ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" березня 2021 р. Справа№ 910/10427/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Попікової О.В.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: Цигарьов О.О.,
відповідача: Карпенко Н.В.,
розглянувши апеляційну скаргу
Державної казначейської служби України
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 (повний текст складений 09.11.2020)
у справі № 910/10427/19 (суддя Зеленіна Н.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська"
до Державної казначейської служби України
про стягнення 2.381.717,88 грн,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 позов задоволено частково: стягнуто з Державної казначейської служби України на користь Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська" 1.180.987,62 грн пені за несвоєчасне здійснення переказу та 17.862,88 грн судового збору. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1.027.459,23 грн інфляційних втрат та 173.271,03 грн трьох відсотків річних.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна казначейська служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду в частині задоволення позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі № 910/10427/19 залишено без руху; надано Державній казначейській службі України строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку; надання доказів направлення копії апеляційної скарги позивачу у встановленому порядку.
Від Державної казначейської служби України надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доданими до неї доказами сплати судового збору та доказами направлення копії апеляційної скарги позивачу у встановленому порядку.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 поновлено Державній казначейській службі України пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/10427/19; зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/10427/19; розгляд справи призначено на 22.02.2021.
У судовому засіданні оголошено перерву 22.02.2021 до 15.03.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 відкладено судове засідання на 31.03.2021.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А. (у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. на лікарняному).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2021 прийнято апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/10427/19 до провадження у визначеному складі суду.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що, задовольняючи позовну вимогу про стягнення пені, суд першої інстанції керувався п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яким визначено, що у разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Проте місцевий суд не надав оцінки тому, що позивач не обслуговується (не має відкритих рахунків) в органах Державної казначейської служби України. Відповідно до наданих платіжних доручень позивач обслуговується в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805 (м. Київ), а тому відповідачем за вказаною статтею може бути саме ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а не Державна казначейська служба України.
А отже, відповідно до зазначеної норми, право на стягнення такої пені з банку, в якому він обслуговується, а не з Казначейства, позивач мав би у разі порушення строків завершення переказу банком ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805 (м. Київ).
Єдині правовідносини, які мали місце безпосередньо між позивачем та Державною казначейською службою України, пов`язані з рахунком в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - СЕАПДВ) відкритим на ім`я позивача. Однак 25.08.2016 на підставі реєстру ДФС Казначейство в СЕАПДВ закрило рахунок, відкритий на ім`я Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська» (код ЄДРПОУ 00176532).
Також апелянт стверджує, що п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який визначає відповідальність банку, розрізняє між собою відповідальність банку, що обслуговує платника, та банку, що обслуговує отримувача. Жодної відповідальності банку, що обслуговує платника, перед отримувачем закон не встановлює. Банк, що обслуговує платника, несе відповідальність за порушення строків виконання доручень клієнта виключно перед платником. Суд першої інстанції дослідив той факт, що органи казначейства обслуговують рахунок Міністерства юстиції України, а не позивача, проте, незважаючи на це, стягнув таку пеню з Державної казначейської служби України не на користь Міністерства юстиції України, а на користь позивача.
Апелянт зазначає, що місцевий суд не надав оцінки тому, що позивач досі зареєстрований у м. Вуглегірськ Бахмутського району Донецької області, що відповідно до переліку населених пунктів, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р, є територією, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до даних інформаційного ресурсу SMIDA.gov.ua позивач протягом шести останніх років не подає звітності про здійснення фінансово-господарської діяльності. Останнє оприлюднення інформації - оприлюднення квартальної інформації за 3 квартал 2014 року, яка була розміщена на інформаційному ресурсі 24.10.2014. Тобто позивач взагалі не здійснює жодної господарської діяльності на території, на якій органи державної влади України здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.
У судовому засіданні 31.03.2021 представник відповідача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання рішення від 21.04.2016 у справі №910/20652/15 Господарський суд м. Києва видав наказ від 25.05.2016 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська" заборгованості у загальному розмірі 11.809.876,22 грн.
Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 51760865 зазначену суму стягнув у повному обсязі, а грошові кошти перерахував на рахунки Міністерства юстиції України, які обслуговує відповідач.
Подані державним виконавцем платіжні доручення №4963 від 02.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5.792.849,12 грн та №5187 від 03.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5.837.027,10 грн були отримані відповідачем 02.08.2016 та 03.08.2016 відповідно.
Однак, як зазначає позивач, відповідач на рахунки позивача отримані кошти своєчасно не перерахував, у зв`язку із чим останній не мав можливості розпоряджатися належними йому грошовими коштами до 01.02.2017.
Задовольняючи позов у частині стягнення пені, місцевий суд виходив з такого.
Згідно з преамбулою Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 цього Закону суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.
Пунктом 1.43 статті 1 вказаного Закону встановлено, що учасник/член платіжної системи (далі - учасник платіжної системи) - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.
При цьому місцевий суд послався на те, що:
«Згідно з пунктом 11.4 статті 11 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" для проведення переказів через систему міжбанківських розрахунків Національного банку України банки-резиденти, Державна казначейська служба України, Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках відкривають рахунки в Національному банку України.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону України "Про виконавче провадження" органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.
Частиною 4 статті 44 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що орган державної виконавчої служби та приватний виконавець щодо кожного рахунка ведуть електронний облік і звітність за сумами на рахунках у порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Механізм безспірного списання коштів державного та місцевих бюджетів за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845) та Порядком взаємодії органів Державної фіскальної служби України та органів Державної казначейської служби України у процесі судового розгляду та виконання рішень суду про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, або стягнення митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 343 від 09.03.2016 (далі - Порядок № 343).
Органи Казначейства приймають виконавчі документи, дотримуючись п. 16-23 Порядку № 845, після чого скеровують їх для виконання до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ).
Строки опрацювання документів при безспірному списанні коштів за рішеннями про стягнення пені визначені Порядком №343.
Крім того, строки опрацювання документів безпосередньо органами Казначейства також врегульовано Порядком проведення безспірного списання коштів державного бюджету, спрямованого на виконання судових рішень про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, затвердженим наказом Казначейства від 03.11.2015 №307 в редакції, що діяла до 19.12.2018, та наказом Казначейства від 19.12.2018 №399 - в редакції, що діє з 19.12.2018 (далі - Порядок № 307 та Порядок № 399 відповідно)
Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За своєю сутністю пеня за несвоєчасне відшкодування ПДВ є одним з різновидів неустойки, який передбачено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України. Розмір пені обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання.».
Однак апеляційний суд зазначає, що у даній справі правовідносини склалися не щодо списання бюджетних коштів чи справляння податку на додану вартість, а щодо перерахування позивачеві стягнутих з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" коштів, які були розміщені на рахунках Міністерства юстиції України. А тому у місцевого суду не було підстав керуватися наведеними вище положеннями законодавства.
Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції в цілому вірно встановив всі фактичні обставини справи, але надав їм неправильну правову кваліфікацію, зокрема в частині порядку казначейського обслуговування небюджетних рахунків клієнтів, водночас резолютивно прийнявши правильне рішення.
Як встановив апеляційний суд, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №826/16912/16, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2020 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020, позов ПрАТ ЦЗФ «Вуглегірська» задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання платіжних доручень Міністерства юстиції України № 4963 від 02.08.2016 та №5187 від 03.08.2016 про перерахування грошових коштів в сумі 11.809.876,22 грн на поточний рахунок ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська»; зобов`язано Державну казначейську службу України виконати платіжні доручення № 4963 від 02.08.2016 та № 5187 від 03.08.2016 про перерахування грошових коштів в сумі 11.809.876,22 грн на поточний банківський рахунок ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська».
Крім того, за результатами розгляду поданої ПрАТ ЦЗФ «Вуглегірська» заяви про злочин Печерське управління поліції ГУНП у м. Києві 08.11.2016 відкрило кримінальне провадження №12016100060007280 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України за фактом невиконання рішення суду Державною казначейською службою України.
Лише 01.02.2017 в межах кримінального провадження ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва був накладений арешт на грошові кошти ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська» у сумі 11.809.876,22 грн, які знаходились на рахунку Міністерства юстиції України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Головчака М.М. від 19.08.2018 у справі №761/33400/18, клопотання представника ПрАТ ЦЗФ «Вуглегірська» задоволено: скасовано арешт, накладений в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22015000000000102 від 28.03.2015, на підставі ухвали суду від 01.02.2017 (справа №757/5941/17-к), на грошові кошти ПрАТ ЦЗФ «Вуглегірська», що знаходяться на рахунку Міністерства юстиції України № 37319006000177, відкритому у Державній казначейській службі України.
Таким чином доступ до вказаних грошових коштів позивач отримав лише в серпні 2018 року.
Водночас згідно з позовними вимогами позивач просить стягнути пеню, інфляційні втрати та 3% річних за період з 06/07.08.2016 по 01.02.2017, тобто до моменту накладення арешту на кошти у сумі 11.809.876,22 грн, які знаходились на рахунку Міністерства юстиції України.
Отже, внаслідок неправомірних дій відповідача позивач був позбавлений можливості розпорядження належними йому грошовими коштами протягом більш як 2,5 роки.
Враховуючи вказані обставини, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у даній справі, у якому просив стягнути з відповідача пеню, передбачену статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон), а також інфляційні втрати та 3% річних.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-1329цс16, у разі виконання доручень про перерахування стягувачу за судовим рішенням коштів, отриманих від боржника, на Державну казначейську службу України як на учасника системи електронних платежів Національного банку України розповсюджує свою дію Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22.
Як зазначалось вище, у даній справі правовідносини склалися щодо перерахування позивачеві стягнутих з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" коштів (а не щодо списання бюджетних коштів), а тому у місцевого суду не було підстав керуватися положеннями Бюджетного кодексу України.
Колегія суддів відзначає, що загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб`єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон).
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.
Пунктом 1.43 статті 1 вказаного Закону передбачено, що учасник/член платіжної системи (далі - учасник платіжної системи) - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.
Згідно з пунктом 11.4 статті 11 Закону для проведення переказів через систему міжбанківських розрахунків Національного банку України банки-резиденти, Державна казначейська служба України, Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках відкривають рахунки в Національному банку України.
Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Державна казначейська служба України є учасником системи електронних платежів Національного банку України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Стаття 44 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на момент спірних відносин) передбачала, що органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.
Відповідно до підпунктів 13.1 - 13.2 розділу 13 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція), у редакції чинній на час подання до Казначейства платіжних доручень, органи ДВС мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС.
Положеннями підпункту 13.12 Інструкції закріплено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача). Крім того, згідно з підпунктом 13.13 Інструкції № 512/5, після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (додатки 3, 4) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.
Відповідно до підпунктів 13.15, 13.18, 13.21 Інструкції підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень. Платіжне доручення підписується керівником органу ДВС та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС.
Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що зазначені дії засвідчують платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами Державної виконавчої служби, Казначейства та стягувачем.
На Державну казначейську службу України у цих відносинах як на учасника системи електронних платежів Національного банку України розповсюджує свою дію Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція №22).
Відповідно до пунктів 8.1, 8.4 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
За приписами пункту 2.19 Інструкції №22 розрахункові документи (документи на паперовому носії, що містять доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача), що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.
Відповідно до пункту 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
У разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов`язаний сплатити отримувачу пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. В цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.
Оскільки Державна казначейська служба України є учасником системи електронних платежів, то на неї поширюється норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" щодо обов`язку здійснювати перерахунок коштів у триденний строк.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що позивач не обслуговується (не має відкритих рахунків) в органах Державної казначейської служби України, оскільки, як зазначалось вище, на Державну казначейську службу України як на учасника системи електронних платежів Національного банку України розповсюджує свою дію Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, а тому у даному випадку орган Казначейства виконує функцію банку, який обслуговує позивача. Адже саме орган Казначейства, отримавши розпорядження (платіжне доручення) органу виконавчої служби перерахувати позивачу кошти, стягнуті на його користь на виконання рішення суду, які зберігаються на рахунку Державної казначейської служби, зобов`язаний перерахувати ці кошти виключно позивачеві і нікому іншому.
Як зазначалось вище, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 51760865 перерахував грошові кошти на рахунки Міністерства юстиції України, які обслуговує відповідач.
Відповідно до п. 12 Порядку казначейського обслуговування небюджетних рахунків клієнтів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 770 від 21.07.2014, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.08.2014 за № 928/25705 (далі - Порядок №770), для здійснення розрахунків у системі Казначейства клієнт здійснює формування та подання документів до системи Казначейства в електронному вигляді відповідно до вимог, передбачених пунктами 6, 7 та 22 цього Порядку, протягом операційного дня в межах операційного часу, визначеного органом Казначейства. Документи, що надійшли після операційного часу, опрацьовуються наступного операційного дня.
Згідно з п. п. 20 та 22 Порядку № 770 безспірне списання коштів (і в повній, і в частковій сумі) з небюджетних рахунків клієнтів органи Казначейства здійснюють у порядку, встановленому законодавством. У разі необхідності надання підтвердних документів для проведення платежів з небюджетних рахунків клієнтів у випадках, передбачених законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, клієнти разом із платіжними дорученнями надають до органів Казначейства відповідні документи. Органи Казначейства після перевірки наявності необхідного переліку документів та відповідності їх вимогам законодавства проводять платежі з небюджетного рахунка клієнта.
Як зазначено у п. 24 Порядку № 770 (у відповідній редакції), платіжне доручення не приймається органом Казначейства та повертається не пізніше наступного робочого дня клієнту без виконання у разі:
відсутності або недостатності залишку коштів на відповідному рахунку;
неправильного заповнення реквізитів чи незаповнення хоча б одного з реквізитів та/або недотримання вимог щодо оформлення платіжного доручення;
неподання або подання неповного переліку документів щодо здійснення процедури закупівель відповідно до законодавства або у разі невідповідності вимогам, встановленим законодавством, щодо їх оформлення;
відміни процедури закупівлі; набрання законної сили рішенням суду про визнання результатів процедури закупівлі недійсними; призупинення процедури закупівлі; наявності відповідного рішення органу оскарження відповідно до законодавства у сфері закупівель;
відсутності підтвердних документів, надання яких разом з платіжним дорученням передбачено нормативно-правовими актами, або закінчення строку дії цих підтвердних документів;
подання платіжного доручення до органу Казначейства з порушенням норм законодавства, або якщо документ не може бути виконано відповідно до законодавства;
порушення вимог, передбачених пунктами 7, 8 цього Порядку.
На зворотному боці платіжного доручення, поданого у паперовому вигляді, зазначаються дата та причини його повернення без виконання за підписами працівника, який повертає платіжне доручення, та керівника (заступника керівника) відповідного структурного підрозділу органу Казначейства.
Як зазначалось вище, на виконання рішення від 21.04.2016 у справі №910/20652/15 Господарський суд м. Києва видав наказ від 25.05.2016 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська" заборгованості у загальному розмірі 11.809.876,22 грн.
Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 51760865 зазначена сума була стягнута в повному обсязі, а грошові кошти перераховані на рахунки Міністерства юстиції України, які обслуговує відповідач.
Матеріалами справи підтверджується, що державний виконавець направив відповідачу платіжні доручення №4963 від 02.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5.792.849,12 грн та №5187 від 03.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5.837.027,10 грн, які були отримані відповідачем 02.08.2016 та 03.08.2016 відповідно. У цих платіжних дорученнях платником зазначено Міністерство юстиції України, отримувачем - позивач, банком отримувача - АТ «Райффайзен банк Аваль» у м. Києві, призначенням платежу - «Перерах. коштів, як погаш. боргу згідно наказу № 910/20652/15 виданого 25.05.2016 господарським судом м. Києва про стягнен. з ТОВ "ДВ Нафтогазовидобувна компанія"» (т. 1, а. с. 23,24).
Водночас матеріалами справи не підтверджується наявність обставин, передбачених Порядком № 770 для відмови у виконанні платіжних доручень Міністерства юстиції України № 4963 від 02.08.2016 та №5187 від 03.08.2016.
Також у матеріалах справи міститься вимога державного виконавця (в прядку ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження») від 10.08.2016, адресована Державній казначейській службі (т. 1 а. с. 30), у якій державний виконавець вимагає виконати платіжні доручення Міністерства юстиції України №4963 від 02.08.2016 та №5187 від 03.08.2016 з огляду на відсутність законодавчих обмежень щодо їх проведення, адже стягнуті грошові кошти не є бюджетними, а є звичайним банківським платежем.
Зважаючи на наведені вище норми законодавства, в т. ч. і ті, що регулюють порядок виконання судових рішень, а також на позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-1329цс16, відповідач є учасником платіжної системи та повинен був виконати вказані платіжні доручення в установлений строк на користь позивача, чого зроблено не було, а відтак з відповідача підлягає стягненню пеня, передбачена статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Як встановлено вище, що згідно з позовними вимогами позивач просить стягнути пеню, інфляційні втрати та 3% річних за період з 06/07.08.2016 по 01.02.2017, тобто до моменту накладення арешту.
Враховуючи те, що пунктом 8.4 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів, тому, як зазначив місцевий суд, Казначейство України повинно було виконати переказ до 06/07.08.2016 включно.
Однак 06.08.2016 та 07.08.2016 були вихідними днями, які припали на суботу та неділю відповідно. А тому платіжні доручення не могли бути виконані 06.08.2016 та 07.08.2016 .
Відтак Державна казначейська служба України порушила строк з виконання виконавчого листа не на 180 днів з 06/07.08.2016 по 01.02.2017, як зазначив місцевий суд, а на 178 днів з 08.08.2016 по 01.02.2017.
Здійснивши власний розрахунок, колегія суддів встановила, що сума пені за 178 днів прострочення становить 2.102.157,96 грн (11.809.876,22 грн * 0,1% * 178 (днів прострочення) = 2.102.157,96 грн).
Згідно зі ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розмір пені підлягає обмеженню сумою, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, що складає 1.180.987,62 грн, та підставно стягнуто оскаржуваним рішенням місцевого суду.
При цьому колегія суддів відзначає, що невірне визначення місцевим судом кількості днів прострочення з урахуванням обмеження, встановленого ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", не вплинуло на правильність кінцевого розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача.
За приписами частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення зобов`язання несе саме та особа, яка порушила зобов`язання, за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №760/11577/15-ц.
За змістом частини 2 статті 550 Цивільного кодексу України проценти на неустойку не нараховуються. Відтак, повторне нарахування відсотків у будь-якій формі за несвоєчасну сплату вже нарахованої пені законодавством не допускається.
Відтак, місцевий суд правильно встановив відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування інфляційних витрат та трьох відсотків річних на пеню, у зв`язку з чим підставно відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, Державна казначейська служба України зазначає про відсутність будь-яких правовідносин між нею та позивачем; відсутність яких-небудь зобов`язань відповідача перед позивачем, а також на відсутність договірних відносин. Вказане, на переконання скаржника, є підставою для прийняття рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів з цими доводами апелянта не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Порушенням зобов`язання, в силу приписів статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу приписів статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.
Однією з підстав виникнення господарських зобов`язань згідно з статтею 174 ГК України є встановлення такого зобов`язання безпосередньо законом або іншим нормативно-правовим актом, що регулює господарську діяльність.
Таким чином підставою для виникнення зобов`язання є не лише договір, а й відповідний закон (нормативно-правовий акт).
Відтак твердження апелянта про відсутність будь-яких зобов`язань перед позивачем з огляду на відсутність між ними договору, є безпідставними, оскільки зобов`язання зі здійснення переказу у 3-денний строк, так само як і відповідальність за його невиконання, встановлені для Державної казначейської служби України приписами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
В апеляційній скарзі відповідач також зазначає, що місцевий суд не надав оцінки: наявності кримінального провадження №22015000000000102 від 28.03.2015 за фактом фінансування тероризму; неподанню позивачем податкової та фінансової звітності та наявності податкового боргу; реєстрації позивача у м. Вуглегірськ, що є територією, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження тощо.
З цього приводу колегія суддів відзначає, що вищевказані обставини не мають прямого стосунку до предмета та підстав позову у даній судовій справі.
Водночас рішеннями судів трьох інстанцій в адміністративні справі №826/16912/16 визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання платіжних доручень про перерахування грошових коштів, стягнутих на виконання судового рішення, позивачу. У даній справі судами встановлено наявність винної поведінки відповідача, оскільки не існувало жодних законодавчих обмежень/заборон для Державної казначейської служби України для здійснення такого перерахування коштів.
Стверджуючи про можливу причетність позивача до фінансування тероризму, відповідач не враховує того, що грошові кошти, які за платіжними дорученнями мали бути перераховані позивачу, стягувались у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 25.05.2016 у справі №910/20652/15. Рішенням Господарського суду м. Києва від 910/20652/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2016, встановлено не лише законність вимог позивача про стягнення коштів, а встановлено також і факт здійснення поставки товару у період, коли м. Вуглегірськ перебувало на території, що контролювалась органами державної влади.
Крім того у матеріалах справи наявний лист Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України від 16.09.2016 (т. 1 а. с. 33), у якому Служба безпеки України повідомила Державне казначейство України про відсутність у неї відомостей про причетність Приватного акціонерного товариства "Центральна збагачувальна фабрика "Вуглегірська" до матеріального та фінансового забезпечення самопроголошених органів «ДНР» та «ЛНР». Також Служба безпеки України у вказаному листі вказала на відсутність підстав для невиконання платіжних доручень №4963 від 02.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5.792.849,12 грн та №5187 від 03.08.2016 про перерахування на поточний рахунок позивача грошових коштів у сумі 5.837.027,10 грн, а також на передбачену законодавством відповідальність за невиконання вимог державного виконавця.
Колегія враховує, що 01.02.2017 в межах кримінального провадження ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва був накладений арешт на грошові кошти ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Вуглегірська» у сумі 11.809.876,22 грн, які знаходились на рахунку Міністерства юстиції України в Казначейській службі України.
Разом з тим, як встановлено ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва Головчака М.М. від 19.08.2018 у справі №761/33400/18, фактичним місцезнаходженням ПрАТ ЦЗФ «Вуглегірська» є м. Київ, вул. Народного Ополчення, 1, оф, 310; також ПрАТ ЦЗФ «Вуглегірська» зареєстроване платником податків на території, підконтрольній державній владі України, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 20.04.2015 за №9.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач протягом 2016-2017 років надсилав на адресу відповідача листи, у яких неодноразово звертав увагу на те, що не має можливості здійснити перереєстрацію місця знаходження у зв`язку із наявністю законодавчої заборони.
Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1511 від 11.11.2014 «Щодо запобігання порушенням прав інвесторів та уникнення ризиків професійних учасників» (абз. 5 п. 2) зобов`язано Центральний депозитарій цінних паперів з дати набрання чинності цим рішенням (тобто, з 19.12.2014 - дати опублікування) не приймати до виконання для скликання та проведення загальних зборів акціонерних товариств розпорядження на складання реєстрів власників іменних цінних паперів, переліків акціонерів, яким надсилатиметься письмове повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства, переліків акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах акціонерного товариства емітентів, якщо проведення загальних зборів акціонерів відбуватиметься на Окремій території.
Відтак, позивач зазначав, що прийняття рішення про зміну місцезнаходження позивача віднесено до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства, а тому ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська» з об`єктивних та незалежних від його волі причин не може прийняти рішення про зміну його місцезнаходження.
Колегія суддів також звертає увагу на той факт, що наявність (відсутність) податкового боргу чи неподання позивачем податкової звітності не спростовує неправомірної поведінки Державної казначейської служби України.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції в цілому вірно встановив всі фактичні обставини справи, але надав їм неправильну правову кваліфікацію, водночас резолютивно прийнявши правильне рішення. Тому рішення місцевого суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/10427/19 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/10427/19 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 у справі №910/10427/19.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10427/19.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 06.04.2021.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді О.В. Попікова
В.А. Корсак
