Постанова
Іменем України
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 742/532/18
провадження № 61-14339св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Чернігівський обласний центр зайнятості,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 червня
2020 року у складі судді Короткої А. О. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів:
Бобрової І. О., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського обласного центру зайнятості про скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі.
Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі наказу від 13 листопада
2013 року він був прийнятий на посаду директора Прилуцького міськрайонного центру зайнятості.
10 жовтня 2017 року Чернігівський обласний центр зайнятості видав наказ про створення Прилуцької міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості та цим наказом були затверджені Положення про Прилуцьку міськрайонну філію Чернігівського обласного центру зайнятості, її структуру та штатний розпис.
11 жовтня 2017 року Чернігівським обласним центром зайнятості видано наказ про введення в дію структур та штатних розписів філій та апарату Чернігівського обласного центру зайнятості, яким введено в дію затверджені структури та штатні розписи апарату Прилуцької міськрайонної та Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості
з 11 жовтня 2017 року.
Цього ж дня Чернігівський обласний центр зайнятості видав наказ про попередження працівників Прилуцького міськрайонного та Чернігівського районного центрів зайнятості про наступне вивільнення через два місяці у зв`язку із припиненням юридичних осіб в результаті реорганізації відповідно до статті 49-2 КЗпП України. ОСОБА_1 з цим наказом був ознайомлений лише 13 листопада 2017 року.
Наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 05 лютого
2018 року його було звільнено з роботи у зв`язку із реорганізацією підприємства на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці.
Позивач вважав, що його звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, а саме в порушення частини третьої
статті 49-2 КЗпП України роботодавець не запропонував вакантні посади, які існують саме на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Крім того відповідачем не враховані норми частини першої статті 42 КЗпП України та прийнято на роботу працівників, які мали нижчу кваліфікацію, а також звільнення відбулося в той період, коли він перебував у відпустці.
Позивач указував, що незаконне звільнення з роботи завдало йому сильних душевних переживань, призвело до погіршення відносин з близькими.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просив скасувати наказ про його звільнення від 05 лютого 2018 року № 31-к, поновити його на займаній посаді в Прилуцькій міськрайонній філії Чернігівського обласного центру зайнятості, стягнути з Чернігівського обласного центру зайнятості середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 лютого 2018 року до дня фактичного поновлення на роботі, стягнути 11 169 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
від 23 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23 серпня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
від 11 червня 2020 року клопотання представника Чернігівського обласного центру зайнятості про закриття провадження у справі задоволено.
Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського обласного центру зайнятості про скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що спір між сторонами виник з приводу винесення щодо ОСОБА_1 наказу про припинення з ним трудового договору, відповідно до якого він очолював державну установу, яка є юридичною особою публічного права та суб`єктом владних повноважень, що дійсно свідчить про публічно-правовий характер цього спору.
Таким чином, з огляду на зміст заявлених позивачем вимог та на суб`єктний склад сторін, суд дійшов висновку про те, що справа за позовом
ОСОБА_1 до Чернігівського обласного центру зайнятості про скасування наказу про припинення трудового договору та поновлення на роботі є справою адміністративної юрисдикції, оскільки в цьому випадку має місце спір між учасниками публічно-правових відносин, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 серпня
2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 червня 2020 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 був уповноваженою особою на виконання функцій держави в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, що є юридичною особою публічного права, то цей спір не є трудовим спором приватного характеру, а стосується проходження позивачем публічної служби.
Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, то правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц та висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 757/32235/17-ц.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з проходженням ОСОБА_1 публічної служби, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції адміністративних судів України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Особа, яка подала касаційну скаргу, посилається на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 815/6096/17,
від 26 червня 2019 року у справі № 175/3283/18 та постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 742/532/18.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 не проходив конкурс на заняття вакантної посади, не складав присягу посадової особи, йому не присвоювався ранг у межах відповідної категорії посад, а тому цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Чернігівського обласного центру зайнятості на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому він просив зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 13 листопада
2013 року ОСОБА_1 було призначено на посаду директора Прилуцького міськрайонного центру зайнятості в порядку переведення, як такого, що пройшов стажування.
Наказом Державної служби зайнятості від 18 жовтня 2016 року «Про реорганізацію базових центрів зайнятості Чернігівської області» реорганізовано шляхом приєднання до Чернігівського обласного центру зайнятості базові центри зайнятості Чернігівської області, в тому числі, і Прилуцький міськрайонний центр зайнятості.
01 листопада 2016 року наказом Чернігівського обласного центру зайнятості у зв`язку з реорганізацією базових центрів зайнятості у Чернігівській області шляхом приєднання до Чернігівського обласного центру зайнятості призначено голів комісій з припинення юридичної особи, а саме, Прилуцького міськрайонного центру зайнятості - ОСОБА_1
07 листопада 2016 року проведено державну реєстрацію рішення про припинення юридичної особи із внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до розділу IV Положення про державну службу зайнятості затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України
від 15 грудня 2016 року Державною службою зайнятості (Центральним апаратом) 19 вересня 2017 року погоджено утворення Прилуцької міськрайонної та Чернігівської районної філій Чернігівського обласного центру зайнятості.
Наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 10 жовтня
2017 року створено Прилуцьку міськрайонну філію Чернігівського обласного центру зайнятості, затверджено Положення про Прилуцьку міськрайонну філію Чернігівського обласного центру зайнятості, структуру та штатний розпис Прилуцької міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості.
Наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату)
від 15 березня 2017 року, з урахуванням наказу від 26 вересня 2017 року, затверджено граничну чисельність працівників державної служби зайнятості Чернігівської області на 2017 рік - 391 працівник, з них апарат - 113.
12 жовтня 2017 року працівників Прилуцького міськрайонного центру зайнятості попереджено про наступне вивільнення через два місяці у зв`язку із припиненням юридичної особи (Прилуцького міськрайонного центру зайнятості) в результаті реорганізації відповідно до статті 49-2 КЗпП України та запропоновано посади в Чернігівській обласній службі.
13 листопада 2017 року ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення через два місяці у зв`язку із припиненням юридичної особи Прилуцького міськрайонного центру зайнятості в результаті реорганізації відповідно до статті 49-2 КЗпП України.
ОСОБА_1 була запропонована посада провідного інженера з господарської діяльності відділу організації матеріально-технічного забезпечення Чернігівського обласного центру зайнятості, від якої позивач відмовився.
Після пропонування посад працівникам Прилуцького міськрайонного центру зайнятості, станом на 13 листопада 2017 року в Прилуцькій міськрайонній філії Чернігівського обласного центру зайнятості була вакантною посада заступника керівника філії.
27 грудня 2017 року ОСОБА_1 відповідачем була запропонована посада директора Семенівського районного центру зайнятості Чернігівської області, від якої він відмовився.
З 16 січня 2018 року по 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному та приступив до роботи 05 лютого 2018 року та працював повний робочий день.
Наказом Чернігівського обласного центру зайнятості від 05 лютого
2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Прилуцького міськрайонного центру зайнятості, який перебуває поза штатом у Прилуцькій міськрайонній філії Чернігівського обласного центру зайнятості, 05 лютого 2018 року, у зв`язку із реорганізацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
01 травня 2016 року набрав чинності Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), згідно з преамбулою якого цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 889-VIII державною службою є публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 2 вказаного Закону посадою державної служби є визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону.
Пунктом 2 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII установлено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
На підставі пункту 1 розділу I Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України в
ід 15 грудня 2016 року № 1543 (далі - Положення № 1543), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.
За нормами пункту 2 вказаного розділу Положення № 1543 Служба складається, зокрема, з Державної служби зайнятості (Центрального апарату), Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості).
На підставі пункту 1 розділу V Положення № 1543 базові центри зайнятості є неприбутковими державними установами, підпорядкованими та підзвітними регіональному центру зайнятості, які створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби.
За нормами пункту 15 частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб`єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.
Оскільки базові центри зайнятості створюються за рішенням голови Центрального апарату Служби, посада директора базового центру зайнятості є посадою, на яку не поширюється дія Закону № 889-VIII.
У зв`язку з втратою чинності розпорядженням Кабінету Міністрів України
від 04 червня 1994 року № 410-р про віднесення посад працівників державної служби зайнятості до відповідних категорій посад державних службовців, з набранням чинності наказом Міністерства соціальної політики України від 16 грудня 2014 року № 1043 «Про умови оплати праці працівників державної служби зайнятості», з уведенням у дію нових структури і штатного розпису міського центру зайнятості, які містять перелік посад, що не відносяться до категорії посад державних службовців, посаду директора базового центру зайнятості виключено з посад державних службовців.
Отже, позивач втратив статус державного службовця, а тому його посада директора міського центру зайнятості не відноситься до посад публічної служби.
За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, спір, що виник у зв`язку зі звільненням працівника з посади, трудова діяльність на якій не пов`язана з проходженням публічної служби, має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Відступаючи від висновку, викладеного в постанові від 05 червня 2019 року у справі № 754/15544/17-ц (провадження № 14-202цс19), Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 320/2654/19 (провадження № 11-78апп21) навела такі правові висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 та 27 березня 2019 року, 01 квітня 2020 року у справах № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18), № 814/2514/17 (провадження № 11-1472апп18) та № 804/2823/16 (провадження
№ 11-433апп19) відповідно.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що зазначений спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з проходженням ОСОБА_1 публічної служби, а тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Суди дійшли такого висновку, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05 червня 2019 року у справі
№ 754/15544/17-ц, від якої було відступлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 320/2654/19 (провадження № 11-78апп21).
Крім того, при розгляді цієї справи судами першої та апеляційної інстанції не враховано положення частини п`ятої статті 411 ЦПК України відповідно до якої висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, та не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у цій справі.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки вищенаведені порушення норм процесуального права допущені судами обох попередніх інстанцій, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, вимоги частини п`ятої статті 411 ЦПК України про те, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовані судові рішення є обов`язковими для суду під час нового розгляду справи, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення згідно із встановленими обставинами та вимогами закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
від 11 червня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович
