Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 308/1213/18
П О С Т А Н О В А
Іменем України
15 квітня 2021 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,
з участю секретаря Микуляк Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 квітня 2019 року (у складі судді Малюка В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачева та Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і Міністерство оборониУкраїни, про зобов`язання забезпечення житлом,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом у лютому 2018 р.
Після збільшення розміру та повторного уточнення позовних вимог (т.1, а.с.14-16, а.с.77, 118-120) остаточно просив:
-Зобов`язати квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачева виділити йому благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири в м. Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб із розрахунку 94 кв. м загальної площі;
- ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону здійснити погодження на виділення зазначеного житла.
На обґрунтування позовних вимог указав, що він проходив військову службу на офіцерських посадах і був звільнений із військової служби за віком наказом начальника Генерального штабу ЗС України від 14.10.2010 р. № 766 у запас.
Із 1989 р. позивач перебуває у житловій комісії на квартирному обліку в Закарпатському обласному військовому комісаріаті Ужгородського гарнізону для отримання житлового приміщення. У період проходження військової служби власним (або службовим) житлом жодного разу Міністерством оборони України не забезпечувався.
Списком черг військовослужбовців Ужгородського гарнізону, які перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують покращення житлових умов, станом на 01.07.2017 р. позивач у загальній черзі перебуває із 16.05.1989 р. під № 1.
Враховуючи перебування позивача разом із членами своєї сім`ї як таких, що потребують поліпшення житлових умов, на квартирному обліку в житловій комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 з 16.05.1989 р., позивач жодного разу не отримував у період військової служби, яка складала понад 30 р., власного житла, а тому вимоги про виділення йому благоустроєного житла у виді окремої ізольованої квартири в м. Ужгороді є правомірними.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 17.09.2018 р. до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на боці відповідачів залучено Міністерство оборони України (т.1, а.с.176-177).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24 квітня 2019 р. позов задоволено частково: зобов`язано КЕВ міста Мукачева виділити ОСОБА_1 благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири у м. Ужгороді на сім`ю у складі чотирьох осіб, із розрахунку 13,65 кв.м на одну особу, а ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону здійснити погодження на виділення зазначеного житла.
ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі Ужгородської гарнізонної житлової комісії (правонаступником якого є Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки) просить скасувати це рішення із підстав, передбачених ст. 376 ч.1 п.п.1, 2, 3 ЦПК України, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-позивач не довів порушення своїх прав, оскільки діючим законодавством не передбачено конкретного визначеного періоду, протягом якого особа має бути забезпечена житлом, право позивача на отримання від держави житлового приміщення на сьогодні не може вважатися порушеним;
-дружина позивача володіє на праві приватної власності двома житловими будинками загальною площею 403,8 кв.м, а відтак ОСОБА_2 не є потребуючою поліпшення житлових умов і в силу вимог ст. 31 ЖК України не має права на одержання у користування жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду;
-до повноважень КЕВ не входить вирішення питання щодо розподілу та надання житлових приміщень для постійного проживання осіб, які перебувають на квартирній черзі;
-судом не перевірено та не надано оцінку тим обставинам, чи не порушує виділення житла ОСОБА_1 права інших осіб, які перебувають на обліку в першочерговій або позачерговій черзі.
КЕВ міста Мукачево просить скасувати рішення суду першої інстанції із аналогічних підстав і прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Узагальнені та доречні доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-судом першої інстанції не прийнято до уваги, що Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗСУ № 448 від 03.07.2013 р. стосується забезпечення військ, враховуючи порядок фінансування квартирно-експлуатаційного забезпечення, утримання, експлуатації та обліку фондів, а житлові будинки, збудовані відповідно до плану замовника будівництва, придбані, в т.ч. і в порядку пайової участі, передаються у комунальні власність;
-дружина позивача володіє на праві приватної власності двома житловими будинками загальною площею 403,8 кв.м, а відтак ОСОБА_2 не є потребуючою поліпшення житлових умов і в силу вимог ст. 31 ЖК України не має права на одержання у користування жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду;
-діючим законодавством не передбачено конкретного визначеного періоду, протягом якого особа має бути забезпечена житлом, право позивача на отримання від держави житлового приміщення на сьогодні не може вважатися порушеним, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог;
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Краснов Р.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до того, що суд першої інстанції установив усі обставини справи та правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин. Невирішення питання забезпечення позивача житлом протягом 30 років свідчить про неефективність роботи відповідачів у сфері захисту прав осіб, що потребують поліпшення житлових умов.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу КЕВ міста Мукачева ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Узагальнені доводи заперечення зводяться до того, що суд першої інстанції установив усі обставини справи та правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин;доводи апеляційної скарги КЕВ міста Мукачева є безпідставними та зводяться до помилкового трактування норм матеріального права.Такі є необґрунтованими, надуманими та містять власну інтерпретацію обставин справи.
Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, у зв`язку з наступним.
Суд виходив із того, що позивачем доведені підстави та предмет позову, а відповідачі не спростували безпідставність заявлених позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність правильно встановленим обставинам справи, належно оціненим доказам і нормам матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах у період із 1985 р. по 2010 р. Наказом начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України від 14.10.2010 р. №766 позивач був звільнений у запас із посади начальника 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом за віком згідно з частиною 6, пунктом в статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключений зі списків особового складу військової установи 22.10.2010 р. наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №178. (т.1 а.с.14).
Списком черг військовослужбовців Ужгородського гарнізону, які перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують покращення житлових умов, станом на 01.07.2017 зафіксовано, що: графа 1- підполковник запасу; графа 2 ОСОБА_1 ; графа 3 вислуга років -30; графа 4 - кількість членів -4; графа 5 дата зарахування на квартирний облік 06.05.1989; графа 6 - № у загальній черзі -1; інші графи інформації не мають. (т.1 а.с.7-8).
Про факт перебування ОСОБА_1 та членів його сім`ї на квартирному обліку з 1989 р. і дотепер у загальній черзі під номером одинсторони не заперечили.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 перебуває на вказаній черзі неправомірно, а це спростовує аргументацію відповідачів і третьої сторони, що ОСОБА_1 не потребує покращення житлових умов.
Є доведеним, що на час звернення позивача до суду з цим позовом, тобто 05.02.2018 р., він разом із членами його родини постійним житлом із фонду Міністерства оборони України не забезпечувався, як і не забезпечувався житлом за рахунок коштів Державного бюджету, що, зокрема, стверджується довідкою № 4157 від 05.03.2014 р. (т.1 а.с.9) та довідкою № к-485 від 06.07.2006 р. (т.1 а.с.108).
Також є доведеним факт того, що позивач звільнений у запас наказом начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України від 14.10.2010 р. №766 за віком та перебуває у загальній черзі Ужгородського гарнізону осіб, що потребують поліпшення житлових умов за номером першим.
Порушенням права позивача є саме ненадання житла першому в черзі протягом надзвичайно тривалого часу, що за своєю суттю підриває авторитет держави, баланс між правом особи, яка віддала державі більшу частину життя на військовій службі, і обов`язком держави забезпечити особі в розумний строк і в передбачених законом межах та формі соціальний захист. Із плином життя і з урахуванням того, що держава не виконувала свого обов`язку, особа вимушена організовувати своє життя, в т.ч., забезпечувати необхідні житлові умови, що не може ставитися їй «у вину» та позбавляти права на одержання заслуженого житла. Така позиція надає невиправдані і незаконні переваги державі, яка неналежно виконувала свій обов`язок і порушувала право позивача, який, у свою чергу, діяв добросовісно і законно (служив, став на облік і т.д.). Тим більше, у позивача могли змінитися житлові умови значно пізніше від того, коли виникло право на отримання житла.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до 11.1950 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, а саме пунктом 3 встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Указаним Порядком на сьогодні передбачено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Стосовно доводів апеляційної скарги Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки належить зауважити наступне.
Апелянт у апеляційній скарзі посилається на те, що позивач не доводить порушення своїх прав, оскільки діючим законодавством не передбачено конкретного визначеного періоду, протягом якого особа має бути забезпечена житлом, право позивача на отримання від держави житлового приміщення на сьогодні не може вважатися порушеним, однак із таким твердженням колегія суддів погодитися не може.
У правозастосовній практиці існує така концепція, як «правомірне очікування».
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
У практиці ЄСПЛ матеріальні правомірні очікування визнаються «майном» за умови, що такі очікування стосуються певних благ, котрі мають економічну цінність, є цивільними за галузевою належністю і достатньо визначені для того, аби бути забезпеченими можливістю судового захисту. Відповідно до усталеної практики Європейського суду «майном» може бути «наявне майно», або активи, включно з вимогами, стосовно яких заявник здатен довести, що він мав принаймні «правомірне очікування» дієвої реалізації його майнового права» (Див.: Malhous v. CzechRepublic (dec.) [GC], no. 33071/96, ECHR 2000-XII; Draon v. France [GC],no. 1513/03, ECHR 2006-IX; PressosCompaniaNaviera S. A. andOthers v.Belgium, no. 17849/91, §§ 29-31, ECHR A332). Х.
Позивач, перебуваючи на квартирному обліку як особа, яка потребує поліпшення житлових умов, із вислугою понад 30 років, очевидно має правомірні очікування отримати житло, яке йому гарантовано державою, і на яке він має законне право.
Аргументація апелянта стосовно того, що законом не передбачено конкретного визначеного періоду, протягом якого особа має бути забезпечена житлом, а тому права позивача не порушені, є помилковою, оскільки позивач зарахований на квартирний облік 16.05.1989 р., тобто вже майже 32 р. позивач перебуває на квартирному обліку, однак житлом і досі не забезпечений. Хоча, як видно з витягу із рішення виконавчого комітету Чопської міської ради від 20 вересня 2018 р. № 214 деяким військовослужбовцям і членам їх сімей було виділено службове житло (т.2 а.с.152-153).
З цих же підстав не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги КЕВ м. Мукачева.
Довід апеляційної скарги про те, що дружина позивача володіє на праві приватної власності двома житловими будинками загальною площею 403,8 кв.м, у зв`язку з чим не є такою, яка потребує поліпшення житлових умов і в силу вимог ст. 31 ЖК України не має права на одержання у користування жилого приміщення у будинках державного або громадського житлового фонду, не заслуговує на увагу, оскільки право позивача на отримання житла виникло в 1989 р., а дружина позивача набула це майно у власність 2013 р. Наявність у дружини позивача нерухомого майна не позбавляє позивача на отримання ним гарантованого законом житла.
З цих же підстав не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги КЕВ м. Мукачева.
Довід апеляційної скарги про те, що судом не перевірено та не надано оцінку тим обставинам, чи не порушує виділення житла ОСОБА_1 права інших осіб, які перебувають на обліку в першочерговій або позачерговій черзі, виходить за межі предмету доказування у спірних правовідносинах.
Довід апеляційної скарги КЕВ м. Мукачева про те, що Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗСУ № 448 від 03.07.2013 р. стосується забезпечення військ, враховуючи порядок фінансування квартирно-експлуатаційного забезпечення, утримання, експлуатації та обліку фондів, а житлові будинки збудовані відповідно до плану замовника будівництва, придбані, в т.ч. і в порядку пайової участі, передаються у комунальні власність, не заслуговує на увагу, оскільки в силу вимог підзаконних нормативно-правових актів, саме КЕВ м. Мукачево є належним відповідачем у справі з функціями прийняття рішення та забезпечення житловими приміщенням в Ужгородському гарнізону, де позивач перебуває на черзі.
Колегія суддів констатує, що забезпечення житлом військовослужбовця є позитивним зобов`язанням держави, яке нею гарантується.
Позивачем дотримано всі умови, що визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, зокрема, на цей час позивач звільнений із військової служби в запас, має календарну вислугу понад 30 років, перебуває на квартирному обліку в КЕВ м. Мукачево, але постійного житла до цього часу не отримав, а отже має право на забезпечення житлом.
Немотивована бездіяльність відповідачів обмежує право позивача на забезпечення житлом, гарантоване Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», така бездіяльність має наслідком унеможливлення реалізації права на житло, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Ухвалене у справі рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Крім того, наведені у апеляційних скаргах аргументи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, та з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Доводи апеляційних скарг жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і на їх правильність не впливають.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційні скаргиЗакарпатського обласноготериторіального центрукомплектування тасоціальної підтримкита Квартирно-експлуатаційноговідділу м.Мукачево Міністерства оборони України залишити без задоволення. 2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 квітня 2019 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 28 квітня 2021 р.
Судді:
