Постанова
Іменем України
26 січня 2021 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/933/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретря Ратушного А.В. ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 26 жовтня 2020 року
в складі судді Пінкевич Н.С.
у цивільній справі №369/3757/20 Києво-Святошинського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_2
до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального між регіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
третя особа - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",
про скасування арештів,
В С Т А Н О В И В:
В березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Шевченківський РВ ДВС у м. Києві, Відділ) про скасування арешту з майна.
В обґрунтування позову зазначила, що в провадженні Шевченківського РВ ДВС у м. Києві знаходилось два виконавчих провадження №1022/16 та №467206367 з примусового виконання одного й того самого виконавчого листа, а саме від 14.02.2011, виданого Печерським районним судом м. Києва про стягнення зі ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") боргу в сумі 2 609 220,88 грн. В рамках даних виконавчих проваджень постановами державного виконавця від 28.03.2011 та від 30.06.2015 накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження.
Постановами державного виконавця від 25.08.2011 та від 28.12.2015 виконавчий лист повернуто стягувачу, а виконавчі провадження знищено за терміном зберігання, але не вирішено питання про зняття арешту з нерухомого майна боржника ОСОБА_2 .
Позивачка, посилаючись на те, що арешти в рамках виконавчих проваджень не було знято після закінчення виконавчих проваджень, що порушує її майнові права та жодним чином не забезпечує виконання рішення суду, просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що судом не було належним чином досліджено обставини, зазначені у позовній заяві. Зокрема, судом не взято до уваги, що в рамках виконавчих проваджень виконавчий лист було двічі повернуто стягувачу, матеріали виконавчого провадження знищено, що свідчить про незаконність арештів, накладених державним виконавцем, які порушують майнові права боржника.
Суд не врахував положення ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження", якою визначено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, в тому числі повернення виконавчого документу стягувачу. На думку скаржника, за таких обставин повернення виконавчого документа визначено як стадію завершення виконавчого провадження.
Суд не застосував положення п. 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, згідно якої у постанові про повернення виконавчого документа державний виконавець, окрім іншого, зазначає наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
Суд не врахував положення ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що у разі повернення виконавчого документа арешт, накладений на майно боржника, знімається.
Вважала, що незняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної викоанвчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна.
З'ясовуючи обставини законності постанов державного викоанвця про накладення арешту на майно, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовна заява таких вимог не містить.
Зазначила, що позовна заява обґрунтована тим, що накладення арешту на майно порушує права позивача, як власника, захист якого передбачено ст. 41 Конституції України, ст. 317, 319, 321, 391 ЦК України і постанови прийняті в рамках виконавчого провадження не оскаржувалися. Даний спір не стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів виконавчої служби, спір стосується арештованого майна, а вимоги обґрунтовані потребою захисту права власності.
Також зазначила, що запропонований судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права, передбачений Розділом VІІ ЦПК України, у даних правовідносинах не є досконалим, оскільки державний виконавець не наділений повноваженнями поза межами виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії.
За наведених обставин, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.10.2020 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, ПАТ "Універсал Банк" подав письмові пояснення.
Вказував, що на сьогоднішній день рішення суду не виконано, заборгованість ОСОБА_2 не оплачена, а тому відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника.
Представник позивача - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав, наведених в ній та просив задовольнити.
Представник ПАТ "Універсал банк" - Сербіна А.О. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Відповідач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №2-162/10 від 14.02.2011 про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованості у розмірі 2 609 220,88 грн. Виконавче провадження за даним виконавчим листом відкривалося двічі та двічі виконавчий лист постановою державного виконавця повернуто стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі в редакції на час винесення державним викоанвцем постанови про повернення викоанвчого документа). В подальшому виконавчі провадження знищено за терміном зберігання.
Встановлені судом обставини підтверджуються наступним.
28 березня 2011 року державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС у м. Києві Черновою І.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №25377560, на підставі виконавчого листа №2-162/10 від 14.02.2011, виданого Печерським районним судом м. Києва, про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу у сумі 2 609 220,88 грн.
27 квітня 2011 року державним виконавцем внесено обтяження на все нерухоме майно боржника ОСОБА_2 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
25 серпня 2011 року державним виконавцем Черновою І.В. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Постанова про зняття арешту у даному виконавчому провадженні не приймалась.
03 березня 2015 року державним виконавцем Бойко (Волошиною) М.Д. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №46720637, на підставі виконавчого листа №2-162/10 від 14.02.2011, виданого Печерським районним судом м. Києва, про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу у сумі 2 609 220,88 грн.
У виконавчому провадженні №46720637 державним виконавцем 15 червня 2015 року винесено постанову про арешт майна боржника.
30 червня 2015 року державним виконавцем внесено обтяження на все нерухоме майно боржника до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
28 грудня 2015 року державним виконавцем Бойко (Волошиною) М.Д. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». Питання про зняття арешту у даному виконавчому провадженні державним виконавцем не вирішувалося.
Вищевказані виконавчі провадження з виконання одного й того ж самого виконавчого листа №2-162/10 від 14.02.2011 були знищені за закінченням строку зберігання.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка вказувала, що державний виконавець повернувши виконавчий лист стягувачу фактично закінчив виконавче провадження, однак не зняв арешт як того вимагає Закон України "Про виконавче провадження".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 47 наведеного Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
За приписами ч. 5 ст. 47 наведеного Закону, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених ч. 1 цієї статті випадках. При цьому, даною нормою не передбачено такого випадку закінчення виконавчого провадження, якщо виконавчий лист повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника.
Згідно з частинами першою та другою статті 50 наведеного Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
У відповідності до частин третьої - п`ятої статті 60 Закону України "Про викоанвче провадження" з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
Крім того, згідно з підпунктом 4.11.1 пункту 4.11 Інструкції про проведення виконавчих дій, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 15.12.1999 № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 за № 865/4158 (в редакції станом на час винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві) виконавчий документ, який прийнятий державним виконавцем до виконання, і за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема якщо в боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Аналіз наведених положень приводить до висновку, що у разі повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження не є закінченим. До того ж, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, державному виконавцю і не надано право на зняття арешту з майна боржника,
Таким чином, у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені ч. 2 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" (зняття арешту, накладеного на майно боржника).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для скасування арештів.
До того ж, суд обґрунтовано виходив з того, що відсутні підстави вважати, що було порушено права позивача, яке на думку останнього, підлягає захисту шляхом подання даного позову.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Таким чином, законодавцем визначено, що захисту підлягає порушене, не визнане, оспорюване право чи інтерес.
Зі змісту позовної заяви не вбачається, що між сторонами наявний спір про право власності (володіння, користування, розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється. Також позов не містить і матеріально-правових вимог до відповідача.
Звертаючись до суду з позовом позивачка не доводила обставин порушення її цивільних прав, тоді як захисту підлягає порушене право. Фактично позивач скаржиться на бездіяльність державного виконавця щодо нескасування арешту у зв'язку з поверненням викоанвчого листа.
Оскільки повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв`язку з відсутністю майна у боржника, не є підставою для закінчення виконавчого провадження за приписами статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано положення ст. 30, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження", п. 3.17 Інструкції про проведення викоанвчих дій, затвердженої наказом міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, якими передбачено зняття арешту у разі повернення виконавчого листа.
З огляду на викладені вище обставини є необґрунтованими і доводи апеляційної скарги, що не зняття державним виконавцем арештів здійснених у виконавчому провадженні свідчить про їх незаконність та порушує майнові права боржника. Більш того, як зазначає сама позивачка в апеляційній скарзі нею не заявлялася вимога про визнання дій державного виконавця неправомірними чи незаконними щодо накладення арештів. Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, так і зі місту позовної заяви, позивачка вважала, що внаслідок закінчення виконавчого провадження державним виконавцем не вирішено питання про зняття арешту.
Також слід враховувати, що згідно з частинами 3-5 статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Суд відхиляє посилання скаржника на те, що арешт з майна боржника має бути знятий у позовному провадженні у цивільній справі, а не у спосіб, передбачений Розділом VII "Судовий контроль за виконанням рішення" ЦПК України.
Як зазначалось вище, випадки, з якими пов`язується зняття арешту з майна боржника прямо визначені приписами Закону України "Про виконавче провадження", а винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення (тобто, коли рішення суду фактично не виконано), не є підставою для зняття накладеного арешту на майно боржника.
До того ж, заявлені позивачем вимоги не можуть бути задоволені у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач ОСОБА_2 одночасно має бути й відповідачем, так як її майно арештовано державним викоанвцем і вона є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим, відповідно до вимог статей 42, 48, 175, 447 ЦПК України. При цьому, повернення виконавчого документа стягувачу не змінює характеру правовідносин (постанова Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №204/2494/20).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 28 січня 2021 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай
