П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 9901/393/20
Провадження № 11-120заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
позивача ОСОБА_2 ,
представника позивача- ОСОБА_8.,
представника відповідача - Нарольської Т.С.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року (судді Кашпур О. В., Данилевич Н. А., Жук А. В., Мацедонська В. Е., Уханенко С. А.),
УСТАНОВИЛА:
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 1 грудня 2020 року № 3322/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - рішення ВРП № 3322/0/15-20, спірне рішення).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що рішення підлягає скасуванню внаслідок його протиправності, оскільки відповідач, ухвалюючи його з порушенням присічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вийшов за межі своїх повноважень. Оскаржуване рішення, на думку позивача, не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, оскільки в ньому відсутні посилання на мотиви і підстави його ухвалення.
Позивач зазначав, що в рішенні ВРП № 3322/0/15-20 не надано жодної оцінки діям судді та не встановлено фактів, які свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку; обвинувачення судді у вчиненні проступку не конкретизовано, що позбавило його права захищатися від цього обвинувачення та мало наслідком порушення права на безсторонній і неупереджений розгляд. Спірне рішення, на думку ОСОБА_2 , має формальний характер, оскільки в ньому не висвітлено мотиви, з яких відповідач дійшов висновку про звільнення його з посади судді, обмежившись посиланням на чинність рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15. Позивач також указував на формальний підхід ВРП щодо повідомлення його про засідання, оскільки повідомлення він отримав увечері 1 грудня 2020 року.
ОСОБА_2 посилався на те, що подання ВРЮ про звільнення його з посади судді було направлено до Верховної Ради України (далі - ВРУ) у грудні 2015 року, за наслідками розгляду якого було прийнято постанову про його звільнення, яка в судовому порядку скасована, а тому ВРП не мала визначених законом підстав для розгляду зазначеного подання та вирішення питання звільнення позивача з посади судді, оскільки за наслідками його розгляду ВРУ вже було прийнято відповідне рішення. Позивач указував, що на час ухвалення ВРП спірного рішення (1 грудня 2020 року) він не мав статусу судді, оскільки був відрахований зі штату суду, а тому не міг бути звільнений з посади судді.
Позивач також зазначав про порушення ВРП строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності за проступок, вчинений ним у січні 2014 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 11 березня 2021 рокуу задоволенні позову відмовив.
Перевіряючи правомірність спірного рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення ВРП № 3322/0/15-20 ухвалено повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь у його ухваленні; це рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення позивача, визначені Конституцією України, та є вмотивованим.
Суд першої інстанції зазначив, що підставою для звільнення ОСОБА_2 з посади судді було рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 про внесення подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 з посади судді за порушення присяги, у якому розглянуті питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення такого подання, яке є чинним.
За висновком суду першої інстанції, запровадження строку давності притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.
Оскаржуваним у цій справі рішенням ВРП реалізувала накладене на суддю ОСОБА_2 рішенням ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 стягнення, а тому рішення відповідача від 1 грудня 2020 року № 3322/0/15-20 не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, оскільки за своєю суттю таке рішення є кадровим.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП, і цією статтею не встановлено строків для ухвалення рішення ВРП та не передбачено застосування строків при розгляді подання відповідного органу про звільнення судді з посади.
Суд дійшов висновку, що притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та його подальше звільнення з посади судді мало підґрунтя у національному законодавстві та у послідовній судовій практиці. Більше того, це законодавство та практика характеризувалися юридичною визначеністю і були доступними для позивача, який мав можливість передбачити наслідки застосування відповідних приписів щодо нього.
До того ж суд першої інстанції зауважив, що ВРП, яка виконує спрямоване на реалізацію судовою владою функцій із захисту прав і свобод завдання з формування високопрофесійного та доброчесного корпусу суддів, діяла згідно із законом і, маючи обґрунтоване та підтверджене рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 травня 2018 року в справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 1 листопада 2018 року (провадження № 11-635сапс18), рішення ВРЮ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності (застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді) у зв`язку з порушенням присяги судді, що включає встановлення вини як елемента складу проступку, - прийняла пропорційне вчиненому правопорушенню оскаржуване рішення.
Також, за висновком суду, той факт, що станом на 1 грудня 2020 року ОСОБА_2 не був зарахований до штату Києво-Святошинського районного суду Київської області, оскільки наказом голови цього суду від 6 лютого 2017 року № 1-К його 6 лютого 2017 року звільнено з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII, яка у подальшому скасована в судовому порядку, не впливає на визначену законом процедуру звільнення судді з посади, яку ВРП було дотримано.
Отже, суд дійшов висновку, що рішення ВРП від 1 грудня 2020 року
№ 3322/0/15-20 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстав для скасування вказаного рішення відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII немає.
Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.
Вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки ВРП прийняла спірне рішення з порушенням присічного строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вийшла за межі повноважень, рішення не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості за відсутності посилань на мотиви та підстави його прийняття.
На обґрунтування скарги ОСОБА_2 зазначив, що у рішенні ВРП № 3322/0/15-20 не встановлено факти, які свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку та не висвітлено мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про звільнення його з посади, а отже, зазначене рішення має формальний характер. ВРП у спірному рішенні обмежилась посиланням на чинність рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15.
На думку ОСОБА_2 , порушенням права на справедливий розгляд питання про звільнення з посади судді став формальний підхід ВРП щодо повідомлення його про засідання. Зазначене повідомлення він отримав лише ввечері 1 грудня 2020 року, тобто вже після засідання.
Також ОСОБА_2 зазначив, що подання ВРЮ про його звільнення з посади судді внесено у грудні 2015 року до ВРУ, за наслідками розгляду якого прийнято Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII. У судовому порядку цю Постанову було скасовано. Отже, ВРП не мала визначених законом підстав та повноважень для розгляду зазначеного подання та вирішення питання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді, оскільки за наслідками його розгляду ВРУ вже приймала відповідне рішення.
Крім того, скаржник зауважує, що після прийняття ВРУ Постанови від 29 вересня 2016 року його було відраховано зі штату суддів і на посаді не було поновлено. Тобто на час прийняття ВРП спірного рішення він не мав статусу судді у розумінні статті 52 Закону № 1798-VIII та не міг бути звільнений з посади, на якій не перебував.
На переконання ОСОБА_2 , суд залишив поза увагою те, що з моменту вчинення проступку (січень 2014 року) до моменту повторного стягнення (грудень 2020 року) минуло понад 6 років.
ВРП у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить залишити без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
У судовому засіданні позивач, його представник, представник ВРП підтримали, відповідно, апеляційну скаргута відзив на неї, надали пояснення, аналогічні наведеним у зазначених процесуальних документах доводам.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши позивача, представника позивача та представника відповідача, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі міркування.
У ході розгляду справи суд установив такі фактичні обставини справи.
ОСОБА_2 з 25 лютого 1985 року по квітень 1990 року працював народним суддею Києво-Святошинського районного народного суду Київської області, з квітня 1990 року - суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області. 16 травня 1990 року склав присягу судді.
Постановою ВРУ від 6 квітня 2000 року № 1617-ІІІ був обраний на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково.
26 листопада 2015 року ВРЮ, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 3 червня 2015 року № 37/02-15 стосовно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 , ухвалила рішення № 899/0/15-15 про внесення до ВРУ подання про звільнення цього судді з посади за порушення присяги судді.
Підставою для ухвалення вказаного рішення стали допущені суддею ОСОБА_2 грубі порушення законодавства, які відповідно до висновків, викладених у рішенні ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15, свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справ, порочать звання судді, що є порушенням присяги.
ОСОБА_2 оскаржив це рішення ВРЮ до суду.
Вищий адміністративний суд України постановою від 25 липня 2016 року позов задовольнив: визнав протиправним та скасувати рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15.
Однак Верховний Суд України постановою від 30 травня 2017 року постанову Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2016 року скасував, а справу направив на новий судовий розгляд, оскільки вважав, що суд у своєму рішенні не вказав, які саме законні вимоги порушені ВРЮ при прийнятті рішення стосовно ОСОБА_2 , а обмежився власною оцінкою встановлених у справі обставин.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 4 травня 2018 року в справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 1 листопада 2018 року (провадження
№ 11-635сапс18), відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання протиправним і скасування рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року
№ 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 з посади за порушення присяги».
Тим часом 25 грудня 2015 року до ВРУ направлено подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
Постановою від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII ВРУ звільнила ОСОБА_2 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
Зазначене рішення також стало предметом судової перевірки.
Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 14 листопада 2019 року в справі № 800/535/16 (П/9901/211/18), яке набрало законної сили 14 грудня 2019 року, визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII «Про звільнення судді», якою ОСОБА_2 звільнено з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
У зв`язку з набранням з 30 вересня 2016 року чинності законами України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) ВРУ листом від 27 грудня 2019 року
№ 04-26/12-1169 надіслала до ВРП копію подання ВРЮ від 25 грудня 2015 року № 71/0/12-15 про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 з посади за порушення присяги судді.
1 грудня 2020 року ВРП, розглянувши матеріали подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, керуючись пунктом 3 частини шостої статті 126, пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України, статтею 56, пунктом 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII, статтею 115 Закону №1402-VIII, ухвалила рішення № 3322/0/15-20.
Не погоджуючись із рішенням про звільнення, позивач оскаржив його в судовому порядку.
Надаючи оцінку викладеним у скарзі та відзиві на неї доводам учасників справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, яка діяла до 30 вересня 2016 року) було передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у зазначеній редакції) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення ним присяги.
Частиною першою статті 128 Конституції України (у зазначеній редакції) було передбачено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються ВРУ безстроково.
Порядок звільнення судді з посади на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI).
Згідно зі статтею 111 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.
Після набрання 30 вересня 2016 року чинності законами України № 1401-VIII та № 1402-VIII встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції, чинній після 30 вересня 2016 року) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до повноважень ВРП.
Відповідно до частини другої статті 112 Закону № 1402-VIII рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
Так, статтею 3 названого Закону до повноважень ВРП віднесено, зокрема, ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
Відповідно до пункту 14 розділу ІІІ цього ж Закону матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.
Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Згідно із частинами першою та шостою статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.
Відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
На підставі аналізу наведених правових норм суд першої інстанції правильно зазначив, що за процедурою, чинною станом на час установлення ВРЮ обставин порушення суддею ОСОБА_2 присяги судді, органом, уповноваженим вирішити питання про звільнення його з посади із цієї підстави, була ВРУ, оскільки саме цей орган обрав її на посаду судді безстроково.
Рішення із цього приводу парламент приймав лише на підставі відповідного подання ВРЮ, за результатами розгляду якого міг або підтримати його, прийнявши постанову про звільнення ОСОБА_2 з посади судді за порушення ним присяги, або ні, якщо, наприклад, кількість народних обранців, які голосували за звільнення судді з посади, була б недостатньою для прийняття такого рішення. При цьому ВРУ не мала повноважень переоцінювати зроблені у рішенні ВРЮ висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності, оскільки це було віднесено до виключних повноважень ВРЮ.
За таких обставин процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набуває ознак завершеності, а відповідне подання ВРЮ стає реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.
Так, у цій справі встановлено, що ВРЮ рішенням від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15, законність якого перевірив і підтвердив суд, внесла до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області за порушення присяги судді.
ВРУ підтримала зазначене подання, прийнявши Постанову від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII, якою звільнила суддю з посади.
Однак парламент порушив процедуру прийняття цієї Постанови. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, і з цих підстав цей суд визнав її незаконною і скасував (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 800/535/16).
Скасування акта суб`єкта владних повноважень як спосіб захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
Отже, можна зробити висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення/дій, прийнятого/вчинених ВРУ за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце у будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.
У контексті обставин справи, яка переглядається, це означає, що внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII цей акт не породжує жодних правових наслідків від часу його прийняття, а тому відповідне подання ВРЮ не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.
Подібний висновок наведений у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 800/5/17 (провадження
№ 11-524заі19).
Таким чином, доводи скаржника щодо нереалізованості подання ВРЮ ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону і не заслуговують на увагу.
Після набрання чинності законами України № 1401-VIII та № 1402-VIII, а також № 1798-VIII у системі правосуддя відбулися суттєві зміни в організації судоустрою та її правових інститутів. Зокрема, повноваженнями ухвалювати рішення про звільнення суддів тепер наділена лише ВРП.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що передання на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII на розгляд ВРП подань ВРЮ про звільнення з посади судді, за якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений, але уже з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій його частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.
Як установлено в цій справі, ВРУ листом від 27 грудня 2019 року
№ 04-26/12/1169(263164) надіслала до ВРП копію подання ВРЮ від 25 грудня 2015 року № 71/0/12-15 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області за порушення присяги судді.
Станом на цей час рішення ВРЮ від 25 грудня 2015 року про внесення цього подання було чинним, відповідно й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_2 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення її з цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), - встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обраним/застосованим.
Водночас слід зауважити, що з набранням чинності зазначеними вище законами відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була, і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.
Отже, оскільки після 30 вересня 2016 року ВРП є органом, уповноваженим ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач правомірно розглянув подання ВРЮ на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII і ухвалив за наслідками його розгляду оспорюване в цій справі рішення.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 1 грудня 2020 року № 93 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 14 членами, які брали участь у його ухваленні.
Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування спірного рішення відповідача.
Оцінюючи рішення ВРП № 3322/0/15-20 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.
Так, підставою для звільнення ОСОБА_2 з посади судді слугувало рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15/15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 з посади судді за порушення присяги».
Зазначене рішення ВРЮ було предметом судового розгляду, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 1 листопада 2018 року (провадження
11-635сапс18) апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишила без задоволення.
Велика Палат Верховного Суду дійшла висновку про те, що ВРЮ, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади.
Вказане судове рішення Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 про внесення подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 з посади за порушення присяги містить обґрунтовані мотиви, що підставою для ухвалення такого рішення стало допущення суддею ОСОБА_2 низки істотних порушень норм процесуального права під час вирішення справ про притягнення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності. Так, в порушення вимог статей 122-2, 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) суддя ОСОБА_2 неповно та необ`єктивно розглянув адміністративні матеріали; не з`ясував усіх обставин справ; не навів мотиви, якими він керувався при накладенні адміністративних стягнень у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний строк - 6 місяців. Під час розгляду адміністративних справ суддя ОСОБА_2 здійснив оцінку доказів із порушенням вимог статті 252 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, оскільки надав перевагу рапортам працівників ДАІ, протоколам про адміністративні правопорушення, які взагалі не доводили вини осіб, що притягувалися до адміністративної відповідальності, та показам свідків сторони звинувачення. При цьому всі протоколи про адміністративне правопорушення складено на підставі рапортів працівників ДАІ і не в час та за місцем вчинення адміністративного правопорушення, а в кабінеті працівника ДАІ після спливу близько 10 днів з моменту вчинення правопорушення.
У судовому рішенні також зазначено, що при розгляді матеріалів стосовно ОСОБА_5 та ОСОБА_7 суддею ОСОБА_2 не було достовірно встановлено, що за кермом автомобілів, які не зупинились на вимогу працівників ДАІ, знаходились саме ці особи. Крім того, розгляд справ проведено за відсутності цих осіб і доказів належного повідомлення їх про час та місце розгляду справ, чим позбавлено права ОСОБА_5 та ОСОБА_7 права на судовий захист.
За таких обставин, за висновком Великої Палати Верховного Суду, ВРЮ у рішенні від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 з посади за порушення присяги», характер дій судді ОСОБА_2 під час розгляду справ стосовно ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 свідчить про його упередженість і відсутність об`єктивності. Дії судді ОСОБА_2 кваліфіковано ВРЮ як такі, що порочать звання судді, що призвели до настання негативних наслідків, які знайшли свій вираз у зниженні авторитету правосуддя у суспільстві. Встановлені факти, за висновками ВРЮ, свідчать про порушення ОСОБА_2 присяги судді, у зв`язку із чим він підлягає звільненню з посади.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС факт порушення ОСОБА_2 присяги судді та правомірність рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 з посади за порушення присяги» не потребують доказування.
На обґрунтування рішення № 3322/0/15-20 ВРП зазначила про те, що рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15, у якому розглянуті та вирішені питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення ВРЮ подання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді, є чинним; його законність перевірив суд і встановив, що ВРЮ, приймаючи це рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, вказане рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких ВРЮ дійшла правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади. У зв`язку із чим ВРП дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_2 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Із прийняттям законів України № 1401-VIII та № 1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились, оскільки не було пом`якшено або скасовано відповідальність за вчинені суддею ОСОБА_2 порушення.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII підставою для звільнення судді з посади є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
За приписами пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, застосовується дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при ухваленні рішення № 3322/0/15-20 ВРП діяла на підставі та в межах визначених Конституцією і законами України повноважень. Оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення ОСОБА_2 з посади судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Не є слушним й посилання скаржника на те, що ВРП порушила право ОСОБА_2 на вчасне повідомлення про розгляд його питання, призначене на 1 грудня 2020 року.
Як убачається з матеріалів справи, 19 листопада 2020 року ОСОБА_2 на адресу його місця проживання ( АДРЕСА_1 ) та на адресу Києво-Святошинського районного суду Київської області (вул. Мельниченка, 1, м. Київ, 03170), який згодом повідомив про відрахування судді ОСОБА_2 зі штату цього суду, надіслано повідомлення (вих. № 41470/0/9-20, 41469/0/9-20) про засідання 1 грудня 2020 року о 10:00 годині ВРП, до порядку денного якого включено питання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Окрім того, таке повідомлення 19 листопада 2020 року було розміщене на офіційному вебсайті ВРП.
Таким чином, про засідання ВРП, яке відбулося 1 грудня 2020 року, позивач був повідомлений належним чином та у передбаченому законодавством порядку.
Щодо строку застосування стягнення Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Так, норми законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, чинній на момент вчинення суддею ОСОБА_2 дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до Закону України від 15 січня 1998 року
№ 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції», які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 96 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Отже, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»), що набрали чинності з 28 березня 2015 року.
Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»).
Стаття 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» нерозривно пов`язана з розділом VI Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
У такому випадку після набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.
Отже, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.
Аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № П/800/310/17, від 5 квітня 2018 року в справі № 800/523/17, від 7 червня 2018 року в справі № 11-272сап18, від 21 червня 2018 року в справі № 11-78сап18, від 1 листопада 2018 року в справі № 800/493/15, від 13 лютого 2020 року в справі № 9901/58/19, від 12 березня 2020 року в справі № 9901/777/18, від 14 травня 2020 року в справі № 9901/187/19, від 25 червня 2020 року в справі № 9901/103/19, від 2 липня 2020 року в справі № 9901/386/19 та від 10 вересня 2020 року в справі № 9901/130/19.
Під час розгляду цієї справи встановлено, що дії, з якими ВРП пов`язувала підстави звільнення ОСОБА_2 з посади судді, були вчинені ним у січні 2014 року.
26 листопада 2015 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ розглянула дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_2 і ухвалила рішення № 899/0/15-15 про внесення до ВРУ подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_2 з посади за порушення присяги судді, законність якого підтверджена судовим рішенням у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), яке набрало законної сили.
Суд першої інстанції правильно зауважив, що саме із прийняттям ВРЮ цього рішення від 26 листопада 2015 року обставини, які були підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_2 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним/застосованим.
До того ж Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.
З урахуванням наведеного доводи скаржника про недотримання строку притягнення його до відповідальності є помилковими.
Крім цього, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача з приводу того, що на час ухвалення оскаржуваного рішення він не був суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області з огляду на його виключення зі штату цього суду, оскільки визнання незаконною і скасування Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII обумовлює відсутність станом на час прийняття спірного рішення юридичного факту, з яким Конституція України пов`язує факт звільнення судді з посади. Виключення зі штату суду не впливає на ці обставини.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Князєв Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Т. О. Анцупова Л. Й. Катеринчук В. В. Британчук Л. М. Лобойко Ю. Л. Власов К. М. Пільков І. В. Григор`єва Л. І. Рогач М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима В. М. Сімоненко Ж. М. Єленіна І. В. Ткач О. С. Золотніков С. П. Штелик
