Єдиний державний реєстр судових рішень
Номер провадження: 22-ц/813/5105/22
Справа № 523/415/20
Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.
Доповідач Заїкін А. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 523/415/20
Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/5105/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),
- суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І.,
учасники справи:
- позивач - ОСОБА_1
- відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради,
- треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - 1) керівник Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради - Єсипенко Світлана Володимирівна, 2) заступник головного лікаря з лікувальної роботи - Єлісейдіс Міліда Никифорівна,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - керівник Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради - Єсипенко Світлана Володимирівна, заступник головного лікаря з лікувальної роботи - Єлісейдіс Міліда Никифорівна, про визнання наказу про звільнення протиправним, зобов`язання поновити на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Аліної С.С. 21 жовтня 2021 року, повний текст рішення складений 26 жовтня 2021 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним уточненим у подальшому позовом, в якому остаточно просить: 1) визнати протиправними та скасувати накази Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради (далі - КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради), а саме: - наказ № 240 від 16.12.2019 року та наказ № 241-к від 17.12.2019 року; 2) зобов`язати керівництво КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-фтизіатра з 16.12.2019 року; 3) стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 втрачену заробітну плату за період вимушеного прогулу починаючи з 16.12.2019 року по день фактичного поновлення на роботі; 4) стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, спричинену внаслідок протиправного звільнення з роботи у розмірі - 10 000,00 грн., у тому числі витрати на лікування в сумі - 1 548 грн. 84 коп.; 5) стягнути з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на користь ОСОБА_1 усі документально підтверджені судові витрати по справі, у тому числі витрати, що пов`язані з наданням позивачу професійної правничої допомоги.
ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що 16.12.2019 року керівником Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» Єсипенко С.В. був підписаний наказ № 240 про його звільнення з посади лікаря-фтизіатра. Про вказаний наказ від 16.12.2019 року № 240 відносно звільнення його з посади лікаря-фтизіатра позивача було повідомлено в телефонному режимі начальником відділу кадрів КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради наступного дня після дня його складання, тобто - 17.12.2019р. коли він знаходився на своєму робочому місці за адресою - АДРЕСА_1 . На запитання позивача, які саме підстави сприяли його звільненню, ОСОБА_1 було запропоновано з`явитися особисто до відділу кадрів КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради за адресою - м. Одеса, вул. Леонтовича 9/11.
Позивач вважає, що відповідачем було допущено порушення трудового законодавства, а саме - у день звільнення роботодавець зобов`язаний: 1) видати працівнику належним чином оформлену трудову книжку (ч. 1 ст. 47 КЗпП). При її отриманні працівник розписується в особовій картці та книзі обліку трудових книжок - чого роботодавцем зроблено не було; 2) виплатити всі належні працівнику суми - зарплату, компенсацію за невикористану відпустку, а також вихідну допомогу у випадках, установлених законодавством, колективним або трудовим договором (ст. 47, 116 КЗпП) - чого роботодавцем зроблено не було ані 16.12.2019 року, ані 17.12.2019 року, ані 18.12.2019 року. Натомість адміністрація медичного закладу продовжувала виплачувати ОСОБА_1 гроші за відпрацьовані ним години у грудні, а в табелі відділення (зі слів бухгалтера) весь цей час (до отримання відповідачем копії позовної заяви в січні 2020 року) ОСОБА_1 ставили «неявку на роботу».
Позивач ОСОБА_1 вказує на те, що як на його думку відбулося подвійне притягнення до дисциплінарної відповідальності, а саме - за один і той самий випадок двічі поспіль накладено стягнення - і догана, і звільнення, що на його думку є протиправним діянням. Статтею 147 КЗпП України чітко встановлено наступні види дисциплінарних стягнень - або догана, або звільнення (Т. 1, а. с. 4 - 7, 63 - 65).
2.2 Позиція відповідача в суді першої інстанції
КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 просить в його задоволенні відмовити.
Посилається на те, що 10.12.2019 р. встановлено випадки порушення позивачем трудових обов`язків, встановлених посадовою інструкцією, які зафіксовані рапортом завідуючої 6-го відділення ОСОБА_2 , по яким позивач відмовився надавати пояснення.
Вказує на те, що 16.12.2019 року позивач відпросився до відділу кадрів о десятий годині ранку зі свого робочого місця ( АДРЕСА_1 ), але до відділу кадрів не прийшов, на дзвінок начальника відділу кадрів відповів, що у нього відкрито лікарняний лист.
Не дивлячись на те, що відповідач не мав у своєму розпорядженні доказів дійсності перебування позивача на лікарняному, проте усвідомлюючи неможливість звільнення особи у період тимчасової непрацездатності, відповідач виніс корегуючий наказ №241-к від 17.12.2019р. «Про скасування наказу №240 від 16.12.2019р. та звільнення ОСОБА_1 ».
17.12.2019 р. позивач все ж таки прибув до відділу кадрів для ознайомлення з наказом про звільнення №240 від 16.12.2019 р., проте ставити підпис відмовився та в черговий раз повідомив про наявність лікарняного листа, який надати до відділу кадрів відмовився. Позивач зажадав надати його виключно до приймальні головного лікаря.
Втім, позивач так і не надав його та до приймальні головного лікаря не дійшовши, не повернувся до робочого місця більше жодного разу. Дзвінки на його номер телефону були безрезультатними, телефон був вимкнений, що підтверджується наявними у матеріалах справи рапортами та актами.
На день видачі оспорюваного наказу ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатний, тому було видано наказ від 17.12.2019 року №241-к про скасування наказу від 16.12.2019 року №240-к. копію вказаного наказу було направлено кур`єрською службою на адресу ОСОБА_1 (Т.1, а. с. 44 - 46).
2.3 Короткий зміст уточненої позовної заяви
ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві вказує на те, що не знав про існування наказу від 17.12.2019 року №241-к «Про скасування наказу від 16.12.2019 №240-к та звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 ». Посилання відповідача у відзиві на те, що ОСОБА_1 18.12.2019 року відмовився від отримання кур`єрської доставки з наказом про його повторне звільнення є неправдою. Його офіційне місце проживання, в усіх без виключення документах, що наявні в розпорядженні відповідача з 2014 року, зазначене як - АДРЕСА_2 , гуртожиток лікарів - інтернів, блок 4. Саме ця без будь-якого номеру квартири зазначена в особовій картці працівника ОСОБА_1 (форма П-2), яка зберігається у відділі кадрів, а також у заяві ОСОБА_1 до КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради від 09.12.2019р. про скасування наказу від 09.12.2019р. №136-ОД та в інших документах, бо це гуртожиток і в ньому апріорі немає квартир, а є лише кімнати, а квартира за АДРЕСА_3 вперше згадується позивачем лише в його позовній заяві від 10.01.2020 року.
Крім того, позивач ОСОБА_1 зазначає про те, що в довідці КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради про його середню заробітну плату від 03.01.2020р. №1 зазначено про те, що вона: «Видана ОСОБА_1 , в тому, що він дійсно працює у КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на посаді лікар-фтизіатр». Тобто, відповідно до тексту цієї довідки станом на 03.01.2019 року позивач де-юре ще не був звільненим зі своєї посади, та перебував у штаті КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради.
Позивач ОСОБА_1 вважає, що наказ від 17.12.2019 року за № 241-к був створений відповідачем тільки після отримання позовної заяви ОСОБА_1 .. Про це вказує і той факт, що в цьому наказі вже доповнені підстави для звільнення позивача, а саме є посилання на наказ від 09.12.2019 року №136-ОД «Про притягнення дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », посилання на наказ від 21.05.2019р. № 60-ОД «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ». Натомість в позовній заяві відсутній цей наказ, а в підставах звільнення містився лише перелік рапортів, які відповідно до ст. 148 КЗпП України втратили свою чинність (строк більше 6 місяців) (Т. 1, а. с. 63 - 65).
2.4 Короткий зміст заочного рішення та мотивування його висновків
Заочним рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року задоволено частково вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 ..
Визнано протиправним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» № 241-к від 17.12.2019 року про скасування наказу від 16.12.2019р. № 240-к та про звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 ..
Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-фтизіатра Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» з 18.12.2019 року.
Стягнуто з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період вимушеного прогулу починаючи з 18.12.2019 року по 12.05.2021 р. у розмірі - 220 486,28 грн..
Стягнуто з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі - 1 000 грн..
Стягнуто з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» на користь ОСОБА_1 витрати, що пов`язані з наданням позивачу професійної правничої допомоги у розмірі - 5 000 грн..
Стягнуто з КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» на користь держави судовий збір у розмірі - 2 522,40 грн..
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді на посаді лікаря-фтизіатра Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» з 18.12.2019 року та стягнення заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Заочне рішення обґрунтоване тим, що наказ КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» № 240 від 16.12.2019 року було скасовано згідно наказу № 241-к від 17.12.2019 року. Тому, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» № 240 від 16.12.2019 року не підлягає задоволенню.
Суд вважав, що звільнення позивача ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося з порушенням вимог чинного законодавства. Відповідачем при накладенні стягнення не враховано відсутність негативних наслідків правопорушення, що дисциплінарна відповідальність повинна бути співмірною скоєному проступку, а звільнення є крайньою та найсуворішою мірою стягнення. Тому, суд вважав наказ КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» № 241-к від 17.12.2019 р. є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Позивача слід поновити на посаді лікаря-фтизіатра Комунального некомерційного підприємства Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» з 17.12.2019 року (Т. 1, а. с. 227 - 236).
2.5 Короткий зміст заяви про перегляд заочного рішення
КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради в заяві про перегляд заочного рішення просило скасувати заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеса від 12 травня 2021. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вищевказана заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 в останнє займав посаду лікаря - фтизіатра 6 ЛТВ КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради згідно наказу №20-к від 30.01.2019 р..
Наказом КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради №60-ОД від 21.04.2019 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення принципів медичної деонтології в процесі лікування та догляду за хворими та оголошено догану.
Наказом КНП Одеський обласний центр соціально значущих хвороб «Одеської обласної ради» № 136-ОД від 09.12.2019р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » позивачу, лікарю-фтизіатру VI відділення легеневого туберкульозу (МБТ «+» заразна форма туберкульозу, мультирезистентий туберкульоз на 100 ліжок (65 ліжок стаціонарного лікування, 35 ліжок денного перебування) АДРЕСА_1 , оголошено догану.
Наказом № 240 від 16.12.2019 року звільнено лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин своїх обов`язків, покладених на нього колективним договором та у зв`язку з некоректною поведінкою до пацієнтів та співробітників відділення.
Про наказ від 16.12.2019 року № 240 відносно звільнення позивача з посади лікаря- фтизіатра його було повідомлено в телефонному режимі начальником відділу кадрів «Одеського обласного центру соціально значущих хвороб ООР» та було запропоновано з`явитися особисто до відділу кадрів «Одеського обласного центру соціально значущих хвороб ООР» за адресою: АДРЕСА_4 , що не заперечується позивачем.
Наказом № 241-к від 17.12.2019р. ( далі - оскаржуваний наказ) скасовано попередній Наказ від 16.12.2019р. № 240-к та у зв`язку з тим, що він суперечить вимогам ч. З ст. 40 КЗпП України, оскільки був винесений у період тимчасової непрацездатності лікаря- фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 , а також з огляду на те, що підстави для звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 продовжують існувати, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України позивача звільнено.
Підставою звільнення зазначено - рапорт завідуючої 6-го відділення ОСОБА_2 від 10.12.2019р., рапорт завідуючої 6-го відділення ОСОБА_2 від 11.12.2019р., акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень від 11.12.2019р.; наказ від 09.12.2019р. № 136-ОД «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »; рапорт завідуючої 6-го відділення Нерсесян Г.О. від 27.11.2019р.; акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень від 02.12.2019р.; наказ від 21.05.2019р. № 60-ОД «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »; рапорт завідуючої 6-го відділення ОСОБА_2 від 26.04.2019р.; рапорт м/с від 26.04.2019р.; заява від 26.04.2019р.; рапорт завідуючої 6-го відділення Нерсесян Г.О. від 30.04.2019р.; рапорт від 02.05.2019р.; акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень від 20.05.2019р.; акт про відмову ОСОБА_1 від підпису наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 22.05.2019 р..
Відповідним рапортом в черговий раз зафіксовані порушення позивачем вимог посадової інструкції. Пунктами 2.1.43, 2.1.45, 2.1.36 посадової інструкції передбачені обов`язки акуратне та грамотне ведення встановленої медичної документації, відповідно до вимог галузевих нормативних актів по встановлених формах та у встановлені терміни. Забезпечувати достовірність даних, що вносяться в неї. Усі відомості, отримані від хворого, результати об`єктивного огляду і аналіз лабораторних досліджень, рекомендації по додатковим дослідженням вносити до медичної карти хворого. Призначати комплексне лікування відповідно до діючих наказів, правил, протоколів, стандартів, методик. Призначати та контролювати лікування, організовувати та самостійно проводити необхідні діагностичні, лікувальні заходи хворим.
Натомість, позивачем допущено порушення вказаних пунктів, які детально з додаванням доказів розкриті саме рапортом від 10.12.2021 р. та наступними актами про відмову позивача від надання пояснень щодо наведених порушень.
При цьому, позивач станом на 10.12.2019 р мав вже два не знятих діючих дисциплінарних стягнення за порушення трудової дисципліни та обов`язків. В розпорядженні керівника відповідача також були наявні колективний лист співробітників 6 ЛТВ від 29.11.2019 р. та протокол загальних зборів трудового колективу від 03.12.2019 р., якими також встановлені обставини, які негативно характеризують позивача ОСОБА_1 та результати його роботи.
Зважаючи на наявність декількох дисциплінарних стягнень за невиконання трудових обов`язків та порушення посадової інструкції без поважних причин, з урахуванням нового випадку неналежного виконання службових обов`язків, з огляду на попередні незадовільні результати роботи та в цілому негативні характеристики з боку трудового колективу, висловлені на загальних зборах від 29.11.2019 та в протоколі від 03.12.2019 р., відповідачем прийнято рішення про розірвання трудового договору з позивачем.
Усі перелічені підстави свідчать про наявність систематичного порушення трудових обов`язків позивачем, які існували на момент винесення оскаржуваного наказу та не заперечуються самим позивачем.
При цьому, позивач невірно оцінює їх перелік в якості підстав для звільнення, вважаючи звільнення повторним притягненням до дисциплінарної відповідальності (Т. 2, а. с. 2 - 7).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 08.07.2021 року задоволена вищевказана заява КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради про перегляд заочного рішення. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12.05.2021 року скасовано. Справу призначено до розгляду (Т. 2, а. с. 22 - 24).
2.6 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2021 року відмовлено в задоволенні вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1 ..
Рішення суду мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 систематично не виконував без поважних причин, свої обов`язки, покладені на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Позивачем не було доведено ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (Т. 2, а. с. 100 - 110).
2.7 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
2.8 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт посилається на те, що: 1) судом не враховано, що звільнення є крайньою та найсуворішою мірою покарання; 2) не знайшли свого підтвердження порушення апелянтом чи систематичного невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; 3) суд першої інстанції безпідставно поновив відповідачу строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення (а. с. 149 - 152).
2.9 Позиція відповідача в суді апеляційної інстанції
КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради у відзиві на апеляційну скаргу просить останню залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Доводи відзиву на апеляційну скарги тотожні доводами, викладеним у заяві про перегляд заочного рішення (Т. 2, а. с. 144 - 150).
2.10 Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.11.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2021 року залишено без руху (Т. 2, а. с. 123 - 124).
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апелянтом подано до суду заяву, якою усунуто зазначені в ухвалі недоліки.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2021 року (Т. 2, а. с. 132 - 132 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 року призначено справу до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (а. с. 133).
24.12.2021 року надійшов відзив від КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради на апеляційну скаргу (Т.2, а. с. 144 - 150).
20.05.2022 року від адвоката Позднякова М.В., діючого від імені ОСОБА_1 , надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (Т. 2, а. с. 165 - 166).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.05.2022 року задоволено клопотання адвоката Позднякова М.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції (Т. 2, а. с. 170 - 171).
В судовому засіданні адвокат Поздняков М.В., діючий від імені ОСОБА_1 , просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Просив в її задоволені відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, період знаходження справи на розгляді в апеляційному суді, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення учасниками справи своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підглядає задоволенню.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Наказом № 1 від 01.03.2018 року позивача ОСОБА_1 було переведено в.о. завідуючого 3-м відділенням КНП «ООЦСЗХООР» на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4
01.05.2018 року, згідно наказу №98 від 24.04.2018 року ОСОБА_1 переведено та призначено на посаду завідуючого 6-м відділенням (на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4 ).
01.02.2019 року ОСОБА_1 , згідно наказу № 20-к від 30.01.2019 року переведений на посаду лікаря-фтизіатра 6 ЛТВ.
01.05.2018 року ОСОБА_1 , згідно наказу № 39/1-к від 07.04.2018 року переведений в о. завідуючого 6-м відділенням на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4 ..
01.02.2019 року ОСОБА_1 , згідно наказу № 20-к від 30.01.2019 року переведений на посаду лікаря-фтизіатра 6 ЛТВ..
На зборах трудового колективу медичного закладу 03.12.2019 року розглядався колективний лист до адміністрації КНП «ООЦЕЗБ» ООС» відносно лікаря ОСОБА_1 (протокол № 1 від 03.12.2019 року). Із тексту протоколу вбачається, що на зборах був присутній позивач ОСОБА_1 та 17 осіб працівників лікарні. Із присутніх, які звернулись з колективним листом - 16 осіб. Також на зборах були присутні та брали участь - Зам. головного лікаря по медичній частині ОСОБА_5 , нач. відділу кадрів ОСОБА_6 , голова профспілкової організації ОСОБА_7 , юрисконсульт ОСОБА_8 .. Головою зборів була обрана ОСОБА_9 , секретарем ОСОБА_10 .. Порядок денний зборів: Розгляд питання про конфліктну ситуацію, яка склалась у відділенні, а також про не виконання функціональних обов`язків лікаря ОСОБА_1 ..
Слухали юриста ОСОБА_8 , котра зачитала колективний лист від співробітників 6-го відділення на лікаря ОСОБА_1 , з проханням прийняти міри у зв`язку з ситуацією яка склалася у колективі між ним та співробітниками колективу.
Виступила голова зборів ОСОБА_9 освітивши проблему між співробітниками відділення і лікарем ОСОБА_1 . Виступила секретар ОСОБА_10 освітивши претензії до лікаря ОСОБА_1 по робочим питанням. Виступила м/р 6 відділення ОСОБА_11 , яка підтримала вищевикладене вище вказаними співробітниками. Виступила лікар ОСОБА_12 також освітила питання етики по відношенню до себе зі сторони лікаря ОСОБА_1 . Виступила м/с ОСОБА_13 про етичні питання та питання своєчасної коректировки в листах призначення (в листах призначень не має відмітки про призначення препаратів, та їх відмітки своєчасно). Не має взаємодії між медичними сестрами та лікарем. Виступила ОСОБА_14 про необхідність взаємодії лікаря та медсестер, адекватного відношення лікаря до мед.персоналу, елементарних норм поведінки. Також підтримала медичну сестру ОСОБА_13 з приводу коректировки листів призначень.
Надали слово лікарю ОСОБА_1 пояснивши його поведінку по відношенню до співробітників. На що лікар з гордовитим тоном та іронією пояснив про ситуацію яка склалась у відділенні. А також з його слів «У колективі все добре та ніяких конфліктних ситуацій не має».
Лікар ОСОБА_1 в ході зборів, коли виступали співробітники, перебивав їх з сарказмом та іронією, відповідав їм на їх виступи. Коли його попросили вийти для виступу та стати за трибуну, та пояснити, на що лікар ОСОБА_1 занозчиво почав звертатися до кожного співробітника, які були присутні на зборах, для уточнення претензій до нього.
Внесли пропозицію :
На зборах колективу було поставлено питання про переведення лікаря ОСОБА_1 в інший структурний підрозділ .
Голосування : «За» -12 осіб; «Утримались» - 4 особи; «Проти» - не має. Прийнято більшістю голосів. Голова ОСОБА_9 . Секретар ОСОБА_10 (Т.2. а.с. 75-77);
Позивач ОСОБА_1 займав посаду лікаря - фтизіатра 6 ЛТВ КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради згідно наказу №20-к від 30.01.2019 року.
Із копії трудової книжники позивача ОСОБА_1 вбачається, що позивач ОСОБА_1 , згідно наказу № 20-к від 30.01.2019 року був переведений на посаду лікаря-фтизіатра 6 ЛТВ Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради (Т. 2, а. с. 218 - 220).
З Наказу № 60-ОД «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » від 21 травня 2019 року вбачається, що 26.04.2019 року завідуючим VI відділенням легеневого туберкульозу ОСОБА_2 на ім`я головного лікаря КНП «ООЦСЗХ» ООР» був поданий рапорт про некоректну поведінку лікаря фтизіатра ОСОБА_1 26 квітня 2019 року по відношенню до пацієнта відділення ОСОБА_15 ..
Вказані у рапорті факти підтверджуються поясненнями пацієнта ОСОБА_15 та палатної медсестри ОСОБА_16 ..
З наявних документів вбачається, що 26.04.2019 року при здійсненні своїх службових обов`язків лікар-фтизіатр ОСОБА_1 порушив пункт г). ст. 78 України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», пункт посадової інструкції лікаря-фтизіатра VI відділення легеневого туберкульозу, затвердженої головним лікарем КНП «ООЦСЗХ» 26.03.2018 року стосовно дотримання принципів медичної деонтології в процесі лікування та догляду за хворими.
Від надання письмових пояснень стосовно інциденту, вказаного в рапорті зав. відділенням ОСОБА_2 від 26.06.2019 року, лікар- фтизіатр ОСОБА_1 відмовився, про що свідчить рапорт заступника головного лікаря з медичної стаціонарної роботи ОСОБА_5 від 02.05.2019 року, рапорт зав відділенням ОСОБА_2 від 30.04.2019 року та акт від 20.05.2019 року.
Наказом іфд 21.05.2019 року № 60-ОД ОСОБА_1 , лікарю-фтизіатру VI відділення легеневого туберкульозу, оголошено догану. Підстава: Рапорт ОСОБА_9 від 26.04.2019 року та 30.04.2019 року, рапорт Малоги ОВ. від 26.04.2019 року, пояснення ОСОБА_15 від 26.04.2019 року рапорт ОСОБА_5 від 02.05.2019 року, акт від 20.05.2019 року. Наказ виданий Головним лікарем ОСОБА_17 (Т. 1, а. с. 86 - 87).
Відповідно до Наказу № 136-ОД від 09 грудня 2021 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » вбачається, що: 27.11.2019 року завідуючою VI відділенням легеневого туберкульозу Нерсесян Г.О. на ім`я головного лікаря КНП «ООІДСЗХ» ООР» був поданий рапорт про не виконання своїх функціональних обов`язків ОСОБА_1 по відношенню до хворого ОСОБА_18 , 1967 р. н., який знаходиться на лікуванні з 23.09.2019 року. При плановому обстеженні від 22.11.2019 року (отримані результати 25.11.2019 року) були виявлені зміни з боку нирок на які лікар фтизіатр ОСОБА_1 не зробив відповідних змін у лікуванні (Т. 1, а. с. 95 - 96).
З наявних документів вбачається, що 25.11.2019 року при здійсненні своїх посадових обов`язків лікар-фтизіатр ОСОБА_1 порушив пункт г, ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», пункт 2.1.27 посадової інструкції лікаря - фтизіатра VI відділення легеневого туберкульозу затвердженої головним лікарем КПП «ООЦСЗХ» ООР» 26.03.2018року стосовно дотримання принципів медичної деонтології в процесі лікування та догляду за хворими.
Від надання письмових пояснень стосовно інциденту, вказаного в рапорті зав. відділенням ОСОБА_2 від 27.11.2019 року, лікар-фтизіатр ОСОБА_1 відмовився, про що складено акт від 02.12.2019 року.
ОСОБА_1 , лікарю-фтизіатру VI відділення легеневого туберкульозу оголошено догану (Т. 1, а. с. 21 - 22, 95 - 96).
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 під час виконання службових обов`язків повторно порушив вимоги посадової інструкції. Відповідно до пунктів 2.1.43, 2.1.45, 2.1.36 посадової інструкції передбачено обов`язки акуратно та грамотно вести встановлену медичну документацію, відповідно до вимог галузевих нормативних актів по встановлених формах у встановлені терміни, забезпечувати достовірність даних, що вносяться в неї; усі відомості, отримані від хворого, результати об`єктивного огляду і аналіз лабораторних досліджень, рекомендації по додатковим дослідженням вносити до медичної карти хворого; призначати комплексне лікування відповідно до діючих наказів, правил, протоколів, стандартів, методик, призначати та контролювати лікування, організовувати та самостійно проводити необхідні діагностичні, лікувальні заходи хворим.
Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 допущено порушення вказаних пунктів, які детально розкриті саме рапортом від 10.12.2019 р. та вищевказаними актами про відмову позивача ОСОБА_1 від надання пояснень щодо наведених порушень.
При цьому, позивач ОСОБА_1 станом на 10.12.2019 р мав вже два не знятих діючих дисциплінарних стягнення за порушення трудової дисципліни та обов`язків. В розпорядженні керівника медичного закладу також були наявні колективний лист співробітників 6 ЛТВ від 29.11.2019 р., протокол загальних зборів трудового колективу від 03.12.2019 р., якими також встановлені обставини, які негативно характеризують позивача ОСОБА_1 та результати його роботи.
Зважаючи на наявність декількох дисциплінарних стягнень за невиконання трудових обов`язків та порушення посадової інструкції без поважних причин, з урахуванням нового випадку неналежного виконання службових обов`язків, з огляду на попередні незадовільні результати роботи та в цілому негативні характеристики з боку трудового колективу, висловлені на загальних зборах від 29.11.2019 та в протоколі від 03.12.2019 р., відповідачем прийнято рішення про розірвання трудового договору з позивачем.
Вищевказані обставини зафіксовані рапортами, актами, зверненнями працівників Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради, які містяться в матеріалах справи (Т. 1, а. с. 88 - 94).
Наказом № 240 від 16.12.2019 року звільнено лікаря - фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин своїх обов`язків, покладених на нього колективним договором та у зв`язку з некоректною поведінкою до пацієнтів та співробітників відділення.
Згідно Наказу № 241-к від 17 грудня 2019 року «Про скасування наказу від 16.112.2019 р. № 240-к та звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 », у зв`язку з тим, що раніше виданий наказ від 16.12.2019р. № 240-к «Про звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 » суперечить вимогам ч. 3 ст. 40 КЗпП України, оскільки був винесений у період тимчасової непрацездатності лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 , скасовано наказ від 16.12.2019 р. № 240-к ««Про звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 ». Звільнено лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 с займаної посади з 18.12.2019 р. за систематичне невиконання без поважних причин своїх обов`язків, покладених трудовим договором, правилами внутрішнього розпорядок, посадовою інструкціє, до якого раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підстава звільнення: рапорт завідуючої 6-го відділення ОСОБА_2 від 10.12.2019р., рапорт завідуючої 6-го відділення ОСОБА_2 від 11.12.2019р., акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень від 11.12.2019р.; наказ від 09.12.2019р. № 136-ОД «про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », рапорт завідуючої 6-го відділення ОСОБА_2 від 27.11.2019р., акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень від 02.12.2019р.; наказ від 21.05.2019р. № 60-ОД «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », рапорт завідуючої 6-го відділення ОСОБА_2 від 26.04.2019р., рапорт м/с від 26.04.2019р., заява від 26.04.2019р., рапорт завідуючої 6-го відділення Нерсесян Г.О. від 30.04.2019р., рапорт від 02.05.2019р., акт про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень від 20.05.2019р.; акт про відмову ОСОБА_1 від підпису наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 22.05.2019р. Наказ виданий В.О. головного лікаря Єлісейдіс М.Н. (Т. 1, а. с. 47 - 48).
Між сторонами виникли правовідносини з розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).
У відповідності до вимог п. 4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу
Щодо посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не враховано, що звільнення є крайньою та найсуворішою мірою покарання.
Трудовим законодавством України передбачено право власника або уповноваженого ним органу на розірвання за власною ініціативою трудового договору з робітником.
Так, згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України).
Згідно з ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
За змістом ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу) (ст. 150 КЗпП України).
За змістом п. 3 ч. 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
У справах про поновлення на роботі особи, звільненої за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2021 року у справі №761/7661/20, від 20 січня 2020 року у справі № 466/150/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 345/472/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 760/4126/18-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 643/12579/18, від 27 травня 2020 року у справі № 755/6249/18, від 03 червня 2020 року у справі № 766/7760/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження.
Систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).
Отже, враховуючи вищевказане, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, яке повинно бути протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову.
Отже, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та вимог п. 3 ст. 40 КЗпП України, до юридичних фактів, які підлягають встановленню судом при вирішенні спору про законність звільнення ОСОБА_1 з цих підстав, є - чи мав місце дисциплінарний проступок (вина, протиправна поведінка), який став безпосередньо підставою для звільнення працівника; чи передувала його звільненню система порушень, за які до нього з додержанням вимог ст. ст. 147-149 КЗпП України були застосовані дисциплінарні стягнення.
Відповідно до роз`яснень, наданих у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1,148,149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.
Велика Палата Верховного Суду у справі №9901/743/18 наголошує, що при вирішенні спорів осіб, звільнених згідно з п.3 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, необхідно враховувати, що роботодавець вправі розірвати трудовий договір з цієї підстави лише за умови, що до працівника раніше застосовувалось дисциплінарне стягнення і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків його не знято і не погашено.
Доводи апеляційної скарги про відсутність систематичності невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 систематично не виконував без поважних причин свої обов`язки, покладені на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Вищевказане підтверджується матеріалами справи, а саме - наказом №60-ОД від 21 травня 2019 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » позивач ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та останньому було оголошено догану.
Після застосування 21 травня 2019 року стягнення у вигляді догани позивач ОСОБА_1 вчинив новий дисциплінарний проступок, і відповідно до наказу № 136-ОД від 09 грудня 2021 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » позивач ОСОБА_1 був повторно притягнутий до дисциплінарної відповідальності, із застосуванням стягнення у вигляді догани.
При звільненні працівника з підстав передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України роботодавець має навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього дисциплінарного стягнення та у який час.
Наказ Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб» Одеської обласної ради наказ № 241-к від 17.12.2019 року про скасування наказу від 16.12.2019р. № 240-к та про звільнення лікаря-фтизіатра 6-го відділення ОСОБА_1 виданий відповідно до Кодексу законів про працю України, відповідно до діючого законодавства України, містить в собі посилання на факти невиконання обов`язків.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від незаконного звільнення, сприяння у збереженні роботи. Право громадян на працю забезпечується тим, що трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні - добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» № 240 від 16.12.2019 року не підлягає задоволенню, оскільки наказ КНП «Одеський обласний центр соціально значущих хвороб Одеської обласної ради» № 240 від 16.12.2019 року було скасовано, згідно наказу № 241-к від 17.12.2019 року.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, що не може бути підставою для скасування оскарженого рішення суду.
3.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
3.6 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський
апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 13 червня 2022 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: О. В. Князюк
О. М. Таварткіладзе
