ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/41/21
Провадження № 11-122заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула у порядку письмового провадження за наявними матеріалами апеляційну скаргу Громадської організації «Правозахисник Миколаївської області» (далі - ГО «Правозахисник Миколаївської області») про перегляд ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2021 року (суддя Мартинюк Н. М., Білак М. В., Губська О. А., Жук А. В., Мельник-Томенко Ж. М.) в адміністративній справі № 9901/41/21 за позовом ГО «Правозахисник Миколаївської області» до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання дій протиправними та
ВСТАНОВИЛА:
1. 26 лютого 2021 року ГО «Правозахисник Миколаївської області» звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою, у якій просила визнати протиправними дії ВРП щодо відмови у відкритті дисциплінарних справ стосовно слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва Щербини С. В. за скаргами членів ГО «Правозахисник Миколаївської області» ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4 або залишення їх без розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що слідчий суддя Щербина С. В. порушила права потерпілого ОСОБА_2 у кримінальному провадженні № 42017151030000209 під час розгляду скарги останнього на постанову слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого знаходиться у м. Миколаєві (далі - слідчий ДБР), Попазогло В. С. від 09 червня 2020 року про відмову в задоволенні клопотання про вчинення процесуальних дій. У своєму рішенні, на думку скаржника, слідчий суддя не вказав установлених обставин, які свідчать про порушення права на захист та збирання стороною захисту необхідних доказів у справі. За наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 ВРП ухвалою від 05 жовтня 2020 року № 2776/2дп/15-20 відмовила у відкритті дисциплінарної справи щодо слідчого судді Щербини С. В.
У своїй скарзі ОСОБА_3 від 31 серпня 2020 року вказувала на бездіяльність слідчого ДБР, яка полягала у неврученні повідомлення про підозру працівникам правоохоронних органів Миколаївської області, вбачала вчинення ними кримінальних правопорушень, пов`язаних із виконанням функцій держави. Оскільки, що кримінальне провадження № 42017151030000209 протягом трьох років не знаходить свого вирішення, це може призвести до того, що слідчий ДБР у будь-який час може постановити рішення про закриття кримінального провадження. Тривалий розгляд слідчим суддею Щербиною С. В. скарги ОСОБА_3 на дії слідчого ДБР був предметом перевірки ВРП, яка ухвалою від 15 жовтня 2020 року № 5230/0/15-20 залишила скаргу без розгляду та повернула, оскільки вона не містила посилань на фактичні обставини, що підтверджують наведені скаржницею доводи.
Ухвалою від 23 жовтня 2020 року у справі № 487/1741/19 слідчий суддя Щербина С. В. відмовила у задоволенні скарги ОСОБА_3 від 31 серпня 2020 року на бездіяльність слідчого ДБР, покликаючись на відповідність дій органів досудового розслідування вимогам процесуального законодавства. Вважаючи, що такими діями слідчий суддя Щербина С. В. порушує права скаржниці як потерпілої у кримінальному провадженні заявляти відводи та клопотання, користуватися іншими процесуальними правами, ОСОБА_3 звернулась до ВРП зі скаргою про вчинення суддею дисциплінарного проступку. Ухвалою від 21 січня 2021 року № 161/1дп/15-20 ВРП відмовила у відкритті дисциплінарної справи щодо слідчого судді Щербини С. В.
Крім того, слідчий суддя Щербина С. В. відмовила у задоволенні скарги ОСОБА_4 від 29 вересня № 9/ЖАВ-54, який також є потерпілим у кримінальному провадженні № 42017151030000209, на постанову слідчого ДБР від 11 вересня 2020 року про відмову в задоволенні клопотання від 06 серпня 2020 року про виконання процесуальних дій. У своїй ухвалі від 23 жовтня 2020 року слідчий суддя Щербина С. В. вказала, що слідчий ДБР правомірно відмовив у задоволенні клопотання про проведення процесуальних дій, його рішення відповідає вимогам статті 110 Кримінального процесуального кодексу України. У своїй скарзі до ВРП ОСОБА_4 вказував на порушення, допущені слідчим суддею Щербиною С. В., що призвели до порушення прав потерпілого у кримінальному провадженні. За наслідками розгляду скарги ОСОБА_4 від 28 грудня 2020 року ВРП ухвалою 21 січня 2021 року № 161/1дп/15-20 відмовила у відкритті дисциплінарної справи стосовно слідчого судді Щербини С. В.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 01 березня 2021 року позовну заяву залишив без руху з тих підстав, що всупереч вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позивач у прохальній частині вимог не вказав, якими саме рішеннями ВРП порушені його права та інтереси. Суд пропонував вказати необхідні реквізити оскаржуваних ухвал.
З урахуванням відповідної кількості уточнених позовних вимог необхідно було надати документ про сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У встановлений судом строк на виконання вимог указаної ухвали Верховного Суду ГО «Правозахисник Миколаївської області» надіслала заяву з мотивами про те, що громадська організація оскаржує незаконність дій ВРП щодо відмови відкрити дисциплінарні справи стосовно слідчого судді Щербини С. В. за скаргами членів цієї організації. До заяви долучила документ про сплату судового збору в розмірі 2270 грн.
На думку суду першої інстанції, такі пояснення позивача не давали підстав для прийняття позову з огляду на відсутність у них посилання на оскаржувані рішення ВРП, про які йдеться у позовній заяві, оскільки предметом оскарження є декілька ухвал, постановлених у різний час і за різних обставин. Прохання до суду викладено узагальнено, є неконкретним, що унеможливлює встановлення змісту позовних вимог. Через такі причини суд дійшов висновку про неможливість визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті за кожну вимогу немайнового характеру.
Цей же суд ухвалою від 12 березня 2021 року повернув позовну заяву ГО «Правозахисник Миколаївської області».
3. ГО «Правозахисник Миколаївської області» не погодилась із зазначеною ухвалою суду і подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду.
Позивач вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого порушив норми процесуального права. Поза увагою суду залишилось те, що позивач не тільки зазначив у позовній заяві реквізити оскаржуваних рішень ВРП, а й долучив їх копії. Залишаючи позовну заяву без руху, суд усупереч положенню частини другої статті 169 КАС України не зазначив точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
У відзиві на апеляційну скаргу ВРП, посилаючись на відсутність обставин, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною, просить залишити без зміни ухвалу суду першої інстанції.
4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 31 березня 2021 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 14 квітня 2021 року призначила розгляд справи в порядку письмового провадження.
Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.
5. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позову, виходив з положень таких процесуальних норм.
За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
За змістом частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передбачені статтею 266 КАСУкраїни. Вказані норми визначають вичерпний перелік спорів, вирішення яких відноситься до повноважень Верховного Суду як суду першої інстанції.
Положеннями статті 5 КАС України закріплено право на звернення до суду та способи судового захисту.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Аналізуючи наведені положення КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право/інтереси особи у публічно-правових відносинах з відповідачем і саме при здійсненні ним чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.
Відповідно до вимог пунктів 4 та 5 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Законодавець передбачив, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
6. У цій справі суд першої інстанції визначив, що первинна позовна заява та заява позивача про усунення недоліків (недоробків) форми та змісту позовної заяви не містять обґрунтувань того, якими саме рішеннями відповідача, про які йдеться в позовній заяві, спричинено порушення чи оскарження індивідуально виражених прав, свобод та інтересів позивача. Відтак суд підсумував, що права чи інтереси, які потребували судового захисту, не містять відомостей про оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень.
Позаяк позивач - ГО «Правозахисник Миколаївської області» не виконав правил закону та вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України повернув позову заяву її автору.
7. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися з таким рішенням суду.
Зі згаданих вище законодавчих положень пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 169 КАС України у поєднанні з вимогами статей 5, 77 цього Кодексу випливає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв`язку з цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві хто, котрий саме суб`єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.
Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, у який спосіб може бути відновлено порушене право.
Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але поряд з цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Позивач - ГО «Правозахисник Миколаївської області» у своїй позовній заяві виклав зміст рішень відповідача, описав, у чому полягало порушення прав визначеного кола осіб (потерпілих у кримінальному провадженні), сформулював наслідки, які, з його погляду, настали внаслідок цих рішень, як зміг пояснив, яким чином і чому ухвали відповідача зачіпають права членів громадської організації. Зміст позовної заяви викладений в обсязі, з якого можна визначити характер спірних правовідносин і з дотриманням установленого процесуальним законом порядку ухвалити одне з рішень, продиктованих їхнім змістом. Як убачається зі змісту опису поштового відправлення, позивач долучив копії оскаржуваних ухвал ВРП, що давало суду можливість встановити відомості оскаржуваних актів. До того ж ця позовна заява не містить підстав для її повернення позивачу, особливо з тих підстав, з яких її повернув суд першої інстанції.
8. Окремого аргументування потребують мотиви ухвали суду в частині невиконання позивачем вимог закону щодо сплати судового збору. З тексту та суті позовної заяви ГО можна визначити, що позивач оскаржує як єдину протиправну бездіяльність ВРП, що охоплює три окремі дисциплінарні звернення членів ГО зі скаргами до ВРП на дії одного й того самого слідчого судді, яка допустила порушення процесуального закону в одному й тому самому кримінальному провадженні, за наслідками розгляду яких у різний час дисциплінарний орган ВРП ухвалив три окремі однакові за наслідками розгляду рішення про відмову у відкритті дисциплінарного провадження.
ГО «Правозахисник Миколаївської області» об`єднала вимоги означених звернень в одну вимогу до ВРП та, як можна зрозуміти зі змісту позовної заяви, сприймає свій позов одним-єдиним зверненням про протиправну бездіяльність ВРП, яке основується на сукупності підстав, наведених у скаргах згаданих вище трьох членів громадської організації.
З позиції автора позовної заяви та заяви про усунення недоліків, а також доданих до них документів випливає, що за розгляд скарги про протиправну бездіяльність відповідача, яка містить одну вимогу, що ґрунтується на підставах трьох скарг різних осіб про протиправну поведінку одного й того самого слідчого судді в одному судовому провадженні, сплаті підлягає судовий збір за одну вимогу немайнового характеру у встановленому законом розмірі. Позивач сплатив такий судовий збір і, як видно з тексту заяви про усунення недоліків, був готовий сплатити збір у більшому розмірі, якщо б необхідність сплати точної суми судового збору випливала з вимог закону, на необхідність дотримання яких ясно і чітко вказав би суд в ухвалі про залишення позовної зави без руху.
Відповідно до частини другої статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд у такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Як видно з ухвали про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції запропонував позивачу самому визначитись щодо кількості позовних вимог і залежно від їхньої кількості сплатити судовий збір. Попри такі вказівки, на виконання вимог закону точного розміру судового збору не визначив. Позивач визначив його так, як вважав правильним.
У контексті наведених обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимоги ухвали від 01 березня 2021 року про залишення позовної заяви громадської організації без руху в частині сплати судового збору не можна віднести до таких, які є однозначними і безсумнівними для виконання. Невиконання таких вимог не може бути підставою для повернення позовної заяви без розгляду.
Викладене дає підстави вважати, що в разі коли суд не визначив точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити), а позивач сплатив цей платіж у розмірі, який вважав правильним і таким, що відповідає розміру платежу, який йому фактично дозволив визначити суд на власний розсуд, але не точній сумі судового збору, зазначеній судом, то в такому випадку суд мав би (щонайменше) виконати вимоги процесуального закону, визначити конкретну суму судового збору й надати позивачу (повторно) час для виконання вимоги суду в цій частині. Залишення позовної заяви без розгляду за описаних обставин не можна визнати прийнятним.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм процесуального права дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві.
9. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, оскаржувана ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до цього ж суду.
Керуючись статтями 266, 292, 312, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Громадської організації «Правозахисник Миколаївської області» задовольнити.
Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2021 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
В. В. Британчук К. М. Пільков
Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
І. В. Григор`єва Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
О. С. Золотніков І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
В. С. Князєв
