Справа № 761/40412/19
Провадження № 2/761/1020/2021
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 лютого 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Кутіковій М.Г.,
за участі представника позивача: Бендюг І.А. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу, -
В С Т А Н О В И В:
15 жовтня 2019 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
В позовних вимогах позивач просить: визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 22.06.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. за реєстровим №546, предметом якого виступає нерухоме майно - квартира по АДРЕСА_1 загальною площею 68,9 кв.м.
Вимоги обгрунтовані тим, що 22.06.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений спірний договір. Позивач зазначає, що договір має бути визнаний недійсним оскільки він є фіктивним.
Також позивач зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 уклали кредитний договір з позивачем. Так як Позичальники належним чином не виконували власні зобов`язання, Банк звернувся до Солом`янського районного суду м.Києва з позовом про стягнення заборгованості. 08.06.2012 року Солом`янським районним судом м.Києва було ухвалено рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення набрало законної сили та на його примусове виконання було видано виконавчий лист та відкрите виконавче провадження. Під час вчинення виконавчих дій було з`ясовано, що 02.06.2016 року за ОСОБА_2 зареєстрована квартира за адресою: АДРЕСА_1 та в 2015 році на все майно боржника було накладено арешт.
Позивач зазначає, що йому стало відомо, що після набрання рішенням законної сили та відкриття виконавчого провадження ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 » та відмовилась від ідентифікаційного коду.
Таким чином, так як майно належало ОСОБА_2 , а щодо вчинення правочину звернулась ОСОБА_2 , яка відмовилась від ідентифікаційного коду, при посвідченні договору купівлі-продажу нотаріусом було перевірено наявність обтяжень об`єкту нерухомого майна та щодо суб`єкта - продавця за прізвищем, ім`ям, по батькові та ідентифікаційним кодом.
Накладення арешту на майно боржника унеможливлювало відчуження квартири, проте зміна прізвища особою та відмова від ідентифікаційного коду надало можливість ОСОБА_2 відчужити квартиру.
Позивач зазначає, що дії боржника були спрямовані на уникнення звернення стягнення на майно, а тому такий договір має бути визнаний недійсним.
13.01.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на заявлені вимоги в яких вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що в межах виконавчого провадження №50964114 не було накладено арешт на майно боржника на час укладення договору купівлі-продажу квартири, хоча державним виконавцем в рамках виконавчого провадження було накладено арешт та звернуто стягнення на нежиле приміщення в м.Чернівці, рахунки боржника відкриті в банківських установах та оголошено в розшук автомобіль. Позивачем у позовній заяві не було наведено жодного доказу що сторони договору купівлі-продажу не мали намірів настання правових наслідків визначених договором купівлі-продажу та дійсність такого відчуження, зокрема факту передачі майна набувачу за договором.
21.01.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача наполягає на задоволенні позовних вимог та зазначає, що на усе майно боржника, в тому числі і на квартиру було накладено арешт, яке унеможливлювало реалізацію будь-якого рухомого чи нерухомого майна боржника поза рамками виконавчого провадження. Не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що вона не знала про відкриті виконавчі провадження, оскільки вона знала про ухвалене Солом`янським районним судом м.Києва рішення та розуміла, що таке рішення має бути виконане.
Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.
11.03.2020 року до суду надійшли пояснення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малаховської І.В. в яких вона зазначає, що спірний договір посвідчений нею у повній відповідності до вимог чинного законодавства - встановлено особи покупця та продавця, факти реєстрації шлюбу та зміни прізвища продавця були перевірені за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян; так як ОСОБА_2 відмовилась від прийняття реєстраційного номеру облікової картки платника податків пошук відомостей у Державному реєстрі прав на речові права та їх обтяження проводилось щодо суб`єкта таких прав - прізвище, ім`я та по-батькові, як до зміни, та і після зміни та на вказані прізвища відсутні обтяження; квартира, яка відчужувалась також не мала обтяження.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Відповідачі в судове засідання не з`явились, представників не направили, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
Третя особа -приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська І.В. в судове засідання не з`явилась, звернулась до суду із заявою про слухання справи в її відсутність.
А тому суд продовжив слухання справи у відсутність сторін, які не з`явились в судове засідання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
Вислухавши представника позивача, врахувавши заяви сторін по суті заявлених вимог, оцінивши в сукупності надані суду докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування, купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (продавець), проти якого ухвалено рішення суду про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та покупець, які укладають договір купівлі-продажу, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Частиною третьою статті 11 ЦПК України передбачається принцип диспозитивності, згідно з яким особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначила, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Як встановлено в судовому засіданні, рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 08.06.2012 року (справа №2-3227/12) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «КредіАгріколь Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «КредіАгрікольБанк» заборгованість за кредитним договором №72/08-Ж від 24.04.2008 року 3 102 985,23 грн.; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «КредіАгрікольБанк» заборгованість за кредитним договором №131/08-Ж від 27.06.2008 року 3051259,81 грн.
Рішення суду набрало законної сили.
Як встановлено рішенням суду, 24.04.2008 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «КредіАгрікольБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №72/08-Ж, відповідно до умов якого відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання були надані грошові кошти в сумі 350000 доларів США 00 центів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,23% місячних, з кінцевим терміном повернення 23.04.2028 року.
24.04.2008 року в якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором, між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «КредіАгріколь Банк», ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №72/08-П, відповідно до умов якого ОСОБА_7 на добровільних засадах взяв на себе зобов`язання перед позивачем відповідати в повному обсязі по зобов`язаннях ОСОБА_2 , які виникають з кредитного договору з будь-якими змінами та доповненнями до нього.
27.06.2008 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «КредіАгрікольБанк» та ОСОБА_7 було укладено ще один кредитний договір №131/08-Ж, відповідно до умов якого відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання були надані грошові кошти в сумі 340000 доларів США 00 центів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,40% місячних, з кінцевим терміном повернення 26.05.2023 року.
27.06.2008 року в якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором, між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «КредіАгріколь Банк», ОСОБА_7 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №131/08-П, відповідно до умов якого ОСОБА_2 на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання перед позивачем відповідати в повному обсязі по зобов`язаннях ОСОБА_7 , які виникають з кредитного договору з будь-якими змінами та доповненнями до нього.
На підставі зазначеного рішення було видано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання.
Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження №50964114 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Солом`янським районним судом м.Києва на виконання рішення у справі №2-3227/12.
Як вбачається з інформації по виконавчому провадженню, станом на 19.06.2019 року боржником рішення суду не виконане.
Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що під час вчинення виконавчих дій кошти на сплату заборгованості не надходили, заборгованість існує в тому розмірі, який стягнутий рішенням суду.
ОСОБА_2 не надала суду доказів, що вона виконала рішення суду та сплатила заборгованість.
ОСОБА_2 27.04.2017 року відмовилась від реєстраційного номера облікової картки платника податків, як вбачається з відповіді Головного управління ДПС у Чернівецькій області.
ОСОБА_2 30.01.2018 року змінила прізвище на « ОСОБА_2 » що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені.
В той же час судом встановлено, що 22.06.2018 року між ОСОБА_2 (далі - Продавець) та ОСОБА_3 (далі - Покупець) був укладений Договір купівлі-продажу квартири за умовами якого Продавець зобов`язується продати та передати, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити належну Продавцю на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з п.п.2.1.1, 2.1.2 та 2.4 Договору, Продавець та Покупець гарантують та підтверджують те, що їх волевиявлення відповідає їхнім намірам; договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; укладення та виконання Продавцем та Покупцем цього Договору не призведе до порушень прав і законних інтересів третіх осіб.
Крім того, як зазначено в п.2.1.10 Договору, згадане нерухоме майно під забороною (арештом) не перебуває.
У відповідності до умов Договору (п.п.3.1, 4.1) сторони оцінили квартиру в сумі 3 138 000,00 грн. та 2 092 000,00 грн. Покупець сплатив в день підписання та посвідчення цього договору, 1 046 000,00 грн. Покупець зобов`язується сплатити в строк до 31.12.2018 року.
Зобов`язання Продавця вважатиметься виконаним з моменту сплати загального розміру ціни договору. Підтвердженням отримання грошових сум буде заява Продавця, справжність підпису на якій засвідчуються нотаріусом.
Сторони домовились і зазначили в п.п.5.1, 5.2 Договору - нерухоме майно передається Продавцем і приймається Покупцем протягом 3-х календарних банківських днів з моменту оплати всієї суми, визначеної у п.3.1 Договору за актом приймання-передачі.
Як зазначено в пункті 10.3 Договору, Продавцю та Покупцю нотаріус роз`яснила, зокрема положення статей 182, 204, 210, 225, 226, 229, 230, 231, 233, 234, 235, 334, 362, 382, 395, 655, 659 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що нотаріусом під час посвідчення договору купівлі-продажу квартири було здійснено запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_1 та по продавцю - ОСОБА_2 та вбачається, що обтяження квартири відсутні.
Крім того, з Єдиного реєстру боржників вбачається, що інформація в реєстрі відносно ОСОБА_2 відсутня.
Постановою державного виконавця Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві від 23.04.2015 року у виконавчому провадженні №47253823 було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_2 .
Зазначений арешт був чинний і на день укладення договору купівлі-продажу.
Крім того, під час розгляду справи встановлено, що 20.05.2014 року між ПАТ «КредіАгріколь Банк», ОСОБА_2 (далі - Позичальник-1) та ОСОБА_7 (далі - Позичальник-2) був підписаний договір за яким Позичальники визнають суму заборгованості за кредитним договором №72/08-Ж від 24.04.2008 року, укладеним Позичальником 2 та Банком, зі всіма змінами та доповненнями до нього, а також кредитним договором №131/08-Ж від 27.06.2008 року, укладеним Позичальником 1 та Банком, зі всіма змінами та доповненнями до нього, що на дату укладення цього договору становить для Позичальника - 1 389 726,00 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 4 563 698,00 грн., для Позичальника - 2 380 295,00 доларів США, що за курсом НБУ на дату укладення цього договору становить 4 453 251,00 грн. та починаючи з квітня 2014 року і далі щонайменше щомісячно до 20 числа кожного місяця, Позичальники зобов`язані сплачувати на користь Банку в рахунок погашення заборгованості за Кредитними договорами суму, що становить не менше ніж 3 000,00 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом НБУ на дату платежу.
Банк у відповідності до Договору, зобов`язався не збільшувати суму боргу Позичальників, що зазначена в цьому Договорі, шляхом припинення нарахування процентів, комісій та неустойки.
В той же час Позичальники зобов`язані забезпечити передачу в іпотеку Банку для цілей забезпечення належного виконання Позичальниками своїх зобов`язань за Кредитними договорами нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 та належать на праві власності ПП «ПРО-Істейт».
Після підписання зазначеного Договору ОСОБА_2 сплатила 24 000,00 доларів США, проте Банком не було виконано п.4 Договору від 20.05.2014 року та не було розірвано договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. 27.06.2008 року за реєстровим №3719.
Тому ОСОБА_2 звернулася до Першотравневого районного суду м.Чернівці для захисту порушеного права. Рішенням суду від 22.03.2018 року (справа №725/2628/17) було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та розірвано Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волковою С.М. 24.04.2008 року за зареєстрованим № 2823.
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 05.06.2018 року рішення першої інстанції залишено без змін.
Рішенням суд встановив, що позичальники належним чином виконували вказану умову договору і станом на початок грудня 2014 року на рахунок банку було внесено 8 платежів по 3000 доларів США на загальну суму 24 000 доларів США.
Між ПАТ «КредіАгріколь Банк» та приватним підприємством «ПРО - ІСТЕЙТ» 20 травня 2014 року укладено договір іпотеки з метою виконання умов договору від 20 травня 2014 року, який укладено між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 .
Отже, як встановлено судом, Банк забезпечив виконання зобов`язань за кредитними договорами в тому числі і іпотекою. Суду не надано доказів неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки та недостатності вартості предмету іпотеки для погашення заборгованості.
Крім того, позивач не надав суду доказів, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири є фіктивним так як матеріали справи не місять доказів що в усіх сторін правочину наявний умисел не створювати правові наслідки, які обумовлювалися договором купівлі-продажу квартири.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
А тому повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265ЦПК України, суд -
вирішив:
В позові Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу- відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 01 березня 2021 року
Суддя: Н.Г. Притула
