Постанова
Іменем України
16 червня 2023 року
м. Київ
справа № 761/39955/20
провадження № 61-4157св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Адміністрація Державної прикордонної служби України,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення зі службової квартири та зняття з реєстрації.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі та був звільнений з неї указом Президента України від 31 серпня 2019 року № 346/2019.
Під час проходження військової служби в Одеському гарнізоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 був забезпечений постійною житловою площею за місцем служби за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,64 кв. м, житловою площею 28,41 кв. м.
У подальшому ОСОБА_1 був переведений для проходження військової служби до Адміністрації Державної прикордонної служби України та забезпечений службовою житловою площею для тимчасового проживання на період проходження служби у вигляді 3-кімнатної службової квартири АДРЕСА_2 (у подальшому, відповідно до розпорядження Шевченківської районної державної адміністрації в м. Києві від 03 березня 2018 року № 116, поштову адресу змінено на номер будинку з « АДРЕСА_3 на родину з 4-х осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_4 (дочка).
Після звільнення з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення листом Адміністрації Державної прикордонної служби від 02 червня 2020 року ОСОБА_1 був повідомлений про необхідність здачі службового житла (службової квартири АДРЕСА_4 ), що відповідачами зроблено не було.
Позивач зазначав, що невиконання відповідачами вимог Адміністрації Державної прикордонної служби щодо виселення зі службового житла порушує соціальні права інших військовослужбовців та членів їх сімей, які перебувають на обліку та в списках осіб, що потребують отримання службового житла.
Посилаючись на наведене, Адміністрація Державної прикордонної служби просила суд виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі службової квартири АДРЕСА_4 та зобов`язати останніх знятись із реєстрації за вищевказаною адресою.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах державної прикордонної служби з 1994 року та є військовим пенсіонером, має військову вислугу 35 років, із яких 25 років прослужив в органах державної прикордонної служби, тому посилання позивача на можливість виселення відповідача з родиною зі службового приміщення, наданого Адміністрацією Державної прикордонної служби, суд не вважав за доцільне, оскільки пунктом 2 частини першої статті 125 ЖК України передбачено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 , не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд звернув увагу на необхідність врахування того, що відповідачу раніше надавалось службове житло, яке не було здане, а саме 2-кімнатна квартира АДРЕСА_5 . Натомість у Державній прикордонній службі України перебувають у черзі особи, які потребують отримання службового житлового приміщення, а саме військовослужбовці, які проходять військову службу в особливий період.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
При новому апеляційному розгляді справи постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим. Апеляційний суд зазначив, що спірне службове житло надано військовослужбовцю ОСОБА_1 та членам його сім`ї на період проходження військової служби, при цьому станом на час розгляду справи він продовжує перебувати на військовій службі, тому відсутні правові підстави для виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх малолітніх дітей зі службової квартири на підставі статті 124 ЖК України. Зазначений спосіб реалізації прав позивача, як власника службового житла, суд вважав таким, що не відповідатиме критерію законності втручання у право на житло військовослужбовця, який проходить військову службу в особливий період.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 березня 2023 року Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 квітня 2019 року в справі № 463/251/16-ц, від 22 січня 2020 року в справі № 761/45386/17, від 17 квітня 2020 року в справі № 463/6203/17, від 07 грудня 2022 року в справі № 761/18533/20, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні справи.
Суди не врахували, що службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини, а після їх припинення службове житло має бути повернуто роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.
Звільнення відповідача з військової служби, його виключення зі списків особового складу, зняття з усіх видів забезпечення, а також той факт, що він був забезпечений іншим житлом, яке надавалося йому раніше та не було здане, вимоги позивача стосовно виселення відповідачів та зняття їх з реєстрації є законними та обґрунтованими.
З припиненням військової служби вказаної категорії військовослужбовців припиняється право користування службовим житловим приміщенням, наданим на період її проходження, що виключає можливість застосування статті 125 ЖК України під час розгляду спору про виселення без надання іншого житла (яке вже було надано державою).
Ураховуючи наведене, передчасним є висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для виселення після звільнення з військової служби військовослужбовця та членів його сім`ї уже забезпеченого один раз постійним житлом у межах норми відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із службового житла, наданого йому на час проходження служби, з підстав наявності у нього стажу роботи (військової служби) не менш як десять років (абзац 3 статті 125 ЖК України).
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у виселенні відповідачів, суд апеляційної інстанції не у повній мірі надав оцінку застосуванню до цих правовідносин статті 8 Конвенції щодо пропорційності втручання у право особи на житло.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що проходив військову службу в органах державної прикордонної служби з 1994 року, на цей час є військовим пенсіонером, має військову вислугу 35 років, з них 25 років - прослужив в органах державної прикордонної служби, тобто на підприємстві, яке надало йому службове житло. На теперішній час також продовжує проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в м. Києві, що підтверджується довідкою від 31 січня 2023 року, яку він надав суду.
Він та члени його родини, у тому числі малолітні діти, не володіють іншим житлом й позбавлення їх цього житлового приміщення буде неспіврозмірним втручанням в його особисте життя, не буде відповідати законній меті та суспільній необхідності. Окрім того спірне службове житло він отримав на законних підставах.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/39955/20 за позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, про виселення із службової квартири та зняття з реєстрації.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі та був звільнений з неї Указом Президента України від 31 серпня 2019 року № 346/2019.
Під час проходження військової служби в Одеському гарнізоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України забезпечувався постійною житловою площею за місцем служби за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,64 кв. м, житловою - 28, 41 кв. м.
У подальшому ОСОБА_1 переведено для проходження військової служби до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - АДПСУ), де, на підставі ордера № 016075 на право зайняття службового жилого приміщення, він був забезпечений службовою житловою площею для тимчасового проживання на період проходження служби у вигляді 3-кімнатної службової квартири АДРЕСА_6 (в подальшому, відповідно до розпорядження Шевченківської РДА в м. Києві від 03 березня 2018 року № 116 поштову адресу змінено на номер будинку з « АДРЕСА_3 , жилою площею 58 кв. м, на родину з 4-х осіб: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_4 (дочка), про що свідчить витяг з розпорядження Дарницької районної у місті Києві Державної Адміністрації від 20 квітня 2018 року № 255.
Право власності на зазначену службову квартиру набуто окремим відділом капітального будівництва Державної прикордонної служби України в 2018 році на підставі договору міни від 03 квітня 2018 року й зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності № 25561111, форма власності - державна, що підтверджується копією акту приймання-передачі та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Розпорядженням Шевченківської районної у місті Києві Державної адміністрації від 11 квітня 2018 року № 199 зазначену квартиру включено до числа службових жилих приміщень Державної прикордонної служби України.
Після звільнення з військової служби та виключення з усіх видів забезпечення ОСОБА_5 був повідомлений листом АДПСУ від 02 червня 2020 року про необхідність здачі службового житла (службової квартири АДРЕСА_4 ) та запропоновано у добровільному порядку вивільнити його.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 квітня 2019 року в справі № 463/251/16-ц, від 22 січня 2020 року в справі № 761/45386/17, від 17 квітня 2020 року в справі № 463/6203/17, від 07 грудня 2022 року в справі № 761/18533/20, від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно із частинами першою, третьою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначений Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 (далі - Порядок).
На підставі пункту 7 Порядку військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.
Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац 4 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Зазначені положення кореспондують положенням абзацу 3 пункту 3 Порядку.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до положень статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно з статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно зі статтею 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Положення статті 125 ЖК України визначають випадки коли особу не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років (абзац третій зазначеної статті).
Виходячи зі змісту статей 48, 118, 119, 124, 125 ЖК України, статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» заборона виселення поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби і не забезпечених житлом для постійного проживання у межах норми.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 07 грудня 2022 року у справі № 761/39955/20 (провадження № 61-4929св22), від 26 січня 2023 року у справі № 495/4426/20 (провадження № 61-9405св22).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що у жовтні 2001 року за місцем служби в м. Одесі ОСОБА_1 отримав службове житло за адресою: АДРЕСА_1 , на склад сім`ї з 3-х осіб: він, дружина ОСОБА_6 та дочка ОСОБА_7 .
У подальшому 19 грудня 2005 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було розірвано. Колишня дружина ОСОБА_6 та донька ОСОБА_7 залишилися проживати у вказаній квартирі та скористалися своїм правом на приватизацію житла, в рівних частинах приватизувавши його.
На підставі розпорядження в. о. голови Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 20 квітня 2018 року № 255 ОСОБА_1 отримав службову квартиру на склад сім`ї з 4 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_4 (дочка).
Також під час розгляду цієї справи апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 не має на праві власності іншого житла, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, пов`язаного із військовою агресією рф проти України, ОСОБА_1 призваний на військову службу та проходить її у військовій частині НОМЕР_1 , АДРЕСА_7 .
За військовослужбовцями, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зберігаються жилі приміщення, які вони займали до призову на строкову військову службу та військову службу під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (абзац 2 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей»).
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
З огляду на наведені вище норми матеріального права та встановлені у справі фактичні обставини, зокрема те, що спірне службове житло надано військовослужбовцю ОСОБА_1 та членам його сім`ї на період проходження військової служби, при цьому, станом на час розгляду справи він продовжує на цій службі перебувати,відповідачі вселилися у спірне приміщення на законних підставах, постійно проживають у ньому та зареєстровані за його адресою, інше житло на праві власності відсутнє, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх малолітніх дітей зі службової квартири без надання іншого житлового приміщення.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, а, врахувавши те, що ОСОБА_1 проходить службу, відповідачі мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання й спірне майно є їх єдиним житлом у розумінні статті 8 Конвенції, аргументи касаційної скарги про те, що вони підлягають виселенню з підстав потреби суспільства у житлі, не заслуговують на увагу.
Апеляційний суд, на виконання положень частини першої статті 417 ЦПК України, під час нового розгляду справи врахував обов`язковість вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року, зокрема встановив, що квартира АДРЕСА_5 , хоч і надавалася ОСОБА_1 як військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 при проходженні служби в ПдН ПВ України, однак на інший склад сім`ї, й ОСОБА_1 права власності в порядку приватизації на вказану квартиру не набував.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші, наведені в касаційній скарзі аргументи, є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун
