22-ц/804/1628/21
229/870/20
Єдиний унікальний номер 229/870/20
Номер провадження 22-ц/804/1628/21
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2021 року м. Маріуполь
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Лопатіної М.Ю.,
секретар судового засідання Целовальник К.А.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача адвокат Ухов Роман Владиславович,
відповідач Донецька обласна прокуратура,
представник відповідача Кучер А.Ю.,
відповідач - Державна Казначейська служба України,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ухов Роман Владиславович, на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в обґрунтування вимог якого посилався на те, що 28 січня 2015 року було розпочате кримінальне провадження №42015050000000041 за ознаками ч.3 ст. 368 КК України. 02.02.2015 його було повідомлено про підозру у скоєнні злочину за ч.3 ст. 368 КК України. 25.03.2015 року було зареєстроване кримінальне провадження № 42015050000000147 за ознаками ч.1 ст. 364 КК України, того ж дня дані кримінальні провадження було об`єднано. 06.04.2015 позивача було повідомлено про зміну підозри і цим процесуальним рішенням фактично оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 364 КК України. 23.04.2015 року Прокуратурою Донецької області йому було вручено обвинувальний акт у скоєнні злочинів за ч.2 ст. 190, ч.1 ст.364 КК України. Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 05.09.2017 року позивача було визнано винним у вчиненні злочину за ч.2 ст.190 КК України та виправдано у вчиненні злочину за ч.1 ст.364 КК України із посиланням на п.2 ч.1 ст.284 КК України. 09.12.2018 року Судом апеляційної інстанції винесено новий вирок в частині притягнення його до відповідальності за ч.2 ст. 190 КК України та в частині виправдання за ч.1 ст. 364 КК України вирок суду першої інстанції залишено без змін. 03.10.2019 року Постановою Верховного суду від 03.10.2019 року вироки місцевого та апеляційного суду залишено без змін. 16.01.2020 року позивач отримав вказану постанову. Оскільки у вироку суду його виправдано у скоєнні злочину за ч.1 ст.364 КК України із посиланням на п.2 ч.1 ст.284 КПК України, суд фактично закрив кримінальне провадження за вказаною статтею у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення. Отже, позивач вважає, що є підстави стягнути з відповідачів шкоду, завдану йому внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.364 КК України. За час кримінального переслідування за ч.1 ст. 364 КК України він був вимушений постійно прибувати до слідчого для проведення слідчих та процесуальних дій ( а після й до суду), не мав змогу знайти гарну високооплачувану роботу, постійно був вимушений виправдовуватись перед своєю родиною, друзями та знайомими, що невинен у вчиненні зазначеного злочину, що спричиняло йому значні душевні страждання та хвилювання, у зв`язку із вказаним його соціальні зв`язки погіршились. Тобто він зазнав моральної шкоди, яка полягає у психічних стражданнях, перебування у стані безперервного нервового стресу. Притягнення до кримінальної відповідальності позбавило його шансу нормально будувати власне життя, робити кар`єру. Протягом даного часу він змушений був терпіти обмеження прав та свобод людини та громадянина, що суттєво відзначилось на його психологічному стані. Таким чином, змінився його звичний життєвий усклад, а в результаті весь час він перебував у стані психологічної напруги і стресі. У зв`язку з чим просить суд стягнути з державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку на користь нього моральної шкоди, що завдана діями посадових осіб Донецької обласної прокуратури у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.364 КК України у розмірі 207 812 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2021 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури, відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Ухова Р.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку, що право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі закону виникає в разі повної реабілітації особи. Крім того, суд зазначив, що позивача було звільнено від кримінальної відповідальності, що не відповідає дійсності, оскільки відповідно до вироку суду його саме виправдано.
Також позивач не погоджується із позицією суду щодо недоведеності факту порушення прав позивача з боку Донецької обласної прокуратури, вважає її необґрунтованою, оскільки відповідно до п.1 ч.2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі ЗУ № 266/94-ВР) визначає, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду. Даний закон не висуває додаткових вимог щодо повної реабілітації особи у кримінальному провадженні, якщо воно стосується кількох злочинів.
Вимога щодо повної реабілітації міститься у наказі Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
Вища юридична сила закону полягає в тому, що , що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам також закріплена у положеннях Конституції України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, наказ № 6/5/3/41 суперечить нормам ЗУ № 266/94-ВР, оскільки встановлює додаткові обмеження прав громадян на компенсації внаслідок незаконного засудження.
Крім того, реабілітуючими є обставини, за якими особа визнається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, тоді відновлюється її репутація, гідність, права (постанова КЦС ВС від 09 вересня 2019 року у справі № 591/6379/16-ц).
Обвинувачення за ч.1 ст. 364 КК України відносно позивача було закрито за п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутністю складу злочину, та він був виправданий, отже має право на відповідну компенсацію.
Посилання на те, що протиправності дій органів досудового слідства та прокуратури під час перебування позивача під слідством не доведено, внаслідок чого правових підстав для відшкодування шкоди у позивача не виникло, є безпідставними, оскільки у відповідності до положень ч.1 ст. 1176 ЦК України та ч.2 ст.1 ЗУ № 266/94-ВР шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність , органів досудового розслідування , прокуратури і суду.
Відповідачі не скористалися своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач та його представник, представник Державної Казначейської служби України до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.250-252).
Враховуючи положення ч.2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку учасників справи в судове засідання, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення проти скарги представника Донецької обласної прокуратури Кучер А.Ю., дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.
У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 05.02.2015 року ОСОБА_1 було оголошено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 368 КК України
Постановою прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Ткач Г.В. від 25.03.2015 року було об`єднано в одне провадження кримінальні провадження № 42015050000000041 від 28.01.2015 та № 42015050000000147 від 25.03.2015 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.1 ст.364 КК України.
06.04.2015 року ОСОБА_1 було змінено раніше повідомлену підозру на вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.1 ст.364 КК України
Згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 42015050000000041 від 28.01.2015 ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190, ч.1 ст.364 КК України.
Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 05.09.2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.190 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, щостановить1700 грн; ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 364 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Вироком Донецького апеляційного суду від 19.12.2018 року вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05.09.2017 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в частині призначення покарання скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.190 КК України, та призначено йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 3 роки, на підставі ст.55 КК України він позбавлений права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки.
Постановою Верховного суду від 03.10.2019 року вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05.09.2017 року та вирок Донецького апеляційного суду від 19.12.2018 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без змін.
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що оскільки судом його виправдано у скоєнні злочину за ч.1 ст.364 КК України із посиланням на п.2 ч.1 ст.284 КПК України, суд фактично закрив кримінальне провадження за вказаною статтею у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення. Тому законом передбачено його право на відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.364 КК України, яку він визначив у відповідності до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у розмірі 207812 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для відшкодування шкоди на користь позивача, оскільки у останнього не виникле право на відшкодування шкоди у зв`язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою. Позивач, будучи фактично притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченогоч.2 ст.190 КК України, був звільнений від кримінальної відповідальності лише за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 364 КК України, тому позивач у зв`язку з цим не був повністю реабілітований.
Крім того, дослідивши матеріали справи та матеріали кримінального провадження, суд першої інстанції вважає, що в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав позивача з боку Донецької обласної прокуратури, позивачем не надано доказів наявності моральної шкоди, протиправності діяння відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини відповідача в її заподіянні, не доведено факт психологічних страждань саме за притягнення останнього до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, оскільки його притягалось до кримінальної відповідальності за вчинення двох кримінальних правопорушень, за одне з яких визнано винним, всі слідчі дії проводились за вказаними правопорушеннями одночасно. Крім того, склад кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.364 КК України відноситься до формального складу злочину, слідчі дії за яким не проводились, останнього було призначено покарання у вигляді обмеженні волі саме за ч.2 ст.190 КК України, вирок скасовано не було.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для відшкодування шкоди на користь позивача, оскільки у останнього не виникле право на відшкодування шкоди у зв`язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою.
Не погодитися із таким висновком суду неможливо.
Перевіривши справу, колегія суддів апеляційної інстанції в повній мірі погоджується з висновками та обставинами встановленими судом першої інстанції, відповідність нормам матеріального права яких підтверджена матеріалами справи.
Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР України встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пунктів 1-1, 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.
Отже, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації.
Суд аналізував обставини справи і застосував судову практику України. Вбачається, що висновок суду першої інстанції стосовно позовних вимог ОСОБА_1 цілком узгоджується із правовою позицією в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2019 року в справі № 591/6379/16-ц (провадження № 61-7373св19).
За таких обставини, колегія суддів, перевіривши справу, вважає, що в даному спорі суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновок суду першої інстанції, зводяться до незгоди із рішенням суду з формальним трактуванням норм права, без урахування обставин, на які сам же позивач і посилається, при цьому аргументи позивача не містять правового обґрунтування такої позиції. Посилання апеляційної скарги на позиції Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №758/824/17 є недоречними, оскільки в справі, на яку посилається позивач, інші обставини, які суттєво відрізняються від даної справи.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, тому в їх задоволенні належить відмовити на підставі статті 375 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржене судове рішення достатньо відповідає критеріям обґрунтованості судового рішення, а доводи апеляційної скарги носять характер незгоди із рішенням суду, були предметом обговорення в суді першої інстанції, і правильність висновків суду не спростовують.
Порушень процесуального права, які б були підставою для скасування оскарженого рішення, апеляційним судом також не встановлено.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційної скарзі позивача доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і на висновки суду не впливають, тому в їх задоволенні належить відмовити на підставі статті 375 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ухов Роман Владиславович - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складений 20 липня 2021 року.
Головуючий суддя Є.Є. Мальцева
Судді: В.М. Барков
М.Ю. Лопатіна
