Постанова
Іменем України
22 липня 2021 року
м. Київ
справа № 243/8565/20
провадження № 61-6078св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, територіальної громади м. Слов`янськ в особі Слов`янської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування на невиплачені страхові виплати, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 листопада 2020 року, ухвалене суддею Мінаєвим І. М., та постанову Донецького апеляційного суду від 03 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 . Спадкоємцем першої черги після його смерті є вона - ОСОБА_3 , яка у встановлений законом строк прийняла спадщину. Спадкове майно включає в себе неотримані спадкодавцем за життя страхові виплати як потерпілому на виробництві за період з 2015 року по 02 листопада 2019 року.
Враховуючи викладене та посилаючись на те, що Слов`янське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області безпідставно зупинило нарахування страхових виплат ОСОБА_4 з 2015 року, позивачка просила визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 та стягнути з відповідача неотримані за життя останнього страхові виплати за період з липня 2015 року по 02 листопада 2019 року з урахуванням коригуючого коефіцієнту у розмірі 129 231 грн 35 коп.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 16 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 03 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що за життя ОСОБА_4 не було нараховано страхові виплати, а отже права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я не увійшли до складу спадщини.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 березня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Представник заявника посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Обставини справи та висновки за результатами розгляду справи, зроблені судами
Судами встановлено, що постановою Микитівського відділення м. Горлівки Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві від 29 березня 2013 року ОСОБА_4 призначено щомісячні виплати у зв`язку із профзахворюванням.
Згідно з довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 10 грудня 2014 року ОСОБА_4 перемістився з тимчасово окупованої території до м. Слов`янська.
Постановою відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві у м. Слов`янську від 30 червня 2015 року з 10 червня 2015 року припинено виплату ОСОБА_4 зазначених вище грошових сум, у зв`язку із закінченням терміну дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Зі змісту службової записки головного спеціаліста відділу страхових виплат та матеріального забезпечення від 07.10.2020 року вбачається, що ОСОБА_4 за період з липня 2015 року по 02.11.2019 року до відділень Фонду не звертався та страхові виплати не отримував.
Згідно з відомостями про нараховані та виплачені страхові виплати відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих» стосовно ОСОБА_4 за період з липня 2015 року по листопад 2019 року обліковані щомісячні страхові виплати становлять 0,00 грн.
ОСОБА_4 за період з липня 2015 року по 02 листопада 2019 року до відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві не звертався, тому страхові виплати йому не нараховувалися.
За відомостями Слов`янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області від 06 грудня 2019 року з липня 2015 року по 02 листопада 2019 року страхові виплати ОСОБА_4 не нараховувалися та не сплачувалися, заборгованість Фонду перед потерпілим відсутня.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцем першої черги після його смерті є його дочка - ОСОБА_3 , яка у встановлений законом строк прийняла спадщину.
Пред`являючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що її батьку за життя неправомірно припинили виплати страхового відшкодування у зв`язку з нещасним випадком і він за життя не отримав належні йому кошти.
Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України(стаття 1219 ЦК України).
Отже, до складу спадщини входить те майно, у тому числі й грошові кошти, яке належало померлому, або на отримання якого він мав право. При цьому існують такі спадкові права, які можуть переходити у порядку спадкування, але їхній перехід може бути обмежений на підставі прямої вказівки закону.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя (виплати нараховані, але не отримані спадкодавцем), передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Системний аналіз положень статей 1219 та 1227 ЦК України, при застосуванні до встановлених у цій справі обставин, дає підстави для висновку, що потрібно розрізняти: право на відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом, як об`єкт цивільних прав, яке нерозривно пов`язане із особою і яке не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, яка мала таке право; та право на суми відшкодування (грошових коштів), нараховані у зв`язку з трудовим каліцтвом спадкодавцю за його життя, тобто належали йому, але не отриманні ним за життя, які передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).
Отже, право на відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом не входить до складу спадщини. Нараховані за життя суми відшкодування у зв`язку з трудовим каліцтвом, які не були отримані спадкодавцем, входять до складу спадщини.
При вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.
Подібний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження
№ 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/16-ц (провадження № 61-17311св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20), від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20).
За життя ОСОБА_4 у встановленому законом порядку не оскаржив дії відповідача, тобто за життя не виявив інтересу та волі на те, щоб відновити нарахування щомісячної грошової суми у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, а отже, указані суми йому за життя не нараховувались.
Таким чином ці суми не можуть входити до складу спадщини після його смерті і вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 462/6946/18 (провадження № 61-12734св19), оскільки предмет, підстава та висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. У наведеній заявником постанові суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цій справі застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі яка переглядається з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Разом з тим, такі доводи заявника є необґрунтованими, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.
У наведених заявником постановах Верховного Суду інші предмет і підстави позовів, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також інше матеріально-правове регулювання спірних відносин, ніж у справі, яка є предметом перегляду.
Так, зокрема, у справі, на яку посилається заявник, предметом позову було визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, натомість у справі, що розглядається, предметом спору є визнання права власності в порядку спадкування на невиплачені страхові виплати, відповідно і підстави позовів у цих справах є різними.
Крім того, у постанові, на яку посилається заявник, встановлено, що страхові виплати були нараховані спадкодавцю за життя, проте не виплачені. Водночас, у справі, що розглядається, суди встановили, що спадкодавець за життя до відділень Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві щодо відновлення нарахування та виплати йому відповідного відшкодування не звертався, тому страхові виплати йому не нараховувалися.
Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність правових підстав для задоволення позову. Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин.
Колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Крім того, слід звернути увагу заявника на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 листопада 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: О. С. Ткачук
А. А. Калараш
Є. В. Петров
