Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 квітня 2021 року м. Київ №640/3489/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у спрощеному проваджені адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діївстановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі - протиправними.
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимального розміру;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованою і з врахуванням фактично виплаченою пенсію за матеріалами пенсійної справи за період з 30 вересня 2019 року по 28 лютого 2021 року у розмірі 346811,41 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з 30 вересня 2019 року є пенсіонером Служби безпеки України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 30 вересня 2019 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в розмірі 16380,00 грн. Поміж тим, призначена пенсія виплачується органом Пенсійного фонду із обмеженням її максимального розміру. В зв`язку з цим звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку і виплати належного йому пенсійного забезпечення з 30 вересня 2019 року без обмеження максимального розміру, однак отримав відмову. Позивач не погоджується з такими діями управління та вважає, що наявні всі підстави для здійснення виплати належної йому пенсії без обмеження максимальним розміром, що і стало причиною звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на положення щодо зменшення основного розміру пенсії, щодо обмеження максимального розміру пенсії представник відповідача зазначив, що жодним чином не порушив прав позивача.
Позивач надав відповідь на відзив, в якому зазначив, що висновки, викладені у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовують доводів позивача у позовній заяві, та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що з 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 за його заявою призначено пенсію за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», у розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення, що підтверджується копією перерахунку пенсії за пенсійною справою №2602043195 -СБУ від 13 грудня 2019 року.
Як випливає зі змісту вказаного перерахунку, пенсія за вислугу років позивачу була обрахована з урахуванням усіх основних і додаткових видів грошового забезпечення, в загальному розмірі 36758,18 грн., проте з урахування максимального розміру виплачувалася в сумі 16380,00 грн, а відповідно до перерахунку пенсії по пенсійній справі від 08 липня 2020 року виплата здійснювалася в сумі 17120,00 грн.
Позивач 01 грудня 2020 року звернувся до відповідача з заявою, в якій просив повідомити про підстави такого обмеження та просив здійснити перерахунок без застосування такого обмеження.
Відповідач листом від 30 грудня 2020 року №29873-30861/В-02/8-2600/20 повідомив позивача про те, що частиною сьомою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» №2262-XII (в редакції, що діяла у 2016 році), встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06 грудня 2016 року внесено зміни у Закон України №2262-XII, а саме: у частині сьомій статті 43 слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Закон України №1774-VIII від 06 грудня 2016 року неконституційним не визнавався.
Також відповідач наголосив на тому, що пенсія виплачується відповідно до норм чинного законодавства.
Не погоджуючись з діями відповідача позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно із частиною другою Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому, суд звертає увагу, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII визнано неконституційними в цілому.
Разом з тим, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
За наведених обставин, буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що з 20 грудня 2016 року у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Це означає, що з 20 грудня 2016 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Таким чином, внесені Законом №1774-VIII зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для такого обмеження максимального розміру пенсії.
Зазначений висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 16 січня 2019 року у справі 638/6363/17 та від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у обмеженні максимального розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії, з дати її призначення та відмові у здійсненні перерахунку та виплати належної позивачу пенсії без обмеження її максимального розміру з дати призначення позивачу пенсії.
Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними таких дій відповідача є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак підлягають до задоволення.
З огляду на те, що в ході розгляду цієї справи судом встановлено протиправність дій відповідача у спірних правовідносинах, то суд вважає наявними підстави для задоволення і похідних позовних вимог - про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимального розміру з дня призначення йому пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат.
В той же час, щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 різницю між перерахованою і з врахуванням фактично виплаченою пенсією за матеріалами пенсійної справи за період з 30 вересня 2019 року по 28 лютого 2021 року у розмірі 346811,41 грн., суд зазначає наступне.
Спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі задоволення позову та набрання чинності рішенням суду про зобов`язання сплатити недоплачену частину пенсії перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми єдиним платежем, так і кількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
З системного аналізу положень частини першої статті 2 та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в кореспонденції з приписами статті 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функції суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.
Кількість платежів у межах однієї суми коштів не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення, адже метою судового захисту є спонукання владного суб`єкта до належного виконання адміністративних функцій у повному обсязі, що (у даному конкретному випадку) полягає у проведенні розрахунку за усією належною до одержання сумою пенсії.
Отже, з огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу обраховану самостійно суму заборгованості у розмірі 346811,41 грн., оскільки здійснення перерахунку та обрахунок суми заборгованості відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, а тому у суду відсутні повноваження щодо втручання в такі повноваження.
В той же час, не підлягає задоволенню позовна вимога у формулюванні заявленим позивачем як «виплачувати» оскільки така позовна вимоги має наметі здійснення дій на майбутнє, що також задоволенню не підлягає, оскільки заявлена наперед, а захисту підлягає лише порушене право позивача, тобто за минулий час.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів повністю правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
З огляду на викладене позов підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 пенсії в обмеженому розмірі - протиправними.
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром за період з 30 вересня 2019 року по 28 лютого 2021 року, з урахуванням вже проведених виплат.
4. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко
