Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 523/415/20
Провадження №2/523/2240/21
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" травня 2021 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді- Аліна С.С.
при секретарі-Вовкович І.В.,
розглянувши всудовому засіданні цивільну справу за позовноюзаявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради», третя особа: керівника Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» Єсипенко Світлани Володимирівни про визнання наказу про звільнення протиправним, зобов`язання поновити на роботі, стягнення заробітну плату за час вимушеного прогулу, моральну шкоду,-
В С Т А Н О В И В :
До Суворовського районного суду м. Одеси надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради», третя особа: керівника Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» Єсипенко Світлани Володимирівни в якій просить:
-визнати протиправними та скасувати накази Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради», а саме: наказ № 240 від 16.12.2019 року та наказ № 241-к від 17.12.2019 року.
-зобов`язати керівництво Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-фтизіатра з 16.12.2019 року.
-стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» на користь ОСОБА_1 втрачену заробітну плату за період вимушеного прогулу починаючи з 16.12.2019 року по день фактичного поновлення на роботі.
-стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену внаслідок протиправного звільнення з роботи у розмірі 10 000, 00 гривень, у тому разі витрати на лікування в сумі 1 548 грн. 84 коп.
-стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради», на користь ОСОБА_1 усі документально підтверджені судові витрати по справі, у тому разі витрати, що пов`язані з наданням позивачу професійної правничої допомоги.
Уточнену позовну заяву обґрунтовано тим, що 16.12.2019 року керівником Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» Єсипенко С.В. був підписаний наказ № 240 про звільнення позивача ОСОБА_1 з посади лікаря-фтизіатра.
Як зазначає позивач, про наказ від 16.12.2019 року № 240 відносно звільнення його з посади лікаря- фтизіатра, його було повідомлено в телефонному режимі начальником відділу кадрів «Одеського обласного центру соціально значущих хвороб ООР» наступного дня після дня його складання, тобто 17.12.2019р., коли він знаходився на своєму робочому місці за адресою: м. Одеса, вул. С. Ядова. 4. На запитання позивача, які саме підстави сприяли його звільненню, ОСОБА_1 було запропоновано з`явитися особисто до відділу кадрів «Одеського обласного центру соціально значущих хвороб ООР» за адресою: м. Одеса, вул. Леонтовича 9/11.
В уточненій позовній заяві позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що він не знав про існування наказу від 17.12.2019 року №241-к «Про скасування наказу від 16.12.2019 №240-к та звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 », а посилання відповідача в своєму відзиві на те, що ОСОБА_1 , 18.12.2019 року відмовився від отримання кур`єрської доставки з наказом про його повторне звільнення є неправдою.
Оскільки, як зазначає позивач, його офіційне місце проживання в усіх без виключення документах, у тому разі і в тих, що наявні в розпорядженні відповідача з 2014 року як роботодацедавця ОСОБА_1 , зазначене як: «м. Одеса, вул. Ак. Воробйова, 5, гуртожиток лікарів - інтернів, блок 4». Саме ця адреса « АДРЕСА_1 » без будь-якого номеру квартири зазначена в особовій картці працівника ОСОБА_1 (форма П-2), яка зберігається у відділі кадрів, а також в заяві ОСОБА_1 до КПН «Одеського обласного центру соціально значущих хвороб ООР» від 09.12.2019р. про скасування наказу від 09.12.2019р. №136-ОД та в інших документах, бо це гуртожиток і в ньому апріорі немає квартир, а є лише кімнати, а квартира за № 7 вперше згадується позивачем лише в його позовній заяві від 10.01.2020 року.
Також, на думку позивача, відповідачем було допущено порушення трудового законодавства, а саме: у день звільнення роботодавець зобов`язаний:
1) видати працівнику належним чином оформлену трудову книжку (ч. 1 ст. 47 КЗпП). При її отриманні працівник розписується в особовій картці та книзі обліку трудових книжок - чого роботодавцем зроблено не було.
2) виплатити всі належні працівнику суми: зарплату, компенсацію за невикористану відпустку, а також вихідну допомогу у випадках, установлених законодавством, колективним або трудовим договором (ст. 47, 116 КЗпП) - чого роботодавцем зроблено не було, ані 16.12.2019 року, ані 17.12.2019 року, ані 18.12.2019 року, натомість адміністрація медичного закладу продовжувала виплачувати ОСОБА_1 гроші за відпрацьовані ним години у грудні, а в табелі відділення (зі слів бухгалтера) весь цей час (до отримання відповідачем копії позовної заяви в січні 2020 року) ОСОБА_1 ставили «неявку на роботу».
Крім того, позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що в довідці КІШ «Одеського обласного центру соціально значущих хвороб ООР» про його середню заробітну плату від 03.01.2020р. №1, зазначено про те, що вона: «Видана ОСОБА_1 , в тому, що він дійсно працює у КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» ООР» на посаді лікар-фтизіатр», тобто, відповідно до тексту цієї довідки, станом на 03.01.2019 року, позивач де-юре ще не був звільненим зі своєї посади, та перебував у штаті КПП «Одеського обласного центру соціально значущих хвороб ООР».
Позивач ОСОБА_1 вважає про те, що наказ від 17.12.2019 року за № 241-к був створений відповідачем тільки після отримання позовної заяви ОСОБА_1 вказує і той факт, цьому наказі вже доповнені підстави для звільнення позивача, а саме є посилання на наказ від 09.12.2019 року №136-ОД «Про притягнення дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », посилання на наказ від 21.05.2019р. № 60-ОД «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », натомість в позовній заяві вказувався факт відсутнє цього наказу, а в підставах звільнення містився лише перелік рапортів, які відповідно до 148 КЗпП України втратили свою чинність (строк більше 6 місяців).
В своєму позові позивач ОСОБА_1 зазначив про те, що на його думку його було піддано подвійному дисциплінарному стягнення, а саме за один і той самий випадок двічі поспіль накладається стягнення, а саме: і догана, і звільнення, що на думку позивача, є протиправним діянням (в 147 КЗпП України чітко встановлено наступні види дисциплінарних стягнень: або догана, або звільнення.)
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, до суду надав заяву в якій позовні вимоги просив задовольнити, розгляд справи провести у його відсутність.
У судове засідання представник відповідача КНП Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.
У судове засідання третя особа керівник КНП Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» Єсипенко С.В. не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином.
В матеріалах справи міститься відзив представника КНП Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» адвоката Шепітка Г.І. на позовну заяву ОСОБА_1 в якому зазначено про те, що відповідач не визнає позов у повному обсязі, та заперечує проти його задоволення з наступних підстав.
Як зазначає представник відповідача адвокат Шепітко Г.І., 16.12.2019 року позивач ОСОБА_1 прийшов на своє робоче місце о десятий годині ранку відпросився до відділу кадрів, але до відділу кадрів не прийшов, на дзвінок начальника відділу кадрів відповів, що у нього відкрито лікарняний лист.
17.12.2019 р. ОСОБА_1 з`явився на роботу о 8.30год., що підтверджується рапортом завідуючої 6-го відділення Нерсесян Г.О., та в 11.50 год. лікар ОСОБА_1 прибув до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про його звільнення, але ставити свій підпис відмовився, сказав що взагалі у нього є лікарняний лист та він його пред`явить через приймальню головного лікаря.
З урахуванням того, що на дату видачі оспорюваного наказу ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатний, було видано наказ від 17.12.2019 р. №241-к про скасування наказу від 16.12.2019 р. № 240-к, копію цього наказу направлено позивачуТимофєєву Р.П. службою кур`єрської доставки.
Аналізуючи вищевикладене, вважаємо, що позовна заява ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за вимушений прогул, стягнення майнової та моральної шкоди не підлягає задоволенню з огляду на те що наказ від 16.12.2019 р. №240-к було скасовано адміністрацією КНП «ООЦСЗХ» ОМР, а від так оспорювати його у судовому порядку не має підстав.
Також, адвокат відповідача заперечує проти стягнення заявлених витрат позивача на адвоката, з підстав їх не співмірності зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає про те, що уточнений позов є часткового обґрунтованим, є частково доказаним, тому підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та з трудової книжник позивача ОСОБА_1 вбачається наступне:
- наказом № 1 від 01.03.2018р. позивача ОСОБА_1 було переведено в.о. зав. 3-м відділенням на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 КНП «ООЦСЗХООР» .
- 01.05.2018р. згідно наказу №98 від 24.04.2018р. позивача ОСОБА_1 переведено та призначено на посаду завідуючого 6-м відділенням (на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 )
- 01.02.2019р. позивач ОСОБА_1 , згідно наказу № 20-к від 30.01.2019р. переведений на посаду лікаря-фтизіатра 6 ЛТВ.
- запис №16 від 01.05.2018р. є недійсним, про що в трудовій книжці здійснений відповідний запис.
- 01.05.2018р. позивач ОСОБА_1 , згідно наказу № 39/1-к від 7.04.2018р. переведено в о.зав. 6-м відділенням на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2
- 01.02.2019р. позивач ОСОБА_1 , згідно наказу № 20-к від 30.01.2019р. переведений на посаду лікаря-фтизіатра 6 ЛТВ. (а.с. 218-220).
З матеріалів справи вбачається про те, що згідно наказу КНП Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» № 136-ОД від 09.12.2019р. «Про притягнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , лікарю-фтизіатру VІ відділення легеневого туберкульозу (МБТ «+» заразна форма туберкульозу, мультирезистентий туберкульоз на 100 ліжок (65 ліжок стаціонарного лікування, 35 ліжок денного перебування) вул.. С. Ядова, 4, оголошено догану (а.с.21-22).
Судом встановлено про те, що КНП Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» було винесено наказ № 240 від 16.12.2019 року про звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин своїх обов`язків, покладених на нього колективним договором та у зв`язку з некоректною поведінкою лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 до пацієнтів та співробітників відділення (а.с.19).
З вищевказаного наказу вбачається про те, що лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 звільнено за п. 3 ст. 40 КЗпП України на підставі: рапорти ОСОБА_3 від 26.04.2019р., 30.04.2019р., 29.09.2019р. та 27.11.2019р., рапорт ОСОБА_4 від 26.04.2019р., пояснення ОСОБА_5 від 26.04.2019р., рапорт ОСОБА_6 від 02.05.2019р., акт від 20.05.2019р., колективний лист співробітників 6-го відділення від 219.11.2019р., протокол трудового колективу від 03.12.2019р.
Судом встановлено про те, що КНП Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» було винесено наказ № 241-к від 17.12.2019р. про скасування наказу від 16.12.2019р. № 240-к та про звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 з якого вбачається про те, що у зв`язку з тим, що раніше виданий наказ від 16.12.2019 р. №240-к «Про звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 » суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки був винесений у період тимчасової непрацездатності лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 , а також з огляду на те, що підстави для звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 продовжують існувати, керуючись п. 3) ч. 1 ст. 40 КЗпП України. (а.с.47-48).
Згідно вищевказаногонаказувбачається проте,що скасовано наказвід 16.12.2019р.№240-к«Про звільненнялікаря-фтизіатра 6-говідділення ОСОБА_1 »;Звільнено лікаря-фтизіатра6-говідділення ОСОБА_1 с займаноїпосади з18.12.2019р.за систематичненевиконання безповажних причинсвоїх обов`язків,покладених трудовимдоговором,правилами внутрішньоготрудового розпорядку,посадовою інструкцією,до якогораніше застосовувалисязаходи дисциплінарногостягнення напідставі п.3)ч.1ст.40КЗпП України;Доручено бухгалтерії здійснити остаточний розрахунок з ОСОБА_1 у строк до 18.12.2019 р.
Підставою звільнення зазначено: рапорт завідуючей 6-го відділення ОСОБА_7 від 10.12.2019р., рапорт завідуючей 6-го відділення ОСОБА_7 від 11.12.2019р., акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень від 11.12.2019р.; наказ від 09.12.2019р. № 136-ОД «про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » рапорт завідуючей 6-го відділення ОСОБА_7 від 27.11.2019р., акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень від 02.12.2019р.; наказ від 21.05.2019р. № 60-ОД «про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » рапорт завідуючей 6-го відділення ОСОБА_7 від 26.04.2019р., рапорт м/с ОСОБА_4 від 26.04.2019р., заява ОСОБА_5 від 26.04.2019р., рапорт завідуючей 6-го відділення ОСОБА_7 від 10.12.2019р., рапорт завідуючей 6-го відділення ОСОБА_7 від 30.04.2019р., рапорт ОСОБА_6 від 02.05.2019р., акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень від 20.05.2019р.; акт про відмову ОСОБА_1 від підпису наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 22.05.2019р.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення, сприяння у збереженні роботи. Право громадян на працю забезпечується тим, що трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні - добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Між тим, трудовим законодавством України передбачено право власника або уповноваженого ним органу на розірвання за власною ініціативою трудового договору з робітником.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.
Згідно зі ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною 1 статті 221 КЗпП України визначено, що трудові спори розглядаються: 1) комісіями по трудових спорах; 2) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.
За правилами ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
У відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, яке повинно бути протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.
Отже, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та вимог п. 3 ст. 40 КЗпП України, до юридичних фактів, які підлягають встановленню судом при вирішенні спору про законність звільнення ОСОБА_1 з цих підстав, є такі: чи мав місце дисциплінарний проступок (вина, протиправна поведінка), який став безпосередньо підставою для звільнення працівника; чи передувала його звільненню система порушень, за які до нього з додержанням вимог ст. ст. 147-149 КЗпП України були застосовані дисциплінарні стягнення.
При розгляді справи, суд не знайшов підтвердження порушення позивачем ОСОБА_1 чи систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (п. 3 ст, 40 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.
зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Аналіз указаних норм трудового права дає підстави для висновку про те, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року по справі № 296/576/17, провадження № 61-46199св18).
Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Як слідує зіст.55 Конституції Українитаст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судом встановлено про те, що наказ КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» № 240 від 16.12.2019 року було скасовано, згідно наказу № 241-к від 17.12.2019 року, тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» № 240 від 16.12.2019 року не підлягає задоволенню.
Суд вважає про те, що звільнення позивача ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, відповідачем при накладенні стягнення не враховано відсутність негативних наслідків правопорушення, що дисциплінарна відповідальність повинна бути співмірною скоєному проступку, а звільнення є крайньою та найсуворішою мірою стягнення, тому суд вважає наказ КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» № 241-к від 17.12.2019 р. є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а позивача слід поновити на посаді лікаря-фтизіатра Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» з 17.12.2019 року.
Стосовно позовних вимог про стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року за № 100.
Згідно абз. 1-3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати:
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У п. 4 цього Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються:
а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);
б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);
в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);
г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);
д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;
е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;
є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;
ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;
з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;
и) виплати, пов`язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;
і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;
ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);
й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;
л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.
При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.
В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
З матеріалів справи, а саме з довідки КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» про середню заробітну плату №1 від 03.01.2020р. вбачається про те, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 431,48 грн., середньомісячна заробітна плата складає 12558,63 грн. (а.с.30).
На підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП та у зв`язку з поновленням позивача на роботі з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.12.2019 року по 20.04.2020 р., за робочі дні, без врахування у зазначений проміжок часу святкових та вихідних днів, а також перенесення святкових днів. При цьому, суд звертає увагу, що день звільнення позивача з роботи 17.12.2019 року було для позивача останнім робочим днем, який було оплачено відповідачем.
За таких підстав, суд вважає за необхідне стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» на користь позивача ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного звільнення за період з 18.12.2019 року по 12.05.2021 року включно в розмірі 220 486,28 грн. (511 дн.х 431,48 грн. )
Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Суд вважає, що розмір заявленої моральної шкоди 10 000 грн. є занадто завищеним, і з урахуванням приципів виваженості, розумності та справедливості, вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо моральної шкоди частково, а саме у розмірі 1000 грн.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд розглянув справу в межах позовних вимог, створивши учасникам процесу усі необхідні умови для надання, витребування доказів, користуючись принципом змагальності сторін.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати,пов`язані з розглядом справи,покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; уразі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.
Так, судом встановлено, що позивач за заявлені вимоги про визнання незаконним рішення щодо звільнення та поновлення на роботі був звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», якою встановлено, що позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, позивач був звільнений від сплати судового збору за пред`явлення позову, як за вимогою немайнового характеру так відповідно до п.п. 2 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 р., за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру стягується судовий збір у розмірі 0,4 % розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За таких підстав, суд вважає про те, що з відповідача необхідно стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 2522,40 грн. (за три вимоги не майнового характеру).
Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, в силу вимог ч.4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до вимог ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторони, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
В матеріалах справи міститься квитанція до прибуткового касового ордеру №78 від 09.01.2020р. про сплату ОСОБА_1 грошових коштів за угодою №24 від 18.12.2020р. у розмірі 5000 грн. (а.с.3).
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що необхідно стягнути з відповідача КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» на користь позивача ОСОБА_1 витрати, що пов`язані з наданням позивачу професійної правничої допомоги у розмірі 5000 грн.
Згідно ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та здійснення виплати середньомісячної заробітної плати в межах платежу за один місяць.
За таких підстав, позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради», третя особа:керівника Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» Єсипенко Світлани Володимирівни про визнання наказу про звільнення протиправним, зобов`язання поновити на роботі, стягнення заробітну плату за час вимушеного прогулу, моральну шкоду підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 141, 265, 280-282, 315-319 ЦПК України, ст. 40 КзпП, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради», третя особа: керівника Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» Єсипенко Світлани Володимирівни про визнання наказу про звільнення протиправним, зобов`язання поновити на роботі, стягнення заробітну плату за час вимушеного прогулу, моральну шкоду задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» наказ № 241-к від 17.12.2019 року про скасування наказу від 16.12.2019р. № 240-к та про звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-фтизіатра Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» з 18.12.2019 року.
Стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період вимушеного прогулу починаючи з 18.12.2019 року по 12.05.2021р. у розмірі 220 486,28 грн.
Стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
Стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради», на користь ОСОБА_1 витрати, що пов`язані з наданням позивачу професійної правничої допомоги у розмірі 5000 грн.
Стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради», на користь держави судовий збір у розмірі 2522,40 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді лікаря-фтизіатра Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» з 18.12.2019 року та стягнення заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Копію заочного рішення направити сторонам по справі.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.
Рішення складено та підписане суддею 19.05.2021р.
Суддя: Аліна С.С.
