Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 640/21541/19
Провадження № 2-а/752/59/21
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
26 травня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди завданої невиконанням рішення суду, -
в с т а н о в и в :
у листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому просив з урахуванням змін:
- визнати бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві протиправною;
- стягнути з Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві на його користь матеріальну (майнову) шкоду в сумі 448 346,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн., завдану тривалим невиконанням судових рішень, що підлягає стягненню шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
Позов мотивував тим, що постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.09.2014 року та додатковою постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.09.2014 року, залишеними без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року, визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва по відмові в проведенні перерахунку ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії, як інваліду 2 групи з числа ліквідаторів, потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, починаючи з 29.09.2010 року по 22.07.2011 року включно - протиправними; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, державної основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, за період, починаючи з 29.09.2010 року по 22.07.2011 року включно, з урахуванням проведених виплат; визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у проведенні перерахунку ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення за період з 29.09.2010 року по 17.09.2014 року включно, у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат - неправомірними; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, за період, починаючи з 29.09.2010 року по 17.09.2014 року включно, з урахуванням проведених виплат; зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню виплат здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, за період, починаючи з 29.09.2010 року по 17.09.2014 року включно, з урахуванням проведених виплат; визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва по відмові в проведенні перерахунку ОСОБА_1 соціальної допомоги як особі, що має статус дитини війни, у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 29.09.2010 року по 22.07.2011 року включно - протиправними; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , соціальної допомоги як особі, що має статус дитини війни, у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, за період, починаючи з 29.09.2010 року по 22.07.2011 року включно, з урахуванням проведених виплат; визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у проведенні перерахунку ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, розміру одноразової компенсації за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 45 мінімальних заробітних плат - неправомірними; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, одноразової компенсації за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, з урахуванням проведених виплат; зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню виплат здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, одноразової компенсації за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, з урахуванням проведених виплат.
На виконання судових рішень було видано виконавчі листи № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, проте, судові рішення в примусовому поряду до цього часу не виконані.
Вказав, що внаслідок протиправної бездіяльності Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві йому завдано майнової та моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави, тому звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2019 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 передано до Голосіївського районного суду м. Києва (а.с. 1-2).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 05.12.2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання з повідомленням (викликом) сторін на 07.04.2020 року (а.с. 67).
07.04.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 02.09.2020 року (а.с. 86).
02.09.2020 року справа не розглядалась, розгляд призначено на 19.01.2021 року (а.с. 149).
Ухвалою від 19.01.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд на 26.05.2021 року (а.с. 183-184).
07.02.2020 року до суду надійшов відзив Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, в якому останнє просило суд відмовити у задоволенні позову за його безпідставністю та недоведеністю, крім того, вказавши, що не є належним відповідачем (а.с. 73-76).
14.03.2020 року позивач подав відповідь на відзив Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, котра надійшла до суду 17.03.2020 року. В останній вказав, що відзив є необґрунтованим, тому просив задовольнити його позовні вимоги (а.с. 80-82).
22.05.2020 року до суду надійшов відзив Міністерства юстиції України, в якому останнє вказало про те, що позивачем не надано достатніх доказів, якими підтверджується порушення його прав саме Міністерством юстиції України, а твердження, зазначені у позові, є безпідставними і необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Разом із відзивом надійшло клопотання про поновлення строків на його подання (а.с. 92-96).
15.06.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив Міністерства юстиції України, в якій позивач вказав про відсутність підстав вважати, що держава в особі Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем, тому відзив є необґрунтованим, через що просив задовольнити його позовні вимоги (а.с. 103-105).
22.07.2020 року до суду надійшли заперечення Міністерства юстиції України на відповідь на відзив, в яких останнє вказало про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню через відсутність обов`язкових умов застосування юридичної відповідальності у формі відшкодування шкоди, а також через недоведеність факту завдання йому матеріальної шкоди у зазначеному ним розмірі (а.с. 110-115).
В судовому засідання позивач та його представник - Герасько Л.Ю. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Представник Міністерства юстиції України - Немирівська А.Г. в судовому засідання проти позову заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві, а також вказавши, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у справі, і позов мав бути пред`явлений до Пенсійного фонду України та Міністерства соціальної політики України.
Представник Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві - старший державний виконавець Гречух О.Я. в судовому засіданні проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні. Вважав доводи позову недоведеними та безпідставними. Вказав, що позивачем не наведено жодного доказу щодо протиправності дій чи бездіяльності виконавчої служби, а також останнім не доведено факту завдання матеріальної та моральної шкоди, а також їх розміру.
Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві явку представника в судове засідання не забезпечило, про причини неявки не повідомило.
Заслухавши учасників процесу, котрі з`явились та не заперечували проти розгляду справи за відсутності представника Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.09.2014 року та додатковою постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 25.09.2014 року, залишеними без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року, визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва по відмові в проведенні перерахунку ОСОБА_1 державної та додаткової пенсії, як інваліду 2 групи з числа ліквідаторів, потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, починаючи з 29.09.2010 року по 22.07.2011 року включно - протиправними; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, державної основної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, за період, починаючи з 29.09.2010 року по 22.07.2011 року включно, з урахуванням проведених виплат; визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у проведенні перерахунку ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення за період з 29.09.2010 року по 17.09.2014 року включно, у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат - неправомірними; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, за період, починаючи з 29.09.2010 року по 17.09.2014 року включно, з урахуванням проведених виплат; зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню виплат здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, за період, починаючи з 29.09.2010 року по 17.09.2014 року включно, з урахуванням проведених виплат; визнано дії Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва по відмові в проведенні перерахунку ОСОБА_1 соціальної допомоги як особі, що має статус дитини війни, у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 29.09.2010 року по 22.07.2011 року включно - протиправними; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , соціальної допомоги як особі, що має статус дитини війни, у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, за період, починаючи з 29.09.2010 року по 22.07.2011 року включно, з урахуванням проведених виплат; визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у проведенні перерахунку ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, розміру одноразової компенсації за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 45 мінімальних заробітних плат - неправомірними; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, одноразової компенсації за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, з урахуванням проведених виплат; зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню виплат здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , як особі, яка стала інвалідом другої групи внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, одноразової компенсації за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, з урахуванням проведених виплат (а.с. 23-39).
На виконання судових рішень було видано виконавчі листи № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року (а.с. 40-45).
Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.11.2015 року, винесеною головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Григорян О.Г. у ВП № 46005862 при примусовому виконанні виконавчого листа № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто стягувачу (а.с. 54).
Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.11.2015 року, винесеною головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Григорян О.Г. у ВП № 46006072 при примусовому виконанні виконавчого листа № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повернуто стягувачу (а.с. 53).
Постановою про накладення штрафу від 05.12.2016 року, винесеною старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречухом О.Я. у ВП № 52571695 при примусовому виконанні виконавчого листа № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, на підставі ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження накладено на боржника - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат штраф у розмірі 3 200,00 грн. (а.с. 51).
Постановою про накладення штрафу від 07.12.2016 року, винесеною старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречухом О.Я. у ВП № 52571838 при примусовому виконання виконавчого листа № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, на підставі ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження накладено на боржника - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат штраф у розмірі 5 100,00 грн. (а.с. 50).
Постановою про накладення штрафу від 24.01.2017 року, винесеною старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречухом О.Я. у ВП № 52571695 при примусовому виконання виконавчого листа № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, на підставі ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду та постанови державного виконавця накладено на боржника - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат штраф у розмірі 10 200,00 грн. (а.с. 52).
Постановою про накладення штрафу від 24.01.2017 року, винесеною старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гречухом О.Я. у ВП № 52571838 при примусовому виконання виконавчого листа № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, на підставі ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду та постанови державного виконавця накладено на боржника - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат штраф у розмірі 10 200,00 грн. (а.с. 49).
Постановою про накладення штрафу від 16.02.2017 року, винесеною державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Гаспаряном Р.Г. у ВП № 52571766 при примусовому виконання виконавчого листа № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, на підставі ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника - Правобережне об`єднання Управління Пенсійного фонду України в м. Києві , штраф у розмірі 5 100,00 грн. (а.с. 47).
Постановою про накладення штрафу від 16.02.2017 року, винесеною державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шатохіним О.П. у ВП № 52571246 при примусовому виконання виконавчого листа № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, на підставі ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника - Правобережне об`єднання Управління Пенсійного фонду України в м. Києві , штраф у розмірі 5 100,00 грн. (а.с. 48).
Постановою про накладення штрафу від 16.02.2017 року, винесеною державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Шатохіним О.П. у ВП № 52571766 при примусовому виконання виконавчого листа № 752/20319/14-а від 18.12.2014 року, на підставі ст. ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» за повторне невиконання рішення суду без поважних причин накладено на боржника - Правобережне об`єднання Управління Пенсійного фонду України в м. Києві , штраф у розмірі 10 200,00 грн. (а.с. 46).
Згідно листа Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат № 09/443-04 від 19.04.2019 року, адресованого позивачу, останнього повідомлено про вжиття центром всіх необхідних дій щодо виконання рішення суду, але через відсутність бюджетних призначень не була проведена виплата за постановами суду. Після надходження коштів для виконання судових рішень виплата по постановах суду буде проведена (а.с. 55-56).
Згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 95686/02/П-5682/3; /П-5682/2; /П-5682/1; /П-5682 від 08.05.2019 року, адресованого позивачу, останнього повідомлено про нарахування на виконання рішень суду 46 701,79 грн. та проведення з 01.03.2019 року автоматизованого перерахунку пенсії, проте, погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань (а.с. 57).
Згідно листа Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві щодо проведення без виконання № 05-08/1206-9035 від 02.07.2015 року, адресованого позивачу, останнього повідомлено про неможливість виконання судових рішень через те, що ухвалами Голосіївського районного суду м. Києва від 09.04.2015 року по справі № 6-а/752/26/15 змінено спосіб та порядок виконання рішення суду із «зобов`язати» на «стягнути», але чітко не визначено суми, які підлягають стягненню, що унеможливлює виконання судових рішень, тому Управління, керуючись п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або божників, повертає пакет документів про виконання виконавчих листів Голосіївського районного суду м. Києва від 18.12.2014 року № 2-а/752/51/14 без виконання (а.с. 59).
Як встановлено в ході розгляду справи та не заперечено сторонами, судові рішення в примусовому поряду до цього часу не виконані.
Відповідно до ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 55, ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, який був чинним на час видачі виконавчих листів, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Таку ж саме норму закріплено і в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012, п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У ч. 1 ст. 1174 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи ДВС (держвиконавців) та у передбачених цим законом випадках - на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються законом «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі ст. 6 закону №1404-VIII у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з держорганів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Згідно із ч. 1 ст. 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець учиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, унесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно й в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 18 закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 .06.2012 року №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: держорган; держпідприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є держорган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого держоргану, а в разі відсутності в зазначеного держоргану відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з держоргану звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує держполітику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені законом «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню в разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 року №1403-VIII систему органів примусового виконання рішень становлять:
1) Міністерство юстиції;
2) органи ДВС, утворені МЮ в установленому законодавством порядку.
Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону №1403-VIII відповідно до цього закону держвиконавцями є керівники органів ДВС, їхні заступники, головні держвиконавці, старші держвиконавці, держвиконавці органів ДВС.
Згідно з п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 органами ДВС є: департамент ДВС Мін`юсту, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління ДВС головних територіальних управлінь юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи ДВС відповідних територіальних управлінь юстиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно із ч. 3 ст. 287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Предметом оскарження в цій справі є бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, протиправність якої, судячи зі встановлених обставин справи, які визначені позивачем при зверненні до суду, полягає в тому, що судові рішення невиконанні у строки, визначені законом, а єдиною підставою відмови у виплаті позивачу нарахованих коштів є відсутність бюджетних коштів для виплат за рішенням суду, через що позивач вважає бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві протиправною.
В той же час, як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Разом з тим, позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, не вказав, що є проявом саме протиправної бездіяльності, тобто які фактичні обставини свідчать про те, що невиконання вищевказаних судових рішень є результатом невжиття держвиконавцем заходів та/чи ухвалення рішень (і яких), які він у межах своїх повноважень був зобов`язаний вжити/ухвалити, але не зробив цього, і що об`єктивно йому завадило, не зазначив, у чому проявляється бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, обмежившись лише цитуванням положень ст. 11 Закону № 606-XIV. До позову ОСОБА_1 надано копії постанов про накладення штрафів та про повернення виконавчого документа стягувачеві.
Доводи позивача ґрунтуються лише на тому, що протягом встановлених законом строків судові рішення не виконані.
За вказаних обставин суд не вбачає підстав для визнання бездіяльності Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві протиправною, оскільки констатація факту невиконання судових рішень не може бути достатнім і переконливим свідченням того, що допущено протиправну бездіяльність.
Крім того, згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження».
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України.
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25.10.2005 року у справі № 32/421).
Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.
При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, Закону «Про виконавче провадження», а також ст. ст. 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
У постанові Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №522/7218/16-ц зазначено, що ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.12.2019 року у справі №752/4100/17, від 26.12.2019 року у справі №646/7744/17, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 року у справі №32/421.
Таким чином підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до ст. 1166 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.
При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень ст. 56 Конституції України, Законів України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та «Про виконавче провадження», а також з положень ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України.
Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.
Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі належних йому після нарахування сум в розмірі 448 346,00 грн. та моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника, а матеріали справи не містять відомостей про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання. Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути, є сумою, що має бути стягнута в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України. Крім того, розмір, котрий визначений позивачем, останнім недоведений належними та допустимими доказами.
У зв`язку з наведеним позов ОСОБА_1 в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Оскільки судом не встановлена бездіяльність посадових осіб Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві в процесі виконання судових рішень, тому суд надходить до висновку, що наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності не доведена позивачем, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч. ч. 1-3 ст. 77 КАС України).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено позовні вимоги, тому позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-247, 250, 255, 292, 293, 295, 297, 371 КАС України, суд, -
у х в а л и в:
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди завданої невиконанням рішення суду- відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.С. Хоменко
