Постанова
Іменем України
22грудня 2021 року
м. Київ
справа № 308/1213/18
провадження № 61-9253св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого Ступак О.В.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Погрібного С.О., Усика Г.І. (суддя-доповідач),
Яремка В.В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідачі: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево Міністерства оборони України; Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерство оборони України
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від24квітня 2019 року у складі судді Малюк В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А. та касаційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від24квітня2019року у складі судді Малюк В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., КожухО.А.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У лютому 2018року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України, Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерство оборони України, про зобов`язання забезпечити житлом.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що з вересня1985року він проходив військову службу на офіцерських посадах Збройних Сил України. Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України №766 від 14жовтня2010року його звільнено з військової служби у запас за пунктом «в» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», який передбачає звільнення військовослужбовців з військової служби за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. На момент звільнення його вислуга у Збройних Силах України склала 30 років 2місяці.
8червня1989року його взято на квартирний облік в загальну чергу, у період проходження військової служби він не був забезпечений жилим приміщенням та не отримував грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.
Станом на 01липня2017року у списку черг військовослужбовців Ужгородського гарнізону, які перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов, він перебуває у загальній черзі під номером 1.
Посилаючись на наведене, просив:
-зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачева надати йому благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири в м. Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб із розрахунку 94 кв.м загальної площі;
-зобов`язати Закарпатський обласний військовий комісаріат в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону здійснити погодження на надання зазначеного житла.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від24квітня2019року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду 15 квітня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево виділити ОСОБА_1 благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири у м.Ужгород Закарпатської області, на сім`ю у складі чотирьох осіб із розрахунку 13,65 кв.м на одну особу, та зобов`язано Закарпатський обласний військовий комісаріат в особі житлової комісії Ужгородського гарнізону, здійснити погодження на надання зазначеного житла.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що відповідно до Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей належним жилим приміщенням для постійного проживання є обов`язком держави в особі уповноважених органів та є складовою системи соціального захисту цих осіб. Оскільки право на отримання жилого приміщення зберігається і при звільнення особи з військової служби у запас, беручи до уваги, що позивач разом із членами його сім`ї не був забезпечений жилим приміщенням, не отримував грошової компенсації за належне їм жиле приміщення, суд дійшов висновку про порушення гарантованого права позивача на соціальний захист у вигляді надання постійного житла та наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Суд відхилив як необґрунтовані доводи відповідачів про те, що дружина ОСОБА_2 не є особою, яка відповідно до законодавства потребує поліпшення житлових умов, оскільки їй на праві приватної власності належать два житлові будинки, зазначивши, що реалізація членом сім`ї військовослужбовця права власності шляхом отримання у дар житлового будинку, не може бути підставою для припинення чи позбавлення військовослужбовця гарантованого Конституцією України та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» права на соціальний захист, зокрема права на забезпечення військовослужбовця та членів його сім`ї жилими приміщеннями.
Урахувавши закріплену статтею 47 Житлового Кодексу Української РСР норму жилої площі на одну особу 13,65кв.м, суд першої інстанції зазначив, що вимога ОСОБА_1 щодо надання йому житла з розрахунку 94 кв.м загальної площі не відповідає вимогам закону, а тому задовольнив позов частково, зобов`язавши Квартирно-експлуатаційний відділ м.Мукачево надати ОСОБА_1 благоустроєне житло у виді окремої ізольованої квартири у м.Ужгород Закарпатської області на сім`ю у складі чотирьох осіб з розрахунку 13,65 кв. м на одну особу.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від24квітня2019року та постанову Закарпатського апеляційного суду від15квітня2021 року, та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 10червня2021року поновлено Квартирно-експлуатаційному відділу м. Мукачево Міністерства оборони України строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк для подання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження.
У липні 2021року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України в новій редакції, у якій заявник просив скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24квітня2019року та постанову Закарпатського апеляційного суду від15квітня2021 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявник зазначає:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, неурахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від07 липня2015року у справі № 2а-9526/12/2670. Зокрема зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідно до статей 1, 9 ЖК Української РСР передумовою для реалізації права на забезпечення жилим приміщенням є як наявність наближення черги осіб, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на квартирному обліку, так і наявність самої житлової площі. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від07 липня2015року у справі № 2а-9526/12/2670, який суди не врахували при вирішенні спору. Оскільки позивач не довів, що після настання його черги на забезпечення житлом, Квартирно-експлуатаційний відділ м.Мукачево розподіляв житлові приміщення, які б, ураховуючи склад сім`ї позивача, відповідали умовам його надання позивачеві, право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не може вважатися порушеним, що є підставою для відмови у задоволенні позову;
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази. Суд першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано залишили поза увагою доводи відповідачів та надані на їх підтвердження докази про те, що дружині позивача ОСОБА_2 , яка перебуває разом з позивачем на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, належить на праві приватної власності два житлові будинки (площею 403,8кв.м та 133,2кв.м), а тому відповідно до статті 31 ЖК Української РСР вона не є особою, яка потребує поліпшення житлових умов та відповідно не має права на одержання жилого приміщення в будинках державного та громадського житлового фонду як самостійно, так і у складі сім`ї позивача.
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.
У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від24квітня2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від15квітня 2021 року, в якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвали нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, неурахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 30 червня 2015 року у справі 21-682а15, в якому суд касаційної інстанції вказав, що передумовою для виникнення обов`язку щодо реалізації права військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей на забезпечення жилими приміщеннями є як наближення черги, так і наявність самої житлової площі. З огляду на наведене зазначав, що право позивача можна вважати порушеним лише за умови, якщо особа в той чи інший спосіб протиправно позбавлена можливості володіти і користуватися певною річчю, а саме певним жилим приміщенням, однак позивач не довів порушення його прав;
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з посиланням на те, що суди не дослідив наявні у справі докази, зокрема інформацію відображену дружиною позивача ОСОБА_2 у декларації, як кандидата на посаду особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016рік, згідно з якою вона володіє на праві приватної власності двома житловими будинками, загальною площею 403,8кв. м (дата набуття права 26вересня2013року -) та 133,2кв. м (дата набуття права 06грудня2012рік), а тому відповідно до вимог житлового законодавства вона не може вважатись особою, яка потребує поліпшень житлових умов, а позивачу відповідно не може бути надане жиле приміщення з розрахунку чотирьох членів сім`ї.
Зауважив, що позов ОСОБА_1 спрямований на захист не лише його житлових прав, але і житлових прав трьох членів його сім`ї, натомість зазначені особи не зверталися до суду з самостійними вимогами, а тому вважав необґрунтованим задоволення позовних вимог та ухвалення судового рішення на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Суди не надали належної оцінки наявному у справі списку осіб, які мають право на позачергове поліпшення житлових умов, а позивачем не доведено, що він має переважне право на поліпшення житлових умов стосовно осіб, які перебувають у черзі на пільгових засадах (у першу чергу та позачергово), та не врахували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від07липня 2015 року у справі № 2а-9526/12/2670, від 07 лютого 2018 року у справі №438/1500/15-ц про необхідність дотримання правил черговості при отриманні житла та не дослідили чи не призведе задоволення заявленого позову до порушення прав інших осіб, які перебувають в першочерговій або позачерговій черзі.
Суди в порушення норм процесуального права не залучили до участі у справі житлову комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має право приймати рішення щодо надання конкретній особі, звільненій з військової служби, та членам їх сімей жилих приміщень для постійного проживання.
Ухвалою Верховного Суду від 16вересня2021року, після надходження від Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки доказів сплати судового збору, відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У вересні 2021року до Верховного Суду від Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачево, в якому Міністерство оборони України вказувало, що право позивача на забезпечення його жилим приміщенням відповідачами не оспорюється та не заперечується, докази порушення прав позивача відсутні, а тому вважав необґрунтованими позивні вимоги ОСОБА_1 . Суди належним чином не перевірили чи належить дружина позивача ОСОБА_2 до осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та чи може бути надано позивачу, як військовослужбовцю звільненому в запас та членам його сім`ї (у складі чотирьох осіб, в тому числі дружини ОСОБА_2 ) жилого приміщення, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У вересні 2021року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачево, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги відповідача є безпідставними, а оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими.
У жовтні 2021року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому він вказав, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили наявні у справі докази, правильно установили обставини справи та застосували норми матеріального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
ОСОБА_1 з 1985року проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України. Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України №766 від 14жовтня2010року позивача звільнено із військової служби у запас з посади начальника 159 територіального центру комплектування військовослужбовцями за контрактом за пунктом «в» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», який передбачає звільнення військовослужбовців з військової служби за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №178 від22жовтня2010року ОСОБА_1 виключений із списків особового складу територіального центру комплектування військовослужбовцями. Вислуга ОСОБА_1 у Збройних Силах України на момент звільнення склала 30 років 2місяці.
06травня1989року ОСОБА_1 взято на квартирний облік у загальну чергу.
Відповідно до Списку черг військовослужбовців Ужгородського гарнізону, які перебувають на квартирному обліку як такі, що потребують поліпшення житлових умов, станом на 01липня2017року ОСОБА_1 у складі сім`ї чотирьох осіб перебуває у загальній черзі під номером 1.
У період проходження військової служби позивач разом із членами його родини не був забезпеченим постійним жилим приміщенням з державного житлового фонду, та не отримував грошової компенсації за належне їм жиле приміщення.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарги та поданих відзивів, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України та Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підлягають задоволенню частково з таких підстав.
Статтею 124 Конституції Українипередбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору.
Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Цей інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом для захисту своїх житлових прав, натомість суди залишили поза увагою, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення його прав, як військовослужбовця, а саме невиконання обов`язку із забезпечення належним жилим приміщенням, який є складовою системи соціального захисту військовослужбовців відповідно до приписів Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»
Відповідно до частин першої та четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службовою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Наведені норми права передбачають, що військова служба належить до служби публічної.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (провадження №14-62цс20) Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей та зобов`язання надати такі приміщення чи виплатити компенсацію, відступила від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі №806/104/16за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов`язання відповідачів надати житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
Оскільки у справі, що переглядається ,спір стосується проходження публічної (військової) служби, у зв`язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а саме забезпечення військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням виплатити грошову компенсацію за належне їм для отримання жиле приміщення, правовідносини, що виникли між сторонами, є адміністративно-правовими, а тому така справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі
У відзиві на касаційну скаргу Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Краснов Р. В. просив закрити касаційне провадження, оскільки подана касаційна скарга не містить підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що підстави, за наявності яких суд касаційної інстанції закриває провадження у справі, передбачені статтею 396 ЦПК України, перелік яких є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає. Оскільки ОСОБА_1 не зазначає конкретної підстави закриття касаційного провадження, передбаченої статтею 396 ЦПК України, його клопотання про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню.
У відзиві на касаційну скаргу Квартирно-експуатаційного відділу міста Мукачево Краснов Р. В. просив закрити касаційне провадження, оскільки висновки Верховного Суду у постанові від 07липня2015року у справі №2а-9526/12/2670, на які посилається заявник у касаційній скарзі, викладені у правовідносинах, які не є подібними.
Відповідно до пункту 5 частини першоїстатті 396 ЦПК України,суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другоїстатті 389 цього Кодексусудом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
У справі №2а-9526/12/2670 судами встановлено, що позивач, який проходив військову службу та був звільнений з військової служби і на день звільнення з військової служби мав вислугу 26 років 7 місяців; перебував на квартирному обліку та звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Міноборони щодо невиконання своїх зобов`язань на забезпечення його житлом; зобов`язати відповідача надати житлове приміщення для проживання позивача та членів його сім`ї згідно з нормами, встановленими законодавством України, або виплатити належну грошову компенсацію. На обґрунтування позовних вимог зазначив, що усупереч положенням статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Міноборони не забезпечило його та членів його сім`ї житлом. Наведене свідчить, що правовідносини у справі, яка переглядається та у справі №2а-9526/12/2670 за своїм змістом та правовим регулюванням є подібними, відмінність предмету спору (у справі №2а-9526/12/2670 додатково заявлено вимогу про визнання незаконною бездіяльність Міністерства оборони України) не спростовує їх подібність, а тому клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною четвертою статті 414 ЦПК України передбачено, що у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Зважаючи на допущені місцевим та апеляційним судами порушення норм процесуального права щодо предметної юрисдикції, що є підставою для скасування ухвалених судових рішень та закриття провадження у справі, суд касаційної інстанції не перевіряє доводи касаційних скарг щодо вирішення спору по суті.
Ураховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України та частини першої статті 414 цього Кодексу, з роз`ясненням позивачу на виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України, права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 400, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотань ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційні скарги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України та Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від24квітня2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від15квітня 2021 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево Міністерства оборони України, Закарпатського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерство оборони України, про зобов`язання забезпечити житлом, закрити.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення ОСОБА_1 може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко
