УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2021 року
Київ
справа №9901/41/21
адміністративне провадження № П/9901/41/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мартинюк Н.М.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А., Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Любачевської М.С.,
представника відповідача - Шевчука А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №9901/41/21 за позовом Громадської організації «Правозахисник Миколаївської області» до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними,
УСТАНОВИВ:
Громадська організація «Правозахисник Миколаївської області» (далі також - «Громадська організація») пред`явила позов до Вищої ради правосуддя (далі також - «ВРП»), у якому просить:
- визнати протиправними дії Вищої ради правосуддя щодо відмови у відкритті дисциплінарних справ стосовно слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 за скаргами членів Громадської організації «Правозахисник Миколаївської області» ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 або залишення їх без розгляду.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що члени Громадської організації - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - зверталися до ВРП зі скаргами на суддю Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , проте ВРП відмовила у відкритті дисциплінарних справ або залишила ці скарги без розгляду.
Позивач вважає протиправними дії ВРП стосовно відмови у відкритті дисциплінарних справ стосовно судді Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 за вказаними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та залишенні їхніх скарг без розгляду. Стверджує, що члени дисциплінарних палат ВРП залишили поза увагою істотні обставини, неправильно застосували закон та, як наслідок, дійшли помилкових висновків під час розгляду цих скарг.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М. ухвалою від 29 липня 2021 року відкрив провадження у цій справі та призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Ухвалою від 8 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Мартинюк Н.М., Білак М.В., Губської О.А., Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М. задовольнив заяву ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судове засідання 8 вересня 2021 року позивач не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки Суд не повідомив. Зі змісту прохальної частини позову вбачається, що позивач просить розглядати справу без його участі.
Представник ВРП у судовому засіданні висловив заперечення стосовно обґрунтованості позовних вимог. Також заявив клопотання про закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України).
В обґрунтування цього клопотання представник ВРП покликається на те, що Громадська організація, хоча й твердить про інше, насправді намагається оскаржити ухвалу члена Першої Дисциплінарної палати ВРП Шелест С.Б. і ухвали Дисциплінарних палат Ради, що суперечить нормам Закону України «Про Вищу раду правосуддя» і КАС України, позаяк ці ухвали не можуть бути оскаржені.
З огляду на викладене стверджує, що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Також зауважує, що цей спір узагалі не підлягає судовому розглядові.
При вирішенні цієї адміністративної справи Верховний Суд виходить із наступного.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Даючи офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 вказав, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Також у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване у інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Поряд з цим, статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що провадження стосовно судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.
Зазначене положення кореспондується із частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».
За змістом частини другої та третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Дисциплінарне провадження включає:
1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті;
2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач):
1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону;
2) за наявності підстав, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику;
3) за наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи;
4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - готує матеріали у строки, встановлені регламентом, з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.
Підстави для залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення її скаржнику встановлені статтею 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у частині четвертій якої визначено, що рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає.
Водночас підстави для відмови у відкритті дисциплінарної справи визначені статтею 45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», у частині другій якої вказано, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, члени Громадської організації - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - зверталися до ВРП зі скаргами стосовно судді Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , проте ВРП відмовила у відкритті дисциплінарних справ або залишила ці скарги без розгляду.
Так, 23 вересня 2020 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_2 на дії судді Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 під час розгляду справи №487/1741/19 (провадження №1-кс/487/4335/20).
Друга Дисциплінарна плата ВРП, розглянувши висновок доповідача - члена Прудивуса О.В. , складеного за результатами попередньої перевірки скарги, постановила ухвалу від 5 жовтня 2020 року №2776/2дп/15-20 якою, з-поміж іншого, відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження за вказаною скаргою ОСОБА_2 , оскільки її суть зводиться до незгоди з судовим рішенням.
8 жовтня 2020 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_3 на дії судді Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 .
Ухвалою члена Першої Дисциплінарної палати ВРП Шелест С.Б. від 15 жовтня 2020 року №5230/0/18-20 ця скарга залишена без розгляду, позаяк було встановлено, що вона не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді, а також посилань на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді.
28 грудня 2020 року до ВРП надійшла скарга ОСОБА_3 , а 5 січня 2021 року - скарга ОСОБА_4 , які були подані скаржниками на дії Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 під час розгляду справи №487/1741/19.
Перша Дисциплінарна плата ВРП, розглянувши висновок доповідача - члена Розваляєвої Т.С. , складеного за результатами попередньої перевірки скарги, постановила ухвалу від 29 січня 2021 року №161/1дп/15-21, якою, серед іншого, відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження за вказаною скаргами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , оскільки їхня суть зводиться до незгоди з судовим рішенням.
У резолютивних частинах вказаних ухвал зазначено, що вони оскарженню не підлягають.
Проаналізувавши підстави й предмет позовної заяви, зваживши аргументи сторін, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що позовні вимоги Громадської організації за своєю суттю зводяться до оскарження наведених ухвал Першої і Другої Дисциплінарних палат ВРП та ухвали члена Першої Дисциплінарної палати ВРП Шелест С.Б.
Однак, як вже було зазначено, відповідно до статей 44-45 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» ці ухвали не можуть бути оскаржені.
У зв`язку з цим, також необхідно зауважити, що Велика Палата Верховного Суду висловлювала свою позицію щодо можливості розгляду судами спорів, ініційованих заявниками дисциплінарних скарг (скаржниками) щодо оскарження рішень, дій та/або бездіяльності членів ВРП, а також її дисциплінарних палат, зокрема й тих, що не стосуються розгляду скарги стосовно судді по суті.
Практика вирішення Великою Палатою Верховного Суду подібних питань зводиться до того, що рішення дисциплінарного органу ВРП, як і дії членів її відповідних дисциплінарних палат, не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.
Положеннями Закону України «Про Вищу раду правосуддя», зокрема статтями 51 та 52, визначено, що оскарженню до ВРП підлягає рішення її дисциплінарного органу, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті. Водночас право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення, а скаржник - за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
У таких справах позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді (Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не встановлює жодних обмежень стосовно суб`єкта звернення з дисциплінарною скаргою) та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише ВРП, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника.
Подання дисциплінарної скарги не є і не може бути способом захисту скаржника в інших правовідносинах, факт притягнення чи непритягнення судді до дисциплінарної відповідальності не призводить до зміни обсягу прав і обов`язків скаржника в матеріальних чи процесуальних правовідносинах, учасником яких є скаржник. По суті роль скаржника в поданні дисциплінарної скарги до ВРП обмежується в інформуванні компетентного державного органу про неналежну поведінку судді, а орган ВРП самостійно вирішує питання про достатність підстав для відкриття дисциплінарної справи.
Отже, особи, які не є суб`єктами дисциплінарного провадження стосовно суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення ВРП за результатами такого провадження. Оскарження скаржником рішення в дисциплінарній справі не вважається способом захисту його прав, свобод та інтересів.
Подібні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 9901/500/18, від 15 листопада 2018 року у справі № 9901/751/18, від 29 серпня 2019 року у справі № 9901/73/19, від 16 січня 2020 року у справі №9901/342/19, від 5 листопада 2020 року у справі № 9901/147/20, від 22 квітня 2021 року у справі №9901/384/20, від 13 травня 2021 року у справі №9901/378/20.
З наведеного можна виснувати, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Водночас позивач не є суб`єктом дисциплінарного провадження у розумінні зазначених вище норм законодавства. Вища рада правосуддя не вчиняла будь-яких дій (бездіяльності), які б створювали для позивача права та обов`язки і породжували для нього право на захист, і, відповідно, право на звернення до суду з таким позовом.
Звернення до адміністративного суду Громадської організації в інтересах своїх членів, скарги яких були залишенні ВРП без розгляду й повернені або внаслідок їхнього розгляду було відмовлено у відкритті дисциплінарної справи, не робить винятків із указаних висновків.
Отже, аналіз матеріалів справи вказує на те, що між позивачем і ВРП відсутній будь-який спір, який належить розглядати в судах.
Своєю чергою, наведене свідчить про обґрунтованість клопотання представника ВРП стосовно наявності підстав для закриття провадження у цій справі.
Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
У цьому випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити у більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
За наведених висновків і правового регулювання Суд вважає необхідним провадження у цій справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Оскільки розгляд цього спору перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз`яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає.
Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Задовольнити заяву Вищої ради правосуддя про закриття провадження у справі.
Закрити провадження у справі за позовом Громадської організації «Правозахисник Миколаївської області» до Вищої ради правосуддя про визнання дій протиправними.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст ухвали складений 9 вересня 2021 року.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
М.В. Білак
О.А. Губська
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду
