Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №910/8802/19.

У спірних правовідносинах учасник, який володіє часткою у розмірі 59 % статутного капіталу, звернувся 18.10.2019 до виконавчого органу відповідача з вимогою від 17.10.2019 скликати загальні збори учасників товариства. Вказана вимога надіслана на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» рекомендованим листом з описом вкладення.

Матеріали справи не містять доказів виконання виконавчим органом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» вимоги учасника про скликання загальних зборів учасників та повідомлень виконавчого органу товариства про відмову в скликанні загальних зборів учасників.

Отже, враховуючи приписи статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та частини 4 статті 98 Цивільного кодексу України, ОСОБА_2 мав право сам скликати загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія».

Положення частини 9 статті 31 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначають умови за яких учасники товариства можуть скликати загальні збори учасників самостійно, а саме, якщо особи, які ініціювали проведення загальних зборів, не отримали повідомлення про скликання загальних зборів учасників, протягом 10 днів з дня, коли товариство отримало чи мало отримати вимогу про скликання загальних зборів.

Аналіз частини 9 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» дає підстави для висновку, що встановлені в ній умови початку перебігу строку для направлення товариством повідомлення про скликання загальних зборів учасників, який пов?язується не лише з моментом отримання вимоги, але і з моментом коли товариство мало отримати таку вимогу, спрямовані на забезпечення добросовісного виконання товариством своїх обов?язків щодо отримання такої вимоги та її задоволення.

У зв?язку з чим правильними є висновки суду апеляційної інстанції, що початок перебігу строку направлення товариством його учасникам повідомлення про скликання загальних зборів учасників, пов?язується з датою здійснення учасником направлення вимоги про проведення загальних зборів та строком поштового обігу, який визначає момент коли товариство мало отримати таку вимогу, а не з моментом повернення рекомендованого поштового відправлення поштовою установою у зв?язку з закінченням терміну зберігання. Так як повернення поштового відправлення за закінченням терміну зберігання обумовлюється тим, що товариство не виконало свої обов?язки щодо своєчасного отримання поштової кореспонденції чи свідомо ухилилось від її отримання, та жодним чином не визначає момент коли товариство мало отримати таку вимогу.

Вищезазначені приписи Закону не містять умов щодо надсилання вимоги про скликання загальних зборів учасників крім виконавчого органу товариства також і іншим учасникам товариства, а тому судом апеляційної інстанції правильно зазначено про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що про неналежне повідомлення позивачки про загальні збори свідчить те, що із наданих відповідачем копій опису вкладення, конверту та експрес накладної не вбачається за можливе встановити дату повернення поштового відправлення № 0315067902646, відправленого ОСОБА_2 18.10.2019 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія», в якому містилась вимога про скликання позачергових загальних зборів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що повідомлення ОСОБА_1 про загальні збори товариства було надіслано ОСОБА_2 , який у даному випадку виконував обов?язки щодо скликання та підготовки проведення загальних зборів учасників, передбачені статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», 06.11.2019 за адресою її реєстрації, яка зазначена у Статуті Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» у відомостях про учасника. Правильність адреси, на яку ОСОБА_2 було здійснено направлення повідомлення про скликання загальних зборів, позивачем не заперечується, цю ж адресу: АДРЕСА_2 зазначено скаржником для листування у касаційній скарзі.

Свідоме небажання позивачки отримувати надіслану на її адресу рекомендовану кореспонденцію, що стало підставою для її повернення поштовою установою відправнику за закінченням терміну зберігання, не може свідчити про неналежне виконання відповідачем обов?язку з повідомлення позивачки про проведення загальних зборів товариства.

Доводи касаційної скарги позивача про відсутність вірогідних та допустимих доказів, що свідчили б про вжиття належних заходів щодо повідомлення позивача про час та місце проведення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» у зв?язку з не зазначенням на описі вкладення номеру поштового відправлення, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, встановлено, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Відповідачем надано копію опису вкладення у цінний лист із відтиском штампу поштового відділення від 06.11.2019, що відповідає даті здійснення поштового відправлення № 0315068320888, про направлення ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 повідомлення про скликання позачергових загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» від 05.11.2019. Відповідність вкладення опису перевірена працівником органу зв`язку, що підтверджується підписом останнього та штампом поштового відділення.

Опис вкладення у цінний лист оформляється у разі приймання поштового відправлення та підтверджує його вміст. Відповідність вкладення опису не перевіряється та не засвідчується працівником поштової установи без здійснення поштового відправлення. Отже, у разі якщо надані відповідачем документи містять, на думку позивача, ознаки фальшування, він не був позбавлений права звернутися з відповідною заявою до правоохоронних органів.

Доказів не здійснення зазначеного відправлення, здійснення його за неналежною адресою, чи існування обставин, що унеможливили отримання цього поштового відправлення позивачем не надано.

Відтак, слід погодитись з доводами суду апеляційної інстанції про те, що підстави для визнання рішень загальних зборів недійсним у зв`язку з відсутністю доказів дотримання відповідачем порядку повідомлення учасника про проведення загальних зборів, відсутні.

Правильними є і висновки суду апеляційної інстанції про відсутність безумовних підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону, а саме прийняття загальними зборами Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» рішень за відсутності кворума.

17.06.2018 набрав чинності Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників (частина 1 статті 1).

Разом з тим, відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Наведену норму потрібно тлумачити так, що протягом року з дня набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання чинності цим Законом, за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на той момент законодавству, зокрема, Закону України «Про господарські товариства». Якщо протягом «перехідного періоду» (одного року з дня набрання чинності Законом) товариство вносить зміни до статуту, така редакція статуту товариства після внесення змін повинна відповідати Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Якщо товариство не внесе відповідні зміни до статуту через рік після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», то у такому разі положення статуту, які не відповідають цьому Закону, не застосовуються, натомість учасники товариства повинні керуватися нормами Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/3010/18.

Оскільки Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» набрав чинності 17.06.2018, то відповідні зміни до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» повинні бути внесені до 17.06.2019.

Оскільки через рік після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» не внесло відповідні зміни до Статуту, положення Статуту Товариства, які не відповідають цьому Закону, не застосовуються, натомість учасники Товариства з 17.06.2019 повинні керуватися нормами Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

На відміну від пункту 10.8 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» яким визначається правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників, не передбачає вимог щодо встановлення кворуму зборів учасників товариства - найменшої кількості учасників зборів, необхідної для визнання таких зборів правомочними приймати рішення з питань порядку денного, а встановлює кількість голосів, необхідних для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів учасників (стаття 34 Закону ).

Положеннями частини 5 статті 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що статутом товариства може встановлюватися інша кількість голосів учасників товариства (але не менше, ніж більшість голосів), необхідна для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів учасників, крім рішень, які відповідно до цього Закону приймаються одностайно.

Відповідно до пункту 10.7 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників. З питань визначення основних напрямів діяльності Товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту Товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу, а також при вирішенні питання про виключення учасника з Товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників Товариства.

Оскільки на спірних загальних зборах учасників Товариства від 06.12.2019 був присутній учасник - ОСОБА_2 , який володіє 59% статутного капіталу, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що кількість голосів останнього була достатньою для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів, які позивач просить суд визнати недійсними.

Відтак, доводи позивачки та висновки суду першої інстанції про наявність безумовних підстав для скасування оскарженого рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» від 06.12.2019 свого підтвердження не знаходять.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 922/298/19, на яку посилається скаржник на підтвердження своїх доводів щодо законності визначення у статуті товариства з обмеженою відповідальністю положень щодо кворуму, встановлено, що оскаржувані рішення Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський приватний навчально-виховний комплекс «Ліцей Професіонал» були прийняті 28.09.2018 - тобто в «перехідний період», визначений пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Також встановлено, що впродовж «перехідного періоду» положення Статуту відповідача не змінювалися - діяла редакція від 09.09.2016.

Виходячи зі змісту, наведеної норми пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» протягом вказаного «перехідного періоду» передбачалась чинність положень Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Харківський приватний навчально-виховний комплекс «Ліцей Професіонал», які не відповідають цьому Закону, за умови їх відповідності законодавству станом на день набрання чинності цим Законом - тобто станом на 17.06.2018.

У справі № 910/10275/20 судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні рішення Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» прийняті 06.12.2019, тобто по завершенню «перехідного періоду», визначеного пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» і відповідні положення щодо кворуму до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (до 17.06.2019) внесені не були.

Отже, висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 922/298/19 не є релевантними для справи №910/10275/20.

Щодо інших постанов Верховного Суду, на які посилається скаржниця у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає таке.

У постанові від 22.10.2019 у справі №923/876/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що своєчасне і належне повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні. Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства та з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори, а також щодо відповідності питань порядку денного зборів питанням порядку денного, які перелічені в отриманому учасником запрошенні на загальні збори учасників товариства. Якщо учасник (або його представник) узяв участь у загальних зборах і голосував на них, то ця обставина сама собою не обов`язково свідчить про те, що учасник був належним чином повідомлений про збори і мав змогу підготуватися до розгляду питань порядку денного, зокрема вирішити, чи може він довірити участь у таких зборах своєму представнику з огляду на конкретні питання, які виносяться на розгляд зборів, чи визнати доцільним узяти участь у зборах особисто (пункт 45).

Формування таких висновків обумовлено встановленням обставин не повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів та питань порядку денного, запропонованих до голосування у визначений строк.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 917/171/19 зазначив, що безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного, на розгляд яких не було отримано згоди усіх присутніх на загальних зборах; відсутність протоколу загальних зборів ТОВ; відсутність протоколу загальних зборів акціонерного товариства, підписаного головою і секретарем зборів.

Такі висновки зроблені виходячи з встановлених у цій справі обставин, що при проведенні загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Мало-Кохнівський кар`єр» було порушено вимоги статей 30, 32, 33, 34 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», оскільки жоден з учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Мало-Кохнівський кар`єр» не отримував належного повідомлення про дату, місце та час проведення загальних зборів учасників, участі у зборах не приймали, за рішення прийняті на загальних зборах учасників товариства 26.12.2018 року ні особисто, ні через уповноважених представників не голосували.

У постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 916/2584/18 з посиланням на правову позицію Великої Палати, викладену у постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, зазначено, що у спірних відносинах обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів учасників товариства, покладається на відповідача, як особу, рішення органу управління якої оспорюється у цій справі. У даному випадку такі обставини (належного повідомлення) не були встановлені, оскілки відповідачем не було доведено факту направлення на адресу позивача повідомлень про проведення загальних зборів 29.12.2017 та 07.05.2018, відповідно до вимог пункту 18.9 статуту Товариства з додатковою відповідальністю «Болградтранс» та вимог частини 5 статті 61 Закону України «Про господарські товариства», а надані відповідачем накладні кур`єрської доставки №0287976, № 0353572, квитанції до прибуткового касового ордеру №119 від 27.11.2017 та №74 від 05.04.2018 мають формальний характер та не дозволяють достеменно встановити безпосередньо сам факт направлення повідомлення про скликання та проведення загальних зборів на адресу учасника товариства, який заперечує свою обізнаність про скликання загальних зборів товариства. Суд також виходив з того, що ці накладні не підтверджують отримання позивачем повідомлення про проведення загальних зборів, і в матеріалах справи відсутні докази про повернення неотриманої позивачем кореспонденції на адресу відповідача від фізичної особи-підприємця Кісова А.В. та фізичної особи-підприємця Гайденко А.П.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 906/592/17 зроблено висновок, на який посилається скаржниця в касаційній скарзі про те, що особа, яка скликає загальні збори учасників Товариства, повинна вжити всіх розумних заходів для повідомлення учасників про проведення цих зборів. Обраний особою, що скликає загальні збори учасників Товариства, спосіб повідомлення про їх проведення повинен забезпечити реальне персональне повідомлення учасника і не бути лише формальним направлення такого повідомлення. Проте встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини не свідчать, що відповідач довів вжиття ним належних заходів щодо повідомлення позивача про час та місце проведення зборів-1 і зборів-2 у передбачений Статутом спосіб.

Такий висновок касаційного суду обумовлений встановленими у цій справі обставинами того, що повідомлення позивача про проведення зборів-1 і зборів-2 відбулося шляхом направленням йому повідомлення за адресою, зазначеною в якості зареєстрованого місця проживання позивача у копії посвідки на тимчасове проживання на території України, однак судами не встановлено наявність домовленості між товариством та позивачем щодо направлення йому повідомлень за іншою адресою, ніж вказана у Статуті.

Колегія суддів виходить із того, що висновки суду апеляційної інстанції у цій справі №910/10275/20 не суперечать наведеним вище висновкам Верховного Суду, оскільки у цій справі встановлено, що повідомлення про проведення загальних зборів було здійснено відповідно до вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та пункту 10.12 Статуту, а саме надіслано на адресу позивачки рекомендованим листом з описом вкладення за адресою учасника, зазначеною в Статуті та було повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання. Доказів того, що учасник товариства повідомив юридичну особу про зміну свого місця проживання, позивачем не надано.

Тобто висновки Верховного Суду у наведених позивачем справах зроблені за встановлених інших фактичних обставин ніж у справі № 910/10275/20.

Також позивачка послалась на пункт 81 постанови Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, згідно якого принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18). На її думку суд апеляційної інстанції не врахував зазначених висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 та не звернув увагу, що факт зазначення відповідачем про направлення 18.10.2019 вимоги про скликання загальних зборів та 06.11.2019 повідомлення про проведення загальних зборів не може бути автоматично доведений лише з тих підстав, що не спростований позивачем.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 викладено правовий висновок щодо стандарту доказування враховуючи, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що направлення відповідачем повідомлення про скликання загальних зборів учасників Товариства підтверджено копіями конвертів, описів вкладення та поштових декларацій.

Відомості офіційного сайту «Укрпошта» які містять інформацію про наявність та стан пересилання поштових відправлень постійно оновлюються та зберігаються в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації (пункт 122 Правил поштового зв?язку), а тому відсутність на офіційному веб-сайті Укрпошти відомостей про поштове відправлення не є підставою вважати, що відповідна кореспонденція не надсилалася.

Тобто надані відповідачем докази на підтвердження обставин дотримання порядку скликання загальних зборів правильно визнані судом апеляційної інстанції більш вірогідними ніж припущення з боку позивача про порушення Акціонерним товариством «Укрпошта» строків доставки/вручення направлених ОСОБА_2 листів.

Щодо інших доводів, наведених в касаційній скарзі позивачки, то вони не охоплюються наведеними нею підставами за якими відкрито касаційне провадження.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Подані позивачем клопотання та заяву про зміни до касаційної скарги Верховний Суд не враховує.

Відповідно по вимог частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Строк на касаційне оскарження встановлено статтею 288 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою касаційне скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Клопотання та заява про зміни до касаційної скарги подані скаржником поза межами строку встановленого статтею 298 Господарського процесуального кодексу України, без клопотання про його поновлення.

Правовий висновок щодо застосування норми права.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Цивільний кодекс України передбачають спосіб реалізації корпоративних прав учасника, який володіє 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства, на управління товариством у разі невиконання його вимоги про скликання загальних зборів шляхом самостійного скликання таких загальних зборів.

Положення частини 9 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначають умови за яких учасники товариства можуть скликати загальні збори учасників самостійно, а саме, якщо особи, які ініціювали проведення загальних зборів, не отримали повідомлення про скликання загальних зборів учасників, протягом 10 днів з дня, коли товариство отримало чи мало отримати вимогу про скликання загальних зборів.

Аналіз частини 9 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» дає підстави для висновку, що встановлені в ній умови початку перебігу строку для направлення товариством повідомлення про скликання загальних зборів учасників пов?язуються не лише з моментом отримання вимоги, але і з моментом коли товариство мало отримати таку вимогу

Термін «мало отримати» означає, що у разі належної реалізації товариством своїх прав чи виконання обов`язків, у нього існувала реальна можливість отримати вимогу учасника про скликання загальних зборів та у встановлені строки виконати вимоги Закону про їх скликання.

Момент коли товариство мало отримати вимогу учасника про скликання загальних зборів пов?язується зі способом направлення учасником такої вимоги. У разі направлення товариству вимоги про скликання загальних зборів через поштову установу, можливість отримати поштового відправлення обумовлюється строками пересилання письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку. Нормативні строки пересилання поштової кореспонденції затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень».

Визначені у пунктах 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 05.03.2009 № 270, правила відповідно до яких у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження; після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, забезпечують адресату можливість отримати поштове відправлення протягом цього строку за місцем свого знаходження, однак не змінюють нормативно встановлений строк коли таке відправлення мало бути отримане адресатом.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача та залишає без змін постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заявив, що ним понесено витрати на правничу допомогу, що пов?язані з розглядом даного спору у суді касаційної інстанції у розмірі 28 000,00 грн, які просив покласти позивача.

Зазначив, що зважаючи на відсутність у нього знань у галузі права та необхідності відновлення його порушених прав шляхом представництва його інтересів у справі № 910/10275/20 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» та адвокатом Жуковим Д.О. 01.03.2021 укладеного договір №32 про надання правничої допомоги.

Згідно доручення № 1 від 01.03.2021, яке є невід?ємним додатком до договору, відповідач доручив адвокату ведення судового спору у справі № 910/10275/20 у Господарському суді міста Києва, Північному апеляційному господарському суді та Верховному суді відповідно до потреби без обмеження кількості судових засідань, тривалості судового процесу, обсягу підготовлених процесуальних документів та вчинення дій.

Разом з відзивом на касаційну скаргу відповідачем на підтвердження надання адвокатом Жуковим Д.О. відповідачу послуг з професійної правничої допомоги на виконання договору надано до касаційного суду копію звіту № 3 від 30.04.2021, який містить опис робіт (наданих послуг) у справі № 910/10275/20 виконаних адвокатом у Верховному Суді станом на 30.04.2021, та є підставою для проведення розрахунків, а також виписку АТ «Універсал Банк» з рахунку клієнта ОСОБА_6 про надходження гонорару у справі № 910/10275/20 у Верховному Суді згідно з рахунком на оплату № 57 від 30.04.2021 в сумі 28 000,00 грн від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія». Належно засвідчені копії договору №32 від 01.03.2021 та доручення №1 від 01.03.2021, а також копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1244 від 17.06.2017 ОСОБА_6 наявні в матеріалах справи № 910/10275/20 (том 2 а.с. 15-21, 24).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Надавши оцінку усім доданим до заяви доказам, врахувавши критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, реальності понесення адвокатських витрат, а також розумності їх розміру, встановивши, що відповідачем підтверджено надання йому адвокатських послуг під час розгляду справи № 910/10275/20 у Верховному Суді у погодженому між адвокатом та клієнтом розмірі, а позивачем до суду касаційної інстанції заява про зменшення заявлених відповідачем витрат на оплату послуг адвоката не подавалась, Верховний Суд вважає що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» про покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000,00 грн, понесених відповідачем у зв`язку з розглядом у суді касаційної інстанції касаційної скарги ОСОБА_1 , підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 126, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 у справі № 910/10275/20 залишити без змін.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Технологія» (04119, м. Київ, вул. Деревлянська, 17-А, ідентифікаційний код 38959041) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 28 000,00 грн (Двадцять вісім тисяч грн 00 коп.)

4. Видачу наказу у справі № 910/10275/20 доручити Господарському суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець