Ухвала
24 березня 2021 року
місто Київ
справа № 235/3191/19
провадження № 61-21511св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай»,
третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року у складі судді Філь О. Є. та постанову Донецького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Азевича В. Б., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 10 травня 2019 року звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай» (далі - ТОВ «Караван-Сарай», товариство), третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, про відшкодування моральної шкоди.
Позивач обґрунтовувала позовні вимоги тим, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначила, що 07 вересня 2016 року її син влаштувався на роботу до ТОВ «Караван-Сарай» на посаду торгового агента. 12 травня 2017 року під час виконання її сином трудових обов`язків з ним стався нещасний випадок на виробництві, а саме дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої він отримав травми, несумісні з життям, від яких помер. Про факт настання нещасного випадку на виробництві складено акт за формою Н-5 про проведення спеціального розслідування нещасного випадку та акт за формою Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом.
У зв`язку зі смертю сина їй завдано моральну шкоду, яка пов`язана з несподіваною смертю її сина; на момент смерті йому було лише 22 роки, він був її опорою у житті, вона завжди знала, що в неї є близька та найдорожча людина, яка завжди прийде на допомогу, надасть свою підтримку та любов. Зі смертю сина вона втратила впевненість в завтрашньому дні. Крім того, після смерті сина їй доводиться докладати багато зусиль для організації свого життя, що насамперед пов`язано з організацією побуту, оскільки син постійно допомагав їй з хатніми справами, з придбанням продуктів харчування та багато іншого. Вона втратила найдорожчу людину, це завдає їй надзвичайних моральних та душевних страждань. Розмір відшкодування завданої моральної шкоди вона визначила в 500 000, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав у повному обсязі, просив відмовити у його задоволенні, підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що відсутні правові підстави для стягнення з підприємства відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000, 00 грн. За результатами розслідувань не було виявлено порушень статті 153 КЗпП України, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог, також не встановлено вини посадових осіб ТОВ «Караван-Сарай» у нещасному випадку, який стався з ОСОБА_2 .
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Караван-Сарай» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 80 000, 00 грн. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції обґрунтовував рішення тим, що факт смерті сина позивача від нещасного випадку на виробництві, який стався з ОСОБА_2 під час виконання ним трудових обов`язків у ТОВ «Караван-Сарай», а також завдання позивачу у зв`язку із смертю її сина моральної шкоди є доведеним. Розмір грошової компенсації моральної шкоди 80 000, 00 грн судом визначено із урахуванням ступеня моральних страждань, яких зазнала та зазнає позивач після смерті сина, їх тривалості і тяжкості, незворотності втрати, істотності вимушених змін у житті, що позбавляють її звичних життєвих зв`язків та вимагають докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи такий розмір відшкодування, суд керувався принципами розумності, виваженості та справедливості.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності вини підприємства та наявності вини ОСОБА_2 у нещасному випадку апеляційний суд не бере до уваги, оскільки такі твердження спростовані дослідженими в судовому засіданні належними доказами, у тому числі актом про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, яким встановлено, що нещасний випадок з ОСОБА_2 стався під час виконання ним трудових обов`язків. Апеляційний суд врахував, що смерть потерпілого настала через порушення ним Правил дорожнього руху України, вина та протиправність в діях відповідача відсутні, але у силу закону відповідач несе цивільно-правову відповідальність незалежно від наявності вини.
Доводи апеляційної скарги щодо посилання судом першої інстанції в мотивувальній частині на статтю 1167 ЦК України апеляційний суд вважав обґрунтованими, зазначив, що таке посилання суду є помилковим, так як не має правового значення, оскільки правовою підставою для відшкодування моральної шкоди є правило частини другої статті 1168 ЦК України, проте це не вплинуло на правильність постановленого судового рішення.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у листопаді 2019 року, ТОВ «Караван-Сарай» просить скасувати рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що полягає у неповному дослідженні обставин справи, а також неправильним застосуванням судами норм матеріального права, зокрема, заявник зазначив, що:
- позивач не надав будь-якого доказу, а матеріали справи не містять доказів, якими встановлено вину ТОВ «Караван-Сарай» у смерті ОСОБА_2 ;
- висновок про відшкодування моральної шкоди на підставі частини першої статті 1167 ЦК України є безпідставним, оскільки вина відповідача за результатами судового розгляду не встановлена;
- стягнення відшкодування моральної шкоди на підставі частини другої статті 1167 ЦК України також є безпідставним, оскільки ТОВ «Караван-Сарай» не є володільцем джерела підвищеної небезпеки, внаслідок дії якого загинув ОСОБА_2 ;
- судами безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення статті 1188 ЦК України.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2020 року № 2792/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену цивільну справу 11 листопада 2020 року передано судді-доповідачеві Погрібному С. О., судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Яремко В. В.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 07 вересня 2016 року працював торговим агентом у ТОВ «Караван-Сарай», перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах.
Під час виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків 12 травня 2017 року з ним стався нещасний випадок на виробництві, дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої він отримав травми, несумісні з життям, від яких помер.
Факт настання нещасного випадку на виробництві підтверджується актом за формою Н-5 про проведення спеціального розслідування нещасного випадку та актом за формою Н-1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом.
Відповідно до акта про нещасний випадок на виробництві смерть ОСОБА_2 настала внаслідок сполученої травми тіла з наявністю закритих переламів грудини, ребер зліва і справа, лівої плечової кістки, відкритих переламів лівої ліктьової і правої стегнової кістки, травматичних розривів серця і серцевої сорочки, плеври і тканини легенів, капсули і тканини печінки, які ускладнилися об`ємними крововиливами в плевральну і черевну порожнини з розвитком гострої масивної крововтрати. Актом спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-5 встановлено, що нещасний випадок з ОСОБА_2 відбувся під час виконання ним робочих обов`язків, на власному транспортному засобі, що використовувався в інтересах підприємства з дозволу роботодавця.
Зазначеними актами встановлено, що основною причиною нещасного випадку є порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів, був встановлений транспортний засіб, експлуатація якого призвела до настання нещасного випадку, - автомобіль марки ВАЗ 21104, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Постановою про закриття кримінального провадження від 31 липня 2017 року встановлено, що особою, яка допустила порушення вимог законодавства про охорону праці, є ОСОБА_2 , який, керуючи автомобілем ВАЗ 21104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги пункту 14.6 «г» та вимоги дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху України, при виконанні яких він мав технічну можливість запобігти настанню дорожньо-транспортної події. Дії ОСОБА_2 перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням цієї дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Під час прийому на роботу у ТОВ «Караван-Сарай» 07 вересня 2016 року ОСОБА_2 надавав заяву про дозвіл на використання особистого автомобіля ВАЗ 21104, державний номер НОМЕР_1 , під час виконання ним трудових обов`язків. Зазначена заява була погоджена відповідачем.
Використання працівниками ТОВ «Караван-Сарай» особистих легкових автомобілів для потреб підприємства у господарській діяльності під час виконання трудових обов`язків регламентовано положенням, яке затверджене наказом від 01 квітня 2015 року № 5.
Також судами встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
У статті 173 КЗпП України визначено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до підпункту «е» пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній до 20 березня 2007 року) (далі - Закон № 1105-XIV) у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.
Положеннями пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 1105-XIV (який набрав чинності 20 березня 2007 року) скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції Закону № 1105-XIV.
Конституційний Суд України визнав, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця) (абзац 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 08 жовтня 2008 року
№ 20-рп/2008).
Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
За частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Таким чином у цій справі цивільні відносини між сторонами регулюються правилами частини другої статті 1167 ЦК України з врахуванням особливостей правового регулювання, встановлених у статті 1168 цього Кодексу. У цих відносинах відповідач є роботодавцем працівника, який загинув під час виконання ним трудових обов`язків; позивач є матір`ю фізичної особи, у зв`язку зі смертю якої їй завдано моральну шкоду.
До спірних правовідносин не підлягають застосуванню правила статей 1187-1188 ЦК України. Ці правила підлягали застосуванню до відносин між товариством (як юридичною особою, працівник якої використовував власний транспортний засіб під час виконання трудових обов`язків, який був є джерелом підвищеної небезпеки) та іншим учасником дорожньо-транспортної пригоди. Проте, оцінка цих відносин перебуває за межами цього судового розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палата Касаційного цивільного суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 755/18455/17 (провадження № 61-39253св18) зазначив, що «відповідно до загальних підстав відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності».
У справі, яка переглядається, нещасний випадок із ОСОБА_2 стався під час виконання ним трудових обов`язків і така шкода завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а тому за правилами пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується потерпілому незалежно від вини її заподіювача.
Аналіз наведених норм права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу дає підстави для висновку, що цивільним законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди у позадоговірних відносинах. Водночас потерпілий має довести належними доказами наявність усіх інших умов виникнення деліктного зобов`язання, зокрема суди мали встановити факт завдання шкоди за участю відповідача, обґрунтувати розмір завданої шкоди, а також той факт, що відповідач є заподіювачем шкоди, тобто суд зобов`язаний був встановити протиправність діяння її заподіювача, а також наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, особою, яка допустила порушення вимог законодавства про охорону праці, є саме ОСОБА_2 , який, керуючи автомобілем ВАЗ 21104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги пункту 14.6 «г» та вимоги дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху України, при виконанні яких він мав би технічну можливість запобігти настанню дорожньо-транспортної події. Дії ОСОБА_2 перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням цієї дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
За таких встановлених фактичних обставин справи обґрунтованим є висновок, що матеріали справи не містять, а суди першої та апеляційної інстанцій не встановили протиправності дій або бездіяльності ТОВ «Караван-Сарай», внаслідок яких ОСОБА_1 як матері загиблого ОСОБА_2 заподіяно моральну шкоду у зв`язку із загибеллю сина під час виконання ним трудових обов`язків. Навпаки, суди встановили, що основною причиною нещасного випадку є порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів, був встановлений транспортний засіб, експлуатація якого призвела до настання нещасного випадку, - автомобіль марки ВАЗ 21104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 .
Отже, за встановлених фактичних обставин справи нещасний випадок зумовлений саме діями ОСОБА_2 , які перебувають в прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками (загибеллю працівника), який під час виконання ним трудових обов`язків допустив порушення Правил дорожнього руху України.
Також судами не встановлено протиправності в рішеннях, діях чи бездіяльності відповідача, що мали б своїм наслідком настання дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої загинув син позивача. Тобто не встановлено, що відповідач допустив порушення норм трудового права, зокрема, правил охорони праці тощо.
За недоведеності наявності таких умов виникнення деліктного зобов`язання, як протиправності в поведінці відповідача та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку з втратою сина не породжує виникнення у ТОВ «Караван-Сарай» обов`язку її компенсації.
Таким чином колегія суддів за результатами розгляду справи зробила висновок про відсутність таких складових умов цивільно-правової відповідальності, як неправомірність поведінки відповідача, безпосереднім наслідком якої є завдання моральної шкоди позивачу (наявність причинно-наслідкового зв`язку), а тому відсутні підстави для стягнення з ТОВ «Караван-Сарай» грошових коштів на відшкодування моральної шкоди позивачу.
Таким чином, необов`язковість встановлення вини як умови відповідальності у спірних правовідносинах не позбавляє позивача обов`язку довести наявність інших умов деліктної відповідальності. Ані правилами трудового законодавства, ані цивільного на роботодавця не покладається відповідальність за завдання шкоди, якщо в його діях не встановлено факту порушення прав працівника у сфері трудових відносин.
Відповідно, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ТОВ «Караван-Сарай» про відшкодування моральної шкоди, завданої загибеллю сина під час виконання ним трудових обов`язків, за встановлених фактичних обставин справи.
Щодо підстав передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Верховний Суд під час вирішення цього спору встановив наявність інших, відмінних за змістом правових висновків щодо застосування тих же норм права у подібних правовідносинах, сформульованих та викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду.
1. У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 212/4531/16-ц (провадження № 61-3681св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що причинами нещасного випадку зазначено порушення виробничої дисципліни, зокрема Інструкції з охорони праці, Посадової інструкції гірничого майстра дільниці дробильно-бункерного комплексу та шахтного підйому шахти ім. Орджонікідзе, Посадової інструкції начальника дільниці дробильно-бункерного комплексу та шахтного підйому шахти ім. Орджонікідзе, Положення про систему управління охороною праці у ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», статті 14 Закону України «Про охорону праці». Особами, які допустили порушення вимог законодавства є у тому числі і померлий чоловік позивача. За висновками Верховного Суду, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд в частині наявності підстав, передбачених статтями 23, 1166, 1167, 1168 ЦК України для відшкодування позивачу моральної шкоди, суд апеляційної інстанції обґрунтовано збільшив розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь моральних страждань і переживань позивача, завданих втратою чоловіка, рідної людини, друга, опори, надії та моральної підтримки, що тягне за собою порушення нормальних життєвих зв`язків та необхідності докладання нею додаткових зусиль для організації свого життя.
2. У постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 212/2362/16-ц (провадження № 61-1675св17) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів, що винні дії померлого не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю особи від нещасного випадку, що стався на виробництві.
3. У постанові від 03 грудня 2018 року у справі № 210/1036/17 (провадження № 61-29802св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди. Враховуючи, що нещасний випадок стався під час перебування працівника у трудових відносинах з роботодавцем, суд касаційної інстанції дійшов висновків, що наявні правові підстави для відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачу, з урахуванням глибини та тривалості її моральних страждань, яких вона зазнала внаслідок смерті чоловіка.
4. У постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18 (провадження № 61-7263св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що за встановлених обставин справи причиною нещасного випадку визнано невиконання вимог Інструкції з охорони праці, які допустив, у тому числі і потерпілий, наявні правові підстави для відшкодування йому моральної шкоди.
5. Установивши, що нещасний випадок стався під час виконання працівником своїх трудових обов`язків унаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 212/6607/18 (провадження № 61-16100св19) зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, завданої смертю чоловіка.
6. У постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 235/3192/19 (провадження № 61-21503св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що, встановивши, що смерть працівника ( ОСОБА_2 ) сталася від нещасного випадку на виробництві, під час виконання ним трудових обов`язків, позивачу завдано моральної шкоди, суди з врахуванням того, що нещасний випадок стався з вини потерпілого, вимог розумності та справедливості обґрунтовано визначили розмір грошової компенсації моральної шкоди у розмірі 80 000, 00 грн.
Отже, судом касаційної інстанції під час перегляду оскаржуваних судових рішень констатується наявність різних за змістом застосувань положень статей 1167, 1168 ЦК України у подібних правових ситуаціях колегіями суддів Першої, Другої, Третьої судових палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
З огляду на наведений аналіз норм матеріального права за встановлених фактичних обставин справи, що переглядається, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 212/4531/16-ц (провадження № 61-3681св18), від 04 квітня 2018 року у справі № 212/2362/16-ц
(провадження № 61-1675св17), від 03 грудня 2018 року у справі № 210/1036/17 (провадження № 61-29802св18), від 14 листопада 2019 року у справі № 522/3388/18 (провадження № 61-7263св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 212/6607/18, провадження № 61-16100св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 235/3192/19 (провадження № 61-21503св19), ухвалених Верховним Судом у складі колегій суддів Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду, відповідно до яких можливим є відшкодування моральної шкоди особі за правилами статей 1167, 1168 ЦК України за відсутності (невстановлення) причинно-наслідкового зв`язку між діями роботодавця і настанням негативних наслідків для потерпілого (працівника чи осіб, визначених у частині другій статті 1168 ЦК України), а також недоведеності протиправності як ознаки рішень, дій чи бездіяльності роботодавця як заподіювача.
На переконання колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, суди мають з`ясовувати наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями роботодавця і настанням негативних наслідків для потерпілого (працівника чи осіб, визначених у частині другій статті 1168 ЦК України).
Системний аналіз положень пункту 1, абзацу 3 пункту 5, пункту 9, абзацу 3 пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (який набрав чинності 20 березня 2007 року) свідчить, що скасовано право застрахованих громадян, які є потерпілими на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до положень первинної редакції Закону № 1105-XIV.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України
«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.
Таким чином, вирішення питання про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди має здійснюватися відповідно до загальних підстав відповідальності. Обов`язковому з`ясуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (крім випадків, встановлених законом).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може призвести до порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 235/3191/19 (провадження
№ 61-21511св19) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай», третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Караван-Сарай» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 вересня 2019 року та постанову Донецького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
