Справа № 473/1878/19
РІШЕННЯ
іменем України
"12" серпня 2019 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Заблоцької М.М., позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , відповідача - приватного нотаріуса Нехимчука К.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука Кирила Борисовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Олександрівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, в якому вказувала, що 18 квітня 2003 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла ОСОБА_1 . Вказаний заповіт в день його складання був посвідчений секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Апоновою О.М. та зареєстрований в реєстрі за №168.
19 червня 2015 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, згідно якого належні їй дві земельні ділянки площами 5,29 га. та 2,27 га., розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповіла ОСОБА_6 , а ділянки площами 5,43 га. та 2,15 га., розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - ОСОБА_7 . Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б. та зареєстрований в реєстрі за №283.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. У зв`язку з цим відкрилася спадщина, до складу якої входять чотири земельні ділянки, розпорядження якими на випадок своєї смерті здійснила спадкодавець.
26 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вознесенського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283 недійсним.
Справа розглядалася судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
13 лютого 2019 року Верховним Судом у справі №473/1584/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним ухвалено остаточну постанову, в якій встановлено нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283 у зв`язку з його складенням з порушенням форми та порядку посвідчення.
У зв`язку з цим ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом від 18 квітня 2003 року, реєстр. №168, прийнявши спадщину, звернулася до приватного нотаріуса Нехимчука К.Б. з приводу оформлення спадкових прав на земельні ділянки. Проте, відповідач своєю постановою від 09 квітня 2019 року відмовив позивачці в посвідченні спадкових прав на земельні ділянки. Свою відмову відповідач мотивував тим, що визнання недійсним заповіту, складеного останнім, не призводить до відновлення дії попереднього заповіту, за винятком випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, або ж вчинення його під впливом насильства. Оскільки нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283 була обумовлена порушенням його форми та порядку посвідчення, тобто, не призвела до відновлення дії попереднього, а тому ОСОБА_1 не має право на успадкування земельних ділянок.
Позивачка, не погодившись з вказаною постановою, просила врахувати, що недійсність нового заповіту зумовлена порушенням його форми та порядку посвідчення, внаслідок чого не врахована воля спадкодавця на його вчинення, а тому висновок нотаріуса про те, що дія попереднього заповіту не є відновленою, не відповідає вимогам закону. За встановлених обставин, ОСОБА_1 просила визнати оскаржувану постанову незаконною та скасувати, зобов`язавши відповідача видати їй свідоцтво про право на спадщину (земельні ділянки) за заповітом від 18 квітня 2003 року.
Ухвалою суду від 27 травня 2019 року первісного відповідача по справі - виконавчий комітет Олександрівської селищної ради Вознесенського району замінено на належного - приватного нотаріуса Нехимчука К.Б.
Ухвалою суду від 27 травня 2019 року до участі в справі в якості третіх осіб без самостійних вимог залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
Відповідач - приватний нотаріус Нехимчук К.Б. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважаючи оскаржувану постанову законною та обгрунтованою.
Треті особи без самостійних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі третіх осіб, оскільки матеріали справи містять всю необхідну для вирішення спору інформацію.
Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 , відповідача - приватного нотаріуса Нехимчука К.Б., дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.
Зокрема, судом встановлено, що 18 квітня 2003 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б не складалося, що їй буде належати на день смерті і на що вона матиме право, заповіла ОСОБА_1 . Вказаний заповіт в день його складання був посвідчений секретарем Воронівської сільської ради Вознесенського району Апоновою О.М. та зареєстрований в реєстрі за №168.
19 червня 2015 року ОСОБА_5 склала новий заповіт, згідно якого належні їй дві земельні ділянки площами 5,29 га. та 2,27 га., розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, заповіла ОСОБА_6 , а ділянки площами 5,43 га. та 2,15 га., розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - ОСОБА_7 . Вказаний заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчуком К.Б. та зареєстрований в реєстрі за №283.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла. У зв`язку з цим відкрилася спадщина, до складу якої входять чотири земельні ділянки, розпорядження якими на випадок своєї смерті здійснила спадкодавець.
26 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вознесенського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283 недійсним.
Справа розглядалася судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
13 лютого 2019 року Верховним Судом у справі №473/1584/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним ухвалено остаточну постанову, в якій встановлено нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283 у зв`язку з його складенням з порушенням форми та порядку посвідчення.
У зв`язку з цим ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом від 18 квітня 2003 року, реєстр. №168, прийнявши спадщину, звернулася до приватного нотаріуса Нехимчука К.Б. з приводу оформлення спадкових прав на земельні ділянки. Проте, відповідач своєю постановою від 09 квітня 2019 року відмовив позивачці в посвідченні спадкових прав на земельні ділянки. Свою відмову відповідач мотивував тим, що визнання недійсним заповіту, складеного останнім, не призводить до відновлення дії попереднього заповіту, за винятком випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, або ж вчинення його під впливом насильства. Оскільки нікчемність заповіту від 19 червня 2015 року, реєстр. №283 була обумовлена порушенням його форми та порядку посвідчення, тобто, не призвела до відновлення дії попереднього, а тому ОСОБА_1 не має право на успадкування земельних ділянок.
Аналізуючи вимоги та заперечення сторін, суд виходить з наступного.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті.
Право на заповіт має будь-яка фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.
Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Водночас, згідно ч.ч. 2-4 ст. 1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд в своїй постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/15670/16-ц, згідно якої чинність попереднього заповіту не відновлюється у випадку, коли новий заповіт був визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (стаття 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що було вчинено під впливом насильства (стаття 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту.
Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив наступне:
-п. 16 - Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину;
-п. 21 - При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
Разом з тим, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Таким чином, законодавець розрізняє два види заповітів, що складені з порушенням вимог закону:
-нікчемний, до якого відносить заповіт, складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення;
-оспорюваний, до якого відносить заповіт з пороками волі спадкодавця (заповіт, вчинений заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними та заповіт, вчинений заповідачем під впливом насильства).
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, на відміну від нікчемного правочину (заповіту), недійсність якого встановлена законом та визнання якого недійсним судом не вимагається, оспорюваний правочин (заповіт) передбачає обов`язкове визнання його таким в судовому порядку (визнання недійсним заповіту).
Проте, стороною позивача жодних доказів того, що заповіт від 19 червня 2015 року, реєстр. №283 був визнаний судом недійсним з підстав, передбачених ст. 225 або ст. 231 ЦК України (а саме окремого судового рішення) ні нотаріусу, постанова якого оскаржується, ні суду надано не було.
Натомість, до матеріалів справи долучено постанову Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №473/1584/16-ц, згідно якої судом встановлено нікчемність вказаного заповіту з підстави складення його з порушенням вимог щодо форми та посвідчення.
Але ж, як раніше зазначено судом, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний нікчемним у зв`язку з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, чинність попереднього заповіту (в частині прав та обов`язків, охоплених нікчемним заповітом) не відновлюється.
Тому, оскільки приватним нотаріусом Нехимчуком К.Б. відмовлено ОСОБА_1 в посвідченні спадкових прав на земельні ділянки з тієї підстави, що чинність попереднього заповіту в частині земельних ділянок не відновлена, в частині посвідчення спадкових прав щодо іншого майна, не охопленого заповітом від 19 червня 2015 року, реєстр. №283 позивачка до нотаріуса не зверталася (що визнано сторонами в судовому засіданні), а тому суд вважає дії нотаріуса та оскаржувану постанову такими, що відповідають нормам ст. 1254 ЦК України, ст.ст. 49, 67, 69 Закону України «Про нотаріат», положенням гл. 13 розділу І, гл. 10 розділу ІІ (в тому числі п.п. 5.2, 5.3) «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2012 року №296/5.
За встановлених обставин, вимоги про визнання оскаржуваної постанови незаконною та її скасування, а також зобов`язання відповідача вчинити дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді земельних ділянок є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, також не підлягають відшкодуванню понесені позивачкою судові витрати.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука Кирила Борисовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 16 серпня 2019 року.
Суддя : /підпис/ О.В. Вуїв
Згідно оригіналу: суддя:
