Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
___________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/6599/21
Категорія справи: 102070000Головуючий в 1 інстанції:Бойко О.Я. Місце ухвалення рішення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Лук`янчук О.В.
суддів Бітова А.І.
Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання відкликати подання про втрату громадянства, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДМС в Одеській області, Державної міграційної служби України в якому просить :
- визнати протиправними дії відповідачів по підготовці подання про втрату позивачем громадянства України;
- зобов`язати відповідачів відкликати з Комісії при Президентові України з питань громадянства подання про страту позивачем громадянства України.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у відповідачів відсутні правові підстави для підготовки відповідного подання про втрату позивачем громадянства України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання відкликати подання про втрату громадянства закрито.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно встановлено предмет позову, оскільки позивачем оскаржуються неправомірні дії органів міграційної служби, щодо підготовки відповідного подання про втрату позивачем громадянства України. Протиправні дії відповідачів полягали в підготовці подання без здійснення належної перевірки наявності підстав для втрати позивачем громадянства України.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає приходить до наступного.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення, виходив з того, що на сьогоднішній день позивач оскаржує в судовому порядку Указ Президента України від 14.04.2021 №161, а отже вказані обставини унеможливлюють подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору і є підставами для закриття провадження у справі, оскільки обраний позивачем спосіб захисту (оскарження подання) не усуває юридичний конфлікт та сам по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права. Адже захисту підлягає тільки реально порушене право.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття«охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Так, у справі, що розглядається, спір виник щодо неправомірних дії щодо направлення подання міграційного органу до Комісії при Президентові України про втрату позивачем громадянства України.
Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок), затверджений Указом Президента України від 27.03.2001 № 215, відповідно до Закону України «Про громадянство України» визначає перелік документів які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України (пункт 7 Порядку № 215).
Відповідно до пункту 104 Порядку у разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України готує подання про втрату особою громадянства та надсилає його разом із документами, передбаченими підпунктами «б» і «в» ст.87 цього Порядку, до Державної міграційної служби України.
ДМС розглядає подання про втрату громадянства України та подані разом із ним документи. У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України ДМС затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом із поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства.
Згідно з п.11 Положення рішення Комісії разом із підготовленими проектами указів Президента України про прийняття до громадянства України або про припинення громадянства України подаються на розгляд Президентові України.
Пунктом 113 Порядку визначено, що рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України. Прийняття до громадянства України або припинення громадянства України здійснюється шляхом видання указів Президента України. Таким чином, суд робить висновок, що подання не є не є кінцевим (остаточним) документом, а тому не належить до оскарження. На думку суду, подання є документом, з урахуванням якого приймається відповідний Указ Президента. При прийнятті Указу подання вичерпує свою дію.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п.104 Порядку подання про втрату ОСОБА_1 громадянства України разом з долученими до нього матеріалами відповідач в установленому порядку надіслав до Комісії при Президентові України з питань громадянства.
14.04.2021 Указом Президента України №161 припинено громадянство України ОСОБА_1 .
Отже з огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскарженням Указу Президента України №161 від 14.04.202 року унеможливлює подальший розгляд справи й ухвалення рішення по суті спору і є підставами для закриття провадження у справі, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
При цьому, колегія суддів зазначає. що судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави.
Також судом першої інстанції обґрунтовано вказано, що частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
У цій справі такої потреби немає, оскільки мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
Крім того, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
Зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).
Враховуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, ст. 315, ст. 316, 321, 322, 325, ч.2 ст. 328, ст. 329 КАС України, судова колегія,
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 09.липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено та підписано 07 вересня 2021 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова
