Постанова
Іменем України
11 травня 2021 року
м. Київ
справа № 317/182/19-ц
провадження № 61-231св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Інститут олійних культур Національної академії аграрних наук України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Інституту олійних культур Національної академії агарних наук України на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2020 року у складі судді Нікітіна В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут олійних культур НААН України) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 06 лютого 2001 року до 14 грудня 2018 року вона працювала в Інституті олійних культур НААН України на посаді завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
Наказом директора Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к її звільнено із займаної посади на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
ОСОБА_1 вважала своє звільнення незаконним, оскільки фактично організація виробництва і праці не змінювалась, роботодавцем не було повідомлено, які конкретно істотні зміни умов її праці будуть вводитись, з будь-якими розпорядчими документами, що стосуються змін в організації виробництва та праці та/або істотних змін умов праці, відповідач її не ознайомлював, вона не повідомляла відповідача про те, що відмовляється від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
Зазначала, що її звільнення відбулось без відповідного погодження з профспілковою організацією, тому наказ від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к про її звільнення є неправомірним.
Крім того, позивач зазначала про тиск, який на неї чинив директор Інституту олійних культур НААН України та під впливом якого вона написала заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).
Незаконним звільненням її позбавлено роботи та заробітної плати, що спричинило стрес, переживання, душевні страждання, змінило звичайний устрій її життя, завдавши моральної шкоди.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ директора Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к в частині її звільнення з посади завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції; поновити її на посаді завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту олійних культур НААН України; стягнути з Інституту олійних культур НААН України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до ухвалення судом рішення у справі та 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к у частині звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту олійних культур НААН України.
Стягнуто з Інституту олійних культур НААН України на користь ОСОБА_1 83 546,97 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту її звільнення по день ухвалення цього рішення.
Стягнуто з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту олійних культур НААН України та в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежів за один місяць.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в Інституті олійних культур НААН України не відбулося змін істотних умов праці ОСОБА_1 , а фактично мало місце скорочення її посади, у зв`язку з чим позивачку звільнено за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України з порушенням вимог трудового законодавства.
Поняттям «зміна істотних умов праці» охоплюються не будь-які зміни в організації виробництва та праці, а такі зміни, за яких особа продовжує свою роботу за тією самою спеціальністю, кваліфікацією та посадою, але в нових умовах праці.
При впровадженні відповідачем змін в організації виробництва і праці для ОСОБА_1 відповідачем не було визначено істотних змін умов праці за тією самою кваліфікацією та посадою.
Визначивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденну заробітну плату, суд стягнув середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Враховуючи вимоги справедливості, беручи до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, витрачені позивачем для захисту його прав, суд стягнув 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу Інституту олійних культур НААН України залишено без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у відповідача мали місце обумовлені реорганізацією зміни в організації виробництва і праці, внаслідок чого було затверджено новий штатний розпис та скорочено, зокрема, посаду завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції, яку займала ОСОБА_1 .
Факт скорочення посади виключає звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України умови та підстави.
При цьому суд послався на пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та відповідну судову практику Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Суд першої інстанції, установивши, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади було здійснено без дотримання встановленого законом порядку, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу на підставі до частини другої статті 235 КЗпП України у розмірі, який визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Незаконне звільнення позивача з роботи призвело до моральних страждань останньої і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням принципу розумності та справедливості суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року Інститут олійних культур НААН України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень
заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.
Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 317/182/19-ц із Запорізького районного суду Запорізької області.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга Інституту олійних культур НААН України мотивована тим, що суди вважали, що зміна найменування посади позивачки не є зміною істотних умов праці, а підтверджує факт скорочення цієї посади. Проте зазначеним не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 205/1312/17 (провадження № 61-5418св19).
Суд першої інстанції не врахував, що перелік змін в організації виробництва не є вичерпним,а тому застосування відповідачем такого визначення як «оптимізація штатної структури» не свідчить про фактичне скорочення штату працівників.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, застосував норму права, змінивши її зміст, у результаті чого дійшов до неправильного висновку про необхідність при зміні істотних умов праці, що викликані змінами в організації виробництва і праці, продовження роботи і за тією самою спеціальністю, і за тією самою кваліфікацією, і за тією самою посадою. Такий висновок суду ґрунтується виключно на неправильному тлумаченні змісту частини другої статті 32 КЗпП України.
Суди, вказуючи, що відповідачем не було визначено істотних змін умов праці за тією самою кваліфікацією та посадою, вважав також незаконною зміну категорії, що не узгоджується із застосованою судами нормою матеріального права.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначила, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди з ними, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Інституту олійних культур НААН України задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи) може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці.
У пункті 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.
Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Судом установлено, що ОСОБА_1 з 29 травня 1991 року працювала на різних посадах в Інституті олійних культур НААН України (а. с. 7-11, т. 1).
13 березня 2003 року ОСОБА_1 за результатами атестації була затверджена на посаді завідуючої лабораторією імунітету.
01 січня 2011 року ОСОБА_1 перевели на посаду завідувача лабораторії імунітету та захисту рослин, а 19 квітня 2016 року - на посаду завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
19 грудня 2017 року ОСОБА_1 успішно пройшла атестацію на відповідність займаній посаді завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
На засіданні Вченої ради Інституту олійних культур НААН України від 26 вересня 2018 року ухвалили співробітників сектору імунітету та захисту рослин перевести до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника (а. с. 73, т. 1).
Наказом директора Інституту олійних культур НААН України від 04 жовтня 2018 року № 03-05/83к вирішено розформувати сектор імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018 року. Перевести ОСОБА_1 завідувача сектору імунітету та захисту рослин за її згодою на посаду старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника з 15 тарифним розрядом з 17 грудня 2018 року. З цим наказом ОСОБА_1 була ознайомлена 04 жовтня 2018 року. (а. с. 75-77, т. 1).
У зв`язку з оптимізацією штатної структури Інституту олійних культур НААН України 04 жовтня 2018 року ОСОБА_1 попереджено про переведення з посади завідувача сектору імунітету та захисту рослин на посаду старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника з 15 тарифним розрядом на підставі статті 32 КЗпП України, яке відбудеться 17 грудня 2018 року.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 14 грудня 2018 року вона просила директора інституту звільнити її із займаної посади завідувача сектору імунітету та захисту рослин з 14 грудня 2018 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з тим, що їй не було надано чіткої регламентації її професійних обов`язків та не надано права вибору вільних вакансій (а. с. 79, т. 1).
Наказом директора Інституту олійних культур НААН України від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 14 грудня 2018 рокуна підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці (а. с. 81-82, т. 1).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Припинення трудового договору згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, в тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів тощо.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із його відмовою від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. […] підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.
Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Аналогічна правова позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року № 6-2748цс15.
Аналізуючи наведені норми права, слід дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.
Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною третьою статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України можливо говорити тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19 (провадження № 61-1145св20).
Судом установлено, що з штатного розпису Інституту олійних культур НААН України, затверденого наказом Міністерства фінансів України, станом на 09 жовтня 2018 року до штатного розпису були внесені зміни, а саме, сектор імунітету та захисту рослин було виведено із штатного розпису, а в лабораторію селекції міжлінійних гібридів соняшника було введено 4 посади - 2 старших наукових співвробітників, 2 молодших наукових співробітників (а. с. 87-99, т. 2).
Належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що посада старшого наукового співробітника лабораторії міжлінійних гібридів соняшника, яка була запропонована ОСОБА_1 відповідала її спеціальності і кваліфікації, матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки мали місце обумовлені реорганізацією зміни в організації виробництва і праці, внаслідок чого було затверджено новий штатний розпис та скорочено посаду завідувача сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції, яку займала позивач.
Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини.
Отже, правові підстави для припинення з ОСОБА_1 трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України були відсутні.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (стаття 237-1 КЗпП України ).
Таким чином, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Посилання касаційної скарги на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 205/1312/17 (провадження № 61-5418св19) є безпідставним, оскільки у наведеній заявником постанові Верховного Суду та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, зводяться до незгоди заявника із висновками судів і спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Інституту олійних культур Національної академії агарних наук України залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
