ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Анцупової Т. О., Власова Ю. Л.
в адміністративній справі № 9901/393/20за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду ускладі Верховного Суду від 11 березня 2021 року (судді Кашпур О. В., Данилевич Н. А., Жук А. В., Мацедонська В. Е., Уханенко С. А.)
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України викладаємо окрему думку.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Розглянувши 02 червня 2021 року у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі за його позовом до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення, Велика Палата Верховного Суду залишила її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалюючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком суду першої інстанції про те, що за процедурою, чинною станом на час установлення ВРЮ обставин порушення суддею ОСОБА_1 присяги судді, органом, уповноваженим вирішити питання про звільнення його з посади із цієї підстави, була ВРУ, оскільки саме цей орган обрав його на посаду судді безстроково.
У цій справі судом встановлено, що Вища рада правосуддя (далі - ВРЮ) рішенням від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15, законність якого перевірив і підтвердив суд, внесла до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області за порушення присяги судді.
ВРУ підтримала зазначене подання, прийнявши Постанову від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII, якою звільнила суддю з посади. Однак парламент порушив процедуру прийняття цієї Постанови. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, і з цих підстав цей суд визнав її незаконною і скасував (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 800/535/16).
01 грудня 2020 року ВРП, розглянувши матеріали подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, керуючись пунктом 3 частини шостої статті 126, пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України, статтею 56, пунктом 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII, статтею 115 Закону №1402-VIII, ухвалила оскаржуване рішення № 3322/0/15-20.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1611-VIII цей акт не породжує жодних правових наслідків від часу його прийняття, а тому відповідне подання ВРЮ не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.
До того ж, у цій справі судом встановлено, що ВРУ листом від 27 грудня 2019 року № 04-26/12/1169(263164) надіслала до ВРП копію подання ВРЮ від 25 грудня 2015 року № 71/0/12-15 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області за порушення присяги судді.
Станом на цей час рішення ВРЮ про внесення цього подання було чинним, відповідно й обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади (така підстава була передбачена пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у попередній її редакції, чинній на дату прийняття вказаного рішення ВРЮ), - встановленими (компетентним органом - ВРЮ), а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обраним/застосованим.
За висновками Великої Палати Верховного Суду рішення ВРЮ було предметом судового розгляду, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 01 листопада 2018 року (провадження № 11-635сапс18) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення. А тому в силу вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України факт порушення ОСОБА_1 присяги судді та правомірність рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги» не потребують доказування.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо строку застосування стягнення, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що норми законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції» у редакції, чинній на момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які ВРЮ розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.
Велика Палата Верховного Суду врахувала, що 26 листопада 2015 року, тобто в межах визначеного законом строку, ВРЮ розглянула дисциплінарну справу стосовно судді ОСОБА_1 і ухвалила рішення № 899/0/15-15 про внесення до ВРУ подання про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді, законність якого підтверджена судовим рішенням у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), що набрало законної сили.
Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком суду першої інстанції, що саме із прийняттям ВРЮ рішення від 26 листопада 2015 року обставини, які були підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення його з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним/застосованим.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, за своєю суттю таке рішення є кадровим.
Причини незгоди з висновками Великої Палати Верховного Суду
Вважаємо, що такий висновок Великої Палати Верховного Суду в частині щодо застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не відповідає вимогам закону.
У ході розгляду справи встановлено, що дії, з якими ВРП пов`язувала підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, були вчинені ним у січні 2014 року, а рішення про застосування щодо нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалене ВРП 01 грудня 2020 року.
До 27 лютого 2015 року строк, визначений у частині четвертій статті 87 Закону № 2453-VI поширювався лише на дисциплінарні стягнення у виді догани. До набрання чинності відповідних змін до Закону № 22-98 ВР та Закону № 2453-VI, внесеними Законом 192- VIII, законодавство України не передбачало строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, і лише з набранням чинності змін до частини другої статті 32 Закону № 22-98 ВР було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.
За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постановах від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 21 червня 2018 року у справі № 11-272сап18, від 21 червня 2018 року у справі № 11-78сап18, від 01 листопада 2018 року у справі № 800/493/15 (П/9901/311/18), строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Варто зауважити, що рішення ВРЮ від 26 листопада 2015 року було прийняте після внесення зазначених змін до законодавства (зміни до Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» набрали чинності з 27 лютого 2015 року, нова редакція Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» набрала чинності з 28 березня 2015 року), водночас оскаржуване рішення ВРП від 01 грудня 2020 року прийняте після набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), а тому повинні відповідати такому правовому регулюванню.
Строк, протягом якого до судді може бути застосоване дисциплінарне стягнення, передбачений Законом № 1402-VIII, і такий строк відноситься до процедурних гарантій, стосується усієї процедури притягнення судді до відповідальності і в силу вимог закону підлягає обов`язковому застосуванню саме під час вирішення питання про звільнення судді з посади.
Закон № 1402-VIII не встановлює будь-якого іншого строку притягнення судді до відповідальності, як наприклад, строк «реалізації» або «накладення» дисциплінарного стягнення. Отже, тлумачення частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII як строку, який обмежує у часі лише «застосування» дисциплінарного стягнення, але не обмежує в часі його «реалізацію», створює ситуацію правової невизначеності, яка безпосередньо пов`язана із порушенням гарантій суддівської незалежності та стандартів за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме права на повагу до приватного і сімейного життя.
Враховуючи, що законом, чинним на час прийняття рішення про звільнення позивача з посади судді, передбачено трирічний строк застосування щодо судді дисциплінарного стягнення, відповідачу під час вирішення цього питання необхідно було застосувати цей строк, передбачений частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII.
Рішення ВРЮ було прийняте 26 листопада 2015 року, однак рішення про звільнення позивача з посади судді ухвалене ВРП лише 01 грудня 2020 рокуі саме цим рішенням щодо нього застосовано дисциплінарне стягнення.
Отже, оскількинакладене стягнення у вигляді звільнення з посади судді щодо позивача було застосоване саме оскаржуваним у цій справі рішенням, вважаємо, що трирічний строк для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги має обчислюватися з дня порушення присяги до дати ухвалення рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення. Таким рішенням у цій справі є саме рішення ВРП від 01 грудня 2020 року № 3322/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».
Враховуючи встановлені у цій справі фактичні обставини, характер спірних правовідносин та норми законодавства, які їх регулюють, вважаємо, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач хоч і діяв на підставі та в межах визначених Конституцією та законами України повноважень, однак без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2021 року задовольнити та прийняти постанову про задоволення позову.
Судді: Т. О. Анцупова
Ю Л. Власов
