Постанова

Іменем України

01 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 754/10080/19

провадження № 61-584св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Російська Федерація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(письмового провадження) касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2020року в складі судді Зотько Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від15 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Білич І. М., Іванченка М. М., Коцюрби О. П,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Російської Федерації,у якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 100 000, 00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначав, що відповідно до заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», затвердженої постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року №337-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалась 20лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин. Крім того, факт збройної агресії Російської Федерації проти України та її громадян закріплено в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи від 12 жовтня 2016 року. Як повідомляє Міністерство закордонних справ України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти нашої держави більш ніж півтора мільйони мешканців Криму та Донбасу були змушені покинути свої домівки як внутрішньо переміщені особи. Економіка Донецької та Луганської областей майже повністю зруйнована. Внаслідок бойових дій на Сході та окупації частини території України значно погіршилася економічна ситуація в державі, що призвело до зростання цін на продукти харчування, медичні препарати, паливо та комунальні послуги.

Вищенаведені негативні обставини викликали у нього, як громадянина України, значні душевні страждання. Зокрема, після початку збройної агресії Російської Федерації проти України він постійно перебуває у пригніченому стані, у нього знизився життєвий тонус і погіршилося загальне самопочуття, що негативно позначилося на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків. Значні душевні страждання також були викликані переживаннями за життя та здоров`я брата позивача ОСОБА_2 , якого було мобілізовано до лав Збройних Сил України і протягом 2015-2016 років він боронив державний суверенітет в зоні проведення Антитерористичної операції та внаслідок протиправних дій Російської Федерації був вимушений приймати участь у бойових діях.

Крім того, він є молодшим лейтенантом в запасі. ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено мобілізаційне розпорядження від 08 липня 2015 року про його зобов`язання прибути протягом шести годин до РВК у випадку оголошення мобілізації. З огляду на вищезазначене, з 08 липня 2015 він вимушений жити в значному додатковому нервовому напруженні через те, що збройна агресія Російської Федерації може розповсюдитись і на іншу територію України і через це він буде вимушений зі зброєю в руках боронити державний суверенітет України, наносити іншим людям (інтервентам) тілесні ушкодження, а можливо і позбавляти їх життя.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності належними та допустимими доказами факту завдання позивачу моральної шкоди відповідачем, наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та погіршенням стану здоров`я позивача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку з накладенням цифрового підпису надіслав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначав, що суди попередніх інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 25 червня 2019 року у справі №924/1479/15, від 27листопада 2019 року у справі №750/6330/17, від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, від 20 січня 2020 року у справі №902/803/17, від 30 січня 2020 року у справі №904/1093/19, від 05 лютого 2020 року у справі №924/196/19, від 01вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц;

Крім того, ОСОБА_1 оскаржив судові рішення на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України (стосовно частини позовних вимог відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Деснянського районного суду м. Києва. В ухвалі зазначено, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.

16 лютого 2021 року справа № 754/10080/19 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2021року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті389 ЦПКУкраїни підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є громадянином України, зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З 09 червня 2016 року по 17 червня 2016 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні Київської міської лікарні №3 з діагнозом: дісметаболічна кардіоміопатія, нейроциркуляторна дистонія, суправентикулярна екстрасистолія, що підтверджується копією виписки з історії хвороби № 168204. Вказував, що зазначені розлади здоров`я були спричинені тривалим психоемоційним навантаженням через переживання значного гострого та хронічного стресу, викликаного душевними стражданнями за життя за здоров`я рідного брата позивача - ОСОБА_2 , якого було мобілізовано до лав Збройних Сил України.

ОСОБА_1 є молодшим лейтенантом в запасі, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого 03 березня 2011 року Деснянським районним в м. Києві військовим комісаріатом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня

1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет. Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року №198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України «Про міжнародне приватне право», який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.

У частинах першій, четвертій статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову

і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. У тих випадках, коли

в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам

в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно

з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави. Отже, учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може бути лише з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.

Згідно з Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженим Указом Президента від 10 червня 1993 року № 198/93, Україна гарантує додержання положень Віденської конвенції 1961 року та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року.

Пред`явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, відповідно до статті 32 Віденської конвенції 1961 року можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави. Положення зазначеної норми міжнародного договору конкретизовано у статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Прийнявши позовну заяву, суддя на стадії підготовки справи до судового розгляду має з`ясувати, чи є згода дипломатичного представництва, як компетентного органу держави, на розгляд спору в судах України. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно першочергово підготувати відповідний запит та отримати офіційну інформацію щодо того, чи існує згода компетентних органів відповідної держави на розгляд справи у судах України, оскільки це впливає на зміст подальших процесуальних дій. У разі, якщо такої згоди не отримано, то посольство не може набувати процесуального статусу відповідача у цивільному процесі. Надсилання судових викликів до посольств іноземних держав в Україні має здійснюватись виключно через Міністерство закордонних справ України.

За таких обставин суди не врахували, що відповідач має в Україні судовий імунітет, а отже розгляд справи по суті без з`ясування питання наявності згоди дипломатичного представництва Російської Федерації як компетентного органу держави на розгляд спору в судах України є передчасним.

Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021року в справі № 265/7703/19 (провадження № 61-9187св20), від 11 серпня 2021 року в справі № 542/1323/18 (провадження № 61-20738св19) .

В матеріалах справи, що переглядається, відсутні відомості про направлення судом відповідного запиту та отримання відповіді на нього, докази про надсилання судових викликів до посольства Російської Федерації через Міністерство закордонних справ України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першоїстатті 400 ЦПК Українипереглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.

Враховуючи висновок щодо застосування норм права, викладений в постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 265/7703/19 (провадження № 61-9187св20), від 11 серпня 2021 року в справі № 542/1323/18 (провадження № 61-20738св19), колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 січня 2020року та постанову Київського апеляційного суду від15 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат СуддіН. О. Антоненко І. О. ДундарЄ. В. Краснощоков М. Ю. Тітов