Єдиний державний реєстр судових рішень
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 606/2647/19Головуючий у 1-й інстанції Ромазан Л.С. Провадження № 22-ц/817/435/21 Доповідач - Сташків Б.І.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 травня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Сташків Б.І.
суддів - Парандюк Т. С., Щавурська Н. Б.,
за участю секретаря Сович Н.А.
та сторін представника позивача адвоката Вереса М.Я., представника відповідача адвоката Федчишина Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 606/2647/19 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Вереса Михайла Ярославовича на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 лютого 2021 року, ухваленого суддею Ромазан Л.С., у цивільній справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Вереса Михайла Ярославовича до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з нього в його користь платіж в розмірі 15000 євро в перерахунку на гривню станом на день прийняття рішення, штраф - 2250 євро в перерахунку на гривню станом на день прийняття рішення, пеню в розмірі 287981 грн.52 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що 27 серпня 2014 року між ОСОБА_1 (інвестором) та фізичною - особою підприємцем ОСОБА_2 (учасником) було укладено договір про спільну діяльність, відповідно до якого сторони зобов`язалися спільно діяти в сфері будівництва, розвитку інфраструктури та здійснювати господарську діяльність у майновому комплексі (закладі громадського харчування типу «кафе», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ). За умовами договору він інвестував кошти в розмірі 15000 євро у вказану діяльність, з метою отримання прибутків. Проте, відповідачем умови договору не виконані, а тому вважає, що останній повинен йому повернути вклад та сплатити штрафні санкції, передбачені договором. На час звернення до суду із позовом загальна сума заборгованості за договором становить 749 501 грн. 51 коп.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 лютого 2021 року у задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, від представника ОСОБА_1 - адвоката Вереса М.Я. поступила апеляційна скарга, в якій сторона позивача просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення яким стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 збитки (борг) - платіж в розмірі 15 000 євро в перерахунку на гривню станом на день прийняття рішення, штраф-2250 євро в перерахунку на гривню станом на день прийняття рішення, пеню в розмірі 287981 грн.52 коп. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у суді першої інстанції в розмірі 7495 грн. та 11242 грн. судовий збір, сплачений в суді апеляційної інстанції.
У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи.
Зокрема вказує, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, безпідставно посилався на те, що дія договору не припинена, договір не розірвано, оскільки позивач ОСОБА_1 , який має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншим учасником шляхом складання окремої угоди про розірвання договору, такої окремої угоди не складав.
Вказує, що договір припинив дію в зв`язку із закінченням його терміну 27.08.2017 року і складання окремої угоди про розірвання договору в даному випадку не вимагається, оскільки складання такої угоди передбачено договором при достроковому розірванні договору.
Вважає посилання суду на те, що сторонами не складено окремої угоди про розірвання договору, що стало підставою для відмови в позові, є безпідставними, не відповідають обставинам справи, суперечать нормам матеріального права, оскільки договір сторонами достроково не розривався.
На апеляційну скаргу поступив відзив від представника відповідача адвоката Федчишина Г.С. У якому сторона відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Зокрема вказує, що вимоги апеляційної скарги не відповідають дійсності та вимогам законодавства, а оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, яке ґрунтується на всебічній, повній, об`єктивній та безпосередній оцінці доказів та винесене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що відповідачем ОСОБА_2 не порушено жодних обов`язків за договором про спільну діяльність від 27.08.2014 року, укладеного між сторонами.
Вказує про відсутність факту внесення інвестиційного вкладу відповідно до приписів Договору про спільну діяльність, який повинен оформлятися за формою за Додатком №1,та який відсутній в матеріалах справи .
Вважає правомірними висновки суду першої інстанції про те, що дія договору не припинена, договір не розірвано, оскільки позивач ОСОБА_1 , який має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншим учасником шляхом складання окремої угоди про розірвання договору, такої окремої угоди не складав.
Зазначає, що стороною позивача неправильно трактується п. 9.4 Договору про спільну діяльність, щодо припинення дії даного договору. Відповідно до п.9.1 договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 27.08.2017 року.
Вказує, що вимоги позивача не підтверджуються належними та допустимими доказами, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не заслуговують до уваги.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Верес М.Я. Підтримав подану апеляційну скаргу, зіславшись на доводи викладені в ній.
Представник відповідача адвокат Федчишин Г.С. заперечив проти поданої апеляційної скарги, посилаючись на мотиви викладені у поданому відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи в позові про стягнення спірних грошових коштів з ОСОБА_2 , суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_1 , як учасник спільної діяльності інвестував кошти на спільну діяльність з метою отримання прибутку, однак не дотримався умов Договору про спільну діяльність від 27 серпня 2014 року, не звернувся з питанням про припинення шляхом складання окремої угоди про розірвання Договору, а тому вимоги про стягнення інвестиційних коштів є передчасними.
Однак, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися з наступних мотивів.
Згідно зі статтею 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладників учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладників учасників.
Частиною першою статті 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.
Зокрема частина перша статті 1134 ЦК України презюмує, що внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1141 ЦК України у разі відмови учасника від подальшої участі у договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників договір простого товариства припиняється.
При цьому частина друга зазначеної статті регулює порядок повернення учасникам договору простого товариства, у разі його припинення з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 1141 ЦК України, речей, переданих у спільне володіння та (або) користування учасників, які їх надали. Зокрема, у разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, тобто в порядку поділу спільної часткової власності.
Крім того, учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.
Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2018 року у справі за № 753/23878/15-ц виходив з того, що особа, яка фактично одноособово володіє вкладами учасників, вирішує питання про їх спрямування та діяльність товариства, розподіляє прибуток, одержаний від спільного інвестування, зобов`язаний у разі припинення договору про співпрацю повернути іншим учасникам їхні вклади.
За вказаних обставин колегія прийшла до висновку, що доводи представника відповідача про те, що договір про спільну діяльність є неприпинним і не розірваним, а тому вимоги позивача про стягнення інвестиційних коштів та та стягнення пені та штрафу є передчасними є необґрунтованими та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ч.ч. 1 і 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.
Верховний суд у постанові зазначив,що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Як вбачається із матеріалів цивільної справи, 27 серпня 2014 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір про спільну діяльність.
Власником об`єкта нерухомості (житлового будинку, який перебуває у стадії реконструкції під заклад громадського харчування типу «кафе»), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач (учасник) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Теребовлянського районного управління юстиції Тернопільської області Козачинською Вітою Миколаївною 31 січня 2014 року, індексний номер 17183755, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Земельна ділянка, на якій знаходиться об`єкт нерухомості, належить учаснику на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ номер 163701, виданого Мшанецькою сільською радою Теребовлянського району Тернопільської області 14 листопада 2012 року на підставі рішення сесії Мшанецької сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області № 107 від 01 листопада 2012 року та зареєстрованого 14 листопада 2012 року Управлінням Держкомзему у Теребовлянському районі Тернопільської області в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 612500001004656. Площа земельної ділянки становить 0.25 га.
Зі змісту п.1.1 договору випливає, що сторони за договором зобов`язались спільно діяти в сфері будівництва, розвитку інфраструктури та здійснювати господарську діяльність у майновому комплексі (закладі громадського харчування типу «кафе», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах даного договору.
Відповідно до п. 3.1 договору позивачем (інвестором) було внесено 15000 євро на виконання умов договору про спільну діяльність, укладеного між сторонами, що підтверджується актом внесення вкладу від 27.08.2014 року(а.с.19).
Суд першої інстанції із урахуванням змісту п.3.1 договору встановив, що позивачем внесено такий вклад і для внесення цього вкладу не є необхідним укладення додаткової угоди, про що не заперечує в суді апеляційної інстанції і представник відповідача адвокат Федчишин Г.С.
Із п. 9.1,9.2 договору вбачається, що договір діє до 27 серпня 2017 року, однак може бути пролонгований (продовжений) сторонами за взаємною згодою на невизначений або визначений строк.
Згідно зі ст.ст. 598, ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом;
У відповідності статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, виконання умов договору належним чином і є підставою припинення умов договору. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.
Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.
Під час розгляду справи встановлено та підтверджується поясненнями представників сторін, що Головним управлінням Держпродспоживслужби в Тернопільській області прийнято рішення здійснити державну реєстрацію закладу громадського харчування Кафе, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та присвоєно особистий реєстраційний номер r UA-19-14-596. Видом діяльності, що планується здійснювати із використанням вказаної потужності ( ресторан, бар. кафе, піцерія, тощо). Датою прийняття рішення про державну реєстрацію потужності встановити 25 липня 2018 року.
Судова колегія прийшла до висновку, що позивач ОСОБА_1 належним чином виконав умови договору про спільну діяльність внісши вклад в розмірі 15 000.00 ЄВРО, який був оформлений актом оформлений у відповідності п.3.1 Договору, що надало можливість відповідачу відкрити заклад громадського харчування типу кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Жодних зобов`язань згідно умов Договору за позивачем не значиться. А, тому Договір про спільну діяльність по закінченню його дії 27 серпня 2017 року вважається припиненим і не потребує його припинення або розірваним в судовому порядку. Договір не був пролонгований( продовжений, оскільки сторони такої взаємної згоди не виявили.
Посилання в рішенні суду на те, що позивач не дотримався процедури розірвання Договору, не склавши окремої угоди є помилковими, оскільки п.9.3. складання окремої угоди допускається при достроковому розірванні договору за власним бажанням. Крім того, жодних наслідків, які б могли вплинути на інше тлумачення змісту договору, у тому числі стосовно прав та обов`язків його сторін, заявником не наведено, що свідчить про формальний характер указаного доводу.
Саме із таких позицій виходив Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2019 року у справі за № 910/16750/18, за яким позовні вимоги про розірвання договору підряду визнав необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню, оскільки розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився).
В даному випадку строк дії про спільну діяльність закінчився 27 серпня 2017 року, позивач ОСОБА_1 , як інвестор виконав належним чином умови даного договору передбачені п.3.1. Договору.
Розділом 4 договору встановлено обов`язки учасника ОСОБА_2 , серед яких є виконання умов договору, проведення діяльності, передбаченої в п.1.1 договору згідно із вимогами чинного законодавства та відповідних нормативно-правових актів, вжиття інших заходів для досягнення цілей, передбачених п.1.1 договору, та ін.
Суд першої інстанції відмовляючи в позові послався на те, що, що Позивачем суду не доведено, які саме зобов"язання за договором про спільну діяльність відповідачем не виконано.
Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач ОСОБА_2 як особа, яка фактично одноособово володіє вкладами інвестора позивача ОСОБА_1 , вирішував питання про їх спрямування та діяльність товариства, розподіляє прибуток у власних цілях, одержаний від спільного інвестування, а тому зобов`язаний після закінчення дії договору про спільну діяльність повернути інвестору понесений вклад.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , як приватний підприємець займається допоміжною діяльністю у рослинництві, торгівлею товарами широкого асортименту, надання послуг перукарнями та салонами краси, надання послуг таксі, постачання готових страв, збирання безпечних відходів, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна і в тому числі здійснює господарську у закладі громадського харчування типу кафе, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що Управлінням державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області проводили позапланову перевірку закладу громадського харчування типу кафе ФОП - ОСОБА_2 і з метою усунення виявлених під час перевірки порушень щодо вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки винесли 19 квітня 2018 року приписи. Рішенням виконавчого комітету Теребовлянської міської ради від 25 квітня 2017 року №75. за заявою громадян, було внесено зміни до рішення виконавчого комітету від 26.07.2016 року за № 117 Про погодження режиму роботи, яким було заборонено використання звукової апаратури за межами кафе.
Це свідчить про те, що дане кафе було діючим ще до державної реєстрації 25 липня 2018 року закладу громадського харчування типу кафе, проте ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконував, не повернув позивачу 15 000 євро-інвестаційного вкладу, отримані доходи у результаті спільної діяльності використовував у власних цілях, не дотримувався розподілу прибутку у відповідності до п.7.1 умов Договору.
Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2018 року у справі за № 753/23878/15-ц у справі повернення вкладу при припиненні договору простого товариства, погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, про повернення вкладів з врахуванням інфляційних витрат, вважав, що відповідач, як особа, яка фактично одноособово володіє вкладами учасників, вирішує питання про їх спрямування та діяльність товариства, розподіляє прибуток, одержаний від спільного інвестування, зобов`язаний у разі припинення договору про співпрацю повернути іншим учасникам їхні вклади.
В п.10.4 вказаного договору, зазначено, що в разі порушення учасником п.9.4.(неповернення інвестиційного вкладу) даного договору учасник зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 15 % від загальної суми вкладу інвестора та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку уклавши за кожен день такого прострочення..
У судовому засіданні представник позивача вказав, що дія зазначеного договору припинена у зв`язку із закінченням строку дії договору і тому відповідач повинен повернути вклад та виплатити позивачу інші платежі за договором. Судова колегія погоджується з даними доводами і вважає за необхідне стягнути з відповідача штраф за неповернення грошового вкладу у розмірі 15% від загальної суми вкладу інвестора, що буде становити 2 250 Євро та пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України за кожен день такого прострочення за період з серпня 2017 року по липень 2019 року, що становить 287 981,52 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував вимоги статей 76-80, 89 ЦПК України, не надавши оцінки усім наявним в матеріалах справи доказам дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи. За таких обставин, рішення суду не може залишатись в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Таким чином, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідновимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позовні вимоги та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, то колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 18 737 грн. (7495 грн. - в суді першої інстанції та 11242 грн. в суді апеляційної інстанції) .
Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Вереса Михайла Ярославовича задовольнити.
Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 08 лютого 2021 року скасувати та постановити нове рішення.
Позов представника ОСОБА_1 - адвоката Вереса Михайла Ярославовича до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: село Мшанець Теребовлянського району Тернопільської області) внесеного інвестиційного вкладу у розмірі 15000 Євро, штраф у розмірі 2250 Євро та пеню у розмірі 287981 (двісті вісімдесят сім тисяч дев`ятсот вісімдесят одна) гривня 52 коп. за несвоєчасне повернення вкладу інвестору.
Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 18737 (вісімнадцять тисяч сімсот тридцять сім) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови -17 травня 2021 року.
Головуючий: Сташків Б.І.
Парандюк Т.С. Судді: Щавурська Н.Б.
