Постанова

Іменем України

01 березня 2021 року

м. Київ

справа № 473/1878/19

провадження № 61-20469сво19

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Фаловської І. М.,

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач ? ОСОБА_1 ,

відповідач ? приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук Кирило Борисович,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року у складі судді Вуїва О. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К. Б., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати незаконною та скасувати постанову відповідача про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09 квітня 2019 року та зобов`язати останнього видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18 квітня 2003 року.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона є спадкоємцем за заповітом від 18 квітня 2003 року, складеним ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У встановлений законом строк вона звернулась до відповідача із заявою про прийняття спадщини.

19 червня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_6

ОСОБА_5 і ОСОБА_6 також подали заяви про прийняття спадщини за заповітом від 19 червня 2015 року, складеним ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К. Б., про визнання заповіту недійсним.

Верховний Суд у вказаній постанові виходив з того, що заповіт, складений ОСОБА_4 19 червня 2015 року, є нікчемним на підставі статті 1257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки складений з порушенням порядку його посвідчення, зокрема за відсутності передбачених законодавством підстав для його підписання замість заповідача іншою особою.

Оскільки заповіт є нікчемним в силу закону, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Проте постановою від 09 квітня 2019 року приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К. Б. відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, мотивуючи тим, що існує інший заповіт, який складений пізніше - 19 червня 2015 року та рішенням суду визнаний нікчемним, однак ця обставина чинність попереднього заповіту на користь позивача не відновлює.

Позивач вважає, що вказана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії є незаконною, оскільки заповіт на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 суд недійсним не визнавав, цей заповіт є нікчемним у зв`язку з недотриманням порядку його посвідчення, а тому не може скасовувати попередній заповіт.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2019 року замінено у справі первісного відповідача виконавчий комітет Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області на належного - приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К. Б.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 27 травня 2019 року залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що оцінка заповіту ОСОБА_4 , складеного на користь ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , посвідченого 19 червня 2015 року та зареєстрованого у реєстрі за № 283, надана постановою Верхового Суду від 13 лютого 2019 року.

Заповіт, складений ОСОБА_4 19 червня 2015 року, є нікчемним, але визнання його нікчемним чинність попереднього заповіту на користь позивача не відновлює. Доказів визнання цього заповіту недійсним відповідно до положень статей 225, 231 ЦК України, які давали б підстави для відновлення попереднього заповіту, тобто заповіту на ім`я позивача, суду не надано, тому немає обов`язку для нотаріуса видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що судове рішення є законним і обґрунтованим, обставин для його зміни чи скасування не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду й постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

У касаційній скарзі зазначено, що оспорений правочин є недійсним в силу визнання його судом, а нікчемним - в силу закону. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували наслідки недійсності заповіту, не врахувавши, що нікчемний заповіт не породжує жодних правових наслідків при оформленні спадкових прав. Нею доведено, судом касаційної інстанції підтверджено, а відповідачем та третьою особою не спростовано очевидні порушення порядку посвідчення заповіту та процедурні дефекти оскаржуваного заповіту.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У грудні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року прийнято до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К. Б., треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року.

Справу призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 18 квітня 2003 року ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області Апоновою О. М. та зареєстрований в реєстрі за № 168, згідно з яким усе своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла ОСОБА_1

19 червня 2015 року ОСОБА_4 склала новий заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком К. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 283, згідно з яким належні їй дві земельні ділянки площами 5,29 га та 2,27 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, цільове призначення яких для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповіла ОСОБА_5 , а земельні ділянки площами 5,43 га та 2,15 га, розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, цільове призначення яких для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на чотири земельні ділянки, розпорядження якими на випадок своєї смерті здійснила спадкодавець.

У встановлений законодавством строк ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.

26 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К. Б., про визнання заповіту недійсним.

Справа розглядалася судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18) касаційні скарги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К. Б. задоволено частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 10 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К. Б., про визнання заповіту недійсним.

Верховний Суд у вказаній постанові виходив з того, що заповіт, складений ОСОБА_4 19 червня 2015 року, є нікчемним на підставі статті 1257 ЦК України, оскільки складений з порушенням порядку його посвідчення, зокрема за відсутності передбачених законодавством підстав для його підписання замість заповідача іншою особою.

Оскільки заповіт є нікчемним в силу закону, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

17 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К. Б. про прийняття спадщини за заповітом, складеним ОСОБА_4 18 квітня 2003 року (а. с. 85).

17 січня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К. Б. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 (а. с. 81 - 84).

Постановою від 09 квітня 2019 року приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К. Б. відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме чотири земельні ділянки, мотивуючи тим, що існує інший заповіт, який складений пізніше - 19 червня 2015 року та є нікчемним, однак ця обставина чинність попереднього заповіту на користь позивача не відновлює.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 23 січня 2019 року в справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18), від 30 жовтня 2019 року в справі № 695/506/13-ц (провадження № 61-21968св18) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 98/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18), щодо застосування частини четвертої статті 1254 ЦК України у подібних правовідносинах.

У зазначених постановах Верховний Суд зробив висновок, що на підставі частини четвертої статті 1254 ЦК України нікчемний заповіт не відновлює чинність попереднього заповіту.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18) вказано, що постановою державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори Ястремської Ж. В. від 30 квітня 2013 року № 1699/02-14 відмовлено ОСОБА_8 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 14 листопада 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бардичевою Ж. О. за реєстровим № 6373, на квартиру АДРЕСА_1 та на інше майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 .

Відмова мотивована тим, що заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю., складений 01 вересня 2006 року, скасував попередній заповіт ОСОБА_9 , складений 14 листопада 2005 року на ім`я ОСОБА_8 .

Наявність судового рішення про визнання останнього заповіту нікчемним не відновлює дію попереднього. Відповідно до положень частин першої - четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед цим. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Встановивши, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2010 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-39/10 визнано нікчемним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кулініч Н. Ю. 01 вересня 2006 року від імені ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 (реєстровий номер 4976), у зв`язку з тим, що оспорюваний заповіт було вчинено з порушенням, а саме: його посвідчено свідком, яка є близьким родичем спадкоємця, суди першої та апеляційної інстанцій у вищезазначеній справі дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_8 .

Чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а отже - презумпцією волі на збереження чинними умов попереднього заповіту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 695/506/13-ц (провадження №61-21968св18) зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про нікчемність заповіту на підставі частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки він складений з недодержанням положень частини четвертої статті 207, статті 1249, частини першої статті 1253 ЦК України.

Установивши, що заповіт не був визнаний недійсним на підставі статей 225, 231 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відновлення чинності попереднього заповіту, складеного на ім?я позивача.

При цьому статтею 1254 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких чинність попереднього заповіту відновлюється. До цього переліку входять заповіти, нікчемність яких пов?язана з дефектом волі заповідача і не входять заповіти, нікчемність яких встановлена на підставі частини першої статті 1257 ЦК України і пов?язана з дефектом форми заповіту та порядку його посвідчення. Отже, такого наслідку, як відновлення чинності попереднього заповіту, як того вимагає позивач, зазначене положення не передбачає, тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що юридичним наслідком встановлення нікчемності заповіту з підстав, передбачених частиною першою статті 1257 ЦК України, є відновлення чинності попереднього заповіту.

У іншій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 98/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18) вказано, що приватний нотаріус двічі відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Відмова нотаріуса мотивована тим, що визнаний недійсним наступний заповіт на підставі судових рішень не відновлює чинність попереднього заповіту.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 10 березня 2016 року, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_11 у задоволенні його вимог про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування. При цьому встановлено, що в силу частини першої статті 1257 ЦК України заповіт ОСОБА_12 , посвідчений 06 квітня 2010 року директором Олександрійського геріатричного пансіонату Скляровським В. Я. , є нікчемним, оскільки складений всупереч вимогам щодо його посвідчення.

За висновком судів, з огляду на положення частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин є різновидом недійсного правочину.

Відповідно до положень частин другої - четвертої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Доказів визнання заповіту ОСОБА_12 , посвідченого 06 квітня 2010 року, недійсним з підстав, передбачених саме статтями 225, 231 ЦК України, суду не надано.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є підстави для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах, з огляду на те, що положення статті 1254 ЦК України не застосовуються до випадків нікчемності наступного заповіту та при нікчемності наступного заповіту слід вести мову не про відновлення чинності попереднього заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт.

Таким чином, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку щодо іншого підходу до розуміння та тлумачення норм цивільного права щодо застосування частини четвертої статті 1254 ЦК України до нікчемних заповітів.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, зазначено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-ІХ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (справа «Воловік проти України», заява № 15123/03, від 06 грудня 2007 року).

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов?язані з його недійсністю.

Згідно з частиною четвертою статті 1254 ЦК України, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

- частина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється;

- частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту;

- частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту. Це обумовлено тим, що нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат;

- при нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт;

- положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, від 28 жовтня 1999 року).

За таких обставин Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 755/15670/16-ц (провадження № 61-27010св18), від 30 жовтня 2019 року в справі № 695/506/13-ц (провадження № 61-21968св18) та у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року в справі № 98/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18).

Мотиви щодо вирішення справи по суті

Щодо позовної вимоги про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09 квітня 2019 року

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18) зробив висновок, що заповіт, складений ОСОБА_4 19 червня 2015 року, є нікчемним на підставі частини першої статті 1257 ЦК України, оскільки складений з порушенням порядку його посвідчення, а саме підписаний від імені заповідача особою, яка не мала права на вчинення таких дій.

За таких обставин, оскільки вчинення наступного нікчемного заповіту від 19 червня 2015 року, не може скасовувати попередній заповіт від 18 квітня 2003 року, ОСОБА_1 має право на спадкування на підставі заповіту від 18 квітня 2003 року.

ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини з метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 квітня 2003 року.

Нотаріальні дії повинні вчинятись відповідно до встановлених для нотаріуса або посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, компетенцією і порядком їх вчинення.

Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, визначені статтею 49 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 9) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок), при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.

Якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керуючись положеннями статті 1254 ЦК України (підпункт 5.2 пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку).

Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій.

Аналіз вищезазначених норм права свідчить, що нотаріус зобов`язаний мотивувати свої дії, направлені на відмову у вчиненні нотаріальної дії. При цьому, нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що нікчемний заповіт не породжує настання правових наслідків, тому не впливає на попередній заповіт та не може його відновлювати чи скасовувати. Тому доводи касаційної скарги, що наступний нікчемний заповіт не скасовує попередній, є обґрунтованими.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду констатує, що постанова нотаріуса не є явно необґрунтованою, однак, враховуючи встановлені вище обставини справи та те, що приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук К. Б. помилково відмовив у вчиненні нотаріальної дії, не звернувши увагу на положення частини четвертої статті 1254 ЦК України, які стосуються недійсності заповіту, слід дійти висновку, що постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії є незаконною, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання її незаконною та скасування.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину

ОСОБА_1 пред`явила позов, в якому, крім вимоги визнати незаконною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, заявила вимогу щодо зобов?язання приватного нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про нотаріат», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії, 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц (провадження № 61-3156св18) викладено висновок, що суд не може зобов`язати нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат».

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 161/9939/17 (провадження № 61-40053св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, щосуд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення вимог ОСОБА_14 про зобов`язання приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Перчук І. М. видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом. З огляду на наведене рішення суду апеляційної інстанції у частині вирішення зазначених позовних вимог підлягає залишенню без змін.

Тобто суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції.

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, виходили з того, що дії нотаріуса та оскаржена постанова відповідають вимогам чинного законодавства, тому немає підстав для визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню і вимога позивача про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом. При цьому суди не звернули увагу на те, що суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. Таким чином, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом слід відмовити з вказаної підстави.

Нотаріус вносить відповідну інформацію у Спадковий реєстр на підставі рішення суду про визнання його дій неправомірними чи у зв?язку зі скасуванням судом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Висновки щодо застосування норми права

Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов). Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Тлумачення статті 216 та 1254 ЦК України свідчить, щочастина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється; частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України.

Висновки щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_1 звернулася до суду з двома позовними вимогами, тому за подачу позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг нею сплачено 5 763 грн, проте оскільки її позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання незаконною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на її користь відповідно до задоволених вимог у розмірі 2 881,50 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року скасувати та прийняти нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука Кирила Борисовича, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом задовольнити частково.

Визнати незаконною та скасувати постанову приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука Кирила Борисовича від 09 квітня 2019 року № 414/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука Кирила Борисовича, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом відмовити.

Стягнути з приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука Кирила Борисовича на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) гривня 50 копійок.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

Є. В. Синельников

М. Є. Червинська