22-ц/804/845/21

264/1520/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2021 року місто Маріуполь

справа № 264/1520/19

провадження № 22-ц/804/845/21

Донецький апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Попової С.А.,

секретар судового засідання Грішко С.В.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Приватне акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь»,

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_2 , на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області у складі судді Пустовойт Т.В. від 30 грудня 2020 року, повний текст рішення складено 06 січня 2021 року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

4 березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (далі ПрАТ «МК «Азовсталь») про визнання наказу № 22 тд від 06 лютого 2019 року про звільнення неправомірним, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що позивач працювала на підставі трудового договору оператором поста управління 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ №№14,15,16 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатноого цеху ПрАТ «МК «Азовсталь».

06 лютого 2019 року відповідачем виданий неправомірний наказ №22 тд про її звільнення на підставі п. 3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків.

Цим діям передувало розпорядження начальника ВПЦ №1950 від 31 серпня 2019 року, яким з метою організації трудового процесу змінено графік роботи ОСОБА_1 з графіку роботи для бригади №1 на графік роботи для бригади №4 з 06 вересня 2018 року, що, на думку позивачки, передбачає переведення у іншу бригаду зі зміною істотних умов праці працівника, а саме зміна режиму роботи змін, встановлених для бригади №1, на графік роботи змін встановлених для бригади №4.

04 вересня 2018 року начальником ВПЦ видано неправомірне розпорядження №1992, яким позивачку змушували перейти з бригади №1 у бригаду №4, завуальовуючи злочин направленням для виконання виробничих програм, не вказуючи строку, на який її переводять у іншу бригаду та іншу зміну.

В той же день нею складена заява про відмову переходити, а 05 вересня 2018 року -відповідна доповідна записка на ім`я Генерального директора.

З 16 вересня 2018 року позивачка продовжувала виходити до останнього на роботу у свою бригаду, за якою її закріпили під час укладання трудового договору.

При цьому адміністрація цеху ігнорувала її присутність на робочому місці та не допускала до роботи, не маючи на те законних підстав.

08 січня 2019 року відповідачем знову видано наказ №2 про дисциплінарне стягнення у зв`язку з невиконанням позивачкою розпорядження про направлення з однієї бригади в іншу.

Позивач зазначає, що за одну й ту ж саму обставину її притягнули до дисциплінарної відповідальності двічі, не повідомили про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місці.

Зловживаючи своїм службовим становищем, керівництво цеху відсторонило її незаконним шляхом від посади та не надало можливості виконувати роботу у відповідності з трудовим договором, припинивши нарахування заробітної плати. При цьому з відповідним наказом про відсторонення позивачку ніхто не ознайомив. На звернення роботодавця щодо отримання дозволу на звільнення ОСОБА_1 профспілковим комітетом Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» було відмовлено, але відповідач це проігнорував та видав відповідний наказ.

Неправомірні дії відповідача та порушення законних прав позивачки призвели до моральних страждань останньої та їй завдано моральної шкоди.

Позивач просила суд визнати неправомірним та скасувати наказ №22 тд від 06 лютого 2019 року, поновити її на роботі з дня звільнення, стягнути з відповідача заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 06 лютого 2019 року по день ухвалення рішення суду із розрахунку розміру середньої заробітної плати, стягнути у відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «МК «Азовсталь» про визнання наказу № 22 тд від 06 лютого 2019 року про звільнення неправомірним, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «МК «Азовсталь» судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 1 000 гривень.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що направлення позивачки з однієї бригади до іншої у зв`язку з виробничою необхідністю, на підставі відповідних розпоряджень, не є зміною режиму роботи, і, відповідно, зміною істотних умов праці, тож відповідач не повинен був заздалегідь повідомляти про перевід та отримувати на це згоду.

Твердження позивачки про те, що вона була незаконно відсторонена від роботи, оскільки керівництво ПрАТ «МК «Азовсталь», видавши відповідні розпорядження та враховуючи виробничу необхідність, здійснило дії, направлені на раціональне використання праці та виконання позивачкою своїх безпосередніх посадових обов`язків, як оператора поста управління, на що остання відмовилась їх виконувати, не знайшли свого підтвердження.

Відмова профспілки у наданні дозволу на накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 є необґрунтованою, оскільки не містить належного правового обґрунтування незаконності, не містить обставин, які відповідають встановленим судом фактам.

Порушень при застосуванні роботодавцем до позивача заходів дисциплінарного впливу, а саме доган та, як наслідок, звільнення, не встановлено, тож відсутні підстави для задоволення позову.

Виходячи з критеріїв реальності та розумності заявленого обсягу фактично наданих адвокатських послуг, їх розміру та складністю справи, виконання адвокатських робіт за часом, витраченим на них, а також із предметом позову та значенням справи для сторін, суд зменшив розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу до 1 000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

05 лютого 2021 року адвокат Самохвалов С.В., який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що направлення позивачки з однієї бригади до іншої була обумовлена не виробничою необхідністю, а особистими конфліктами між працівниками. Переміщення позивача до іншої бригади не було вчинено з додержанням вимог законодавство, оскільки роботодавцем не була отримана згода колективу бригади №4 на зарахування до неї позивача. У позивача ОСОБА_1 були підстави не виконувати противоправне розпорядження керівництва про її переміщення до іншої бригади.

Всупереч вимогам закону відповідачем було спровоковано обставини, за яких позивачка була вимушена відмовлятися від переходу до іншої бригади та продовжувати виходити на своє робоче місце.

Судом першої інстанції не вмотивована необґрунтованість рішення профспілкового органу про не надання згоди на звільнення позивачки.

Доводи інших учасників справи

01 березня 2021 року до апеляційного суду надійшов відзив відповідача ПрАТ «МК «Азовсталь» на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, оскільки суд першої інстанції прийняв законне та обгрунтоване рішення.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 лютого 2021 року визначений склад суду: Пономарьова О.М. (суддя-доповідач), Зайцева С.А., Попова С.А.

Ухвалою апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у справі відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою апеляційного суду від 22 лютого 2021 року закінчено проведення підготовчих дій та у справі призначено судовий розгляд.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Позивачка ОСОБА_1 з 2017 року перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «МК «Азовсталь», працювала на посаді оператора поста управління 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ №№14,15,16 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху ПрАТ «МК «Азовсталь», відповідно до розпоряджень щорічного графіку роботи та відпочинку робітників цеху, згідно з графіком №2, з сумарним обліком робочого часу чотирьох бригадний тризмінний безперервний з тривалістю робочої зміни 7,8,9 годин.

З 15 серпня 2018 року позивачка прийнята до членів виборного органу Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», про що відповідною заявою повідомлено відповідача.

Розпорядженням №1992 від 04 вересня 2018 року з метою виконання виробничої програми та раціонального використання трудових ресурсів та організації трудового процесу на дільниці сортообробки ОСОБА_1 , яка працювала у бригаді №1, з 15 вересня 2018 року направлена у бригаду №4.

Відповідно до акту від 05 вересня 2018 року ОСОБА_1 відмовилась від підпису про ознайомлення з вказаним розпорядженням, у зв`язку з чим повний текст розпорядження про направлення в бригаду № 4 зачитано вголос у присутності ОСОБА_1 .

Позивачка відмовилась від виконання вказаного розпорядження про що відповідними особами складено акти про невихід на роботу у бригаду №4 та акти перебування позивачки у бригаді №1 без виконання трудових обов`язків за період з 16 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

ОСОБА_1 по факту порушення 17 вересня 2018 року та 02 жовтня 2018 року, надані пояснення у вигляді заяви про незгоду.

16 вересня 2018 року, за період з 18 вересня 2018 року по 01 жовтня 2018 року та за період з 03 жовтня 2018 року по 31 жовтня 2018 року письмові пояснення щодо невиконання розпорядження адміністрації ОСОБА_1 надавати відмовилась, про що 01 листопада 2018 року складено відповідний акт.

Внаслідок порушення п.п.1.4, 2.3.1 Посадової інструкції 232-08-39-2017, п.5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку ОСОБА_1 наказом №257тд від 20 листопада 2018 року оголошено догану за невиконання розпорядження від 04 вересня 2018 року за період з 16 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року, з яким ОСОБА_1 ознайомлено.

Розпорядженням №2428 від 31 жовтня 2018 року з метою виконання виробничої програми та раціонального використання трудових ресурсів, а також організації трудового процесу на дільниці сортообробки з 01 листопада 2018 року ОСОБА_1 , оператора поста управління 3 розряду направлено у бригаду №4 згідно з установленим графіком роботи №2, до особливого розпорядження.

Відповідно до акту від 02 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовилась від підпису про ознайомлення з вказаним розпорядженням, у зв`язку з чим повний текст розпорядження зачитано вголос у її присутності.

ОСОБА_1 вказане розпорядження не виконане, про що свідчать акти перебування позивачки у бригаді №1 без виконання трудових обов`язків, акти про відсутність на робочому місці та доповідна старшого майстра ВПЦ від 17 січня 2019 року про відсутність ОСОБА_1 на роботі у змінах встановлених для бригади №4, згідно з графіком роботи №2: з 15.00 год. до 22.00 год. 08 січня 2019 року; з 15.00 год. до 22.00 год. 09 січня 2019 року; з 22.00 год. 11 січня 2019 року до 07.00 год. 12 січня 2019 року; з 22.00 год. 12 січня 2019 року до 07.00 год. 13 січня 2019 року; з 22.00 год. 13 січня 2019 року до 07.00 год. 14 січня 2019 року; з 22.00 год. 14 січня 2019 року до 07.00 год. 15 січня 2019 року.

У зв`язку з порушенням п.п.1.4, 2.3.1 Посадової інструкції 232-08-39-2017, п.5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку позивачці наказом №2тд від 08 січня 2019 року оголошено догану за невиконання розпорядження від 31 жовтня 2018 року за період з 15 листопада 2018 року по 28 листопада 2018 року, з яким ОСОБА_1 ознайомлено.

Наказом №22 тд від 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов`язків, а саме, незважаючи на раніше застосовані до неї заходи дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни у вигляді догани (наказ №257тд від 20 листопада 2018 року, наказ №2 тд від 08 січня 2019 року), ОСОБА_1 знову допустила порушення трудової дисципліни й не виконала розпорядження від 31 жовтня 2018 року №2428, чим порушила вимоги пунктів 1.4, 2.3.1 посадової інструкції 232-08-39-2017, пунктів 5.2, 7.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Рішенням виборного органу Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» розглянуто подання відповідача про надання згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення оператора поста управління 3 розряду у великосортному прокатному цеху ОСОБА_1 та відмовлено в наданні згоди на притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення (а.с.111-116 т.1).

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_4 , яка вважала рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим та просила залишити його без змін, представника третьої особи Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» Кравченка Я.В., який підтримав доводи апеляційної скарги позивача та вважав її звільнення незаконним, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 140 КЗпП трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Відповідно до статті 141 КЗпП на власника або уповноважений ним орган, зокрема, покладається обов`язок правильно організувати працю працівників, забезпечити трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці.

Відповідно до положень ст.142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

За порушення трудової дисципліни статтею 147 КЗпП передбачена можливість застосування до працівника тільки одного з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Статтею149 КЗпП передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з вимогами пп.1.4, 2.3.1 посадової інструкції 232-08-39-2017 «Оператора поста управління 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ №№14,15,16 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху», з якою позивач ознайомлена 2 жовтня 2017 року, про що свідчить її підпис, оператор поста управління у своїй діяльності повинен знати, керуватися та виконувати: правила внутрішнього трудового розкладу, організаційно-розпорядчі документи, які видаються на комбінаті, розпорядження адміністрації цеху, дотримуватись виробничої й трудової дисципліни, зазначену посадову інструкцію.

Пунктом 5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку, передбачено, що робітники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, виконувати особисто доручену роботу; дотримуватися дисципліни праці основу порядку на виробництві; своєчасно і точно виконувати рішення, вказівки керівників комбінату, використовувати весь робочий час для продуктивної праці.

Пункт 4.1 вищевказаної посадової інструкції передбачає, що оператор поста управління несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на нього вказаної інструкцією обов`язків.

Відповідно до п.п.10.1, 10.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку, невиконання або неналежне виконання з вини робітника трудових обов`язків тягнуть за собою застосування заходів дисциплінарного впливу (догану або звільнення).

Судом встановлено, що вказаних вимог законодавства та локальних актів з трудової дисципліни ОСОБА_1 не виконала, та в рамках встановленого їй графіку робочого часу №2, будучі направленою з бригади №1 до бригади №4, фактично до роботи в бригаді №4 не приступила, була відсутня на робочому місці у змінах, встановлених для бригади №4, чим порушила трудову дисципліну та правила внутрішнього трудового розпорядку.

За приписами п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пунктах 22, 23 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 1992 року (з відповідними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. За передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видачі наказу про звільнення минуло не більше одного року.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що до винесення оскаржуваного наказу про звільнення №22 тд від 06 лютого 2019 року до позивачки двічі застосовувались дисциплінарні стягнення відповідно до наказів №257 тд від 20 листопада 2018 року та №2тд від 08 січня 2019 року за порушення трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно зі статтею 151 КЗпП якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

З огляду на те, що між двома останніми дисциплінарними стягненнями, які накладені на ОСОБА_1 , не пройшло більше року, відсутні законні підстави вважати дисциплінарні стягнення погашеними, отже вони правомірно враховані відповідачем.

Твердження позивачки та її представника на порушення відповідачем положень ст.32 КЗпП України суд першої інстанції правильно визнав необґрунтованими.

Відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Проте до виниклих між сторонами правовідносин положення вказаної норми закону не може бути застосовано, оскільки переведення позивачки з однієї бригади до іншої з восьмигодинним, чотирьохбригадним, тризмінним графіком роботи не є зміною режиму роботи останньої.

Режим робочого часу - це регламентований законом або угодою сторін трудового договору на підставі закону розподіл робочого часу протягом відповідного календарного періоду (дня, тижня, місяця, року). Режим робочого часу охоплює початок і закінчення робочого дня, перерви в роботі, змінність протягом дня, тип робочого тижня, облік робочого часу тощо. Режим робочого часу може бути звичайний і спеціальний внутрізмінний, тижневий, річний, з постійними і змінними вихідними днями тощо.

Згідно зі ст. 57 КЗпП України час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Статті 57, 58 КЗпП передбачають, що при змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється.

Пункт 7.1 вищезазначених Правил трудового розпорядку передбачає, що час початку і закінчення роботи встановлюється графіками змінності, з дотриманням встановленої тривалості робочого часу за тиждень чи інший обліковий період. При змінних роботах, тривалість яких вище 8 годин, можуть вводитися графіки змінності з сумарним обліком робочого часу.

Відповідачем встановлені графіки роботи на підприємстві, в тому числі і графік № 2 роботи і відпочинку працівників підрозділів ПРАТ «МК «Азовсталь» з сумарним обліком робочого часу чотирьохбригадний тризмінний безперервний з тривалістю робочої зміни 7,8,9 годин на 2018 рік, з яким ОСОБА_1 ознайомлена.

Всі 4 бригади згідно з вказаним режимом роботи (графіком №2) виконували одні і тіж самі посадові обов`язки на протязі змін : з 22.00 год. до 7.00 год., з 7.00 год. до 15.00 год., з 15.00 год. до 22.00 год., вихідний і т.д. відповідно до графіку.

Тому розстановка працівників по бригадах зі збереженням усім єдиного графіка №2 (восьмигодинного, чотирьохбригадного, тризмінного), у тому числі направлення із бригади у бригаду у зв`язку з виробничою необхідністю, що мало місце у даному випадку, не є зміною режиму роботи (істотних умов праці) у розумінні ст.32 КЗпП України.

Оскільки направлення позивачки із бригади №1 до бригади №4 у зв`язку з виробничою необхідністю на підставі відповідних розпоряджень не є зміною режиму роботи, зміною істотних умов праці, передбачених ч.3 ст.32 КЗпП України, відповідач не повинен був повідомляти про них позивача за два місяці, а також отримувати згоду профспілкового органу на підставі ст.252 КЗпП України.

Посилання позивачки на те, що її незаконно не допускали до роботи в бригаді № 1 при відсутності розпорядження про відсторонення від роботи не можна визнати обгрунтованими, оскільки норма ст.46 КЗпП України передбачає, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язків медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони та інше.

Тобто закон зазначає, що саме роботодавець вчиняє дії, направлені на тимчасове недопущення працівника до роботи з підстав, передбачених законом, тобто призупинення виконання безпосередньо працівником своїх посадових обов`язків.

За обставинами даної справи вбачається, що керівництво ПрАТ «МК «Азовсталь», видавши відповідні розпорядження, враховуючи виробничу необхідність, здійснив дії, направлені на раціональне використання праці та виконання позивачкою своїх безпосередніх посадових обов`язків, як оператора поста управління у бригаді №4, що остання відмовилась виконувати, за що була притягнута до дисциплінарної відповідальності.

Доводи апеляційної скарги про незаконне звільнення позивачки без згоди профспілкової організації апеляційний суд визнає безпідставними з урахуванням наступного.

Згідно з частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За аналогією правило частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» необхідно застосувати й до передбачених частиною другою статті 252 КЗпП України випадків отримання згоди профспілкового органу на притягнення працівників - членів виборних профспілкових органів - до дисциплінарної відповідальності.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням висновку про право роботодавця звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки випливає, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

Отже, рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

З огляду на те, що висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей, тому суд має достатні повноваження здійснювати перевірку та давати юридичну оцінку рішенню профспілкового комітету.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-703цс15 та Верховного Суду №265/6850/16-ц від 06 вересня 2018 року.

30 січня 2019 року Маріупольська первинна профспілкова організація №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» прийняла рішення, яким відмовила у наданні згоди на звільнення оператора поста управління ОСОБА_1 , вказавши ряд причин, а саме розбіжності графіку роботи бригад, застосування дисциплінарного стягнення за одне й те саме порушення, не ознайомлення з наказом, відсторонення від роботи, порушення конституційних норм та трудового законодавства.

Проте ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено.

З огляду на вказані положення закону та встановлені обставини справи, надаючи оцінку рішенню профспілки, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення №7/А Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» від 31 січня 2019 року про відмову в наданні згоди на притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення не містить належного правового обґрунтування незаконності притягнення її до дисциплінарної відповідальності, не містить обставин, які відповідають встановленим судом фактам та що відмова вказаної профспілки у наданні дозволу на накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 є необґрунтованою.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки в рішенні суду наведені підстави та мотиви такого висновку.

Апеляційний суд вважає, що висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відповідає встановленим у справі обставинам та наданим доказам, оскільки порушень при застосуванні роботодавцем до ОСОБА_1 заходів дисциплінарного впливу, а саме доган та звільнення, як наслідок, за порушення п.п.1.4, 2.3.1 Посадової інструкції 232-08-39-2017, п.5.2 Правил внутрішнього трудового розпорядку, не встановлено.

Доводи апеляційної скарги, що до спірних правовідносин повинні застосовуватися положення глави ХVІ-А КЗпП України, а в матеріалах справи відсутні докази, що колектив бригади № 4 надав згоду на зарахування позивачки, що є порушенням ст. 252-6 КЗпП України, є необгрунтованими та такими, що спростовуються встановленими у справі обставинами, оскільки існуючі на ПрАТ «МК «Азовсталь» в окремому структурному підрозділі бригади не представляють собою первинні виробничі одиниці, тобто відсутня бригадна форма організації робочих місць в розумінні ст. 252-6 КЗпП України, а колективний договір не передбачає оплати праці на підставі вимог ст. 252-7, 252-8 КЗпП України, а тому положення глави ХVІ-А КЗпП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, що спірні розпорядження про переведення позивачки до іншої бригади є незаконними, порушують трудові права останньої, а тому вона мала права їх не виконувати, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що спростовуються вимогами діючого законодавства.

Відповідно до положень ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний:

1) роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Робоче місце це місце, на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (Закон України «Про зайнятість населення).

Відповідно до наказу відповідача про прийом на роботу від 12 квітня 2017 року № 52 ОСОБА_1 прийнята на роботу оператором пульта управління змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху без зазначення бригади та зміни.

Бригада та зміна робітника визначаються безпосереднім керівником в залежності від виробничої необхідності в процесі здійснення робітником його функціональних обов`язків та у разі необхідності можуть змінюватися.

Тому доводи позивача, що вона з 16 вересня 2018 року по момент звільнення продовжувала виходити на роботу в свою бригаду № 1, за якою її закріпили під час укладання трудового договору, що адміністрація цеху ігнорувала, є необгрунтованими та спростовуються вищенаведеним.

Посадова інструкція оператора поста управління 3 розряду, зайнятому на гарячих роботах ПУ №№14,1516 змінних бригад холодильників ділянки сортообробки великосортного прокатного цеху чітко закріплює за позивачкою обов`язки виконувати розпорядження адміністрації цеху, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, виробничої і трудової дисципліни, які позивачка повинна безпосередньо виконувати у відповідності до ст. 139 КЗпП України.

За таких обставин посилання на поважність причин невиконання розпоряджень адміністрації, які на думку позивачки є незаконними, апеляційний суд визнає безпідставними та необгрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності виробничої необхідності переводу позивача до іншої бригади, та що такий перевід був обумовлений конфліктом між позивачкою та іншими членами бригади № 1, не можна визнати обгрунтованими, оскільки наявність конфлікту на виробничих дільницях недопустима, бо це може призвести до дестабілізації в колективі, відволіканню робітників від виробничих завдань, порушення правил безпеки.

А саме на власника або уповноважений ним орган, стаття 141 КЗпП покладає обов`язок правильно організувати працю працівників, забезпечити трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці.

Оскільки нормальні трудові відносини у колективі є запорукою успіху отримання позитивного кінцевого результату роботи на підприємстві, то прийняття адміністрацією заходів для вирішення конфлікту шляхом переведення робітника до іншої бригади можна вважати виробничою необхідністю.

В рішенні суд першої інстанції надав належну правову оцінку вищенаведеним обставинам та наданим на підтвердження доказам.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 , відповідні їм правовідносини. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст. 89, 263-264 ЦПК України, і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_2 , не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду апеляційної інстанції не надано.

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд. та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINAv. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом, і не дають підстав для висновку про порушення чи неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, висновки суду здійсненні з дотриманням норм матеріального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржуване судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, питання про розподіл судових витрат апеляційний суд не вирішує.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст. 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 11 березня 2021 року.

Головуючий О.М. Пономарьова

Судді С.А. Зайцева

С.А. Попова