Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3178/20 пров. № А/857/4808/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Носа С. П.,
суддів Обрізка І. М., Шевчук С.М.;
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року в справі № 300/3178/20 (головуючий суддя Микитюк Р. В., м. Івано-Франківськ) за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна інспекція містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,-
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала справа №300/3178/20 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна інспекція містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо не здійснення функцій та заходів державного реагування (контролю) в межах компетенції передбаченої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для усунення порушень містобудівних умов та обмежень забудови, порушення пожежних, санітарних та екологічних норм при здійсненні самочинного будівництва (капітальної реконструкції) житлового будинку АДРЕСА_1 . Зобов`язано Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради здійснити необхідні дії та фіксацію факту щодо встановлення винних осіб у здійсненні самочинного будівництва (капітальної реконструкції) житлового будинку АДРЕСА_1 за наслідками чого вжити заходів державного реагування (контролю) в межах компетенції передбаченої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
21.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про стягнення з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на його користь судових витрат на професійну правничу та правову допомогу у сумі 10 000,00 грн.
Додатковим рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу та правову допомогу відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, позивачем ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване додаткове рішення та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про стягнення судових витрат.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми процесуального права. Зазначено що до закінчення розгляду справи позивач заявив про подання заяви про розподіл судових витрати, після ухвалення рішення суду, доказів про розмір витрат на професійну правничу допомогу та подав такі докази.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (№11-562ас18) судом висловлено правову позицію, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив: копію договору про надання професійної правничої та правової допомоги №01/05-25/7 від 19.10.2020, копію додатку №1 до договору №01/05-25/7 від 19.10.2020, копію статуту адвокатського об`єднання "Літіум", копію витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 13.01.2020 по додатку №1 від 19.10.2020 до договору №01/05-25/7 від 19.10.2020.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Проте, судом першої інстанції вірно вказано, що позивачем на підтвердження факту сплати на користь адвоката витрат на правову допомогу до суду жодних платіжних документів не подано, а відтак понесення останніх позивачем не підтверджено, а тому такі витрати не підлягали до стягнення на користь позивача.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року у справі № 300/3178/20 апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задоволено, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року в справі № 300/3178/20 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна інспекція містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій відмовлено.
Тобто, за наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року скасоване, та прийнята постанова не на користь позивача, що виключає в подальшому стягнення на його користь витрат на правничу допомогу.
Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив додаткове судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року в справі № 300/3178/20 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С. П. Носсудді І. М. Обрізко С. М. Шевчук
