Справа № 761/39955/20
Провадження № 2/761/3287/2021
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 травня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Фролової І.В.,
секретаря судового засідання - Мехеди А.В.,
за участю:
представника позивача - Щегеля Б.В. ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
представника третьої особи - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві Державної адміністрації про виселення із службової квартири та зняття з реєстрації,-
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2020 року Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві Державної адміністрації про виселення із службової квартири та зняття з реєстрації.
У своїй позовній заяві позивач просив суд виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 із службової квартири, за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 знятись із реєстрації за адресою службової квартири: АДРЕСА_1
Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 (далі по тексту - Відповідач 1) проходив військову службу в Державній прикордонній службі та був звільнений з неї Указом Президента України від 31.08.2019 за №346/2019. Під час проходження військової служби в Одеському гарнізоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України забезпечувався постійною житловою площею за місцем служби за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 53,64 кв.м., житловою площею - 28, 41 кв.м. Зазначену квартиру Відповідач 1 станом на момент подання позовної заяви не здав. В подальшому Відповідача 1 було переведено для проходження військової служби до Адміністрації Державної прикордонної служби України, де він був забезпечений службовою житловою площею, для тимчасового проживання на період проходження служби, у вигляді 3-кімнатної службової квартири АДРЕСА_1 ( в подальшому, відповідно до розпорядження Шевченківської РДА в м. Києві від 03.03.2018 № 116 поштову адресу було змінено на номер будинку з «3-А» на «5-Б») на родину з 4-х осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_6 (дочка), ОСОБА_7 (дочка). Після звільнення з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення Відповідачу 1 листом АДПСУ від 02.06.2020 за вих. № 0.704-5764/0/6-20 було повідомлено про необхідність здачі службового житла (службової квартири АДРЕСА_1 ) та запропоновано у добровільному порядку вивільнити та здати зазначене службове житло. Однак Відповідачами зазначені вимоги АДПСУ не було виконано. Позивач вказує, що невиконання Відповідачами законних вимог АДПСУ щодо виселення із службового житла порушує соціальні права інших військовослужбовців та членів їх сімей, які перебувають на обліку та в списках осіб, що потребують отримання службового житла.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2020 матеріали позовної заяви було передано для розгляду судді Фроловій І.В.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
20 квітня 2021 року на адресу суду надійшов відзив від Відповідача 1, відповідно до якого, останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що Відповідач не може бути виселений з житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення, оскільки є військовим пенсіонером, має військову вислугу 35 років, з них 25 років прослужив в органах державної прикордонної служби, а тому у посилається на ст. 124 Житлового кодексу Української PCP. Також зазначає, що Відповідач та члени його родини не володіють іншим житлом, то позбавлення його, членів його родини, в тому числі малолітніх дітей буде неспіврозмірним втручанням в його особисте життя, не буде відповідати законній меті та суспільній необхідності.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року було закрито підготовче провадження у справі, призначено до розгляду по суті.
Представник позивача у судовому засіданні просив суд позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач 1- ОСОБА_2 у судовому засіданні зі своїм представником - ОСОБА_1 щодо задоволення позовних вимог заперечували, просили суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідач 2 - ОСОБА_3 у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечувала, просила суд відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу в Державній прикордонній службі та був звільнений з неї Указом Президента України від 31.08.2019 за №346/2019.
Під час проходження військової служби в Одеському гарнізоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України забезпечувався постійною житловою площею за місцем служби за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 53,64 кв.м., житловою площею - 28, 41 кв.м., дане підтверджується списком військовослужбовців та членів їх сімей ПдНПВ України, які взяті на облік по місту роботи для отримання житла у м. Одеса, а також протоколом № 4 засідання гарнізонної комісії Південного напряму ПВУ від 25 жовтня 2001 року про розподіл виділених квартир.
В подальшому ОСОБА_2 було переведено для проходження військової служби до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - АДПСУ), де він був забезпечений службовою житловою площею, для тимчасового проживання на період проходження служби, у вигляді 3-кімнатної службової квартири АДРЕСА_1 ( в подальшому, відповідно до розпорядження Шевченківської РДА в м. Києві від 03.03.2018 № 116 поштову адресу було змінено на номер будинку з «3-А» на «5-Б») на родину з 4-х осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_6 (дочка), ОСОБА_7 (дочка), н ведене підтверджується витягом з розпорядження Дарницької районної у місті Києві Державної Адміністрації від 20.04.2018 за № 255, а також Ордером № 016075 на право зайняття службового жилого приміщення.
Після звільнення з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення Відповідачу 1 листом АДПСУ від 02.06.2020 за вих. № 0.704-5764/0/6-20 було повідомлено про необхідність здачі службового житла (службової квартири АДРЕСА_1 ) та запропоновано у добровільному порядку вивільнити та здати зазначене службове житло.
Проте як встановлено у судовому засіданні відповідачами вказане житло не звільнено.
Щодо правового статусу службової квартири суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було набуто за договором міни 1 окремим відділом капітального будівництва Державної прикордонної служби України в 2018 році на підставі договору міни від 03.04.2018, право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності - 25561111, форма власності - державна, що підтверджується копією акту приймання-передачі та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві Державної адміністрації від 11.04.2018 № 199 зазначену квартиру було включено до числа службових жилих приміщень Державної прикордонної служби України.
Відповідно до положень статті 118 Житлового кодексу Української PCP службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.
Щодо позовних вимог про виселення із службової квартири та зняття з реєстрації, суд приходить до наступних висновків.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що відповідно до положень статті 124 Житлового кодексу Української PCP робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до положень пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до положень пункту 2.22 інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.12.2007 № 1040 підлягає виселенню зі службового житлового приміщення з усіма членами сім`ї без надання іншого житлового приміщення особа, звільнена з військової служби в запас або у відставку за власним бажанням або у зв`язку із закінченням строку контракту.
Враховуючи вищезазначені норми законодавства, звільнення Відповідача 1 з військової служби, його виключення зі списків особового складу, зняття з усіх видів забезпечення, а також той факт, що відповідач забезпечений іншим житлом, яке надавалося йому раніше та не було здане, а саме 3-х кімнатна квартира за адресою АДРЕСА_2 вимоги Адміністрації Державної прикордонної служби стосовно визнання Відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі (адреса службової квартири: АДРЕСА_1 ) їх виселення та зняття з реєстрації за адресою зазначеної службової квартири є абсолютно законними.
Вказує, що правомірність вимог Адміністрації Державної прикордонної служби підтверджується також судовою практикою, зокрема Постановою Верховного Суду від 17.04.2020 по справі № 463/6203/17.
Відповідно до ст 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За змістом ст. 124 ЖК України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Частиною 1 ст. 125 цього Кодексу визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Надаване громадянам у зв`язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу (ч. 1 ст. 126 ЖК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 310 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 311 ЦК України).
У свою чергу відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02 грудня 2010р.
У п. 36 рішення від 18 листопада 2004р. у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995р., п. 63).
Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Одночасно з цим, суд зауважує, що статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Під час розгляду справи було встановлено, що відповідач - ОСОБА_2 проходив військову службу в органах державної прикордонної служби з 1994 року, на цей час є військовим пенсіонером, має військову вислугу 35 років, з них 25 років прослужив в органах державної прикордонної служби.
Тому посилання Позивача на можливість виселення Відповідача з родиною зі службового приміщення, наданого Адміністрацією Державної прикордонної служби, суд не вважає за доцільне, оскільки п.2 ч.1 ст. 125 Житлового кодексу Української PCP передбачає, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 , не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Вказана позиція знайшла своє відображення в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 2 від 10.03.89, № 13 від 25.12.92, №15 від 25.05.98 ), де вказано:
«оскільки в силу cm. 125 ЖК деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою.».
Також заслуговує на увагу той факт, що Відповідач та члени його родини не володіють іншим житлом, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, то позбавлення його, членів його родини, в тому числі малолітніх дітей буде неспіврозмірним втручанням в його особисте життя, не буде відповідати законній меті та суспільній необхідності.
В позовній заяві Позивач вказує, що Відповідач вже отримував службове жило за місцем служби в м. Одеса, на момент подачі позовної заяви не здав його, тому немає права на інще службове житло.
В даному випадку варто зазначити, що однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 ЖК Української PCP, відповідно до якої громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу PCP, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української PCP. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.
Згідно із статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Українськи та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до вимог пункту 26 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок), військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
Відповідно до частини першої статті 118 ЖК України службові приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно з пунктами 2.1, 2.6 Інструкції військовослужбовцям та членам їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них за місцем проходження служби житла надаються службові житлові приміщення на час виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби за місцем проходження ними військової служби за рішенням начальника органу Державної прикордонної служби за погодженням з Адміністрацією Держприкордонслужби України.
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в цьому або іншому населеному пункті.
Згідно з пунктами 2.15, 2.16 Інструкції наймач службового житлового приміщення має проживати в ньому разом з членами своєї сім`ї.
Відповідно до пункту 2.21 Інструкції у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню у двомісячний термін з дня видання наказу про виключення із списків особового складу органу Державної прикордонної служби.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки (частина друга статті 64 ЖК України).
Варто заначити, що службове житло за адресою: АДРЕСА_2 , Відповідач отримав у жовтні 2001 року за місцем служби в м. Одеса на склад сім`ї в 3 особи: він, дружина ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_9 .
В подальшому 19 грудня 2005 року - шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , було розірвано.
Як було встановлено, у вказаній квартирі залишилися проживати колишня дружина та донька. Вказана обставина сторонами у справі не оспорювалася.
В подальшому, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 скористалися своїм правом на приватизацію житла, в рівних долях приватизували службове житло за адресою: АДРЕСА_2 , та 28 квітня 2012 року відчужили, що підтверджується договором дарування.
Таким чином, з 2005 року ОСОБА_2 вважався особою, яка штучно погіршила житлові умови та відповідно до ст. 35 ЖК мав право стати на облік громадян, потребуючих поліпшення житлових умов лише після п`яти років з моменту погіршення житлових умов. Отже, він мав право на поліпшення житлових умов та отримання службового житла лише після грудня 2010 року.
В подальшому, на законних підставах, а саме на підставі розпорядження №255 від 20.04.2018 року в.о. голови Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2 отримав службову квартиру на склад сім`ї 4 особи: ОСОБА_2 ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Таким чином, доводи сторони позивача, що відповідач забезпечений іншим житлом не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що право користування відповідачами вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені п. 2 ст. 8 Конвенції, при цьому виселення відповідачів із спірної житлової квартири є невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла (аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові по справі № 521/10070/14-ц), а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо судових витрат, суд дійшов наступних висновків.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі ст.ст. 41,47 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 16, 310 ЦК України, ст.ст. 9, 31, 64, 18, 124, 125, 126 ЖК Української РСР, з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 2 від 10.03.89, № 13 від 25.12.92, №15 від 25.05.98 ), Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 263, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позовну заяву Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві Державної адміністрації про виселення із службової квартири та зняття з реєстрації - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
Адміністрація Державної прикордонної служби України, адреса місця знаходження - 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 76, код ЄДРПОУ 00034039,
ОСОБА_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
ОСОБА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий,
ОСОБА_6 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий,
ОСОБА_7 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий,
Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві Державної адміністрації, адреса місце знаходження - 01030, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд.26/4.
Повний текст рішення виготовлений 28 травня 2021 року.
Суддя:
