Ухвала
29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 265/5735/20
провадження № 61-11773ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спутник», про визнання недійсним, розірвання договору про надання туристичних послуг та відшкодування збитків,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп» (далі - ТОВ «Тревел Профешнл Груп»), в якому просив суд визнати недійним договір про надання туристичних послуг від 18 лютого 2020 року № LK 05040042, укладений між ним та відповідачем, розірвати зазначений договір та стягнути з відповідача на свою користь збитки у розмірі 38 939,38 грн.
Позов обґрунтовував тим, що 18 лютого 2020 року між сторонами укладений договір про надання туристичних послуг № LK 05040042. На виконання умом цього договору заявник сплатив кошти у розмірі 20 000 грн та 21 840 грн за тур до Шри-Ланки з 05 квітня 2020 року до 14 квітня 2020 року. Взяті на себе зобов`язання за договором відповідач не виконав та надалі запропонував позивачу перебронювати тур з 01 жовтня 2020 року до 30 квітня 2021 року.
14 липня 2020 року позивач направив листа на електронну адресу відповідача, в якому просив перебронювати тур з 19 грудня 2020 року, а 01 серпня 2020 року направив повторного листа відповідачу та третій особі та просив перебронювати тут з 19 грудня 2020 року.
На зазначені листи відповідач надав відповідь, в якій позивачу необхідно звернутися до турагенства для перебронювання туру, вартість якого вже становить 2 175 дол. США, що не відповідає умовам договору та свідчить про збільшення вартості туру на 500 дол. США.
Таким чином, відповідач та третя особа не тільки не виконали умови договору про надання послуг, а й запропонували йому понести неприйнятні та додаткові для нього витрати, на які при укладенні договору він не розраховував.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного суду від 15 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року - без змін.
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у цій справі є як вимог немайнового характеру та й вимоги майнового характеру, які випливають із правовідносин із захисту прав споживачів.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі (сума коштів, яка сплачена для надання туристичних послуг) становить 38 939,38 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн*250=567 500 грн).
Отже, зазначена справа в частині відшкодування збитків відповідно до пункту 5 статті 19 ЦПК України є малозначною.
Вимогами немайнового характеру є визнання недійним договору про надання туристичних послуг від 18 лютого 2020 року № LK 05040042, укладеного між сторонами, та розірвання договору, відповідно до умов якого ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Тревел Профешнл Груп» за наданням туристичних послуг.
Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який обґрунтовано вимогами Закону України «Про захист прав споживачів», проте враховуючи, що позовними вимогами є також вимоги немайнового характеру, необхідно застосувати пункт 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для визнання справи малозначної.
Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, предмет касаційного оскарження, яким є лише вирішення спору, метою якого є відшкодування збитків у розмірі 38 939,38 грн.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки.
Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі (Golder v. the United Kingdom) «Голдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел Профешнл Груп», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спутник», про визнання недійсним, розірвання договору про надання туристичних послуг та відшкодування збитків відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
