Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 серпня 2021 року м. Київ № 640/28111/20
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі колегії суддів: головуючого судді Донця В.А., суддів Чудак О.М. та Шейко Т.І., секретар судового засідання Барміна Г.Ю., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
за участю:
представники позивача адвокат Лутковська В.В., адвокат Лук`яненко Ж.В.;
представник Кабінету Міністрів України Полець Д.М.
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 09.02.2021):
визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, що призвело до порушень прав позивача на користування своїм майном;
зобов`язати Міністерство оборони України розробити та подати на розгляд до Кабінету Міністрів України нормативно-правовий акт, яким врегулювати порядок використання нерухомого майна цивільних осіб військовослужбовцями Збройних Сил України, а також компенсацію за використання нерухомого майна цивільних осіб військовослужбовцями Збройних Сил України за весь час проведення антитерористичної операції;
визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України в зв`язку з відсутністю законодавства про компенсацію використання нерухомого майна цивільних осіб військовослужбовцями Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції;
зобов`язати Кабінет Міністрів України вжити заходів для прийняття нормативно-правового акту, яким врегульовуватиметься порядок використання нерухомого майна цивільних військовослужбовцями Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції, а також компенсацію за використання нерухомого майна цивільних осіб військовослужбовцями Збройних Сил України за весь час проведення антитерористичної операції.
Ухвалами суду: від 04.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, встановлено строки для подання заяв по суті; від 17.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду колегією суддів. Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Підставами позову визначено: внаслідок використання з березня 2019 року квартири ОСОБА_1 військовослужбовцями Збройних Сил України вона втратила право на користування цією квартирою, що в розумінні автономної концепції вжитій у статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини є майном; чинне національне законодавство не містить положень, якими було б урегульоване питання використання майна цивільних осіб військовими підрозділами Збройних Сил України, зокрема, з метою дислокації військовослужбовців; наявність численної практики Європейського суду з прав людини, коли Суд визнавав порушення права мирно володіти майном в умовах триваючого конфлікту внаслідок втручання в права заявника чи невиконання державою позитивних зобов`язань зі створення механізму подання майнових вимог для захисту майнових прав та отримання компенсації за втрату можливості користуватись майном; відсутність національної судової практики щодо спірних відносин.
Кабінетом Міністрів України подано відзив про невизнання позову, оскільки: позивачем не доведено протиправної бездіяльності відповідача; безпідставними є твердження позивача про відсутність законодавства про компенсацію використання військовослужбовцями Збройних Сил України нерухомого майна цивільних, зважаючи на наявність законів України "Про боротьбу з тероризмом" та "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного чи надзвичайного стану", дія якого поширюється на проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області та не покладає на Уряд України жодних обов`язків; спірні відносини підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
До справи відповідачем додано відзив на позов з урахуванням заяви про зміну предмета позову, в якому, крім наведеного, також зазначено про нормативне врегулювання порядку отримання коштів постраждалими, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру. При цьому зазначено, що такі відносини врегульовано "Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 №767. Крім того, відповідну компенсацію позивач може отримати на підставі "Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №947.
Представником відповідача з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.03.2019 справа №1640/2594/18 зазначено про відсутність компетенції в адміністративного суду втручатись в дискреційні повноваження Уряду України щодо зобов`язання вжити заходів для прийняття нормативно-правового акту для врегулювання відносин щодо порядку використання нерухомого майна цивільних військовослужбовцями Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції та щодо компенсації за використання такого майна, оскільки правовими актами на Кабінет міністрів України такого обов`язку не покладено.
У відповідях на відзиви представник позивача зазначила про помилковість доводів представника Кабінету Міністрів України, оскільки Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного чи надзвичайного стану" не може бути застосований до позивача з огляду на те, що не оголошувалось режиму воєнного чи надзвичайного стану, водночас Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не передбачає повноважень користування військовослужбовцями Збройних Сил України майном цивільних осіб. Не стосується спірних відносин й "Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №947, оскільки він не регулює питання компенсації за використання житла позивача. Щодо твердження про відсутність в зазначених законах України обов`язку для Уряду України розробити чи прийняти нормативно-правовий акт з метою врегулювання спірних відносин, то представник наголосила, що таке зобов`язання взяла на себе держава, коли ухвалила Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", що покладає на державу позитивний обов`язок унормувати спірні відносити так, щоб вони забезпечували ефективний захист прав людини. В свою чергу, Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями для забезпечення прав і свобод, гідності, життя і здоров`я людини і громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку згідно з абзацом третім пункту 3 частини першої статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України". Єдиним правомірним та обґрунтованим варіантом поведінки відповідача є вчинення дій, які б забезпечили правове регулювання використання військовослужбовцями майна цивільних осіб під час проведення антитерористичної операції та встановлення дієвої процедури компенсації за таке використання.
Міністерством оборони України подано відзив, у якому позов також не визнається. За твердженням представника відповідача, в спірних відносинах спеціальним законодавством є закони України "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", "Про боротьбу з тероризмом", які не містять норм зобов`язального характеру відносно Міністерства оборони України на вчинення конкретних дій щодо розробки нормативно-правових актів стосовно нормативного врегулювання питання компенсації використання військовослужбовцями нерухомого майна цивільних осіб. Натомість стаття 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" надає право учасникам антитерористичної операції входити (проникати) в жилі приміщення, що належать громадянам.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якому звернуто увагу суду на необґрунтованості доводів представника відповідача про встановлення статтею 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" права військовослужбовців використовувати житлові приміщення цивільних осіб, оскільки наведена норма уповноважує військових входити (проникати) в жилі приміщення під час припинення терористичного акту, проте таке правове регулювання не є свідченням права військовослужбовців перебувати в таких жилих приміщення протягом, наприклад, двох років. Як зазначено в заяві по суті, Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади та орган військового управління не вжив заходів для врегулювання спірних відносин.
Під час судового розгляду адміністративної справи представники позивача позов підтримали, представник Кабінету Міністрів України позов не визнав.
Міністерство оборони України участь повноважного представника в судовому розгляді адміністративної справи не забезпечило, про дату, час та місце судових засідань повідомлялось належним чином.
Судом відмовлено в задоволенні клопотання представника Кабінету Міністрів України про об`єднання адміністративної справи в одне провадження зі справою №640/28113/20, оскільки судом визнано таке об`єднання недоцільним.
Відповідно до статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України): в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги (частина перша); суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; одного й того самого позивача до різних відповідачів; різних позивачів до одного й того самого відповідача (пункти 1-3 частини другої); об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні до початку розгляду справи по суті у кожній із справ (частина третя).
В адміністративній справі №640/28113/20, як і в справі, що розглядається, відповідачами визначено Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. Предметом у цій справі визначено бездіяльність відповідачів щодо неврегулювання відносин з використання майна позивача як фортифікаційної споруди та зобов`язання України розробити та прийняти нормативно-правові акти, якими врегулювати порядок використання майна цивільних осіб підрозділами Збройних Сил України в ході проведення антитерористичної операції без введення воєнного або надзвичайного стану. Крім того, заявлено вимоги про встановлення порушеного права позивача та стягнення моральної шкоди.
На думку суду, предмети спору в розглядуваній адміністративній справі та адміністративній справі №640/28113/20 не є тотожними, тому судом визнано недоцільними об`єднання в одне провадження вказаних справ. Судом також ураховано, що клопотання про об`єднання адміністративних справ в одне провадження подано після проведення підготовчого судового засідання, що не відповідає вимогам частини третьої статті 172 КАС України.
Представником Кабінету Міністрів України заявлено клопотання про закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спірні відносини стосуються порушеного права ОСОБА_1 володіти, користуватись та розпоряджатись своє власністю, що призвело до завдання матеріальної та моральної шкоди.
Суд вважає, що такі доводи є помилковими, оскільки підставами позову є бездіяльність відповідачів щодо неврегулювання відносин стосовно повноважень військовослужбовців Збройних Сил України використовувати квартиру позивача. Тобто спірні відносини стосуються бездіяльності відповідачів як суб`єктів владних повноважень у сфері, в якій, за твердженням представників позивача, такі суб`єкти наділені владними управлінськими функція відповідно до Конституції та законів України. При цьому та обставина, що причиною звернення до суду слугувала ситуація, за якої позивач не може користуватись своєю квартирою не змінює змісту спірних відносин з урахуванням підстав та предмета спору.
З огляду на такий висновок суду, клопотання про закриття провадження в адміністративній справі задоволенню не підлягає.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд установив.
Як убачається з довідки від 13.03.2019 №924-5000071488 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ордеру Виконкому Первоймаської міськради від 16.08.1973 №246, ОСОБА_1 із родинною отримала право на вселення в квартиру АДРЕСА_2 , на підставі списку ЖЕК-4 від 07.08.1973.
Луганський загальний відділ військової служби Міністерства оборони України від 17.10.2019 №4176, у відповідь на заяву ОСОБА_1 щодо відвідування житла в населеному пункті Золоте-4 Попаснянського району Луганської області, стану квартири та зникнення речей з гаража, повідомлено про здійснення перевірки, за результатами якої встановлено, що за вказаною заявником адресою в населеному пункті Золоте-4 у п`ятиповерховому будинку перебувають військовослужбовці Збройних Сил України. Роз`яснено, що відповідно статті 6, абзаців четвертого та п`ятого статті 12 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" з метою забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях осіб, не залучених до проведення таких заходів, може бути тимчасово обмежено на період ведення таких заходів. Щодо крадіжки, то повідомлено про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У листі Луганської обласної військово-цивільної адміністрації від 10.07.2020 №08-КЛО1302-80308 ОСОБА_2 повідомлено, що квартира АДРЕСА_3 не перебуває в приватній власності заявниці, в цій квартирі ніхто не проживає, будинок АДРЕСА_4 не придатний для проживання через пошкодження від регулярних обстрілів, в ньому розташовані підрозділи військової частини НОМЕР_1 . ОСОБА_1 не перебуває на обліку громадян, які потребують надання житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання. Роз`яснено право на звернення до військово-цивільної адміністрації із заявою та наданням документів, передбачених пунктом 7 "Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання", вказані адреси громадських та благодійних організацій, які надають допомогу.
Представником позивача додано до судової справи лист Військової частини НОМЕР_2 від 09.02.2021 №2393/17/83, в якому адвоката повідомлено, що військові Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " не розміщувались в будинку за адресою: АДРЕСА_4 , військова частина не входить до складу Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".
У листі Військової частини НОМЕР_3 від 16.02.2021 №116/10/2520 зазначено, що в будинку АДРЕСА_4 розташовані підрозділи військової частини НОМЕР_4 , які займають перший та другий поверхи вказаної будівлі, користування квартирами першого та другого поверхів здійснюється на підставі договору від 22.95.2019 №Л-59-19. Квартира АДРЕСА_5 , яка знаходиться на третьому поверсі зазначеної будівлі, військовослужбовцями не використовується.
Представником позивача додано Інформацію з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 24.05.2021 №258015687, відповідно до якого за ідентифікаційним номером ОСОБА_1 НОМЕР_5 за частковим співпадінням відомостей не знайдено.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Спірні виник у зв`язку з неможливістю позивача користуватись свої житловим приміщення, що пов`язано з проведенням антитерористичної операції та операції Об`єднаних сил.
Щодо ситуації на сході України.
Відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності" від 14.04.2014 №405/2014 (набрав чинності 14.04.2014) введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014.
Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (набрав чинності 27.04.2014) визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII (набрав чинності 15.10.2014) передбачено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до статті 1 цього Закону період проведення антитерористичної операції час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 №405/2014.
Статтею 1 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18.01.2018 №2268-VIII (набрав чинності 24.02.2018) визнано тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей; внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини; надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями (пункти 1-3).
За змістом статей 8, 9 зазначеного Закону: встановлено заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, початок і завершення якого визначаються окремими рішеннями Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України; стратегічне керівництво силами та засобами Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях покладено на Генеральний штаб Збройних Сил України; визначено повноваження Командувача об`єднаних сил та діяльність Об`єднаного оперативного штабу Збройних Сил України.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" цим Законом Верховна Рада України відповідно до пункту 9 частини першої статті 85 Конституції України схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, що приймається відповідно до пункту 19 частини першої статті 106 Конституції України, для відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях і забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях" від 30.04.2018 №116/2018 (набрав чинності 30.04.2018) уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях".
Згідно з "Переліком населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція" (додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р) станом на час формування цього додатку місто Золоте Попаснянського району Луганської області включено до переліку. Наявний цей населений пункт і в Переліку в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.01.2019 №28-р.
Зважаючи на наведене правове регулювання, суд констатує, що з 14.04.2014 на підставі Указу Президента України розпочато Антитерористичну операцію, з 30.04.2018 відповідно до Указу Президента України від 30.04.2018 №116/2018 здійснюються заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях Об`єднаних силами на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях частини території України.
Щодо порушеного права (інтересу) ОСОБА_1 .
Як уже вказувалось судом, у позовній заяві зазначено, що з березня 2019 року позивач втратила можливість користуватися квартирою, яка є єдиним житлом, у місті Золотому Луганської області, оскільки будинок, де знаходиться квартира, використовується військовослужбовцями Збройних Сил України.
На підтвердження наведених обставин до позову та матеріалів адміністративної справи додано:
довідку від 13.03.2019 №924-5000071488 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
ордер Виконкому Первоймаської міськради від 16.08.1973 №246, ОСОБА_1 із родинною отримала право на вселення в квартиру АДРЕСА_2 ;
інформацію з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 24.05.2021 №258015687 про відсутність відомостей щодо ОСОБА_1 ;
лист Луганського загального відділу військової служби Міністерства оборони України від 17.10.2019 №4176 про перебування в населеному пункті Золоте-4 Попаснянського району Луганської області військовослужбовців Збройних Сил України;
лист Луганської обласної військово-цивільної адміністрації від 10.07.2020 №08-КЛО1302-80308 про непридатність до проживання квартири АДРЕСА_3 ;
лист Військової частини НОМЕР_2 від 09.02.2021 №2393/17/83 про те, що військові Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " не розміщувались в будинку за адресою: АДРЕСА_4 ;
лист Військової частини НОМЕР_3 від 16.02.2021 №116/10/2520 про розташування в будинку АДРЕСА_4 підрозділів військової частини НОМЕР_4 , які займають перший та другий поверхи вказаної будівлі, здійснення користування квартирами першого та другого поверхів на підставі договору від 22.95.2019 №Л-59-19 та невикористання військовослужбовцями квартири 13, яка знаходиться на третьому поверсі зазначеної будівлі.
На думку суду, наведені докази підтверджують, що квартира АДРЕСА_2 передана в користування позивачу та членам її родини відповідно до статті 53 Житлового кодексу Української РСР, за якою жилі приміщення в будинках громадського житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням органу відповідної організації та її профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідно районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.
За змістом статті 58 вказаного Кодексу ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку, таку вимогу може бути заявлено протягом трьох років з дня видачі ордеру.
Судом не встановлено обставини визнання ордеру недійсним, про такі суд сторони не повідомляли, клопотань з цього приводу не заявляли. Крім того, зміст довідки від 13.03.2019 №924-5000071488 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 підтверджує її проживання до 13.03.2019 за адресою: АДРЕСА_1 .
Наведені докази підтверджують, що станом на 16.02.2021 Військова частина НОМЕР_3 займала перший та другий поверх будинку АДРЕСА_4 , що очевидно не дозволяло позивачу користуватися квартирою 13, розташованою вище поверхом. Оцінюючи зазначені письмові докази, суд надав перевагу останній в часі інформації (лист від 16.02.2021 №116/10/2520), яка відповідає доводам визначеним у позовній заяві (зареєстрованій у суді 11.11.2020) щодо неможливості користування житлом унаслідок його зайняття військовослужбовцями Збройних Сил України. Водночас суд дійшов висновку про відсутність належних та достатніх доказів, які б підтверджували інформацію в листі від 10.07.2020 №08-КЛО1302-80308 про непридатність до проживання квартири АДРЕСА_2 .
Міністерство оборони України відповідно до частини другої статті 77 КАС України, за якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, не надано відповідних доказів, не зазначено про неможливість їх надання чи їх відсутність, не подано клопотання про їх витребування.
Також наведені докази, зокрема інформація з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.05.2021 №258015687, підтверджують відсутність у позивача права власності на інше нерухоме майно, в тому числі, житло (квартиру).
Щодо назви міста та АДРЕСА_6 , то зі змісту поданих доказів убачається, що йдеться про місто Золоте Попаснянського району Луганської області (назва Золоте-4 використовується військовослужбовцями) та вулицю Експериментальну (колишня назва Партизанська).
Відповідно статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Суд погоджується з доводами представників позивача, що в спірному випадку квартира позивача становить майно в розумінні наведеної норми, відповідно застосовною є стаття 1 Додаткового протоколу до Конвенції в спірних відносинах.
У відзивах відповідачів заперечень щодо застосовності статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції стосовно неможливості позивачем користуватися квартирою внаслідок її зайняття військовослужбовцями Збройних Сил України заперечень не висловлено.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про неможливість ОСОБА_1 користуватися квартирою, яка перебувала в її користуванні та є єдиним житлом, внаслідок зайняття військовослужбовцями Збройних Сил України будинку, де знаходиться квартира, суд доходить висновку про втручання Збройних Сил України в право позивача мирно володіти своїм майном (квартирою).
Доходячи такого висновку, судом ураховано, що ОСОБА_1 та членами її сім`ї отримано право проживання (користування) квартирою відповідно до статті 53 Житлового кодексу України на підставі ордеру, а згідно з Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 №2482-XII у позивача виникли обґрунтовані очікування на отримання квартири у власність, позаяк цим Законом передбачено право приватизації квартири внаслідок чого квартира (частина квартири) переходить у власність.
Відносно часу, з якого користування квартирою стало неможливим, то суд ураховує, що позивач є внутрішньо переміщеною особою згідно з довідкою довідку від 13.03.2019 №924-5000071488. Міністерством оборони України така обставина не спростована.
Щодо правового регулювання повноважень Збройних Сил України використовувати квартиру позивача під час Антитерористичної операції та Операції Об`єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях частини території України.
Відповідно до Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII (зі змінами):
Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом (частини перша та друга статті 1);
правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері (стаття 2);
органи військового управління, з`єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації. План дислокації Збройних Сил України розробляється Генеральним штабом Збройних Сил України, узгоджується Міністерством оборони України з Кабінетом Міністрів України і затверджується Президентом України. Передислокація військових частин, а також військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України до рівня з`єднання здійснюється за рішенням Міністерства оборони України за погодженням з Кабінетом Міністрів України, а з`єднань за рішенням Президента України (частини перша-третя статті 6).
Представник Міністерства оборони України у відзиві не зазначив та не надав доказів про прийняття рішення щодо дислокації Збройних Сил України під час Антитерористичної операції чи Операції Об`єднаних сил, вказавши правовою підставою використання будинку, де знаходиться квартира позивача, Закон України "Про боротьбу з тероризмом".
Наведені норми щодо дислокації Збройних Сил України не регулюють питання їх дислокації під час Антитерористичної операції чи Операції Об`єднаних сил у житлових приміщеннях, які належать на праві користування цивільним особам, внаслідок чого користування такими приміщення є неможливим.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" від 20.03.2003 №638-IV (зі змінами) в районі проведення антитерористичної операції посадові особи, залучені до операції, мають право входити (проникати) в жилі та інші приміщення, на земельні ділянки, що належать громадянам, під час припинення терористичного акту та при переслідуванні осіб, які підозрюються у вчиненні такого акту, на територію та в приміщення підприємств, установ і організацій, перевіряти транспортні засоби, якщо зволікання може створити реальну загрозу життю чи здоров`ю людей.
Згідно з абзацом третім статті 1 цього Закону терористичний акт злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.
Враховуючи зміст наведених норм, необхідно погодитись з доводами представників позивача, що статтею 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" передбачено повноваження військовослужбовців проникати, знаходиться у приміщеннях цивільних осіб саме під час запобіганню антитерористичному акту, водночас дана норма не врегульовує питання використання житловий приміщень, які знаходяться в користуванні цивільних осіб, унаслідок чого такі особи втратили можливість ними користуватись. Не передбачають наведені норми і порядку компенсації за таке користування.
Судом уже вказувалось, що відповідно до Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях здійснюються відповідні заходи Об`єднаними Силами. Цим Законом не встановлено особливостей повноважень Збройних Сил України інших військових формувань щодо їх дислокації з використанням майна цивільних осіб, внаслідок чого такі особи втратили можливість користуватися цим майном.
Також суд погоджується з позицією представників позивача, що до спірних відносин не може бути застосований Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" від 17.05.2012 №4765-VI, оскільки у ситуації з позивачем мова йде про Антитерористичну операцію та Операцію Об`єднаних сил.
За змістом частини другої статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції держава може здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Однак такий контроль має мати правове підґрунтя в національному законодавстві.
З урахуванням наведено, суд вважає обґрунтованими доводи представників позивача, що втручання Збройних Сил України в право ОСОБА_1 мирно володіти квартирою відбулось без законних підстав, оскільки в законодавстві України відсутня відповідна правова підстава.
Щодо обраного способу захисту.
Представник Уряду України зазначив, що право позивача може бути відновлено відповідно до "Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 №767, який визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Грошова компенсація постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації".
На думку суду такі доводи є помилковими, позаяк судом не встановлено, що житло позивача зруйноване, непридатне до проживання чи не підлягає відновленню. Навпаки, представники позивача наголосили, що позивач бажає користуватись своїм житлом після закінчення Операції Об`єднаних сил, однак відсутність правового регулювання щодо використання військовослужбовцями Збройних Сил України житла та не передбачення компенсаційних механізмів призводить до юридичної невизначеності. На думку суду, такі доводи є слушними, позаяк залишається незрозумілим чи зможе позивач відновити своє право на користування житлом, за яких обставин та через який період часу, яким чином будуть компенсуватися витрати на утримання житла, в тому числі комунальні послуги, інші витрати в разі пошкодження житла, яке залишилось придатним для проживання.
Представник Кабінету Міністрів України також вказав на застосовності до спірних відносин "Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №947 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 №767), пунктами 1-3 якого передбачено, що цей Порядок встановлює механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій і розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Постраждалими визнаються громадяни України, іноземці та особи без громадянства, житлові будинки (квартири) (житло) яких пошкоджено/зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації (постраждалі). Грошова допомога надається постраждалим, житло яких пошкоджено внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків та які відмовилися від евакуації, відселення та залишилися на попередньому місці проживання та/або в межах відповідного населеного пункту.
Однак, абзацом другим пункту 3 цього Порядку передбачено, що грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла.
Судом встановлено, що позивач користується житлом відповідно до Житлового кодексу РСР на підставі виданого ордеру та не є власником житла.
У матеріалах справи відсутні докази такого, що позивач намагалась скористатись правом на отримання компенсації на підставі наведеного Порядку, представники позивача вказали, що зазначений Порядок на позивача не поширюється та не регулює спірні питання щодо повноважень Збройних Сил України використовувати житло цивільних осіб в зоні, де проводиться Операція Об`єднаних сил. Крім того, як уже вказувалось, представники позивача наголосили, що позивач бажає користуватись і надалі своїм житлом після закінчення відповідних операцій, однак внаслідок відсутності правового регулювання незрозуміло чи зможе вона скористатись своїм прав і чи будуть їй компенсовані витрати внаслідок неможливості користування житлом.
Крім того, судом установлено, що "Порядком надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2004 №422 (зі змінами) передбачено умови формування фондів житла та надання житла для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили житло внаслідок інших підстав, які загрожують життю та здоров`ю особи або стану та безпеці відповідного житлового приміщення.
На думку суду, наведений Порядок дозволяє вирішити питання тимчасового проживання позивача, разом з тим не відповідає на питання про правові підстави користування військовослужбовцями Збройних Сил України житлом цивільних осіб під час проведення Антитерористичної операції чи Операції Об`єднаних сил та не вирішує питання компенсації за таке користування.
У позовній заяві наведено рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини в справі "Чірагов та інші проти Вірменії", від 16.06.2015 заява №13216/05 (https://hudoc.echr.coe.int), де Суд зазначив, що рекомендації стосовно заходів, які Уряд-відповідач може і повинен вжити з метою захисту майнових прав заявників та які можна знайти у відповідних міжнародних стандартах, зокрема в Принципах Пінейру ООН та в Резолюції №1708 (2010) "Вирішення майнових питань біженців та переміщених осіб" Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо необхідності гарантувати своєчасне і дієве відшкодування збитків у зв`язку з втратою доступу до житла, земельних ділянок та іншого майна, яке залишене біженцями і внутрішньо-переміщеними особами, незалежно від проведення в цей момент переговорів про вирішення збройних конфліктів або про статус конкретної території. За правовою позицією Суду, до досягнення комплексного мирного врегулювання, видається особливо важливим створити механізм подання майнових вимог, який повинен бути легко доступним та включати процедури, що передбачають гнучкий стандарт доведення та дозволяють заявниками та іншим особам у схожій ситуації відновити свої майнові права і отримати компенсацію за втрату можливості користування ними (пункти 198-199).
У наведеній справі заявники звернулися до Європейського суду з прав людини, оскільки вони були позбавлені можливості повернутися в Лачинський район на території, окупованій державою-відповідачем, не могли користуватися своїм майном та житлом, які були там розташовані, не отримали жодної компенсації своїх втрат, вважали, що це становило триваюче порушення, зокрема, статті 1 Протоколу №1 до Конвенції.
За висновком суду, "Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 №767, "Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №947 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 №767), "Порядок надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2004 №422 не вирішують питань щодо правових підстав користування житлом, оформлення відповідних документів, які б підтверджували використання житла чи підтверджували неможливість його використання внаслідок використання будівлі у багатоквартирному будинку, які б вирішували питання витрат на утримання житла та сплати комунальних послуг, компенсації за користування.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Отже, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати право мирно володіти майном особам, які перебувають під її юрисдикцією.
За наведених висновків суду, необхідно погодитись з доводами представників позивачів, що порушення права позивача мирно володіти майном зумовлене невиконанням Україною позитивних зобов`язань щодо прийняття правового акту з питань використання військовослужбовцями Збройних Сил України житла під час проведення Операції Об`єднаних сил зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та про компенсацію за використання такого житла.
Згідно з Постановою Верховної Ради України про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" Україна скористалась своїм правом на відступ від зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в окремих районах Донецької та Луганської областей України, визначених Антитерористичним центром при Службі безпеки України у зв`язку з проведенням антитерористичної операції, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України та повідомлення Генеральному секретарю Організації Об`єднаних Націй та Генеральному секретарю Ради Європи про продовження застосування у повному обсязі Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто, відповідна заява не передбачає відступу від статті 1 Конвенції та статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції.
Відтак обраний представниками позивача спосіб захисту прав, інтересів ОСОБА_1 , з урахуванням наведених висновків, суд визнає належним. При цьому суд ураховує, що позивач не заперечує в ситуації проведення Операції Об`єднаних сил чи Антитерористичної операції використання військовими формуваннями її житла з метою забезпечення безпеки України, однак бажаючи використовувати своє житло в майбутньому знаходиться в стані юридичної невизначеності щодо правових підстав використання житла, строків такого використання, чи здійснюється сплата комунальних послуг чи інші витрати на утримання житла, чи фіксується це в належний спосіб, що може мати в майбутньому доказову силу, чи є можливим отримання компенсації, які підстави її виплати та від чого залежить розмір.
Крім того, наведені судом порядки, затвердженні Урядом України, не вирішують спірних питань.
Щодо повноважень Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Згідно з абзацом третім пунктом 3 статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 №794-VII (зі змінами) Кабінет Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина забезпечує проведення державної правової політики (абзац другий); вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров`я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, запобігання і протидії корупції (абзац четвертий).
Отже, Уряд України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, наділений повноваженнями вчиняти дії з метою захисту прав людини.
Основним Законом України встановлено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України (частина перша статті 95), Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (частина перша статті 117).
Тобто, Уряд України для реалізації своїх повноважень може внести проект закону України або ухвалити власний нормативно-правовий акт з метою захисту прав та інтересів осіб, зокрема, в спірних відносинах.
З огляду на встановлені обставини щодо неможливості позивачем користуватися своїм єдиним житлом внаслідок того, що військовослужбовці Збройних Сил України займають будівлю, де знаходиться таке житло, проаналізоване судом правове регулювання, зважаючи на висновки суду щодо відсутності правового регулювання підстав використання житла цивільних осіб військовослужбовцями Збройних Сил України під час проведення Антитерористичної операції чи Операції Об`єднаних сил, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини стосовно обов`язку держави виконати свої позитивні зобов`язання з прийняття правового акту для врегулювання наведених відносин, суд доходить висновку про обґрунтованість позивних вимог до Кабінету Міністрів України щодо протиправної бездіяльності, яка полягає у тому, що Урядом України не вчинено дій для ухвалення такого правового акту в умовах збройного конфлікту, який продовжується тривалий час. Відповідно підлягають задоволенню вимоги в частині зобов`язання Кабінету Міністрів України вчинити необхідні та достатні дії для ухвалення нормативно-правового акту щодо використання військовослужбовцями Збройних Сил України житла під час проведення Операції Об`єднаних сил зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та про компенсацію за використання такого житла з березня 2019 року (з часу, коли судом встановлено неможливість позивачем користуватись житлом).
За висновок суду, втручання суду у дискреційні повноваження Уряду України шляхом зобов`язання ухвалити правовий акт для врегулювання спірних відносин зумовлений упершу чергу позицією суб`єкта владних повноважень, яким не визнається існування відповідних спірних питань, недоведеністю виконання державою своїх позитивних зобов`язань за Конвенцією щодо врегулювання відносин з використання військовослужбовцями майна цивільних осіб в ситуації, коли відбувається Антитерористична операція чи проводиться Операції Об`єднаних сил. При цьому судом визнано обґрунтованими доводи представників позивача, що ефективним способом захисту прав позивача, яка бажає користуватись своїм майном у майбутньому, перебуває у стані невизначеності щодо матеріального тягаря за утримання житла, який на неї може бути покладено в майбутньому та відсутності правового регулювання відповідних відносин, є ухвалення відповідного правового акту.
Щодо вимог до Міністерства оборони України, то за відсутності правового регулювання спірних відносин, враховуючи висновок суду про наявність компетенції в Уряду України вчинити відповідні дії з ухвалення правового акту, зважаючи на обраний спосіб захисту, суд вважає, що вимоги до Міністерства оборони України є необґрунтованими (передчасними), позаяк за відсутності нормативно-правового акта ухваленого Верховною Радою України або Кабінетом міністрів України, на думку суду, в міністерства відсутні повноваження для врегулювання спірних відносин шляхом ухвалення відповідного наказу.
При цьому вимогу визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, що призвело до порушень прав позивача на користування своїм майном суд трактує як бездіяльність щодо неухвалення правового акту, що підтверджується похідною вимогою про зобов`язання ухвалити нормативно-правовий акт. Крім того, під час судового розгляду справи представники позивача визнали, що під час проведення антитерористичної операції та Операції Об`єднаних сил може виникнути необхідність у використанні житла позивача.
Відтак вимоги до Міністерства оборони України задоволенню не підлягають.
Щодо строків звернення до суду, то, на думку суду, позивачем не порушено шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, оскільки на момент звернення до адміністративного суду з позовом спірні відносини тривали.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 грн. (квитанції від 10.11.2020 №2238 та від 23.11.2020 №50028) за дві вимоги немайнового характеру.
Оскільки позов задоволено частково, з урахуванням частини задоволених вимог, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 700,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невчинення дій з ухвалення нормативно-правового акту про використання військовослужбовцями Збройних Сил України житла ОСОБА_1 під час проведення операції Об`єднаних сил зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та про компенсацію за використання такого житла.
Зобов`язати Кабінет Міністрів України вчинити необхідні та достатні дії для ухвалення нормативно-правового акту про використання військовослужбовцями Збройних Сил України житла під час проведення Операції Об`єднаних сил зі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та про компенсацію за використання такого житла з березня 2019 року.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 700,00 грн. (сімсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України.
Позивач ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_7 ).
Відповідач Кабінет Міністрів України (місцезнаходження: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2).
Відповідач Міністерство оборони України (ідентифікаційний код 00034022, місцезнаходження: 03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6).
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повний текст складено 31 серпня 2021 року.
Головуючий суддяВ.А. Донець
Судді О.М. Чудак
Т.І. Шейко
