Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/3178/20 пров. № А/857/12144/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,
з участю секретаря Бедрій В.Р.,
представника позивача Марчака М.П.,
представника відповідача Медицької С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна інспекція містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,-
суддя в 1-й інстанції Микитюк Р.В.,
час ухвалення рішення 22.06.2023 року, 12:15 год.,
місце ухвалення рішення м.Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення 22.06.2023 року,
в с т а н о в и в :
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна інспекція містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо не здійснення функцій та заходів державного реагування (контролю) в межах компетенції передбаченої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для усунення порушень містобудівних умов та обмежень забудови, порушення пожежних, санітарних та екологічних норм при здійсненні самочинного будівництва (капітальної реконструкції) житлового будинку АДРЕСА_1 та зобов`язано Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради здійснити необхідні дії та фіксацію факту щодо встановлення винних осіб у здійсненні самочинного будівництва (капітальної реконструкції) житлового будинку АДРЕСА_1 за наслідками чого вжити заходів державного реагування (контролю) в межах компетенції передбаченої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задоволено, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна інспекція містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15.07.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 скасовано. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 залишено в силі.
Представник Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради звернулася в суд із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні в даній адміністративній справі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження (боржника) - Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на його правонаступника - Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради, у виконавчому провадженні №67084168 - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що Виконавчий комітет Івано-Франківськоі міськоі ради не перебуває у процесі припинення, проте відбулося зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю, та ці повноваження передані створеній юридичніи особі Управлінню з питань державного архітектурно- будівельного контролю Івано-Франківськоі міськоі ради. Отже, з часу прийняття рішення Івано-Франківською міською радою про створення юридичної особи виконавчого органу з питань архітектурно-будівельного контролю до цього органу перешли права, обов`язки та повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю на території Івано-Франківської міськоі ради. Фактично відбулась зміна суб`єкта, уповноваженого здіиснювати заходи державного архітектурно-будівельного контролю, відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівноі діяльності». Виконавець зобов`язаний здіиснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1. ч. 2 ст. 18 Закону Укрїни «Про виконавче провадження»). В той же час виконавчим документом зобов`язано саме виконавчий комітет вчинити діі передбачені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», повноваження на вчинення яких у виконавчого комітету відсутні. Новосторене Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міськоі ради, відповідно до Положення, з питань здійснення повноважень, передбачених Законом Украіни «Про регулювання містобудівної діяльності», є підконтрольним Державній архітектурно- будівельній інспекції України, а не виконавчому комітету, а тому заміна боржника виконавчого комітету Івано-Франківськоі міськоі ради у виконавчому провадженні ВП No67084168 є необхідною для належного виконання судового рішення по справі No 300/3178/20, зокрема вжиття заходів державного реагування (контролю) в межах компетенціі передбаченоі Законом України "Про регулювання містобудівноії діяльності" і захисту прав та інтересів стягувача.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просить ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року скасувати та прийняти постанову, якою заяву про заміну сторони виконавчого провадження задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлялися про час і місце апеляційного розгляду справи, і оскільки їхня неявка в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою, апеляційний розгляд проведено у їхній відсутності на підставі наявних матеріалів про права і взаємовідносини сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна інспекція містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо не здійснення функцій та заходів державного реагування (контролю) в межах компетенції передбаченої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для усунення порушень містобудівних умов та обмежень забудови, порушення пожежних, санітарних та екологічних норм при здійсненні самочинного будівництва (капітальної реконструкції) житлового будинку АДРЕСА_1 та зобов`язано Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради здійснити необхідні дії та фіксацію факту щодо встановлення винних осіб у здійсненні самочинного будівництва (капітальної реконструкції) житлового будинку АДРЕСА_1 за наслідками чого вжити заходів державного реагування (контролю) в межах компетенції передбаченої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задоволено, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 скасовано та прийнято постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна інспекція містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15.07.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 скасовано. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.01.2021 залишено в силі.
Отже, зазначене рішення набрало законної сили 15.07.2021.
23.09.2021 Івано-Франківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист.
У відповідності до ч. 5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Серед основних засад судочинства в Україні, згідно з п.9 ч.3 ст. 129 Конституції України, є обов`язковість рішень суду.
У статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частинами першою та другою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Відповідно до частини першої статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
З вищенаведеного нормативного визначення випливає, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Сторони судового провадження на стадії виконавчого провадження набувають відповідної процесуальної якості, користуються правами та несуть певні обов`язки, зумовлені статусом сторони. За законом на стадії виконавчого провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження. Така заміна є прийнятною, зокрема у правовідносинах, що допускають правонаступництво. При цьому законодавством установлено головну умову, за якої обов`язки боржника може бути перекладено на іншу особу, - це вибуття сторони виконавчого провадження.
За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
З огляду на зміст наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.
Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід`ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов`язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (стаття 52 КАС України).
Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 (справа № 905/1956/15).
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій узагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 20.02.2019 (справа № 826/16659/15), від 13.03.2019 (справа № 524/4478/17).
Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади та органу місцевого самоврядування (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі № 2а-23895/09/1270.
При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.
У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.10.2019 (справа № 812/1408/16).
Також суд звертає увагу, що постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", зазначено, що при визначенні процесуального правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.
У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Виходячи з положень статей 55, 56 Конституції України у будь-якому разі в названих вище випадках спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому суди повинні враховувати, що відмова у відкритті або закриття провадження у такій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, позбавлення частини повноважень, звільнення з посади, скорочення посади) суб`єкта владних повноважень є неприпустимими.
У рішенні Конституційного Суду України (Велика палата) від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 Суд звернув увагу на принцип інституційної безперервності, який полягає у тому, що органи державної влади, встановлені Основним Законом України, продовжують функціонувати в інтересах Українського народу та реалізовувати свої повноваження, виконувати завдання і функції, визначені у Конституції України, незалежно від цих змін, якщо тільки цими змінами не передбачено істотну (докорінну) зміну їх конституційного статусу, у тому числі їх ліквідацію.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що судове рішення у справі №300/3178/20, яким зобов`язано Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради здійснити необхідні дії та фіксацію факту щодо встановлення винних осіб у здійсненні самочинного будівництва (капітальної реконструкції) житлового будинку АДРЕСА_1 за наслідками чого вжити заходів державного реагування (контролю) в межах компетенції передбаченої Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" так і не було виконано.
При цьому, як встановлено ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013).
Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Також, Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.
Суд також звертає увагу на Рекомендації № Rec 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам "Про виконання адміністративних рішень і судових рішень в області адміністративного права, в розділі II Рекомендацій "Виконання судових рішень, що стосуються адміністративних органів зазначено, що Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративні органи виконували судові рішення в розумні терміни. Щоб повністю виконати судові рішення, адміністративні органи повинні вживати всіх необхідних заходів відповідно до законодавства (пункт а). У випадку невиконання адміністративним органом судового рішення, повинна бути передбачена відповідна процедура забезпечення виконання цього рішення (пункт b).
Також суд враховує практику застосування Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Так ЄСПЛ зазначив, що неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини (справа Жовнер проти України, заява № 56848/00, пункт 33). Суд також зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.
Суд звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Згідно з пунктом 70 рішення у справі Рисовський проти України (№29979/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.
Вірними є висновки суду першої інстанції, що положення КАС України, на відміну від чинного цивільного чи господарського процесуального законодавства, не пов`язують процесуальне правонаступництво з обов`язковою наявністю факту припинення юридичної особи. Ключовим за правилами КАС України є доведення обставин вибуттям сторони - суб`єкта владних повноважень з відносин, щодо яких виник спір.
Однак, Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради не перебуває у процесі припинення та не є ліквідованим, а згідно п.1.2 та п.1.3 Положення про Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради №477-19 від 23.12.2021 Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради є виконавчим органом Івано-Франківської міської ради, яке підзвітне та підконтрольне міській раді та підпорядковане її виконавчому комітету, міському голові, першому заступнику міського голови, згідно розподілу посадових обов`язків, а також Державній інспекції архітектури та містобудування.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження (боржника) - Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на його правонаступника - Управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю Івано-Франківської міської ради, у виконавчому провадженні №67084168, вірно відмовлено судом першої інстанції.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у справі № 300/3178/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 11 жовтня 2023 року.
