ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Штелик С. П. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) за позовом Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання.
Короткий виклад історії справи
У березні 2017 року Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України» (нині - Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров`я України; далі - Медуніверситет або позивач) звернувся з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), у якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 кошти у сумі 72 953,04 грн.
Позов мотивований тим, що 01 вересня 2006 року між сторонами цього судового спору укладена типова угода № 06075 про підготовку фахівця з вищою освітою (далі - угода від 01 вересня 2006 року). Цією угодою передбачено обов`язок відповідача після закінчення навчання у Медуніверситеті відпрацювати три роки у закладі охорони здоров`я, куди випускник буде направлений за розподілом, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість цього навчання. Після закінчення навчання відповідача в Медуніверситеті, на підставі протоколу засідання комісії з персонального розподілу спеціалістів, які закінчують Медуніверситет в червні 2012 року від 26 жовтня 2011 року, відповідач направлений на роботу в Збаразьку центральну районну комунальну лікарню Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації на посаді лікаря-хірурга. Наказом ректора Медуніверситету від 31 травня 2012 року на підставі результатів державних екзаменів відповідачу присвоєна кваліфікацію лікаря і виданий диплом.
Згідно з наказом начальника Головного управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації від 21 червня 2012 року № 58-к «Про зарахування в інтернатуру та направлення на роботу після закінчення інтернатури» відповідача було прийнято в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні. В подальшому відповідно до наказу в. о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні від 04 серпня 2015 року № 118-к відповідача було прийнято на роботу на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні, проте наказом в. о. головного лікаря Збаразької центральної районної комунальної лікарні від 04 листопада 2016 року відповідача звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до розрахунку фактичних витрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2012 року вартість навчання відповідача становить 64 492,97 грн. Крім того, за період навчання в Медуніверситеті з вересня 2006 року по червень 2012 року відповідачу була нарахована та виплачена стипендія у сумі 8 460,07 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року, у задоволенні позовних вимог Медуніверситету відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що частиною 2 статті 52 Закону України «Про освіту» (чинною на час вступу відповідача до університету) було передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, ця частина статті 52 була виключена із Закону України «Про освіту», у зв`язку із прийняттям Закону № 1556-VII від 01.07.2014 року «Про вищу освіту».
Крім того, суди установили, що відповідач не порушив умов укладеної між учасниками справи угоди від 01 вересня 2006 року, які передбачали санкцію щодо відшкодування вартості навчання.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Медуніверситет подав до суду касаційної інстанції касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
07 жовтня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.
Ухвала обґрунтована наявністю виключної правової проблеми у справах про стягнення коштів за навчання, що пов`язана з вирішенням питання, чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати у випадку не виконання нею обов`язку відпрацювати за направленням університету протягом трьох років.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи указану правову проблему, дійшла до висновку, що отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди від 01 вересня 2006 року в частині його зобов`язання відпрацювати після закінчення Медуніверситету три роки (відповідно до направлення на роботу), за що з ОСОБА_1 підлягають стягненню кошти, витрачені на його навчання в сумі 72 953 грн 04 коп.
З такими висновками зазначеної постанови не погоджуюсь з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
МОТИВИ ВИКЛАДЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
1. Щодо питання, чи входить стипендія до витрат на навчання, які особа зобов`язана компенсувати у випадку не виконання нею обов`язку відпрацювати за направленням університету протягом трьох років.
1.1. У даному спорі Медуніверситет просив суд стягнути з відповідача (колишнього студента) витрати на навчання, сума яких включає вартість навчання та виплачену студенту академічну стипендію, у зв`язку із тим, що останній не відпрацював три роки за направленням.
1.2. Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність, зокрема вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.
1.3. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
1.4. Сутність поняття стипендії полягає в здійсненні у передбачених законом випадках регулярних виплат, зокрема, студентам навчальних закладів, що є як стимулюючим фактором у випадку прив`язки таких виплат до успішності у навчанні, так і матеріальною підтримкою студента.
1.5. Вважаю, що правовідносини зі стипендіального забезпечення мають соціально-забезпечувальну природу. При цьому сутнісною ознакою соціального забезпечення є його безповоротний характер. Соціальні гарантії реалізації права на освіту включають право на отримання державної стипендії, об`єктивна необхідність у чому, зокрема, зумовлюється тим, що студентство як соціальна група належить до найбільш уразливих груп до ризику бідності.
1.6. Витратами на навчання слід вважати вартість тих послуг, які надаються студенту в навчальному процесі, зокрема відвідування теоретичних та практичних занять, використання технічних та інформаційних ресурсів, користування бібліотечним фондом та інше.
1.7. В даній справі установлено, що предметом спору є академічна стипендія, яка сплачується за результатами навчання у закладах освіти згідно з рейтингом успішності.
1.8. Відмінності у підставах призначення різних видів стипендій, про що вказано Великою Палатою Верховного Суду у пункті 47 прийнятої у даній справі постанови, не спростовує соціально-забезпечувальну природу будь-якого із таких видів забезпечення студентів.
1.9. Ураховуючи зазначене, вважаю, що виплата стипендії студентові не є складовою освітніх послуг, які надає заклад освіти, оскільки її виплата залежить від показників успішності студента. Таке заохочення встановлюється як матеріальна допомога студентам бюджетної форми навчання і не належить до переліку освітніх послуг навчального закладу.
1.10. Тому, на мою думку, Велика Палата Верховного Суду помилково вважала, що отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням.
2. Щодо підстав для стягнення у даній справі з ОСОБА_1 коштів, витрачених на його навчання.
2.1. Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
2.2. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
2.3. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
2.4. Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
2.5. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
2.6. За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
2.7. В даній справі судами попередніх інстанцій установлено, що між Медуніверситетом та відповідачем (студентом) було укладено угоду від 01 вересня 2006 року, за умовами якої Медуніверситет зобов`язався забезпечити студенту: - якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця; - місце працевлаштування в державному секторі народного господарства після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації. Натомість студент зобов`язався прибути після закінчення Медуніверситету за направленням і відпрацювати не менше трьох років.
2.8. Цією угодою було передбачено, що у разі відмови їхати за призначенням студент зобов`язаний відшкодувати до Державного або місцевого бюджету вартість навчання в установленому порядку.
2.9. Зміни та/або доповнення до указаної угоди сторони не вносили.
2.10. Судами попередніх інстанцій установлено, що умовами угоди від 01 вересня 2006 року передбачено відповідальність студента лише за відмову їхати за призначенням. Відповідач не відмовлявся їхати за призначенням (дана обставина позивачем не заперечується і підтверджена матеріалами справи, згідно яких відповідач був зарахований в інтернатуру на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної лікарні 21 червня 2012 року , 04 серпня 2015 року прийнятий на роботу на вказану посаду та звільнений із займаної посади 04 листопада 2016 року). За не відпрацювання студентом трьох років за направленням жодної відповідальності угодою не передбачено.
2.11. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
2.12. Вважаю, що аналіз змісту спірної угоди від 01 вересня 2006 року не дозволяє дійти висновку про поширення зобов`язання відшкодувати вартість навчання за порушення інших умов цієї угоди, зокрема за порушення умови про відпрацювання трьох років за направленням. Медуніверситет не був позбавлений права чітко встановити таке співвідношення між указаним зобов`язанням та відповідальністю.
2.13. Оскільки не вбачається можливим поширити зобов`язання відшкодувати вартість навчання за порушення умови угоди про відпрацювання трьох років за направленням, то Велика Палата Верховного Суду мала застосовувати тлумачення contra proferentem.
2.14. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).
2.15. При з`ясуванні підстав для стягнення з відповідача витрат на навчання саме у зв`язку із не відпрацюванням останнім трьох років за направленням, слід було погодитись із висновком судів попередніх інстанцій про те, що за не відпрацювання студентом трьох років за направленням жодної відповідальності укладеною між учасниками справи угодою від 01 вересня 2006 року не передбачено.
2.16. Крім того, при поданні позовної заяви в даній справі Медуніверситет вважав, що позов підлягав задоволенню згідно статті 52 Закону України «Про освіту» (чинної на час вступу відповідача до університету).
2.17. Частиною 2 статті 52 Закону України «Про освіту» (чинної на час вступу відповідача до університету) було передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
2.18. Однак, ця частина статті 52 була виключена із Закону України «Про освіту», у зв`язку із прийняттям Закону №1556-VII від 01.07.2014 року «Про вищу освіту».
2.19. Відповідача було прийнято на роботу на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні 04 серпня 2015 року.
2.20. Щодо працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, то у статті 64 Закону України «Про вищу освіту» (чинної на день звернення із позовом) зазначається, що держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб. Зазначений закон не містить умов про обов`язковість трирічного відпрацювання або відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.
2.21. Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
2.22. Таким чином, норма Закону, на яку посилався позивач у позовній заяві, була не чинна як на час прийняття відповідача на роботу на посаду лікаря-хірурга Збаразької центральної районної комунальної лікарні 04 серпня 2015 року, так і на час звернення із позовом до суду.
2.23. Одними із загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
2.24. В рішення Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп-2004 у справі №1-33/2004, зазначається, що справедливість - одна з основаних засад права та є вирішальною у визначенні права, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
2.25. Згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
2.26. Згідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
2.27. Відповідно до цього принципу, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
2.28. Виходячи із засад справедливості вважаю, що стягнення коштів за навчання ставить в не рівні права студентів, які закінчили навчальні заклади до прийняття Закону України № 1556-VІІ від 01 липня 2014 року і які продовжують навчання після прийняття цього Закону, а також порушують норму конституційного права на вільний вибір місця подальшої роботи осіб, які закінчили вищі навчальні заклади.
3. ВИСНОВКИ
3.1. Виплата стипендії студентові не є складовою освітніх послуг, які надає заклад освіти, тому отриману випускником вищого навчального закладу під час навчання академічну стипендію не слід вважати такою, що входить до складу витрат, які випускник такого закладу має компенсувати замовникові його навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням.
3.2. Погоджені учасниками справи умови спірної угоди від 01 вересня 2006 року не передбачають обов`язку студента (випускника) відшкодувати вартість навчання за порушення умови про відпрацювання трьох років за направленням.
3.3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону щодо обґрунтованості та законності судового рішення, у зв`язку з чим касаційну скаргу Медуніверситету слід було залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2017 року - без змін.
Суддя С. П. Штелик
