Постанова
іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 727/5768/18
провадження № 51-1328 кмо 19
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
за участю:
секретаря
судового засідання ОСОБА_8 ,
прокурора ОСОБА_9 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017260000000215, за обвинуваченням
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у с. Грудки Камінь-Каширського району Волинської області, проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364-1 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Органом досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачувався у тому, що він, будучи службовою особою юридичної особи приватного права, а саме займаючи посаду голови обслуговуючого кооперативу житлово-будівельного товариства «ЖБТ-75» (далі - ЖБТ), заздалегідь усвідомлюючи те, що ЖБТ не має фінансової спроможності сплатити кошти пайової участі у розвитку інфраструктури м.Чернівців, та водночас розуміючи, що без сплати вказаних коштів об`єкт будівництва, замовником якого є ЖБТ, - багатоквартирний житловий будинок із підземним паркінгом на вул. Рівненській, 12-А в м. Чернівцях, не може бути прийнятим в експлуатацію, 16 вересня 2016 року уклав із Чернівецькою міською радою договір № 774 про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців (далі - договір № 774), відповідно до якого ЖБТ зобов`язано було сплатити кошти пайового внеску на розвиток інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури м. Чернівців у сумі 1 415 817,12 грн.
Того ж дня ОСОБА_10 , заздалегідь усвідомлюючи необхідність сплати пайового внеску в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію відповідно до вимог п. 4.2 договору №774, а також розуміючи необхідність зазначення у декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить доІ-ІІІ категорії складності (далі - декларація), реквізитів документів, що підтверджують сплату коштів пайової участі, з метою отримання формального номера платіжного доручення, який надалі можна було б зазначити в декларації, сплатив від імені ЖБТ на виконання договору № 774 кошти в сумі 1000 грн.
Згодом ОСОБА_10 , зловживаючи своїми повноваженнями, діючи умисно, всупереч інтересам ЖБТ, з метою одержання неправомірної вигоди у вигляді уникнення витрат на пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців та якнайшвидшої здачі в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку, розташованого за вищевказаною адресою, заздалегідь усвідомлюючи, що на виконання договору № 774 ЖБТ сплачено лише 1000 грн, використав підроблений ним офіційний документ, а саме подав до Центру надання адміністративних послуг (далі - ЦНАП) для подальшої реєстрації в Інспекції ДАБК Чернівецької міської ради підписану ним особисто та завірену печаткою ЖБТ декларацію, в п. 22 якої зазначено, що кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору № 774 з Чернівецькою міською радою сплачено в повному обсязі, на підтвердження чого було вказано номер платіжного доручення.
20 вересня 2016 року декларацію було зареєстровано в Інспекції ДАБК Чернівецької міської ради і тим самим прийнято в експлуатацію зазначений багатоквартирний житловий будинок з підземним паркінгом.
Своїми неправомірними діями ОСОБА_10 завдав територіальній громаді м.Чернівців істотної шкоди у вигляді недоодержання бюджетом розвитку м.Чернівців коштів пайової участі у розвитку інфраструктури цього міста в сумі 1414 817,12 грн, що згідно з п. 4 примітки до ст. 364 КК є тяжкими наслідками.
Такі дії ОСОБА_10 орган досудового розслідування кваліфікував за ч. 1 ст.366, ч. 2 ст. 364-1 КК, а саме як службове підроблення, а саме видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа, внесення до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, а також умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, що завдало істотної шкоди громадським інтересам та спричинило тяжкі наслідки.
За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 жовтня 2018 року ОСОБА_10 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1ст.366,ч.2ст.364-1КК, та на підставі п.1ч.1ст.373 Кримінального процесуального кодексу України (даліКПК) виправдано за недоведеністю, що вчинено кримінальні правопорушення, в яких він обвинувачується.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 листопада 2019 року ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 30 січня 2019 року щодо ОСОБА_10 скасовано з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, у частині необґрунтованості висновку суду щодо невідповідності ознак офіційного документудекларації, а також через порушення вимог ст. 419 КПК при розгляді провадження судом апеляційної інстанції.
За результатами нового апеляційного розгляду ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_10 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_11 просить скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яка полягала в неправильному тлумаченні положень ст. 366 КК і примітки ст. 358 КК, яке суперечить його точному змісту. Внаслідок цього вважає, що місцевим судом, із яким хибно погодився суд апеляційної інстанції, зроблено неправильний висновок про відсутність в діях ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК. Стверджує, що декларація, яку ОСОБА_10 подав до ЦНАП, є офіційним документом, про що, на його думку, правильно вказала Перша судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не розмежовуючи склади правопорушень, безпідставно визнав правильними висновки місцевого суду про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 366 КК особи, яка внесла неправдиві відомості до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, оскільки за ці дії передбачена адміністративна відповідальність за ст.96 Кодексу України про адміністративні правопорушення (даліКУпАП).
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалою від 15 липня 2020 року матеріали провадження за вказаною касаційною скаргою прокурора на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передала на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Ухвалу мотивовано тим, що у постанові від 12 листопада 2019 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду зазначила про те, що декларація, у підробленні та видачі якої обвинувачувався ОСОБА_10 , відповідає ознакам офіційного документа. Така декларація має встановлену Кабінетом Міністрів України форму, посвідчує факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, зокрема факт сплати замовником коштів пайової участі у повному обсязі. Декларація є документом, на підставі якого реєстратор приймає юридично значуще рішення - приймати об`єкт в експлуатацію чи ні. Реєстрація декларації Інспекцією ДАБК є моментом настання правового наслідку, оскільки саме з цього моменту об`єкт будівництва вважається прийнятим в експлуатацію, що у свою чергу є підставою для оформлення права власності на цей об`єкт.
Однак колегія суддів Третьої судової палати вважала за необхідне відступити від указаних висновків, зазначивши, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації не є офіційним документом у розумінні закону України про кримінальну відповідальність. Наведення у ній недостовірних даних тягне юридичну відповідальність на підставі ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність заправопорушення у сфері містобудівної діяльності» №208/94-ВР від 14 жовтня 1994 року та/або ст. 96 КУпАП. Колегія суддів звернула увагу, що відповідно допостанови Кабінету Міністрів України «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» № 461 від 13квітня 2011 року, якою затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (далі Порядок), передбачає процедури попередньої та наступної перевірок повноти іправильності заповнення декларації. Зокрема, згідно з п. 18 Порядку орган ДАБК протягом 10робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, вказаної у ній, дореєстру. Натомість у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог, орган ДАБК повертає її замовнику (його уповноваженій особі) успосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації (п. 19 Порядку). А в разі виявлення органом ДАБК в декларації недостовірних даних після її реєстрації згідноз п. 22 Порядку існує процедура їх уточнення і внесення відповідних змін довідповідного реєстру, а в деяких випадках це має наслідком скасування реєстрації такої декларації. Таким чином, на думку колегії, сам по собі факт заповнення і подання декларації не спричиняє та не здатне спричинити наслідки правового характеру в розумінні примітки до ст. 358 КК, оскільки її може бути повернуто замовнику, тоді як здатність спричинити наслідки правового характеру для декларації про готовність об`єкта до експлуатації законодавством пов`язується не з фактом її подання в межах відповідної адміністративної процедури, а фактом її реєстрації відповідним органом. Отже, до моменту реєстрації в установленому законом порядку декларація про готовність об`єкта до експлуатації не має всіх ознак офіційного документа в розумінні статей 358 чи 366 КК.
З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду даного кримінального провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_12 , який діє в інтересах ОСОБА_10 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо підзахисного без зміни. Також просить розглянути кримінальне провадження в суді касаційній інстанції за відсутності сторони захисту.
Представник потерпілого Чернівецької міської ради ОСОБА_13 заявив про можливість розгляду провадження без його участі.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_9 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Положеннями ч. 1 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 вказаної статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Беручи до уваги те, що прокурор не оскаржував вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції у частині виправдання ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 364-1 КК, керуючись вимогами ст. 433 КПК, об`єднана палата Верховного Суду не перевіряє законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Разом із тим, надаючи оцінку доводам касаційної скарги прокурора щодо необхідності скасування ухвали апеляційного суду у зв`язку з незастосуванням щодо ОСОБА_10 положень ч. 1 ст. 366 КК, об`єднана палата Верховного Суду виходить з наступного.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_10 обвинувачувався у видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа та внесенні до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК (у редакції Закону №1261-VІІ від 13 травня 2014 року).
Так, предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 КК, є офіційний документ.
У примітці до ст.358 КК визначено, що під офіційним документом у цій статті тастаттях 357і366цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Невідповідність документа хоча б одному з наведених нижче критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.
Передусім офіційний документ як предмет злочину має відповідати такими ознакам: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності.
Одночасно правозастосування це владна діяльність компетентних органів та посадових осіб з підготовки і прийняття індивідуального юридичного рішення в юридичній справі на основіюридичнихфактів і конкретних правових норм. Також поняття правозастосування можна визначити як управлінську діяльність органів державної влади, зокрема їх посадових осіб, а також уповноважених державою суб`єктів з винесення конкретно-індивідуальних приписів, якими на одних учасників правовідносин покладаються обов`язки, а іншимнадаються права.
З матеріалів провадження вбачається, що декларація, у підробленні та видачі якої обвинувачувався ОСОБА_10 як службова особа, відповідає ознакам офіційного документа, виходячи з наступного.
Так, суд першої інстанції дослідивши докази, надані стороною обвинувачення, які детально наведені у вироку, дійшов висновку, що ОСОБА_10 станом на момент подачі ним декларації був службовою особою юридичної особи приватного права, мав повноваження представляти інтереси ЖБТ.
ОСОБА_10 підписав і завірив печаткою ЖБТ декларацію, заповнену за формою, затвердженою Порядком. Цією декларацією було посвідчено готовність до експлуатації об`єкта будівництва, що належить до І-ІІІ категорії складності, багатоквартирного житлового будинку із підземним паркінгом на АДРЕСА_2 , у тому числі факт повної сплати ЖБТ як замовником коштів пайової участі розвитку інфраструктури м.Чернівців.
Відповідно до п. 3 Порядку (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №880 від 21 жовтня 2015 року) прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
Тобто цей документ (декларація) був доказом готовності до експлуатації об`єкта будівництва. Подання цього документу стало приводом для реалізації Інспекцією ДАБК Чернівецької міської ради однієї з своїх функцій здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, а також підставою для вирішення питання про прийняття юридично значущого рішення реєстрації декларації, тобто засвідчення прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, що у свою чергу є необхідною умовою для оформлення права власності на новозбудований об`єкт будівництва та вчинення інших дій, направлених на його функціонування. Одночасно недотримання вимог законодавства щодо повноти та достовірності наведених у декларації даних зумовлює наслідки правового характеру, у тому числі притягнення особи до юридичної відповідальності.
З огляду на викладене, складена в установленому порядку декларація мала юридичне значення для того органу, якому вона подавалася (Інспекція ДАБК Чернівецької міської ради), породила права та обов`язки для цього органу і замовника (ЖБТ).
За таких обставин, декларація є офіційним документом, а протилежний висновок судів першої та апеляційної інстанцій є помилковим.
Разом з тим, апеляційний суд правильно погодився з твердженням місцевого суду про те, що наведення недостовірних відомостей у декларації є адміністративним правопорушенням.
Так, у ч. 1 ст. 8 Конституції Українивстановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року). Принцип правової визначеності означає, що "обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від N 17-рп/201029 червня 2010 року).
При цьому дотримання вимоги ясності і недвозначності норм, які встановлюють кримінальну відповідальність, є особливо важливим з огляду на специфіку кримінального закону та наслідки притягнення до кримінальної відповідальності, адже притягнення до такого виду юридичної відповідальності пов`язане з можливими істотними обмеженнями прав і свобод людини (перше реченняабзацу сьомогопункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2019 від 26 лютого 2019 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkovv. Ukraine, заява № 21722/11, пункт 170) вказано, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Одночасно ч. 3 ст. 3 КК передбачає, що кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки вказаним Кодексом.
Тоді як ч. 2 ст. 9 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, кримінальні правопорушення відрізняються від адміністративних правопорушень, окрім іншого, за різним ступенем суспільної небезпечності, які відповідно слугують підставою для вирішення питання про притягнення особи до одного з цих видів юридичної відповідальності.
Криміналізація конкретного вчинку людини можлива за умови, якщо це відповідає, зокрема, сукупності таких критеріїв: значна (суттєва) суспільна небезпека діяння; поширення аналогічних діянь у суспільстві; неефективність інших галузевих правових засобів впливу на зазначені діяння; неможливість успішної боротьби з діянням менш репресивними методами.
Притягнення особи як до кримінальної, так і адміністративної відповідальності можливе лише у прямо передбачених законом випадках, враховуючи вимоги п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України та проголошені статтями 3, 8 Основного Закону України принципи гуманізму та верховенства права, а при наявності будь-яких сумнівів щодо тлумачення та застосування норм права, ці сумніви мають вирішуватися на користь людини.
При цьому відповідно до ч.10 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17лютого 2011 рокузамовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Одночасно Законом України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» №208/94-ВР від 14 жовтня 1994 року передбачено, що вчинення суб`єктами містобудування правопорушень у сфері містобудівної діяльності тягне за собою відповідальність, передбачену цим та іншими законами України. Цим Законом також визначено, що, суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за правопорушення, зокрема і за наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації чи в акті готовності об`єкта до експлуатації.
Окрім того, ст. 96 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва, у тому числі за наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації, вчинені щодо певних видів об`єктів будівництва.
За таких обставин, при вирішенні питання про кваліфікацію відповідного протиправного діяння з огляду на ознаки предмета правопорушення з урахуванням принципу правової визначеності слід дійти висновку, що наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації за наведених у вироку обставин свідчить про відсутність в діях ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, і наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.13 ст. 96 КУпАП (у редакції Закону України №320-VІІІ від 09 квітня 2015 року).
Таким чином, є необґрунтованими твердження прокурора про те, що в цьому провадженні неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та не застосовано ч. 1 ст.366 КК.
Враховуючи наведене, об`єднана палата вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.
Висновок:
Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить доІ-ІІІ категорії складності, яка складена, видана чи посвідчена відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами є офіційним документом.
Наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації містить склад адміністративного правопорушення за умови, якщо в діянні особи є всі елементи його складу, передбачені ч.13 ст. 96 КУпАП (у редакції Закону України №320-VІІІ від 09 квітня 2015 року).
Керуючись статтями 433, 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 26 лютого 2020 року щодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7
