Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/5911/19
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
ухвала суду першої інстанції прийнята у
м. Одеса, 10 листопада 2020 року
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління держаного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі за позовом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області Огородник Тетяни Василівни, за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2019 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області Огородник Тетяни Василівни, за участю 3-х осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення державного реєстратора Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області про внесення змін до записів Державного реєстру прав (індексний номер:39133674) щодо площі квартири АДРЕСА_1 , зобов`язання ОСОБА_1 привести самочинно збудований об`єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_2 у відповідність до свідоцтва про право власності на житло за № НОМЕР_1 від 06.12.2017 року, виданого Департаментом міського господарства Одеської міської ради та технічного паспорту інвентаризації нерухомого майна від 01.11.2017 року.
В обґрунтування позову зазначало, що відповідачем ОСОБА_1 самочинно виконано будівельні роботи з реконструкції квартири зі збільшенням загальної площі квартири за адресою: АДРЕСА_2 з 30 кв.м. на 60,3 кв.м. крім того, здійснюється експлуатація реконструйованого об`єкта, який не введений в експлуатацію згідно вимог чинного законодавства.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
15.10.2020 року та 09.11.2020 року представником відповідача у справі до суду першої інстанції було надано клопотання про закриття провадження у справі, обґрунтоване тим, що у даному спорі вирішується доля майнового права ОСОБА_1 , а отже, спір є приватно-правовим, оскільки право власності на нерухоме майно, яке позивач у справі вважає самочинно збудованим є зареєстрованим. Також зазначено, що виникнення спірних правовідносин у справі, яка розглядається, обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою права власності на нежитлове приміщення, складське приміщення. Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття права власності на об`єкт нерухомості, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Позивач у справі надавав заперечення проти закриття провадження у справі, мотивуючи тим, що даний спір має розглядатись саме адміністративним судом за правилами адміністративного судочинства.
10 листопада 2020 року Одеським окружним адміністративним судом прийнято ухвалу про закриття провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Управління ДАБК Одеської міської ради звернулось до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просило скасувати указану вище ухвалу та направити справу на повторний розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
У своїх доводах апелянт зазначає, що підстави для закриття провадження у даній справі відсутні, оскільки звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено тим, що відповідачами самочинно виконано будівельні роботи із реконструкції квартири, шляхом приєднання до неї суміжних нежитлових приміщень, загальною площею 24,3 кв.м., чим збільшено загальну площу квартири без отримання права на виконання будівельних робіт. Таким чином, за результатом встановлення факту здійснення самочинного будівництва, а також факту не виконання вимог припису про приведення об`єкту у стан, що передував самочинному будівництву, Управління вжито заходів щодо подання адміністративного позову керуючись абз.2 ч.1 ст. 38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності». Спір за позовом Управління про приведення об`єкта самочинного будівництва до первинного стану, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки в даному випадку позивач звертається до суду не як власник земельної ділянки у зв`язку із порушенням його прав, а як суб`єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій, тому на думку апелянта, відносини є публічно-правовими та зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вимога про скасування державної реєстрації права є похідної від основної вимоги про приведення об`єкта у первинний стан, оскільки саме незаконними діями державного реєстратора порушено публічний порядок у сфері містобудування, та для його відновлення рішення державного реєстратора має бути скасоване.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Заперечення проти розгляду справи в порядку письмового провадження сторонами не надано.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України, зазначивши, що не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає його вірним виходячи з наступного.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч.1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» сказав, що фраза «встановленого законом» поширюється нелише на правову основу самого існування суду, а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява №7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.78) висловлено думку, що термін «суд, установлений законом» у ст.6 конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності,крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, визначальним критерієм віднесення справи до справ адміністративної юрисдикції є наявність стороною у справі суб`єкта владних повноважень та виконання ним у спірних відносинах управлінських функцій.
Водночас, за приписами п.7 ч.1 ст.4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до норм чинного законодавства, управління ДАБК є суб`єктом владних повноважень, оскільки здійснює делеговані повноваження, а тому юрисдикція адмінсудів поширюється на справи за участю виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.
При цьому, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно - правовий спір, це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Частиною 5 статті 46 КАС України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.
У цій нормі процесуального права наведено вичерпний перелік випадків, за наявності яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами в адміністративному процесі за позовами суб`єктів владних повноважень.
При цьому, у п. 5 ч. 5 статті 46 КАС України зазначено, що в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом, фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами у адміністративній справі за позовом суб`єктів владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень, в яких одночасно можуть бути відповідачами фізичні особи, в чітко визначених законами України випадках.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, визначає Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності.
Зі змісту ч.1 ст.38 та п.3 ч.4 ст.41 закону №3038-VI, апеляційним судом вбачається, що орган ДАБК у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів іншихосіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості органу контролю звернутися до суду на підставі ч.1 ст.38 вказаного закону у зв`язку з його невиконанням. І, враховуючи положення ч.4 ст.5 КАС (у редакції закону №2147-VIII), такий позов повинен розглядатись у порядку адмінсудочинства.
При цьому, судова колегія звертає увагу, що об`єктами цивільних прав відповідно до ст.177 ЦК є речі. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Речі поділяються на рухомі та нерухомі. До нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (стст.179, 181 ЦК).
За приписами ст.182 ЦК, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
У ст.331 ЦК передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Таким чином, для того щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: 1) завершення будівництва; 2) прийняття до експлуатації; 3) державна реєстрація.
Доки ці умови не виконано, особа вважається лише власником матеріалів, обладнання тощо, яке було використано в процесі цього будівництва (створення майна). Такий висновок випливає з приписів ч.3 ст. 331 ЦПК України.
Разом з цим, положеннями спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об`єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК).
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
При цьому, за змістом статті 177 ЦК, об`єкти самочинного будівництва належать до об`єктів цивільних прав.
Аналіз зазначених вище правових норм та суб`єктний склад сторін, свідчить про те, що спір за позовом ДАБІ в особі департаменту про зобов`язання знесення самочинного будівництва підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права. А відтак його розгляд не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.01.2018 у справі № 804/6104/14.
Колегією суддів встановлено, згідно наявної в матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - квартира по АДРЕСА_2 , - 02.01.2018 року за індексним номером 39133674 проведено реєстрацію права власності змін загальної площі вказаного об`єкта нерухомості із 36 кв.м. загальної площі, житлова площа 10,3 кв.м. на 60,3 кв.м. загальна площа, житлова 10,3 кв.м.
Вказане дає підстави для висновку про те, що спір у справі №420/5911/20 стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами ЦПК України, позаяк спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, яке є власністю ОСОБА_1 .
Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на вказаний об`єкт нерухомості. Спірні правовідносини стосуються користування та розпорядження майном, отже предметом спірних правовідносин є майнові права на спірний об`єкт будівництва Відтак, спір у даній справі стосується приватно-правових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися за правилами ЦПК.
Водночас, судом першої інстанції було вірно зауважено також, що позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у справі №815/63/16, викладений у постанові від 15.07.2019 року.
Колегія суддів враховує, що згідно правової позиції викладеної у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року № 161/14920/16-а можливо розглядати та вирішувати справи у подібних правовідносинах в порядку адміністративного судочинства, але звертає увагу апелянта на те, що у зазначеній справі державним реєстратором вже внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо площі квартири, яку змінено, та на яку було здійснено збільшення площі, що позивач вважає самочинним будівництвом.
Разом з цим, судова колегія зазначає, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Разом з тим участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Правові висновки суду повністю узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними зокрема у постанові від 30.07.2019 року у справі №826/7335/17.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
За правилами п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору (ч. 2 ст. 239 КАС України).
До того ж, суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зазначити, що зі змісту ст.7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» слідує, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях; моніторингу стану розробки та реалізації містобудівної документації на всіх рівнях; визначення державних інтересів для їх врахування під час розробки містобудівної документації; проведення ліцензування та професійної атестації; розробка та затвердження будівельних норм, державних стандартів і правил, запровадження одночасної дії міжнародних кодів та стандартів; контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, проектної документації. Таким чином, державний архітектурно-будівельний контроль є однією з форм реалізації державного управління у сфері містобудівної діяльності.
Крім того, статтею 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено зміст та форми державного архітектурно-будівельного контролю. Під державним архітектурно-будівельним контролем розуміється сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва в порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом. У разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки видавати обов`язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, зупинення підготовчих та будівельних робіт, а також забороняти за вмотивованим письмовим рішенням експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію. За результатами таких перевірок орган державного архітектурно-будівельного контролю відповідно до закону розглядає справи про адміністративні правопорушення та справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.
З наведеного вбачається, що повноваження органів державної влади у сфері державного архітектурно-будівельного контролю обмежуються проведенням перевірок та прийняттям рішень за результатами таких перевірок, які прямо передбачені чинним законодавством. При цьому коло цих рішень зводиться до приписів та рішень щодо притягнення винних осіб до відповідальності.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, повноваження органів державного архітектурно-будівельного контролю щодо подачі позовів про скасування рішень державних реєстраторів з підстав їх невідповідності нормам законодавства у сфері містобудівної діяльності мають бути визначені на законодавчому рівні.
Однак правовий аналіз положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави зробити висновок, що право органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо звернення до суду обмежується позовами, передбаченими ст. 38 цього Закону, відповідно до якої в тому випадку, якщо особа у встановлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта і компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.
Крім того, колегія суддів зауважує, що управління ДАБК Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради та створено відповідно до Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «;Про регулювання містобудівної діяльності», «;Про архітектурну діяльність» та інших нормативно-правових актів з метою здійснення архітектурно-будівельного контролю на території м. Одеси.
Зазначене Управління наділене повноваженнями щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, проектної документації щодо об`єктів, розташованих у межах м. Одеси; здійснення контролю за виконанням законних вимог (приписів) посадових осіб органів держархбудконтролю; а також наділене повноваженнями подавати позови до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта з компенсацію витрат та виступає замовником робіт зі знесення самочинно збудованого об`єкта, тощо.
Оскарження реєстрації права власності жодним чином не відноситься, ані до повноважень, ані до функцій управління ДАБК Одеської міської ради.
Можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 800/414/17 від 15 березня 2018 року та № 9901/920/18 від 27 червня 2019 року.
Таким чином, жодним нормативно-правовим актом не передбачається право органу місцевого самоврядування звертатися до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про реєстрацію об`єкта нерухомого майна як форму реалізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, є несуттєвими.
Колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи, правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про закриття провадження у даній справі.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 329 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року, якою закрито провадження у справі № 420/5911/19 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено та підписано 16 березня 2021 року.
Головуючий суддя Танасогло Т.М.Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.
