Справа № 466/7643/19
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 травня 2021 року м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.
секретаря с/з Масної К.О.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
справа № 466/7643/19
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя
ВСТАНОВИВ :
23.09.2019 року ОСОБА_3 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить суд ухвалити рішення, яким здійснити поділ спільного майна подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме легкового автомобіля «Toyota Land Cruiser Рrado 120», 2008р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , шляхом стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації 1/2 вартості вказаного автомобіля, що становить 246 330,00 грн. (двісті сорок шість тисяч триста тридцять гривень 00 копійок).
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивачка ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем у період з 02.07.2005р. по 12.11.2018р. За час перебування у шлюбі - у 2015 році подружжям було придбано спільне майно - легковий автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 120, 2008p.в., державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 . Як це зазвичай буває, вказаний автомобіль був зареєстрований на колишнього чоловіка - відповідача, так як автомобілем користувався завжди він.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12.11.2018р. у справі №462/761/18 шлюб, укладений між позивачкою та відповідачем, було розірвано. При цьому, ще до розірвання шлюбу відповідач переїхав від позивачки проживати в інше місце і автомобіль він, звичайно ж, забрав з собою.
05.11.2018р. Залізничним районним судом м. Львова було видано Судовий наказ №462/6545/18, яким вирішено стягувати з відповідача - ОСОБА_4 аліменти на утримання трьох спільних дітей позивачки та відповідача: 2006, 2014 та 2016р.н. у розмірі половини заробітку відповідача.
14.11.2018р. позивачка подала вказаний вище судовий наказ для примусового виконання до приватного виконавця. Однак, вказаний приватний виконавець, всупереч вимогам чинного законодавства, відкрив виконавче провадження за цією заявою лише 28.11.2018р., а згодом позивачка дізналася, що її колишній чоловік 22.11.2018р. відчужив вказаний автомобіль на користь третьої особи.
Таким чином, він без згоди співвласника автомобіля - колишньої дружини ОСОБА_3 відчужив спільне майно подружжя і таким чином намагається уникнути його поділу.
Крім того, позивач вказує, що на момент подання позову позивачка на жаль не може надати документи на підтвердження того, коли був придбаний вказаний автомобіль, хто був зазначений власником у свідоцтві про реєстрацію автомобіля та на підставі яких документ кому відповідач відчужив автомобіль, оскільки всі документи були у відповідача. Чи єдиним наявним у позивачки документом, який підтверджує відношення відповідача до спірного автомобіля, є договір страхування цього автомобіля (КАСКО), в якому містяться дані автомобіля та ПІБ відповідача, як замовника послуги страхування.
З метою отримання інформації щодо часу набуття відповідачем права власності на автомобіль (для підтвердження факту придбання автомобіля у шлюбі) та про його продаж третім особам адвокат позивачки звернувся у Регіональний сервісний центр МВС України у Львівській області з відповідним адвокатським запитом. При цьому, хоча станом на день подання позову офіційної відповіді ми ще не отримали, однак у телефонній розмові працівники Сервісного центру повідомили, що, оскільки ОСОБА_3 не була власником автомобіля, ані стороною договору купівлі-продажу автомобіля, тому у них немає правових підстав надавати цю інформацію та документи на запит її адвоката.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
У ст. 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Стаття 71 СК України визначає способи та порядок поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до цієї статті СК, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Судова практика вирішення подібних справ свідчить про те, що у таких справах належним способом захисту є стягнення з того з подружжя, котрий відчужив автомобіль без згоди другого з подружжя, 1/2 частини вартості автомобіля, як спільного майна подружжя, при цьому вартість майна визначається на час розгляду в суді справи про поділ такого майна. Така позиція Верховного суду викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018р. у справі №726/2165/15-ц (провадження №61-5530св18), де, зокрема зазначено: У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Також Верховний Суд у вказаному рішенні доходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання такого договору купівлі-продажу автомобіля недійсним.
В даному випадку автомобіль був відчужений відповідачем після припинення шлюбу між ним та позивачкою, без її згоди (та навіть без її відома); на момент відчуження автомобіля відповідач та позивачка вже певний час проживали окремо, жодних спільних відносин між ними не було, відповідно кошти, отримані від продажу автомобіля, не могли бути використані відповідачем на потреби сім`ї.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
З метою визначення вартості автомобіля, що є предметом позову, а, отже, і визначення ціни позову, представник позивача звернувся в експертну установу - ТзОВ «Всеукраїнський експертно-правовий союз», яким було підготовлено та надано позивачу Довідку про визначення середньоринкової вартості майна, відповідно до якої середньоринкова ціна спірного автомобіля Toyota Land Cruiser Prado 120, 2008p.в. становить 492 660,00 грн. Відповідно, вартість 1/2 частки автомобіля, на яку претендує позивачка, становить 246330,00 грн. Враховуючи вищевикладене, вимушена звернутися до суду.
06 серпня 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить суд ухвалити рішення, яким поділити спільне майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме легковий автомобіль БМW-5251, 1992р.в., об`єм двигуна 2495 куб. см., вартістю 93640,00грн. шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації в розмір 46820,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2020 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, прийнято до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження із позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя (а.с.135).
Свої вимоги ОСОБА_4 мотивує тим, що 02.07.2005р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб, актовий запис №1304, що підтверджується відміткою у паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 .
12.11.2018р. рішенням Залізничного районного суду м. Львова у справі №462/6545/18 даний шлюб було розірвано.
За час перебування у шлюбі подружжя набуло наступне майно: легковий автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 120, 2008 p.в., державний номерний знак НОМЕР_1 ; легковий автомобіль BMW-5251 (Е34), седан, рік випуску 1992, об`єм двигуна 2495 куб. см.
Доказами придбання даного майна в шлюбі є: легковий автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 120, 2008 p.в., державний номерний знак НОМЕР_1 був зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі договору - купівлі продажу від 26.03.2016р. №2016/4641/02/242 (ні копії, ні оригіналу даного договору в позивача за зустрічним позовом не збереглось), що підтверджується листом РСЦ МВС України у Львівській області №31/13-248 від 31.01.2020, який міститься в матеріалах справи (а.с.34); легковий автомобіль BMW-5251 (Е34), седан, рік випуску 1992, об`єм двигуна 2495 куб. см. був зареєстрований за ОСОБА_3 03.04.2014р обліковується за нею по теперішній час, що підтверджується листом РСЦ МВС у Львівській області №31/13-П-105/Аз від 06.05.2020р., отриманим адвокатом Почкіною О.М. як відповідь на адвокатський запит від 23.04.2020 (копії адвокатського запиту та відповіді на нього додаються).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Така ж норма міститься в ст. 368 ЦК України, яка передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу - ст. 69 СК України.
Згідно з ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року - практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. З ст. 368 ЦК) відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Крім того вказує, що у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №464/7011/16-ц зазначено, що, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують. Зазначена правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року № 6-843цс17.
Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
На підтвердження вартості легкового автомобіля Toyota Land Cruiser Prado 120, 2008 p. в. позивач за первісним позовом ОСОБА_3 представила Довідку про визначення вартості майна, відповідно до якої станом на 19.09.2019р. вартість даного автомобіля становить 492 660, 00 грн.
ОСОБА_4 , позивач за зустрічним позовом, дану вартість визнає та не оспорює її розмір.
На підтвердження вартості легкового автомобіля BMW-5251 ( НОМЕР_4 ), седан, рік випуску 1992 ОСОБА_4 надає Довідку про визначення середньоринкової вартості майна, відповідно до якої станом на 06.08.2020р. вартість даного автомобіля становить 93 640,00 грн.
Отже, загальна вартість спільного майна подружжя, а саме спірних автомобілів, що підлягають
поділу становить 583 300, 00 грн , в тому числі:
- вартість Toyota Land Cruiser Prado 120 - 492 660, 00 грн.,
- вартість BMW-5251 ( НОМЕР_4 ) - 93 640,00 грн.
Як вже зазначалося вище, згідно з ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, а відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, ну а неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними.
Сторони бажають поділити дане майно шляхом стягнення грошової компенсації замість їх частки у праві спільної сумісної власності на майно.
Керуючись вищезазначеними нормами СК України, позивач за первісним позовом просить здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошової компенсації 1/2 вартості вказаного автомобіля, що становить 246330,00 грн. (половина вартості легкового автомобіля Toyota Land Cruiser Prado 120).
ОСОБА_4 - позивач за зустрічним позовом також має право на грошову компенсацію 1/2 вартості автомобіля BMW-5251 ( НОМЕР_4 ), що становить 46820,00 грн. та належить ОСОБА_3 . Враховуючи вищевикладене, для захисту своїх прав ОСОБА_4 вимушений звернутися з зустрічним позовом до суду.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Просить первісний позов задовольнити в повному обсязі. Зустрічний позов заперечив з підстав, викладених в письмовому відзиві, долученому до матеріалів справи та просив у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні первісний позов частково визнала. Зустрічні позовні вимоги підтримали повністю, давши пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що первісний та зустрічний позов про поділ спільного майна подружжя підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст. ст. 77-79 ЦПК України.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що з 02.07.2005 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12.11.2018 року по справі №462/761/18, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Згідно зі ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Судом встановлено, що під час перебування у шлюбі подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було придбано два транспортні засоби: Toyota Land Cruiser Рrado 120, 2008р.в., державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та БМW-5251, 1992 р.в., об`єм двигуна 2494 см.куб.
Автомобіль Toyota Land Cruiser Рrado 120, 2008р.в., державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 був зареєстрований за ОСОБА_4 26.03.2016 та відчужений третій особі 22.11.2018, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит Регіонального сервісного центру МВС України у Львівській області від 20.08.2019 №31/13-Г-214/з (а.с.27).
Згідно відповіді, наданої суду Регіональним сервісним центром МВС України у Львівській області №31/13-248 від 31.01.2020, автомобіль Toyota Land Cruiser Рrado 120, 2008р.в., державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 був зареєстрований за ОСОБА_4 26.03.2016 на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2016 року. В подальшому, а саме 22.11.2018 року вищевказаний автомобіль був перереєстрований в сервісному центрі №4641 на підставі договору купівлі-продажу від 22.11.2018 на громадянку ОСОБА_5 . Зазначена вартість транспортного засобу при цьому склала 500000,00 гривень (а.с.34-49).
З відповіді на адвокатський запит Регіонального сервісного центру МВС України у Львівській області від 06.05.2020 №31/13-П-105/Аз вбачається, що автомобіль БМW-5251, 1992 р.в., об`єм двигуна 2494 см.куб. зареєстрований за ОСОБА_3 03.04.2014 та зареєстрований за нею по теперішній час (а.с.99-100).
В процесі розгляду справи, сторони не заперечували того факту, що вказані автомобілі є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24.05.2017р. у справі № 6-843цс17.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України)
Згідно з роз`ясненнями у п.п. 22 - 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
З аналізу вказаних вище норм матеріального закону слідує, що згідно загальних правил змагальності цивільного процесу предметом доказування в справах про поділ спільного майна подружжя, є: наявність спільного майна з конкретно визначеними ознаками взагалі і на час розгляду справи, його вартість, час його придбання і джерело походження коштів.
Судом також встановлено, що згідно довідки про визначення середньоринкової вартості майна, виданої ТзОВ «Всеукраїнський експертно-правовий союз», станом на 19.09.2019р. ринкова вартість транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser Рrado 120, 2008р.в складає 492660,00 грн. (а.с.7-10).
Відповідно до довідки про визначення середньоринкової вартості майна, виданої ТзОВ АК «Експерт-Сервіс», станом на 06.08.2020р. ринкова вартість транспортного засобу БМW-5251 (Е34), 1992р.в. складає 93640,00 грн. (а.с.101-105).
Що стосується способу поділу даного майна шляхом стягнення грошової компенсації, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. У пункті 25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно із Правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена в постанові від 18 січня 2017 року у справі N 6-2565цс16, відповідно до якої вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4 - 5 статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Враховуючи вимоги первісних і зустрічних позовних вимог, слід дійти висновку, що сторони дійшли згоди на отримання грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно.
Як роз`яснено в п. 24 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» , до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
У п. 30 цієї постанови Пленуму судам роз`яснено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
За ч. 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі № 462/1868/15-ц .
Вирішуючи первісний позов ОСОБА_3 , суд враховує, що спірний автомобіль марки Toyota Land Cruiser Рrado 120, 2008р.в., державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 придбаний під час перебування сторін у шлюбі, а тому належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Автомобіль був відчужений 22.11.2018р. без згоди ОСОБА_3 і не в інтересах сім`ї, а також не на її потреби, адже сторони 12.11.2018р. шлюб розірвали офіційно.
Таким чином, оскільки автомобіль був відчужений відповідачем ОСОБА_4 без згоди позивача, не в інтересах сім`ї, не на її потреби, його вартість слід враховувати при поділі майна подружжя, а, враховуючи, що автомобіль відчужений, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1/2 частина його вартості в сумі 246330,00 грн.
Крім того, статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідач ОСОБА_4 визнав первісний позов в зустрічній позовній заяві.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісний позов підставний та підлягає до задоволення в повному обсязі.
Що стосується зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому просить суд ухвалити рішення, яким поділити спільне майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме легковий автомобіль БМW-5251, 1992р.в., об`єм двигуна 2495 куб. см., вартістю 93640,00грн. шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації в розмір 46820,00 грн., то такий, на думку суду також підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Як вже встановлено судом, сторони з 02.07.2005 року перебували у фактичних шлюбних відносинах.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12.11.2018 року по справі №462/761/18, шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Згідно зі ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо), самостійного заробітку (доходу).
Судом також встановлено, що під час перебування у шлюбі подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було придбано два транспортні засоби: Toyota Land Cruiser Рrado 120, 2008р.в., державний реєстраційний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та БМW-5251, 1992 р.в., об`єм двигуна 2494 см.куб.
З відповіді на адвокатський запит Регіонального сервісного центру МВС України у Львівській області від 06.05.2020 №31/13-П-105/Аз вбачається, що автомобіль БМW-5251, 1992 р.в., об`єм двигуна 2494 см.куб. зареєстрований за ОСОБА_3 03.04.2014 та зареєстрований за нею по теперішній час (а.с.99-100).ї
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
У пунктах 22, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статті 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до частини першої статті 328, частини четвертої статті 334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно зі статтею 34 Закону України "Про дорожній рух" Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року, N 1388 (п.7,8) передбачено обов`язок власників транспортних засобів та осіб, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представників, зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Отже, право власності особи на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації та існує до моменту зняття його з обліку чи зміни до реєстраційних документів. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного суду від 30.10.2019 у справі 683/2694/16-ц та від 03.07.2019 у справі 539/3286/16-ц.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що на час розгляду справи автомобіль БМW-5251, 1992р.в. зареєстрований за ОСОБА_3 та перебуває у її власності.
Відповідно до довідки про визначення середньоринкової вартості майна, виданої ТзОВ АК «Експерт-Сервіс», станом на 06.08.2020р. ринкова вартість транспортного засобу БМW-5251 (Е34), 1992р.в. складає 93640,00 грн. (а.с.101-105).
Суд критично оцінює докази на підтвердження доводів ОСОБА_3 відносно того, що автомобіль БМW-5251, 1992р.в. фактично знищений і не придатний до використання, у зв`язку з чим його поділ слід здійснювати за ціною металобрухту. Суд не бере до уваги фотографії та витяг з ЄРДР, подані ОСОБА_3 на підтвердження вказаної обставини, оскільки з них не вбачається, що такі стосуються саме БМW-5251, 1992 р.в. набутого подружжям за час шлюбу. Витяг з ЄРДР засвідчує лише сам факт звернення позивачки до компетентних органів із заявою про вчинення правопорушення, однак не підтверджує його технічний стан та вартість.
Враховуючи те, що транспортні засоби, які входять в склад спільного майна подружжя, були зареєстровані за кожною із сторін, перебували саме в кожного з них у користуванні та такий порядок володіння майном залишився у них після розірвання шлюбу, що сторонами визнається та в силу ч.2 ст.82 ЦПК не підлягає доказуванню, суд приходить до висновку, що між сторонами було фактично встановлено порядок користування та володіння спірним майном. А отже і його утримання та належне експлуатування також покладається на кожну із сторін відповідно.
В процесі розгляду справи, ОСОБА_3 не подала суду належних та допустимих доказів щодо вартості автомобіля БМW-5251, 1992р.в. станом на момент розгляду справи та не зверталася до суду із відповідними заявами чи клопотанням щодо їх забезпечення чи витребування.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи із заявлених зустрічних позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що зустрічний позов підлягає до задоволення та з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню 1/2 частина вартості автомобіля БМW-5251 (Е34), 1992р.в. в сумі 46820,00 грн.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_3 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя підлягають до задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували даний висновок суду.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Із представленої квитанції від 20.09.2019 року, вбачається, що позивачем ОСОБА_3 сплачено 1500 грн. за визначення середньоринкової вартості майна, а тому ця сума підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 в користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подачу позову в розмірі 2463,31 грн.
Також, з наданої квитанції від 05.03.2020 року, вбачається, що ОСОБА_4 сплачено 300 грн. за визначення середньоринкової вартості майна, а тому ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 .
Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подачу зустрічного позову в розмірі 840,80 грн.
Щодо стягнення витрат професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, шостою, сьомою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Так, представник позивача заявив, що розрахунок суми витрат на правову допомогу складає 18300 гривень та подав розрахунок наданих робіт із зазначенням вартості..
Представником відповідача заявлено клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 15900грн. та подано розрахунок наданих робіт із зазначенням вартості.
За таких обставин, оскільки у сторін виникає взаємний обов`язок по відшкодуванню витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу, які понесли сторони, слід залишити за ними.
Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141, 263-265,268,274, 289 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ :
первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити повністю.
Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 автомобіль марки «Toyota Land Cruiser Рrado 120», 2008р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «Toyota Land Cruiser Рrado 120», 2008р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 в розмірі 246330 грн. 00 коп. (двісті сорок шість тисяч триста тридцять грн. 00 коп.).
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити повністю.
Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 автомобіль марки «БМW-5251» (Е34), 1992р.в., об`єм двигуна 2495 куб. см.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля марки «БМW-5251» (Е34), 1992р.в., об`єм двигуна 2495 куб. см. в розмірі 46820 грн. 00 коп. (сорок шість тисяч вісімсот двадцять грн. 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 2463,31 грн.(дві тисячі чотириста шістдесят три гривні тридцять одну копійку) та витрати за проведення експертизи у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот гривень) грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та витрати за проведення експертизи у розмірі 300 (триста гривень) грн.
Витрати на професійну правничу допомогу - залишити за сторонами.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.
Повний текст судового рішення виготовлено 01 червня 2021 року.
Суддя О. І. Ковальчук
