Постанова
Іменем України
08вересня 2021 року
м. Київ
справа № 369/3757/20
провадження № 61-3588 св 21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Данило Сергій Михайлович,
відповідач - Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
третя особа -публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Данила Сергія Михайловича, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Пінкевич Н. С. та постанову Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Шевченківський РВ ДВС у м. Києві, Відділ) про скасування арешту з майна.
В обґрунтування позову зазначала, що у провадженні Шевченківського РВ ДВС у м. Києві знаходилось два виконавчих провадження №1022/16, №467206367 з примусового виконання одного й того самого виконавчого листа від 14 лютого 2011 року, виданого Печерським районним судом м. Києва про стягнення з неї на користь публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») боргу в сумі 2 609 220,88 грн. У рамках даних виконавчих проваджень постановами державного виконавця від 28 березня 2011 року та від 30 червня 2015 року накладено арешт на все її нерухоме майно й оголошено заборону на його відчуження.
Постановами державного виконавця від 25 серпня 2011 року та
від 28 грудня 2015 року виконавчий лист повернуто стягувачу, а виконавчі провадження знищено за терміном зберігання, але не вирішено питання про зняття арешту з її нерухомого майна.
Вказувала на те, що арешти в рамках виконавчих проваджень не було знято після закінчення виконавчих проваджень, що порушує її майнові права та не забезпечує виконання рішення суду.
З урахування наведеного,ОСОБА_1 просила суд: скасувати арешт на нерухоме майно, яке належить їй, накладений на підставі постанови №1022/16 від 28 березня 2011 року держаного виконавця Шевченківського ВДВС Шевченківського РУЮ м. Києві Черонової І. В.; скасувати арешт на нерухоме майно, яке належить їй, накладений на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 30 червня
2015 року №22466301 старшого державного виконавця ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві Бойко (Волошиної) М. Д.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 26 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що зняття арешту з майна боржника прямо визначено нормами Закону України «Про виконавче провадження», а винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення (тобто, коли рішення суду фактично не виконано), не є підставою для зняття накладеного арешту на майно боржника.При цьому, заявлені позивачем вимоги не можуть бути задоволені у позовному провадженні, оскільки у такому випадку ОСОБА_1 одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним виконавцем і вона є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим, відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. Крім того, повернення виконавчого документа стягувачу не змінює характеру правовідносин (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28жовтня
2020 року у справі № 204/2494/20).
Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що, звертаючись до суду з позовом, позивач не доводила обставин порушення її цивільних прав, тоді як захисту підлягає порушене право, фактично позивач скаржиться на бездіяльність державного виконавця щодо нескасування арешту з майна у зв`язку з поверненням виконавчого листа.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Данило С. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 22 березня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Данила С. М., залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику надати докази поважності пропущення строків на касаційне оскарження строку на касаційне оскарження з поважних причин та документ, що підтверджує сплату судового збору. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 14 квітня 2021 року представнику ОСОБА_1 - адвоката Данилу С. М., продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги, вказаний в ухвалі Верховного Суду від 22 березня 2021 року.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 22 березня
2021 рокупредставник ОСОБА_1 - адвокат Данило С. М., надіслав докази поважності пропущення строків на касаційне оскарження та документ, що підтверджує сплату судового збору.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Данила С. М., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено строк на касаційне оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 369/3757/20 з Києво-Святошинського районного суду Київської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня2021 рокусправу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Данила С. М., мотивована тим, що судами не враховано правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах: від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 та від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15, в яких зазначено, що закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів із різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Незняття державним виконавцем арешту при поверненні виконавчого документа є протиправною бездіяльністю органу ДВС і порушене право підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт.
Також, зазначає, щосудами не взято до уваги, що матеріали виконавчих проваджень знищені за терміном зберігання.
Вказує, що суди не врахували положення статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, у тому числі повернення виконавчого документу стягувачу. На думку заявника, за таких обставин повернення виконавчого документа визначено як стадію завершення виконавчого провадження.
Також суди не застосували положення пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України
від 02 квітня 2012 року №512/5, згідно якої у постанові про повернення виконавчого документа державний виконавець, окрім іншого, зазначає наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Крім того, суди не звернули увагу, що даний спір не стосується порушень з боку державних виконавців під час здійснення ними своїх повноважень, позовна заява обґрунтована порушенням її прав, як власника майна.
Відзив на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 березня 2011 року державним виконавцем Черновою І. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 25377560 на підставі виконавчого листа 2-162/10 від 14 лютого 2011 року, виданого Печерським районним судом м.Києва, про стягнення боргу зі ОСОБА_1 у сумі 2 609 220,88 грн на користь ПАТ «Універсал Банк».
27 квітня 2011 року державним виконавцем внесено обтяження на все нерухоме майно боржника до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
25 серпня 2011 року державним виконавцем Черновою І. В. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до вимог пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Постанова про зняття арешту у даному виконавчому провадженні не приймалася.
03 березня 2015 року державним виконавцем Бойко (Волошиною) М. Д. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 46720637 на підставі виконавчого листа 2-162/10 від 14 лютого 2011 року, виданого Печерським районним судом м.Києва, про стягнення боргу з ОСОБА_1
у сумі 2 609 220,88 грн на користь ПАТ «Універсал Банк».
15 червня 2015 року винесено постанову про арешт майна боржника.
30 червня 2015 року державним виконавцем внесено обтяження на все нерухоме майно боржника до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
28 грудня 2015 року державним виконавцем Бойко (Волошиною) М. Д. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до вимог пункту 2 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Постанова про зняття арешту у даному виконавчому провадженні не виносилася.
Вищевказані виконавчі провадження з виконання одного й того самого виконавчого листа від 14 лютого 2011 року № 2-162/10 були знищені за закінченням строку зберігання.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає,
що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Данила С. М., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивачка має бути відповідчем у справі.
При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не зверунув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1 , яка є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому вона не може виступати позивачем у даній справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19),
у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) та у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882 св 21).
Посилання касаційні скарги на те, що суди не врахували правові висновки, зроблені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, викладені у постановах: від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 та від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15, є безпідставними, оскільки у наведених судових рішеннях суд касаційної інстанції за правилами КАС України (а не ЦПК України) саме і розглядав вимоги боржника виконавчого провадження на дії державного виконавця.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.
Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Ураховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що заявник не позбавлена права звернутися до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Данила Сергія Михайловича, задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 26 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду
від 26 січня 2021 року скасувати.
Провадження у справі №369/3757/20 за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби
у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», про скасування арешту майна, закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
