Справа № 761/40412/19 Головуючий 1 інстанція- Притула Н.Г.
Провадження № 22-ц/824/7345/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
П О С Т А Н О В А
іменем України
15 липня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 17 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,-
в с т а н о в и в:
У жовтні 2019 року позивач АТ «Креді Агріколь Банк»звернувсядо суду із вказаним позовом,який мотивував тим, що 24 квітня 2008 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 72/08-Ж, за умовами якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 350000 доларів США терміном до 23 квітня 2028 року із розрахунку 12,23 % річних. Поручителем позичальниці за кредитним договором є ОСОБА_4 згідно договору поруки №72/08-П.
Окрім того, 27 червня 2008 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 131/08-Ж, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 340000 доларів США терміном до 26 червня 2023 року із розрахунку 13,40 % річних.Поручителем позичальника за кредитним договором є ОСОБА_3 згідно договору поруки № 131/08-П.
Посилався, що позичальники належним чином не виконували зобов`язання з повернення кредитних коштів, а тому банк звернувся до Солом`янського районного суду м.Києва, який своїм рішенням від 08 червня 2012 року стягнув солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «КредіАгрікольБанк» борг за кредитним договором № 72/08-Ж від 24 квітня 2008 року в розмірі 3102985,23 грн. та борг за кредитним договором № 131/08-Ж від 27 червня 2008 року в розмірі 3051259,81 грн. На підставі вказаного рішення було видано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання і відкрите виконавче провадження № 50964114. Під час вчинення виконавчих дій було накладено арешт на належну ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
- 2 -
Вказував, що позивачу стало відомо, що після набрання рішенням законної сили і відкриття виконавчого провадження відповідачка ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_5 » та відмовилась від ідентифікаційного коду.
22 червня 2018 року між відповідачами ОСОБА_6 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 провела відчуження належної їй квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 . Накладення арешту на майно боржника унеможливлювало відчуження спірної квартири, проте таке стало можливим в результаті зміни відповідачкою прізвища та відмови від ідентифікаційного коду.
Вважає, що договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним як фіктивний, оскільки дії боржника спрямовані на уникнення відповідальності і звернення стягнення на майно. У зв`язку з наведеним просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. за реєстровим №546, предметом якого виступає квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 17 лютого 2021 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням, позивач АТ «Креді Агріколь Банк» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що банк просив визнати недійсним договір купівлі-продажу не лише з підстав його фіктивності, а також з тих підстав, що на момент вчинення оспорюваного правочину на все майно відповідачки ОСОБА_3 (після зміни прізвища ОСОБА_5 ) було накладено арешт в рамках виконавчого провадження, що унеможливлювало вчинення правочинів по відчуженню цього майна. Суд не дав оцінки цим доводам та аргументам позивача, залишивши їх поза увагою. Окрім того, висновки суду про недоведеність вимог в частині визнання недійсним оспорюваного правочину як фіктивного спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що з боку відповідачки ОСОБА_6 цей договір укладено з метою приховання належного їй об`єкта нерухомого майна та уникнення стягнення на це майно в рахунок повернення боргів за двома кредитними договорами, оскільки відповідачка була обізнана про наявність щодо неї судового рішення та виконавчого провадження, а отже вона могла передбачати негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належну їй квартиру. Судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц про можливість визнання недійсним правочину, який вчинений на шкоду кредитору з метою уникнення виконання грошового зобов`язання. Вказує на безпідставність посилань суду як на підставу відмови у позові на факт укладення між банком і ТОВ «Про-Істейт» догвоору іпотеки нежитлового приміщення та ненадання банком доказів про неможливість задоволення вимог за рахунок цьогоприміщення. Дана обставина не має правового значення і не впливає на вирішення спору про недійсність оспорюваного договору. При цьому жодна із сторін на дані обставини не посилалася і вони не досліджувалися. Вказує, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від 23 липня 2020 року (справа № 902/220/18) закрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Про-Істейт», а нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 реалізовані, кошти надійшли первинному іпотекодержателю, а банк нічого не отримав.
- 3 -
Відповідач ОСОБА_2 в особі адвоката Омеляна І.В. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги АТ «Креді Агріколь Банк» є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
Відповідачка ОСОБА_6 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
В суді апеляційної інстанції представник позивача «Креді Агріколь Банк» адвокат Бендюг І.А. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Києва як незаконне.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Омелян І.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Відповідачка ОСОБА_6 та 3-тя особа приватний нотаріус Малаховська І.В.належним чином повідомлені про розгляд справи, в тому числі засобами телефонного зв`язку, що стверджується складеними помічником довідками,до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 квітня 2008 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 72/08-Ж, за умовами якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 350000 доларів США терміном до 23 квітня 2028 року із розрахунку 12,23 % річних.Поручителем позичальниці за кредитним договором є ОСОБА_4 згідно договору поруки №72/08-П.
27 червня 2008 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 131/08-Ж, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 340000 доларів США терміном до 26 червня 2023 року із розрахунку 13,40 % річних.Поручителем позичальника за кредитним договором є ОСОБА_3 згідно договору поруки № 131/08-П.
Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 08 червня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» борг за кредитним договором № 72/08-Ж від 24 квітня 2008 року
- 4 -
в розмірі 3102985,23 грн. та борг за кредитним договором № 131/08-Ж від 27 червня 2008 року в розмірі 3051259,81 грн.
На підставі вказаного рішення судом видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, виконавче провадження № 50964114 відкрите постановою від 28 квітня 2016 року (т.1 а.с.15).
Постановою державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м.Києві від 23 квітня 2015 року у виконавчому провадженні № 47253823 було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_3 . Зазначений арешт є чинним на даний час.
Також, встановлено, що 20 травня 2014 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк», ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підписаний договір, згідно якого позичальники визнають суму боргу за укладеними ними кредитними договорами №72/08-Ж від 24 квтіня 2008 року і № 131/08-Ж від 27 червня 2008 року, яка для ОСОБА_3 складає 1389726 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 4563698 грн., а для ОСОБА_4 - 2380295 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 4453251 грн. та починаючи з квітня 2014 року і щомісячно до 20 числа кожного місяця зобов`язані сплачувати банку в рахунок погашення боргу не менше 3000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом НБУ на дату платежу, а банк зобов`язався не збільшувати суму боргу, шляхом припинення нарахування процентів, комісій та неустойки. В той же час позичальники зобов`язані забезпечити передачу в іпотеку банку для цілей забезпечення належного виконання своїх зобов`язань нежитлові приміщення на АДРЕСА_2 , які належать на праві власності ПП «ПРО-Істейт».
Між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ПП «Про - Істейт» 20 травня 2014 року укладено договір іпотеки з метою виконання умов договору від 20 травня 2014 року, який укладено між банком, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 .
Після підписання зазначеного Договору ОСОБА_3 сплатила 24000 доларів США, однак банк не виконав п.4 Договору від 20 травня 2014 року та не розірвав договір іпотеки від 27 червня 2008 року, а тому ОСОБА_3 звернулася до Першотравневого районного суду м.Чернівці, який своїм рішенням від 22 березня 2018 року розірвав договір іпотеки.
Окрім того,встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 27 квітня 2017 року відмовилась від реєстраційного номера облікової картки платника податків, а 30 січня 2018 року змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені.
22 червня 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_2 прийняв та оплатив квартиру АДРЕСА_1 .
Вказані обстаивни підтверджуються наявними у справі доказами.
Відмовляючи у задоволенні позову, судпершої інстанції обгрунтовував свої висновки його недоведеністю.
При цьому суд виходив з того, що позивач не надав суду доказів фіктивності оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, оскільки матеріали справи не місять доказів, що в усіх сторін правочину наявний умисел не створювати правові наслідки, які обумовлювалися договором купівлі-продажу квартири.
Також, суд виходив з того, що банк забезпечив виконання зобов`язань за кредитними договорами в тому числі і іпотекою. Суду не надано доказів неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки та недостатності вартості предмету іпотеки для погашення заборгованості.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції,
- 5 -
оскільки, вирішуючи спір, суд допустив порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Зосередившись виключно на наявності чи відсутності ознак фіктивності оспорюваного правочину, та прийшовши до вірних висновків про відсутність ознак фіктивності оспорюваного договору дарування, суд в достатній мірі не врахував підстави позову, не врахував правові висновки Верховного Суду у спірних правовідносинах та невірно застосував норми матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу в тому числі як, укладеного з метою приховання належного відповідачці ОСОБА_6 об`єкта нерухомого майна у вигляді квартири та уникнення стягнення на це майно в рахунок погашення боргу за кредитним договором, який визначений на підставі рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 08 червня 2012 року, яке набрало законної сили, і перебуває на виконанні.
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч.4 ст.9 Закону України «Про виконавче провадження»). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із ч.ч.2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).
Отже, закон не виключає визнання недійсним правочину, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника і пов`язаного із зловживанням правом, на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Суд першої інстанції при вирішенні спору наведеного не врахував. Як і не врахував те, що зазначення позивачем певної правової норми, а саме ст.234 ЦК України, наведеної в обгрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки під підставами позову згідно ст.175 ЦПК України слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги щодо захисту прав, у даній справі - укладення відповідачем договору з метою уникнення звернення
- 6 -
стягнення кредитором на його майно як боржника, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може змінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини, і застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що застосування судом першої інстанції при ухваленні рішення правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, не є релевантним, оскільки не відображає його сутність, зокрема, окрім аналізу змісту ознак фіктивного правочину, дана постанова містить висновок щодо можливостівизнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, що залишено поза увагою суду та чому не дано належної оцінки.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи та вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов АТ «Креді Агріколь Банк» про визнання правочину недійсним підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.15, ч.ч.1-2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі у спосіб визнання правочину недійсним.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За положеннями ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або
- 7 -
інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі
Відповідно до змісту ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Тлумачення ст.234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Такий правочин завжди укладається умисно. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Колегія суддів вважає, що під час розгляду справи не доведено наявність підстав, передбачених ст.234 ЦК України для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу як фіктивного.
В той же час апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що саме на суд покладено обов'язок надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц. Зокрема у п.7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію
- 8 -
останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захистута не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 17 березня 2021 року у справі № 299/396/17).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із ч.ч.2 та 3 ст.13 ЦК України при здійсненні свої прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити парва інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку).
Боржник (продавець), у відношенні якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та проти якого розпочате виконавче провадження по його стягненню і який відчужує майно на підставі оплатного договору купівлі-продажу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).
Такі правові висновки містяться у наведеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, а також ряді інших постанов Верховного Суду.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами
- 9 -
стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) тощо.
У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Схожі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року в справі № 757/33392/16, де Верховний Суд вказав, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.
Судом встановлено, що з огляду на невиконання відповідачкою ОСОБА_6 умов кредитних договорів банк звернувся до суду і рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 08 червня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» борг за кредитним договором № 72/08-Ж від 24 квітня 2008 року в розмірі 3102985,23 грн. та борг за кредитним договором № 131/08-Ж від 27 червня 2008 року в розмірі 3051259,81 грн.
Виданий на підставі вказаного рішення Солом`янським районним судом м.Києва виконавчий лист № 2-3227/12 від 23 січня 2014 року про стягнення боргу з ОСОБА_6 перебуває на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління
- 10 -
державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, виконавче провадження № 50964114 (т.1 а.с.15). Рішення суду не виконане.
Також, встановлено, що 20 травня 2014 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк», ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підписаний договір, згідно якого позичальники визнають суму боргу за укладеними ними кредитними договорами №72/08-Ж від 24 квтіня 2008 року і № 131/08-Ж від 27 червня 2008 року, яка для ОСОБА_3 складає 1389726 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 4563698 грн., а для ОСОБА_4 - 2380295 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 4453251 грн.
Отже, судом незаперечно встановлено, що відповідачка ОСОБА_6 має непогашені боргові зобов'язання щодо повернення кредитних коштів перед АТ «Креді Агріколь Банк».
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу, зміст якого суперечить ЦК України, апеляційний суд враховує, наступне:
1) на час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу відповідачка ОСОБА_6 мала непогашені боргові зобов`язання щодо повернення кредитних коштів перед АТ «Креді Агріколь Банк»;
2) відповідачка ОСОБА_6 відчужила квартиру 22 червня 2018 року, тобто відразу після прийняття 05 червня 2018 року Апеляційним судом Чернівецької області постанови про залишення без змін рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці щодо розірвання договору іпотеки.
3) після відчуження спірного майна у відповідачки відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором;
4) майно відчужене на підставі оплатного договору;
5) майно відчужене на користь фізичної особи;
6) вчинення відповідачкою ОСОБА_6 послідовних дій, спрямованих на зміну прізвища та відмову від ідентифікаційного коду.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідачка ОСОБА_6 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника.
Відповідно, договір купівлі-продажу, вчинений відповідачкою в період наявності непогашеного боргу, підтвердженого судовим рішенням на стадії його примусового виконання, внаслідок якого відповідачка перестає бути платоспроможною, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правові висновки Верховного Суду у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17).
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржниця відчужила нерухоме майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.
Колегією суддів враховано, що на момент здійснення оплатного відчуження спірного майна у відношенні відповідачки відкрите виконавче провадження щодо стягнення значної суми боргу за кредитним договором, яка не повернута, а отже відповідачка є боржником по відношенню до позивача щодло повернення грошових коштів.
- 11 -
Встановлено, що на момент вчинення оспорюваного правочину відповідачка ОСОБА_6 очевидно та поза всяким розумним сумнівом була обізнана як про наявність судового рішення про стягнення з неї на користь банку боргу, так і про відкриття виконавчого провадження, а тому могла передбачати негативні для себе наслідки задоволення цих позовних вимог. Отже, оспорюваний правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_6 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_6 , під час існування у неї боргових зобов`язань, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 22 червня 2018 року між відповідачами.
Аналогічні висновки щодо обгрунтованості визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, сформовані у цілому ряді постанов Верховного Суду та є усталеними.
Так у постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17ц Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору дарування квартири недійсним та ухвалюючи нове про задоволення вимог, зазначив, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову ПАТ «Піреус Банк» про стягнення заборгованості, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК).
У постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 619/82/19 Верховний Суд, скасовуючи судові рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору дарування будинку недійсним та ухвалюючи нове про задоволення вимог, зазначив, щооспорюваний правочин був укладений з метою уникнення відповідача звернення стягнення на належне йому майно, тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності відповідача під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду, що у свою чергу є підставою для визнання договору дарування недійсним як фраудаторного на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).
У постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 Верховний Суд, змінюючи мотивувальну частину постанови судуапеляційної інстанції про визнання недійсним договору дарування частки квартири, зазначив, що апеляційний суд вірно встановив, що оспорюваний договорів дарування укладений між відповідачами з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів, а тому підлягає визнанню недійсним. Разом з тим апеляційний суд помилково вказав, що цей договір є фіктивним, оскільки обдарована зареєструвала за собою право власності на
- 12 -
1/3 частку квартири та відчужила це майно за договором купівлі-продажу. Тому постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору дарування слід змінити в мотивувальній частині, а саме, що договір визнаний недійсним як вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір).
У постанові від 17 березня 2021 року у справі № 299/396/17 Верховний Суд, змінюючи мотивувальну частину постанови судуапеляційної інстанції про визнання недійсними договорів дарування будинку і присадибної ділянки, вказав, що апеляційний суд, встановивши, що боржник відчужив майно на підставі договорів дарування на користь свого сина після виникнення у нього зобов`язання із поверненням позики, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив договори дарування, які порушують права кредитора та які направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника, зробив обґрунтований висновок про визнання договорів недійсними. Разом із тим апеляційний суд помилково вказав, що ці договори є фіктивними, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Тому постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору дарування слід змінити в мотивувальній частині, встановивши, що договір дарування визнається недійсним як вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір).
Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 щодо безпідставності посилань позивача АТ «Креді Агріколь Банк» в апеляційній скарзі на наявність арешту на все нерухоме майно відповідачки ОСОБА_6 , оскільки виконавче провадження № 47253832, в межах якого було накладено арешт, закрите, колегія суддів не аналізує, оскільки підставами задоволення позову і визнання недійсним догвору купівлі-продажу є інші обставини, а саме фраудаторність оспорюваного правочину.
Це ж стосується доводів відзиву відповідача ОСОБА_2 про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину, який виконано сторонами в повному обсязі не мають правового значення, оскільки як вище вказувалося, правочин визнається судом недійсний як направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України).
Доводи відзиву відповідача ОСОБА_2 щодо неможливості витребування у нього спірної квартири, оскільки згідно ст.388 ЦК України він є добросовісним набувачем, колегія суддів відхиляє, як необгрунтовані, оскільки по-перше, такі доводи не стосуються предемету спору про визнання правочину недійсним.
По-друге, колегія суддів звертає увагу, що ст.388 ЦК України, на яку посилається у відзиві відповідач ОСОБА_2 , не регулює спірних правовідносин, оскільки передбачає можливість витребування власником майна у добросовісного набувача, якому таке майно було відчужене особою, що не мала права його відчужувати. В даній справі банк не є власником спірної квартири і відповідно не заявляє вимог про її витребування на користь банку у добросовісного набувача.
Підставами заявлення АТ «Креді Агріколь Банк» позову про визнання правочину недійсним є повернення нерухомого майна у власність боржниці ОСОБА_6 з метою подальшого погашення за рахунок цього майна боргових зобов`язнь. В даном випадку спірні правовідносиин врегульовані ст.216 ЦК України, яка визначає наслідки визнання правочину недійсним.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка
- 13 -
відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Окрім того, відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на відповідачів витрати позивача по оплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» задоволити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 17 лютого 2020 року скасувати і ухвалити нове, яким позов задоволити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 68,9 кв.м., укладений 22 червня 2018 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 546.
Сягнути із ОСОБА_9 (зареєстрована: АДРЕСА_3 , РНОКПП - відсутній), ОСОБА_2 (зареєстрований: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» 1440 гривень 50 коп з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді:
