Постанова

Іменем України

28 липня 2022 року

м. Київ

справа № 229/870/20

провадження № 61-14119св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Донецька обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ухов Роман Владиславович, на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області, у складі судді

Хараджа Н. В., від 24 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., від 15 липня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Донецької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування і прокуратури.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 січня 2015 року було розпочате кримінальне провадження № 42015050000000041 за ознаками частини третьої статті 368 КК України.

25 березня 2015 року було зареєстроване кримінальне провадження

№ 42015050000000147 за ознаками частини першої статті 364 КК України, того ж дня вказані кримінальні провадження було об`єднано.

06 квітня 2015 року позивача було повідомлено про зміну підозри і цим процесуальним рішенням фактично оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення за частиною першою статті 364 КК України.

23 квітня 2015 року йому вручено обвинувальний акт у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 190, частиною першою статті 364

КК України.

Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня

2017 року його визнано винним у вчиненні злочину за частиною другою статті 190 КК України та виправдано у вчиненні злочину за частиною першою статті 364 КК України із посиланням на пункт 2 частини першої статті 284

КК України, у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення.

В частині виправдання за частиною першою статті 364 КК України вирок суду першої інстанції залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Позивач вважав, що незаконно притягався до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 364 КК України із 06 квітня 2015 року по 19 грудня 2018 року, а отже є підстави для стягнення із відповідачів моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення до кримінальної відповідальності за частиною першою статті 364 КК України.

Стверджував, що за час кримінального переслідування за частиною першою статті 364 КК України був вимушений постійно прибувати до слідчого для проведення слідчих та процесуальних дій, а після і до суду, не мав змоги знайти високооплачувану роботу, був вимушений постійно виправдовуватись перед своєю родиною, друзями та знайомими, що невинен у вчиненні злочину, що спричиняло йому значні душевні страждання і хвилювання, у зв`язку із вказаним його соціальні зв`язки погіршились.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання в безспірному порядку, грошові кошти у розмірі 207 812 грн (із розрахунку 4 723 грн х 44 місяці) у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності за частиною першою

статті 364 КК України.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 24 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15 липня 2021 року, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 був притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ухов Р. В.,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ухов Р. В. подав касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив

пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду

від 09 вересня 2019 року у справі № 591/6379/16, оскільки Верховним Судом не враховано наступне.

Вказує, що Закон України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) не висуває вимог щодо повної реабілітації для отримання відшкодування шкоди у розмірах та порядку, передбачених цим Законом.

Натомість вимога щодо повної реабілітації закріплена приписами Положення про застосування Закону № 266/94-ВР, затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України

від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення № 6/5/3/41), яке є підзаконним актом і суперечить Закону № 266/94-ВР, а тому до спірних правовідносин мають застосовуватись приписи Закону, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до статті 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу, а тому позивач як виправдана особа має право на відповідну компенсацію.

Крім того, відповідно до висновків Європейського суду із прав людини у справі «Шульгін проти України» відсутність тлумачення поняття реабілітація та формальній підхід суду до того, що особу було засуджено за інші злочини у кримінальній справі порушують право заявника на компенсацію.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 лютого 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Постановою прокурора від 25 березня 2015 року було об`єднано кримінальні провадження № 42015050000000041 від 28 січня 2015 року та

№ 42015050000000147 від 25 березня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною першою статті 364 КК України.

06 квітня 2015 року ОСОБА_1 було змінено раніше повідомлену підозру на вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною першою статті 364 КК України.

Згідно з обвинувальним актом у кримінальному провадженні

№ 42015050000000041 від 28 січня 2015 року ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною першою статті 364 КК України.

Вироком Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня

2017 року у справі № 229/1197/15-к ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 190 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 1 700 грн, а також

ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 364 КК України та виправдано, у зв`язку з відсутністю в діянні складу даного кримінального правопорушення.

Вироком Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року, який залишений без змін постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року, вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня

2017 року стосовно ОСОБА_1 у частині призначення покарання скасовано.

Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, та призначено йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 3 роки, на підставі статті 55 КК України він позбавлений права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки. В іншій частині вирок Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня 2017 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Закону

№ 266/94-ВР та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 190, частиною першою статті 364 КК України, та судовими рішеннями у кримінальній справі № 229/1197/15-к (вироком Дружківського міського суду Донецької області від 05 вересня 2017 року і вироком Донецького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року) його було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 364 КК України та виправдано, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, а також визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України, та призначене покарання у вигляді обмеження волі із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах.

ОСОБА_1 обґрунтовував завдання йому моральної шкоди притягненням до кримінальної відповідальності за частиною першою

статті 364 КК України на протязі 44 місяців у період із 06 квітня 2015 року (повідомлення про підозру) по 19 грудня 2018 року (набрання законної сили вироком суду в частині виправдування).

Аналіз судових рішень у кримінальній справі № 229/1197/15-к свідчить, що ОСОБА_1 обвинувачувався у злочинах, передбачених частиною другою статті 190 та частиною першою статті 364 КК України, які, на думку сторони обвинувачення, були вчинені одним діянням, тобто утворювали ідеальну сукупність.

При цьому на відміну від ідеальної, реальна сукупність злочинів має місце коли особа в різний час, кількома різними та відокремленими одне від одного діяннями, вчиняє два і більше злочини (постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року в справі № 127/31068/19).

Зокрема, сторона обвинувачення вважала, що ОСОБА_1 під час вчинення шахрайства, будучи працівником правоохоронного органу, зловживав своїм службовим становищем.

Міський суд, виправдовуючи ОСОБА_1 за статтею 364 КК України, констатував, що ним вчинено кримінально каране діяння у вигляді шахрайства (стаття 190 КК України), в якому однак відсутні елементи складу злочину зловживання службовим становищем.

За таких обставин, саме по собі виправдання ОСОБА_1 судом першої інстанції за частиною першою статті 364 КК України не свідчить про наявність підстав для відшкодування йому державою моральної шкоди.

Необхідність прибуття ОСОБА_1 до слідчого та суду у період

із 06 квітня 2015 року по 19 грудня 2018 року, на що посилався позивач, не була пов`язана виключно із підозрою та обвинуваченням за

частиною першою статті 364 КК України.

Крім того, у вказаний період часу запобіжний захід відносно ОСОБА_1 за статтями 190 та 364 КК України діяв у вигляді застави, яка була повернута заставодавцю за вироком суду.

Обставини розглядуваної справи кардинально відрізняються від справи «Шульгін проти України», в якій рішенням від 08 грудня 2011 року (набуло статусу остаточного 08 березня 2012 року) ЄСПЛ констатував порушення державою пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У вказаній справі ЄСПЛ встановив, що ОСОБА_2 був засуджений в Україні за вчинення ряду злочинів (крадіжка, шахрайство, вимагання, завдання шкоди чужому майну) до 7 років позбавлення волі та повністю відбув призначене покарання. Після цього суд касаційної інстанції переглянув справу за виключними обставинами, скасував попередні судові рішення в частині засудження ОСОБА_2 за вимагання та припинив провадження в цій частині через відсутність доказів його провини, а загальне покарання ОСОБА_2 було зменшено із 7 до 5 років позбавлення волі.

Очевидно, що рішення ЄСПЛ в справі «Шульгін проти України» не є релевантним до справи за позовом ОСОБА_1 .

Також не є подібними до розглядуваної справи і обставини справи

№ 591/6379/16, від висновку Верховного Суду у якій заявник просив відступити.

Так, у справі № 591/6379/16 судами вирішувались вимоги про відшкодування шкоди особі, кримінальна справа відносно якої була закрита, у зв`язку з декриміналізацією діяння.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відступу

від висновків Верховного Суду у справі № 591/6379/16.

Саме по собі посилання Донецького апеляційного суду у постанові

від 15 липня 2021 року на постанову Верховного Суду у справі

№ 591/6379/16 не є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини, які мають значення для її вирішення, ухвалили судові рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ухов Роман Владиславович, залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області

від 24 березня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду

від 15 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта