ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 2 червня 2021 року в адміністративній справі № 9901/393/20 (провадження № 11-120заі21)
за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 1 грудня 2020 року № 3322/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - рішення ВРП № 3322/0/15-20, спірне рішення).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що рішення підлягає скасуванню внаслідок його протиправності, оскільки відповідач, ухвалюючи його з порушенням присічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вийшов за межі своїх повноважень. Оскаржуване рішення, на думку позивача, не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, оскільки в ньому відсутні посилання на мотиви і підстави його ухвалення.
Позивач зазначав, що в рішенні ВРП № 3322/0/15-20 не надано жодної оцінки діям судді та не встановлено фактів, які свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку; обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, що позбавило його права захищатися від цього обвинувачення та мало наслідком порушення права на безсторонній і неупереджений розгляд. Спірне рішення, на думку ОСОБА_1 , має формальний характер, оскільки в ньому не висвітлено мотиви, з яких відповідач дійшов висновку про звільнення його з посади судді, обмежившись посиланням на чинність рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15. Позивач також указував на формальний підхід ВРП щодо повідомлення його про засідання, оскільки повідомлення він отримав увечері 1 грудня 2020 року.
ОСОБА_1 посилався на те, що подання ВРЮ про звільнення його з посади судді було направлено до Верховної Ради України (далі - ВРУ) у грудні 2015 року, за наслідками розгляду якого було прийнято постанову про його звільнення, яка в судовому порядку скасована, а тому ВРП не мала визначених законом підстав для розгляду зазначеного подання та вирішення питання звільнення позивача з посади судді, оскільки за наслідками його розгляду ВРУ вже було прийнято відповідне рішення. Позивач указував, що на час ухвалення ВРП спірного рішення (1 грудня 2020 року) він не мав статусу судді, оскільки був відрахований зі штату суду, а тому не міг бути звільнений з посади судді.
Позивач також зазначав про порушення ВРП строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності за проступок, вчинений ним у січні 2014 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11 березня 2021 рокуу задоволенні позову відмовив.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
ОСОБА_1 з 25 лютого 1985 року по квітень 1990 року працював народним суддею Києво-Святошинського районного народного суду Київської області, з квітня 1990 року - суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області. 16 травня 1990 року склав присягу судді.
Постановою ВРУ від 6 квітня 2000 року № 1617-ІІІ був обраний на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково.
26 листопада 2015 року ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 3 червня 2015 року № 37/02-15 стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 , ухвалила рішення № 899/0/15-15 про внесення до ВРУ подання про звільнення цього судді з посади за порушення присяги судді.
Підставою для ухвалення вказаного рішення стали допущені суддею ОСОБА_1 грубі порушення законодавства, які відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15, свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справ, порочать звання судді, що є порушенням присяги.
ОСОБА_1 оскаржив це рішення ВРЮ до суду.
Вищий адміністративний суд України постановою від 25 липня 2016 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасувати рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15.
Однак Верховний Суд України постановою від 30 травня 2017 року постанову Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2016 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд, оскільки вважав, що суд у своєму рішенні не вказав, які саме законні вимоги порушені ВРЮ при прийнятті рішення стосовно ОСОБА_1 , а обмежився власною оцінкою встановлених у справі обставин.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 4 травня 2018 року в справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 1 листопада 2018 року (провадження
№ 11-635сапс18), відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги».
Тим часом 25 грудня 2015 року до ВРУ направлено подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
Постановою від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII ВРУ звільнила ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
Зазначене рішення також стало предметом судової перевірки.
Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 листопада 2019 року в справі № 800/535/16 (П/9901/211/18), яке набрало законної сили 14 грудня 2019 року, визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII «Про звільнення судді», якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
У зв`язку з набранням з 30 вересня 2016 року чинності законами України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) ВРУ листом від 27 грудня 2019 року № 04-26/12-1169 надіслала до ВРП копію подання ВРЮ від 25 грудня 2015 року № 71/0/12-15 про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.
1 грудня 2020 року ВРП, розглянувши матеріали подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, керуючись пунктом 3 частини шостої статті 126, пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України, статтею 56, пунктом 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, статтею 115 Закону № 1402-VIII, ухвалила рішення № 3322/0/15-20.
Не погоджуючись із рішенням про звільнення, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11 березня 2021 рокуу задоволенні позову відмовив.
Перевіряючи правомірність спірного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення ВРП № 3322/0/15-20 ухвалено повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь у його ухваленні; це рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення позивача, визначені Конституцією України, та є вмотивованим.
Суд першої інстанції зазначив, що підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді було рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 про внесення подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги, у якому розглянуті питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення такого подання, яке є чинним.
За висновком суду першої інстанції, запровадження строку давності притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.
Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на суддю ОСОБА_1 рішенням ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 стягнення, а тому рішення відповідача від 1 грудня 2020 року № 3322/0/15-20 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки за своєю суттю таке рішення є кадровим.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України від 21 грудня 2016 року
№ 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП, і цією статтею не встановлено строків для ухвалення рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.
Суд дійшов висновку, що притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та його подальше звільнення з посади судді мало підґрунтя у національному законодавстві та у послідовній судовій практиці. Більше того, це законодавство та практика характеризувалися юридичною визначеністю і були доступними для позивача, який мав можливість передбачити наслідки застосування відповідних приписів щодо нього.
До того ж суд першої інстанції зауважив, що ВРП, яка виконує спрямоване на реалізацію судовою владою функцій із захисту прав і свобод завдання з формування високопрофесійного та доброчесного корпусу суддів, діяла згідно із законом і, маючи обґрунтоване та підтверджене рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 травня 2018 року в справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 1 листопада 2018 року (провадження № 11-635сапс18), рішення ВРЮ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді) у зв`язку з порушенням присяги судді, що включає встановлення вини як елемента складу проступку, - прийняла пропорційне вчиненому правопорушенню оскаржуване рішення.
Також, за висновком суду, той факт, що станом на 1 грудня 2020 року ОСОБА_1 не був зарахований до штату Києво-Святошинського районного суду Київської області, оскільки наказом голови цього суду від 6 лютого 2017 року № 1-К його 6 лютого 2017 року звільнено з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII, яка у подальшому скасована в судовому порядку, не впливає на визначену законом процедуру звільнення судді з посади, яку ВРП було дотримано.
Отже, суд дійшов висновку, що рішення ВРП від 1 грудня 2020 року
№ 3322/0/15-20 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону
№ 1798-VIII немає.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Вважав, що рішення суду підлягає скасуванню з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскількиВРП прийняла спірне рішення з порушенням присічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вийшла за межі повноважень, рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості за відсутності посилань на мотиви та підстави його прийняття.
На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що у рішенні ВРП № 3322/0/15-20 не встановлено факти, які свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, та не висвітлено мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про звільнення його з посади, а отже, зазначене рішення має формальний характер. ВРП у спірному рішенні обмежилась посиланням на чинність рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15.
Також ОСОБА_1 зазначив, що подання ВРЮ про його звільнення з посади судді внесено у грудні 2015 року до ВРУ, за наслідками розгляду якого прийнято Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII. У судовому порядку цю Постанову було скасовано. Отже, ВРП не мала визначених законом підстав та повноважень для розгляду зазначеного подання та вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, оскільки за наслідками його розгляду ВРУ вже приймала відповідне рішення.
Крім того, скаржник зауважував, що після прийняття ВРУ Постанови від 29 вересня 2016 року його було відраховано зі штату суддів і на посаді поновлено не було. Тобто на час прийняття ВРП спірного рішення він не мав статусу судді у розумінні статті 52 Закону № 1798-VIII та не міг бути звільнений з посади, на якій не перебував.
На переконання ОСОБА_1 , суд залишив поза увагою те, що з моменту вчинення проступку (січень 2014 року) до моменту повторного стягнення (грудень 2020 року) минуло понад 6 років.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 2 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року - без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду, оцінивши рішення ВРП № 3322/2/15/20 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону
№ 1798-VIII, дійшла висновку, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, ВРЮ обґрунтовано зазначила, що рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15, у якому розглянуті та вирішені питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення ВРЮ подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, є чинним; його законність перевірив суд і встановив, що ВРЮ, приймаючи це рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, вказане рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРЮ дійшла правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади. У зв`язку із чим ВРП дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Частина шоста статті 56 глави 6 розділу ІІ Закону № 1798-VIIIпокладає на ВРП обов`язок ухвалити вмотивоване рішення за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України.
Частиною другою статті 115 Закону № 1402-VIIIтакож встановлено, що факти, які свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).
За таких обставин ВРП як повноважний орган для розгляду питання щодо звільнення судді з посади мав самостійно встановлювати всі факти, які свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку ОСОБА_1 , та у своєму рішенні
№ 3322/0/15-20 відобразити власні висновки щодо того, які саме дії судді свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, навести мотиви та аргументи притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIIIрішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Таким чином, на ВРП покладається обов`язок навести мотиви, з яких вона дійшла певних висновків, та відповідні їм підстави при вирішенні питання про звільнення судді. Наявність вимоги про здійснення перевірки мотивів і підстав на цій стадії обумовлена необхідністю забезпечити таку процедуру, яка гарантує об`єктивний та ретельний розгляд питання про притягнення судді до найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, та запобігти можливим зловживанням дисциплінарними провадженнями.
ВРП в оскаржуваному рішенні констатувала чинність рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону
№ 1798-VIII матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях.Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Як установлено судами, подання ВРЮ № 899/2/15-15 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді було внесено до ВРУ 26 листопада 2015 року, за наслідками розгляду якого 29 вересня 2016 року було прийнято Постанову № 1611-VІІІ про звільнення позивача з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області. У судовому порядку цю Постанову було скасовано.
За таких обставин, на нашу думку, не було підстав для розгляду зазначеного подання та вирішення питання про звільнення позивача з посади судді, оскільки за наслідками його розгляду ВРУ вже приймала відповідне рішення.
Статтею 52 Закону № 1402-VIII визначено статус судді та встановлено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Разом із тим, після скасування в судовому порядку Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, на виконання якої його відраховано зі штату суддів Києво-Святошинського районного суду Київської області наказом від 6 лютого 2017 року № 1-К, позивача не було поновлено на посаді судді.
Тобто на час прийняття оскаржуваного рішення ВРП № 3322/0/15-20 ОСОБА_1 не мав статусу судді у розумінні статті 52 зазначеного Закону та не міг бути звільнений з посади (штатної суддівської посади в одному з судів України), яку він не обіймав.
Відтак, на нашу думку, не було підстав звільнення позивача, оскільки пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України, статтями 55, 56 Закону № 1798-VIII ВРП уповноважено на ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
Судами встановлено, що підставою для застосування щодо позивача дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про його звільнення з посади судді стали дії, вчинені під час розгляду справ про адміністративні правопорушення у січні 2014 року. Тобто дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивача з посади судді, були вчинені ним у січні 2014 року, а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалено ВРП у грудні 2020 року.
Норми Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на час вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» викладено Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.
За приписами частини четвертої статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року
№ 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у зазначеній редакції дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.
У частині одинадцятій статті 109 Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час прийняття ВРП оскаржуваного рішення № 3322/0/15-20, закріплено аналогічну норму, згідно з якою дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.
Тобто, як на час застосування дисциплінарного стягнення до позивача на підставі рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15, так і на час застосування того самого дисциплінарного стягнення за ті самі дії на підставі рішення ВРП від 1 грудня 2020 року № 3322/0/15-20 діяв присічний трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності з дня вчинення проступку.
Відповідач в силу положень статті 58 Конституції України повинен був застосувати трирічний строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки його застосування є заходом, який покращує становище судді порівняно з нормою, яка діяла на час вчинення суддею ОСОБА_1 дій, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення його з посади судді, і не встановлювала строк для вирішення питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Така правова позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17 (провадження № 11-2сап18), від 1 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (провадження № 11-635сапс18), від 24 січня 2019 року у справі № 800/156/16 (провадження № 11-627сапс18).
Після скасування постанови ВРУ про його звільнення з виключенням зі штату суду на підставі цієї постанови поновлення ОСОБА_1 на посаді не відбулося, тобто на час прийняття оскаржуваного рішення ВРП № 3322/0/15-20 ОСОБА_1 не мав статусу судді у розумінні статті 52 Закону № 1402-VIII.
Строк, протягом якого до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення, відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності та в силу вимог закону підлягає обов`язковому застосуванню саме під час вирішення питання щодо застосування такого стягнення.
Зі змісту оскаржуваного рішення ВРП № 3322/0/15-20 вбачається, що дисциплінарне стягнення щодо позивача застосовано після спливу передбаченого законом строку за проступок, вчинений ним у січні 2014 року, однак рішення відповідача не містить відповідних мотивів.
Висновки
Оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВРП від 1 грудня 2020 року № 3322/0/15-20 є необґрунтованим та протиправним. Тому ми не погоджуємося з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 червня 2021 року, і вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Судді Великої ПалатиВерховного Суду: О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук
М. І. Гриців
Ж. М. Єленіна
О. М. Ситнік
