Постанова
Іменем України
06 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 761/40412/19
провадження № 61-13353св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська Ірина Валентинівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 219 року Акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі - АТ «Креді Агріколь Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малаховська І. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Позов обґрунтований тим, що 24 квітня 2008 року між Акціонерним товариством «Індустріально-Експортний Банк» (далі - АТ «Індустріально-Експортний Банк»), правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 72/08-Ж, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 350 000,00 доларів США терміном до 23 квітня 2028 року із розрахунку 12,23 % річних. Поручителем позичальника за кредитним договором є ОСОБА_7 згідно з договором поруки № 72/08-П.
Крім того, 27 червня 2008 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_7 укладений кредитний договір № 131/08-Ж, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 340 000,00 доларів США терміном до 26 червня 2023 року із розрахунку
13,40 % річних. Поручителем позичальника за кредитним договором є ОСОБА_1 згідно з договором поруки № 131/08-П.
Посилався, що позичальники належним чином не виконували зобов`язання з повернення кредитних коштів, а тому банк звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва, який рішенням від 08 червня 2012 року стягнув солідарно з
ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» борг за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 72/08-Ж у розмірі 3 102 985,23 грн та борг за кредитним договором від 27 червня 2008 року № 131/08-Ж у розмірі 3 051 259,81 грн.
На підставі вказаного рішення видано виконавчий лист, який пред`явлено до примусового виконання і відкрите виконавче провадження
№ 50964114. Під час вчинення виконавчих дій накладено арешт на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .
Вказував, що позивачу стало відомо, що після набрання рішенням законної сили і відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 » та відмовилась від ідентифікаційного коду.
22 червня 2018 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 здійснила відчуження належної їй квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 . Накладення арешту на майно боржника унеможливлювало відчуження спірної квартири, проте таке стало можливим в результаті зміни відповідачкою прізвища та відмови від ідентифікаційного коду.
Вважає, що договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним як фіктивний, оскільки дії боржника спрямовані на уникнення відповідальності і звернення стягнення на майно.
Посилаючись на вказані обставини, АТ «Креді Агріколь Банк» просило визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22 червня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. за реєстровим № 546, предметом якого виступає квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову АТ «Креді Агріколь Банк» відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є недоведеними. Крім того, позивач не надав суду доказів фіктивності оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, оскільки матеріали справи не місять доказів, що в усіх сторін правочину наявний умисел не створювати правові наслідки, які обумовлювалися договором купівлі-продажу квартири.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Креді Агріколь Банк» задоволено. Рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 17 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 68,9 кв. м, укладений
22 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І. В. та зареєстрований в реєстрі за № 546. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири як фіктивного, разом з тим, саме на суд покладено обов`язок надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Встановивши, що на момент вчинення оспорюваного правочину
ОСОБА_1 була обізнана як про наявність судового рішення про стягнення з неї на користь банку боргу, так і про відкриття виконавчого провадження, а тому могла передбачати негативні для себе наслідки задоволення цих позовних вимог. Отже, оспорюваний правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_1 , тобто всупереч інтересам позивача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду від 24 липня
2019 року у справі № 405/1820/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19.
У серпні 2021 року від АТ «Креді Агріколь Банк» надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Встановлені судами обставини
24 квітня 2008 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір
№ 72/08-Ж, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі
350 000,00 доларів США терміном до 23 квітня 2028 року із розрахунку 12,23 % річних. Поручителем позичальника за кредитним договором є ОСОБА_7 , згідно з договором поруки № 72/08-П.
27 червня 2008 року між АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є АТ «Креді Агріколь Банк», та ОСОБА_7 укладений кредитний договір
№ 131/08-Ж, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі
340 000,00 доларів США терміном до 26 червня 2023 року із розрахунку 13,40 % річних. Поручителем позичальника за кредитним договором є ОСОБА_1 , згідно з договором поруки № 131/08-П.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 08 червня 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» борг за кредитним договором від 24 квітня
2008 року № 72/08-Ж у розмірі 3 102 985,23 грн та борг за кредитним договором
від 27 червня 2008 року № 131/08-Ж у розмірі 3 051 259,81 грн.
На підставі вказаного рішення судом видано виконавчий лист, який перебуває на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві, виконавче провадження № 50964114 відкрите постановою від 28 квітня
2016 року (т. 1, а. с. 15).
Постановою державного виконавця Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 23 квітня 2015 року у виконавчому провадженні № 47253823 було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 . Зазначений арешт є чинним на цей час.
Також встановлено, що 20 травня 2014 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк», ОСОБА_1 і ОСОБА_7 підписаний договір, згідно з яким позичальники визнають суму боргу за укладеними ними кредитними договорами від 24 квітня
2008 року № 72/08-Ж і від 27 червня 2008 року № 131/08-Ж, яка для ОСОБА_1 складає 1 389 726,00 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату укладення цього договору становить 4 563 698,00 грн, а для ОСОБА_7 - 2 380 295,00 доларів США, що в еквіваленті на дату укладення цього договору становить 4 453 251,00 грн та починаючи із квітня 2014 року і щомісячно до 20 числа кожного місяця зобов`язані сплачувати банку в рахунок погашення боргу не менше 3 000,00 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій валюті за курсом НБУ на дату платежу, а банк зобов`язався не збільшувати суму боргу, шляхом припинення нарахування процентів, комісій та неустойки. У той же час позичальники зобов`язані забезпечити передачу в іпотеку банку для цілей забезпечення належного виконання своїх зобов`язань нежитлові приміщення
на АДРЕСА_2 , які належать на праві власності ПП «Про-Істейт».
Між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ПП «Про - Істейт» 20 травня 2014 року укладений договір іпотеки з метою виконання умов договору від 20 травня 2014 року, який укладено між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
27 квітня 2017 ОСОБА_1 року відмовилась від реєстраційного номера облікової картки платника податків, а 30 січня 2018 року змінила прізвище на « ОСОБА_1 », що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені.
22 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 прийняв та оплатив квартиру АДРЕСА_1 .
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4
ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦПК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами
статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність
(пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Верховний Суд неодноразово формулював висновок про те, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Апеляційний суд, встановивши, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності боржника за рахунок цього майна, дійшов правильного висновку, що поведінка ОСОБА_1 як боржника є недобросовісною.
ОСОБА_1 знала, що має заборгованість перед банком. Майно відповідачки як боржниці було арештовано, але зміна прізвища та відмова від ідентифікаційного коду дозволила укласти оспорюваний договір. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажуквартири.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, Верховного Суду від 24 липня
2019 року у справі № 405/1820/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі
№ 369/11268/16-ц сформульовано висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
У справі № 405/1820/17 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, дійшов висновку про те, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки укладення особою договору дарування майна зі своїм родичом відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.
Так, у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 Верховним Судом сформульовано висновок про те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 зроблено висновок, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Отже, посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки апеляційного суду, сформульовані у оскаржуваному рішенні, відповідають висновкам, сформульованим Верховним Судом у наведених як приклад постановах.
У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що доводи заявника отримали вичерпну оцінку, а аргументи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції, і у сукупності зводяться до переоцінки доказів.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик
