Постанова
Іменем України
14 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/15833/17
провадження № 61-2194св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» на постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Кругової С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (далі - НТУ «ХПІ») про зобов`язання вчинити певні дії.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 11 січня 1996 року вона була прийнята на роботу до Харківського державного політехнічного університету.
01 листопада 2005 року між НТУ «ХПІ» та нею було укладено строковий трудовий договір на строк з 01 вересня 2005 року по 01 вересня 2010 року у зв`язку з обранням за конкурсом.
31 серпня 2010 року відповідач переуклав строковий трудовий договір з нею на строк з 01 вересня 2010 року по 01 вересня 2015 року, до якого 01 вересня 2015 року були внесені зміни згідно додаткової угоди про продовження строкового трудового договору на строк з 01 вересня 2015 року по 31 жовтня 2020 року.
05 вересня 2017 року після проходження конкурсу на підставі наказу № 45 вона була зарахована на навчання з 15 вересня 2017 року до очної докторантури ННСГБ НААН України.
12 вересня 2017 року позивачка, отримавши поштою наказ про зарахування до докторантури, подала заяву до НТУ «ХПІ» про її звільнення з 14 вересня 2017 року у зв`язку зі вступом до навчального закладу - проходження по конкурсу та зарахування до докторантури НААН України на очну форму навчання з 15 вересня 2017 року з відривом від виробництва.
Позивачка вказує, що у своїй заяві від 12 вересня 2017 року про звільнення вона вказала, що вступила на навчання до очної докторантури НААН України, вказавши дату звільнення, а тому відповідач повинен був звільнити її з НТУ «ХПІ» по 39 КЗпП України згідно вказаної дати, тобто з 14 вересня 2017 року.
Таким чином, наступного дня - 15 вересня 2017 року вона на роботу не виходила, лекцій, семінарів не проводила.
Проте, відповідач не видав їй трудову книжку та копію наказу про звільнення з 14 вересня 2017 року згідно її заяви та візи, накладеної на вказаній заяви ректором.
Позивачка вказує, що неодноразово усно зверталась до начальника відділу кадрів НТУ «ХПІ», а саме: 14 вересня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 18 вересня 2017 року, 20 вересня 2017 року, однак їй незаконно відмовляли у видачі копії наказу про її звільнення та видачі трудової книжки.
Позивачка зазначає, що не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем на період навчання в докторантурі з 15 вересня 2017 року до закінчення докторантури.
Враховуючи викладене, дії відповідача по відмові звільнити її по статті 39 КЗпП України позивач вважає незаконними.
Також, позивачка вважає, що відповідач, звільнивши її з роботи за частиною другою 2 статті 38 КЗпП, погіршив умови договору про працю з працівником, чим погіршив її становище порівняно із законодавством України про працю.
Крім того, відповідачем, згідно відповіді ГУ Держпраці була порушена процедура її звільнення, та вона робить висновок, що дії відповідача по її звільненню за статтею 38 КЗпП України є незаконними, оскільки 14 вересня 2017 року звітів про проведення нею самостійної наукової і методичної роботи вона не робила, тому що вона вважала себе звільненою за статті 39 КЗпП України з 14 вересня 2017 року. Замість неї лекцію та семінар провів доцент ОСОБА_2 , а тому це вказує, що вона не виходила на роботу на наступний день після написання нею заяви про своє звільнення та не можна вважати, що вона продовжила працювати.
При таких обставинах відповідач незаконно видав наказ НТУ «ХПІ» № 1534 С від 15 вересня 2017 року про внесення змін до наказу в частині скасування пункту 1 наказу № 1522 С від 14 вересня 2017 року, фактично поновивши її на роботі всупереч її волі.
З урахуванням уточненої касаційної скарги просила суд визнати трудовий договір між нею та відповідачем, укладений на строк з 01 вересня 2010 року по 01 вересня 2015 року та продовжений згідно додаткової угоди до даного договору на строк з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2020 року, строковим згідно пункту 2 статті 23 КЗпП України; визнати незаконними дії відповідача щодо безпідставної відмови у звільненні її з 14 вересня 2017 року за статтею 39 КЗпП України по укладеному строковому трудовому договору; зобов`язати відповідача звільнити її за статтею 39 КЗпП України з 14 вересня 2017 року по укладеному строковому договору від 31 серпня 2010, до котрого внесені зміни згідно додаткової угоди про продовження строкового договору на строк з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2020 року, та видати відповідачем відповідний наказ про її звільнення протягом трьох календарних днів з дня набрання рішенням законної сили, внести відповідний запис до трудової книжки та видати позивачці її трудову книжку; визнати недійсною з дати укладення строкового трудового договору - частину строкового договору, укладеного між нею та відповідачем на строк з 01 вересня 2010 року по 01 вересня 2015 року та продовженого з 01 вересня 2015 по 31 серпня 2020 року у підрозділі 5 «Умови розірвання трудового договору» частини першої пункту 5.3 наступний текст «Для припинення трудових відносин з ініціативи працівника сторони керуються вимогами статті 38 КЗпП України» - згідно статті 9 КЗпП України та зобов`язати відповідача виключити з трудового договору між відповідачем та позивачем вказану частину трудового договору та поновити строк на звернення до суду встановлений статтею 233 КЗпП України; визнати нікчемною (недійсною) частину правочину - частину строкових трудових договорів з дати укладення строкових трудових договорів - укладених між відповідачем та нею з дати їх укладання у підрозділі 5 «Умови розірвання трудового договору» частини першої пункту 5.3 наступний текст «Для припинення трудових відносин з ініціативи працівника сторони керуються вимогами статті 38 КЗпП України» - згідно статті 9 КЗпП України та зобов`язати відповідача виключити з трудового договору між відповідачем та позивачем вказану частину трудового договору; визнати незаконним звільнення відповідачем її по статті 38 КЗпП України від 14 вересня 2017 року по укладеному строковому договору; зобов`язати відповідача відмінити її звільнення по статті 38 КЗпП України від 14 вересня 2017 року по укладеному строковому договору на строку; визнати незаконним відновлення її на роботі відповідачем з 15 вересня 2017 року згідно наказу від 15 вересня 2017 року про відміну наказу пункту 1 наказу № 1522 С від 14 вересня 2017 року по укладеному строковому договору; зобов`язати відповідача відмінити відновлення на роботі з 15 вересня 2017 року по укладеному строковому договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 липня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 працювала в НТУ «ХПІ» за безстроковим договором, у зв`язку з чим її звільнення 14 вересня 2017 року та скасування наказу від 15 вересня 2017 року про скасування наказу в частині пункту 1 наказу № 1522 від 14 вересня 2017 року відповідало вимогам закону.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 липня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним відновлення на роботі відповідачем НТУ «ХПІ» позивача ОСОБА_1 з 15 вересня 2017 року скасовано.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ НТУ «ХПІ» № 1534 С від 15 вересня 2017 року про внесення змін до наказу в частині скасування пункту 1 наказу № 1522 С від 14 вересня 2017 року.
В решті рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 липня 2020 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.
Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, між сторонами було укладено трудовий договір на визначений строк, волевиявлення щодо цього ОСОБА_1 та НТУ «ХПІ» підтверджуються відповідними підписами у зазначеному договорі, тому суд дійшов висновку про те, що відповідач не вчиняв дій всупереч змісту строкового трудового договору.
При цьому, апеляційний суд вказав, що зазначення підставою звільнення статтю 38 КЗпП України у наказі про звільнення не суперечить вимогам Закону і не порушує прав ОСОБА_1 .
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що наказ від 15 вересня 2017 року № 1534 С «Про внесення змін до наказу» в частині скасування пункту 1 наказу № 1522 С від 14 вересня 2017 року є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 , будучі повідомленою про своє звільнення 14 вересня 2017 року, приступила до роботи, маючи бажання продовжувати трудові відносини з НТУ «ХПІ».
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У лютому 2021 року НТУ «ХПІ» подало до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним відновлення на роботі та зобов`язання НТУ «ХПІ» відмінити відновлення на роботі та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
ОСОБА_1 постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в касаційному порядку не оскаржила.
Доводи інших учасників справи
23 березня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу НТУ «ХПІ», в якому позивач просить суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
06 травня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що 11 січня 1996 року ОСОБА_1 прийнята на посаду секретаря друкарки деканату факультету автоматики та приладобудування Харківського державного політехнічного університету згідно наказу № 397 від 24 січня 1996 року.
01 листопада 2005 року між НТУ «ХПІ» та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір на строк з 01 вересня 2005 року по 01 вересня 2010 року у зв`язку з обранням за конкурсом.
31 серпня 2010 року між НТУ «ХПІ» та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір на строк з 01 вересня 2010 року по 01 вересня 2015 року.
01 вересня 2015 року між НТУ «ХПІ» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду про внесення змін до строкового трудового договору від 31 серпня 2010 року, відповідно до якої ОСОБА_1 продовжено роботу в НТУ «ХПІ» на строк з 01 вересня 2015 року по 31 серпня 2020 року згідно штатного розкладу.
Наказом № 45 Національної академії аграрних наук від 05 вересня 2017 року кандидата історичних наук, доцента ОСОБА_1 зараховано з 15 вересня 2017 року до докторантури ННСГБ НААН на очну форму навчання за спеціальністю 032-Історія та археологія. Строк підготовки в докторантурі 2 роки. Термін закінчення докторантури 15 вересня 2019 року.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 , датованої 12 вересня 2017 року, вона просить звільнити її 14 вересня 2017 року за власним бажанням у зв`язку з зарахуванням до очної докторантури ННСГБ НААН.
Наказом по НТУ «ХПІ» № 1522 С від 14 вересня 2017 року: «1. 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 доцента кафедри історії науки і техніки, звільнено від займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку з зарахуваннями до очної докторантури ННСГБ НААН. Утримано зайво використану відпустку за 17 днів. Підстава: заява ОСОБА_1 ».
Відповідно до наказу НТУ «ХПІ» № 1534 С від 15 вересня 2017 року про внесення змін до наказу, у зв`язку з виходом на роботу наступного дня після закінчення строку попередження доцента кафедри науки і техніки ОСОБА_1 пункт 1 наказу № 1522 С від 14 вересня 2017 року скасовано. В іншій частині наказ № 1522 С від 14 вересня 2017 року залишено без змін.
Відповідно до роз`яснень № 66-04-12/141, надісланих НТУ «ХПІ» ОСОБА_1 20 вересня 2017 року, вбачається, що останній роз`яснено, що після закінчення строку попередження про звільнення (14 вересня 2017 року) вона не залишила роботу та продовжила виконувати свої посадові обов`язки, у зв`язку з чим трудовий договір залишився чинним, а заява про звільнення від 12 вересня 2017 року втрачає юридичну силу. Також роз`яснено про можливість в подальшому ініціювати розірвання трудового договору відповідно до положень КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки постанова Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в касаційному порядку оскаржена виключно в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним та скасування наказу НТУ «ХПІ» № 1534 С від 15 вересня 2017 року про внесення змін до наказу в частині скасування пункту 1 наказу № 1522 С від 14 вересня 2017 року, у відповідності до положень статті 400 ЦПК України судове рішення апеляційного суду в іншій частині касаційним судом не переглядається.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Судами встановлено, що НТУ «ХПІ» та ОСОБА_1 з 11 січня 1996 року перебували у трудових правовідносинах.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 , датованої 12 вересня 2017 року, вона просила НТУ «ХПІ» звільнити її 14 вересня 2017 року за власним бажанням у зв`язку з зарахуванням до очної докторантури ННСГБ НААН.
У відповідності до наказу НТУ «ХПІ» № 1522 С від 14 вересня 2017 року: «1. 14 вересня 2017 року ОСОБА_1 доцента кафедри історії науки і техніки, звільнено від займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку з зарахуваннями до очної докторантури ННСГБ НААН. Утримано зайво використану відпустку за 17 днів. Підстава: заява ОСОБА_1 ».
Відповідно до наказу НТУ «ХПІ» № 1534 С від 15 вересня 2017 року про внесення змін до наказу, у зв`язку з виходом на роботу наступного дня після закінчення строку попередження доцента кафедри науки і техніки ОСОБА_1 пункт 1 наказу № 1522 С від 14 вересня 2017 року скасовано. В іншій частині наказ № 1522 С від 14 вересня 2017 року залишено без змін.
НТУ «ХПІ» при цьому виходило із того, що наступного дня після звільнення ОСОБА_1 приступила до роботи працювала ще протягом 6 робочих днів.
Разом із тим, апеляційним судом встановлено, що позивачка дійсно перебувала на території НТУ «ХПІ» 15 вересня 2017 року, однак трудові обов`язки не виконувала, чекала на результат вирішення її заяви про звільнення. 15, 18 та 20 вересня 2015 року ОСОБА_1 зверталася до відділу кадрів з вимогою видати трудову книжку, копію наказу про звільнення, однак їй було відмовлено.
Такі доводи ОСОБА_1 відповідачем не спростовані, як і не доведено вчинення позивачкою дій, які б свідчили про наявність у неї бажання повернутися до роботи в НТУ «ХПІ» та про відмову від наміру звільнитися.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 була вчасно ознайомлена відповідачем з наказом про звільнення № 1522С від 14.09.2017 року та з наказом від 15.09.2017 року про скасування наказу п.1 наказу №1522С від 14.09.2017 року.
Вказані обставини підтверджуються, зокрема, відомостями, які містяться в Акті №20-01-4402/2018, який складено Головним управлінням Держпраці у Харківській області після проведеної ними перевірки.
Таким чином, апеляційним судом вірно встановлено, що маючи правомірні сподівання на звільнення у зв`язку із вступом до навчального закладу - проходження по конкурсу та зарахування до докторантури НААН України на очну форму навчання з 15 вересня 2017 року з відривом від виробництва, через неправомірні дії відповідача щодо не ознайомлення її з наказом, ОСОБА_1 протягом тривалого часу не мала інформації про свій трудовий статус та результат вирішення своєї заяви про звільнення про що дізналася лише в результаті звернення до Головного управління Держпраці у Харківській області.
Порушення відповідачем вимог пункту 2.5 глави 2 Інструкції № 58 «Про порядок ведення трудових книжок працівників» щодо не ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про її звільнення та з наказом про скасування пункту 1 наказу № 1522 С від 14 вересня 2017 року призвели до правової невизначеності.
Разом із тим, ОСОБА_1 безпідставно та всупереч її волі було поновлено на роботі, що є порушенням частини третьої статті 43 Конституції України, у відповідності до якої використання примусової праці забороняється.
При таких обставинах апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що наказ від 15 вересня 2017 року № 1534 С «Про внесення змін до наказу» в частині скасування пункту 1 наказу № 1522 С від 14 вересня 2017 року є незаконним та підлягає скасуванню.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 13 січня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун
