УХВАЛА
13 травня 2021 року
Київ
справа №400/4436/20
адміністративне провадження №К/9901/5280/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянув в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (у складі головуючого судді Лісовської Н.В.)
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді Стас Л.В., суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П.)
у справі №400/4436/20
за позовом ОСОБА_1
до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби у місті Миколаєві Миколаївської області
про стягнення майнової шкоди в розмірі 17150,00 грн.
I. ПРОЦЕДУРА
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби у місті Миколаєві Миколаївської області, в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на його користь майнову шкоду в розмірі 17150,00 грн (недоотримана у 2017, 2018, 2019 роках щорічна до 5 травня разова грошова допомога як учаснику бойових дій), завдану окремим положенням пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, який було визнано неконституційним.
2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження в справі.
3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
5. Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що цей спір не є адміністративним, не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Натомість цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки в позові відсутня вимога про вирішення публічно-правового спору.
6. Крім того суд апеляційної інстанції, мотивуючи те, що цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства, послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №9901/17/20. Також суд апеляційної інстанції послався на рішення Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20, зазначивши про те, що у разі звернення позивача до суду із аналогічними позовними вимогами, які визначені у вказаній зразковій справі та з таким суб`єктним складом, спір розглядатиметься за правилами адміністративного судочинства.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
7. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права.
8. Наголошує, що під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
9. Позивач посилається на частину п`яту статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка передбачає виплату учасникам бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. Тобто органи, які здійснюють таку виплату, виступають щодо учасників бойових дій не як рівноправна сторона, а як носій суверенної влади, на який покладено обов`язок з забезпечення соціального захисту ветеранів війни, зокрема, через виплату зазначеної допомоги. Отже, стверджує позивач, відносини, які стосуються виплати цієї допомоги, є публічно-правовими відносинами та ґрунтуються на нормах публічного права, зокрема, на спеціальному нормативному акті - Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
10. Підсумовуючи, позивач наголошує, що враховуючи суб`єктний склад цього спору та характер спірних правовідносин, вирішення цієї справи відноситься саме до компетенції судів адміністративної юрисдикції.
11. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Управління Державної казначейської служби у місті Миколаєві Миколаївської області з посиланням на правила частини другої статті 21 КАС України висловило свою думку про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства. В обґрунтування цих доводів відповідач указав, що адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги повинні стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень, такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом розгляду у справі, віднесеній до адміністративної юрисдикції.
12. Також відповідач стверджує, що ним стосовно позивача у спірних правовідносинах не вчинено жодних дій чи бездіяльності, не прийнято жодного рішення, а також сторони справи не перебувають у жодних правовідносинах, за якими при здійсненні владних повноважень може бути вчинена дія та/або бездіяльність.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, встановив, що скаржник оскаржує рішення суду першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення судами правил предметної юрисдикції.
14. Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
15. Надаючи оцінку наявності винятків, що виключають можливість передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, необхідно зазначити таке:
1) зміст позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 у цій справі свідчить, що він наполягав на розгляді цієї справи в порядку адміністративного судочинства та вважав безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах процесуального закону висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Тобто, позивач заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
2) позивач, оскаржуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушення цими судами правил предметної юрисдикції, у касаційній скарзі безпосередньо не вказував про наявність судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах. Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтував своє рішення, в тому числі, наявністю постанови Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №9901/17/20 та рішення Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20 (пункт 6 цієї ухвали), а позивач не погодився з таким обґрунтуванням і навів мотиви, які, на його думку, свідчать про хибність позиції суду апеляційної інстанції, що цей спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Також варто зауважити, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, у позовній заяві, серед іншого, послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі №9901/621/18 та постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №820/2640/17, а також навів аргументи, що вирішення цієї справи відноситься саме до компетенції судів адміністративної юрисдикції. Наведене в сукупності свідчить, що позивач фактично обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду.
3) Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у правовідносинах, де позивачем є особа, яка має право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, звернулась до суду з позовом до держави Україна в особі органу Держказначейства з вимогою стягнути майнову шкоду (яка полягає у виплаті допомоги до 5 травня у розмірі, меншому, ніж передбачено законом), завдану законом, який в подальшому був визнаний неконституційним.
16. Таким чином, винятки, які є перешкодою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі, відсутні.
17. Положеннями 347 КАС України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.
Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першої-четвертої статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частини п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
18. За таких обставин та враховуючи, що скаржник оскаржує рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, що відповідно до частини шостої статті 346 КАС України є підставою передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи №400/4436/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 346, 347, 355 КАС України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
Справу №400/4436/20 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби у місті Миколаєві Миколаївської області про стягнення майнової шкоди в розмірі 17150,00 грн передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіМ.В. Білак О.А. Губська О.В. Калашнікова
