункт 1.43 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Відповідно до пункту 11.4 статті 11 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (в редакції, що діяла на час подання спірних платіжних доручень), для проведення переказів через систему міжбанківських розрахунків Національного банку України банки-резиденти, Державна казначейська служба України, Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках відкривають рахунки в Національному банку України.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Казначейство є учасником системи електронних платежів Національного банку.
Верховний Суд зауважує, що Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011, та яке втратило чинність згідно з Указом Президента України від 20.06.2019 № 419/2019, містило аналогічний пункт про те, що Казначейство є учасником системи електронних платежів Національного банку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV (в редакції на час подання спірних платіжних доручень) грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки. Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016 містить аналогічні положення у частинах першій, третій статті 47.
Згідно з положеннями пунктів 13.1, 13.2, 13.12., 13.13, 13.15, 13.18 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, в редакції на час подання спірних платіжних доручень до Державної казначейської служби, органи ДВС мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС. У разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача). Після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (додатки 3, 4) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.
Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень. (пункти 13.15, 13.18 Інструкції № 512/5)
Враховуючи зазначені положення законодавства, Верховний Суд вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про те, що зазначені дії засвідчують платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами державної виконавчої служби, Державною казначейською службою та стягувачем. Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц.
У справі № 760/11577/15-ц Верховний Суд України у подібних правовідносинах як і у даній справі № 910/14027/19 та за аналогічних встановлених обставин дійшов також наступних висновків: "на Державну казначейську службу України у цих відносинах, як на учасника системи електронних платежів Національного банку України розповсюджує свою дію Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі Інструкція №22).
Відповідно до пунктів 8.1, 8.4 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
За приписами пункту 2.19 Інструкції №22 розрахункові документи (документи на паперовому носії, що містять доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача), що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.
Відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем."
Враховуючи наведене, а також встановлені у справі № 760/11577/15-ц обставини того, що постановою адміністративного суду бездіяльність УДКС України у Солом`янському районі м. Києва щодо своєчасного перерахування коштів стягувачу визнано протиправною, тобто вина УДКС України Солом`янському районі м. Києва щодо несвоєчасного перерахування коштів є доведеною, Верховний Суд України, задовольняючи позов фізичної особи до Управління Державної казначейської служби України у Солом`янському районі м. Києва як банківської установи, що обслуговує платника - відділ Державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції в місті Києві (далі ВДВС Солом`янського РУЮ в м. Києві), дійшов наступних висновків:
(1) На Державну казначейську службу України у цих відносинах, як на учасника системи електронних платежів Національного банку України, розповсюджує свою дію Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (далі Інструкція №22);
(2) Відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі порушення банком, що обслуговує отримувача строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Водночас, відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", встановлено декілька норм, якими серед іншого, є наступні:
У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Платник має право на відшкодування банком, що обслуговує отримувача, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків завершення переказу, встановлених пунктом 30.2 статті 30 цього Закону.
Отримувач має право на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
Таким чином отримувач має право на отримання пені у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором лише у випадку порушення строків виконання платіжних документів, передбачених цим законом, саме банком, що обслуговує отримувача (абзац 2 пункту 32.2. статті 32 Закону).
У випадку ж прострочення строків виконання платіжних документів, передбачених цим законом, банком, що обслуговує платника, Закон передбачає у якості способу поновлення права отримувача лише відшкодування шкоди (абзац 4 пункту 32.2. статті 32 Закону).
Колегія суддів відзначає, що положеннями статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі (пункт 1.23), а платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів (1.32).
Судом апеляційної інстанції у даній справі встановлено, що у поданих Державній казначейській службі України державним виконавцем платіжних дорученнях вказано, що платником є Міністерство юстиції України, отримувачем є позивач, банком отримувача АТ "Райффайзен Банк Аваль".
Водночас, норма пункту 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" покладає (1) відповідальність у вигляді сплати пені за порушення строків виконання доручення клієнта на банк, що обслуговує платника, яку (пеню) він зобов`язаний сплатити платнику та (2) відповідальність у вигляді сплати пені у разі порушення строків завершення переказу на банк, що обслуговує отримувача, яку він зобов`язаний сплатити отримувачу .
Колегія суддів доходить висновку, що у правовідносинах, що склалися у даній справі (що є подібними за обставинами та правовим регулюванням справі № 760/11577/15-ц) учасниками платіжної системи в розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" є:
- отримувач - стягувач (ПАТ "ЦЗФ "Вуглегірська");
- банком, що обслуговує отримувача - АТ "Райффайзен Банк Аваль" (як стверджує відповідач);
- платник - Міністерство юстиції України;
- банком, що обслуговує платника - Державна казначейська служба України.
Натомість відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 760/11577/15-ц відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити отримувачу (стягувачу), покладається на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто "банк платника" в розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" - Державну казначейську службу України.
Не ставлячи під сумнів висновок Верховного Суду України щодо розповсюдження на органи Державної казначейської служби України норм Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкції №22, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне поставити перед Великою Палатою Верховного Суду питання про відступ від позиції Верховного Суду України щодо можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац 2 пункту 32.2. статті 32 Закону).
Згідно із пунктом 7 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії Касаційного господарського суду вважає за необхідне передати справу № 910/14027/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 234, 235, 303 пунктом 7 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
У Х В А Л И В :
1. Справу № 910/14027/19 Господарського суду міста Києва разом із касаційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді С. Жуков
К. Огороднік
