ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 лютого 2020 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2
ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
та сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
представника потерпілого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №42017260000000215 від 16 червня 2017 року відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Грудки, Камінь-Каширського району, Волинської області, мешканця АДРЕСА_1 , із вищою освітою, доцента кафедри хірургії ВДНЗУ «Буковинський державний медичний університет», голови обслуговуючого кооперативу житлово-будівельного товариства «ЖБТ-75», одруженого, має на утриманні 2-х дітей, раніше не судимого, -
У С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції.
На вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 жовтня 2018 року прокурор Чернівецької місцевої прокуратури ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу.
ЄУНСС №727/5768/18 Головуючий в І інстанції: ОСОБА_10
Категорія ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 364-1 КК України
КП №11-кп/822/18/20 Суддя - доповідач: ОСОБА_1 .
Цим вироком ОСОБА_7 - визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 366 КК України, ч.2 ст. 364-1 КК України та виправдано.
Судові витрати за проведення експертиз в сумі 4004,00 грн. віднесено на рахунок держави.
Доводи особи,яка подалаапеляційну скаргу.
Прокурор, в своїй апеляційній скарзі, вважає, що вирок суду в цьому кримінальному провадженні підлягає скасуванню у зв`язку із: невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність; неповнотою судового розгляду.
Стверджує, що вказаний вирок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки не підтверджується дослідженими судом безпосередньо показаннями зазначених у вироку свідків. Посилається на те, що у вироку не зазначені підстави з яких виправдано ОСОБА_7 , передбачені ч.1 ст. 373 КПК України.
Суд невірно витлумачив покази свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з яких вбачається, що саме ОСОБА_7 в Декларації про готовність до експлуатації об`єкта зазначив, що кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури сплачено в сумі 1414817,12 грн., сплативши фактично тільки 1000 грн..
Також вказує на те, що обвинувачення за ст. 366 КК України пред`явлено не сторонній особі, яка немає жодного відношення до Декларації, а службовій особі замовника об`єкта будівництва, яка мала право підписувати і власне підписала даний документ, і яка згідно закону несе відповідальність за повноту і достовірність даних, зазначених у цьому документі (п.19 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою КМУ №461 від 13.04.11). Незнання законів, відповідно до ст. 68 Конституції України, не звільняє від юридичної відповідальності. Факт підписання Декларації саме ОСОБА_7 підтверджується висновком почеркознавчої експертизи №78-К від 19.01.2018 р., таким чином обвинувачення ОСОБА_7 за ст. 366 КК України є обґрунтованим.
Вважає, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_7 Чернівецькій міській раді було спричинено тяжкі наслідки у вигляді недоотримання нею коштів пайової участі в сумі 1414817,12 грн.. Вказані наслідки спричинені не самим підробленням Декларації (внесенням завідомо неправдивих відомостей до неї), а внаслідок використання вказаного офіційного завідомо неправдивого документа - подачею його для реєстрації, а відтак через такі дії має бути правова кваліфікація за ч.1 ст. 366 КК України.
Стороною обвинувачення були надано достатньо непрямих доказів, оцінювання яких у сукупності дає підстави стверджувати що саме ОСОБА_7 вніс до Декларації інформацію про сплату коштів пайової участі в повному обсязі.
Також обвинувачення стверджує, що на день подачі Декларації (16.09.2016 року) ОСОБА_7 являвся особою, належним чином уповноваженою на заповнення, підписання та подачу її для реєстрації.
Не погоджується прокурор і з висновком суду першої інстанції, що за вказані дії ОСОБА_15 мав би нести відповідальність за ст. 96 КУпАП, т.я. суд неправильно тлумачить ст. 366 КК щодо розмежування відповідальності передбаченою цією статтею та адміністративною відповідальністю.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що із змісту рішення суду першої інстанції не можливо дійти однозначного висновку щодо підстави винесення судом виправдувального вироку. Зокрема, такі підстави чітко передбачені ч.1 ст. 373 КПК України. Однак, ані в описовій, ані в резолютивній частині рішення не зазначається підстава винесення виправдувального вироку. Тобто ключовий висновок суду першої інстанції про необхідність виправдати ОСОБА_7 є по суті необґрунтованим, оскільки суд не зазначив конкретної підстави (об`єктивно з`ясованих обставин) для виправдання обвинуваченого, що суперечить вимогам ст. 370 КПК України.
Захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав заперечення на апеляційну скаргу сторони обвинувачення, в якій зазначив, що доводи наведені в скарзі прокурора є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України й задоволенню не підлягають.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, будучи службовою особою юридичної особи приватного права, а саме займаючи посаду голови обслуговуючого кооперативу житлово-будівельного товариства «ЖБТ-75» (далі ЖБТ), заздалегідь усвідомлюючи те, що ЖБТ не має фінансової спроможності сплатити кошти пайової участі у розвитку інфраструктури м. Чернівців, та водночас розуміючи, що без сплати вказаних коштів об`єкт будівництва, замовником якого є ЖБТ, а саме багатоквартирний житловий будинок з підземним паркінгом на АДРЕСА_2 не може бути прийнятим в експлуатацію, 16 вересня 2016 року уклав із Чернівецькою міською радою договір №774 про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців (далі договір № 774), відповідно до якого, ЖБТ зобов`язано було сплатити кошти пайового внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Чернівці в сумі 1415817,12 грн..
Того ж дня ОСОБА_7 , заздалегідь усвідомлюючи вимоги п.4.2 договору №774 щодо необхідності сплати пайового внеску в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, а також розуміючи необхідність зазначення у декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності (далі декларація), реквізитів документів, що підтверджують сплату коштів пайової участі, з метою отримання формального номера платіжного доручення, який в подальшому можна було б зазначити в декларації, сплатив від імені ЖБТ на виконання договору №774 кошти в сумі 1000 грн..
Надалі ОСОБА_7 , зловживаючи своїми повноваженнями, діючи умисно, всупереч інтересам ЖБТ, з метою одержання неправомірної вигоди у вигляді уникнення витрат на пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців та якнайшвидшої здачі в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. Рівненська 12-А, заздалегідь усвідомлюючи, що на виконання договору №774 ЖБТ сплачено лише 1000 грн., використав підроблений ним офіційний документ, а саме особисто подав до Центру надання адміністративних послуг (далі ЦНАП) для подальшої реєстрації в Інспекції ДАБК Чернівецької міської ради підписану ним особисто та завірену печаткою ЖБТ декларацію, в п.22 якої зазначено, що кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору №774 з Чернівецькою міською радою сплачено в повному обсязі, на підтвердження чого було зазначено номер платіжного доручення.
20 вересня 2016 року декларацію було зареєстровано в Інспекції ДАБК Чернівецької міської ради та тим самим прийнято в експлуатацію зазначений багатоквартирний житловий будинок з підземним паркінгом.
Своїми неправомірними діями ОСОБА_7 завдав територіальній громаді м. Чернівців істотної шкоди у вигляді недоодержання бюджетом розвитку м. Чернівців коштів пайової участі у розвитку інфраструктури цього міста в сумі 1414817,12 грн., що згідно з п.4 Примітки до ст. 364 КК України є тяжкими наслідками.
За результатами судового розгляду не доведено, що ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 364-1 КК України, а саме: службове підроблення, видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, внесення до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей та умисне з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, що завдало істотної шкоди громадським інтересам та спричинило тяжкі наслідки та по суду ОСОБА_7 виправдано за недоведеністю.
Позиції учасників апеляційного провадження в судових дебатах.
Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги в частині доведеності вини ОСОБА_7 .. Вважає, що у справі є достатньо непрямих доказів, оцінювання яких у сукупності дає підстави стверджувати що саме ОСОБА_7 вніс до Декларації інформацію про сплату коштів пайової участі в повному обсязі, а відтак в його діях є склад правопорушення передбачений ст. 366 ч.1 КК України, у зв`язку з доведеністю вини останнього. Просить скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий вирок яким визнати ОСОБА_7 винним за ч.1 ст. 366 КК України та звільнити його від кримінального покарання на підставі ст. 49, 74 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 просив суд залишити вирок суду першої інстанції без змін.
Захисник ОСОБА_8 вважав, що обвинуваченням навіть в апеляційній інстанції не доведена вина його підзахисного, а тому висновки суду першої інстанції є законними і вмотивованими. Просив вирок суду залишити без змін.
Представник потерпілого ОСОБА_9 підтримав думку прокурора.
Мотиви суду при постановлені рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, промови учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального проводження (шляхом допиту свідків дослідження письмових доказів по справі) та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно зі ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів перевіривши, в межах апеляційної скарги, матеріали даного кримінального провадження вважає, що суд першої інстанції під час судового розгляду в повній мірі дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального Закону та Конвенції.
Об`єктивна сторона злочину, яка ставиться у провину ОСОБА_7 характеризується вчиненням службовою особою однієї з передбачених у диспозиції до ч.1 ст. 366 КК України дій, а саме: складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.
Органом досудового слідства ОСОБА_7 обвинувачувався у видачі завідомо неправдивого офіційного документу та внесені до офіційного документу завідомо неправдивих відомостей, будучи службовою особою.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що жодним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері містобудівної діяльності, не передбачена кримінальна відповідальність за наведення недостовірних даних у декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, що підтверджує факт неможливості підроблення останньої у формі внесення до неї недостовірних даний на момент заповнення і за це не може наступати відповідальність згідно ст. 366 КК України.
Дослідивши письмові докази по справі, на яких наполягав прокурор в апеляційній інстанції, а саме:
-декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до 1-Ш категорії складності (т. а.п. 65-76), зокрема п.22. Рух коштів ЖБТ-75 від 16.09.2016 року (т.1 а.п.94);
-висновок судово-почеркознавчої експертизи №78-К від 19.01.2018 року ( т.1 а.п.97-100);
-копію договору №774 від 16.09.2016 року про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців (а.п.158,159 т.1);
-копію заяви ОСОБА_7 від 12.09.2016 року на ім`я директора департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, про зменшення та відтермінування сплати пайової участі ЖБТ-75 (т.1 а.п.161);
-лист інспекції Державного Архітектурно-Будівельного контролю Чернівецької міськради від 23.08.2016 року, яким повернуто ЖБТ-75 декларацію (т.1 а.п.179) суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до диспозиції статті 366 КК України, винні дії особи (серед інших) полягають у видачі нею завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до офіційного документу неправдивих відомостей. Згідно обвинувального акту ОСОБА_7 обвинувачується саме у внесенні їх у документ та видачі такого документа. Разом із цим, дослідивши надані докази, суд вважає, що органом досудового слідства не встановлено, що офіційний документ був виданий з прямим умислом будь-якій зацікавленій фізичній чи юридичній особі. Органом досудового слідства також не встановлені мотиви таких дій обвинуваченого, що унеможливлює кваліфікацію дій обвинуваченого за ст. 366 КК України.
Відповідно до приписів ч.2 ст.17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Положення ч.4 цієї норми, а також положення ст. 62 Конституції України, яка є нормою прямої дії, вказують на те, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка цілком або частково не відповідає дійсності, до справжнього офіційного документа. Отже, у всіх цих ситуаціях зміст справжнього документа змінюється лише частково - частина відомостей в ньому відповідає дійсності, а частина має неправдивий характер. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.
Крім того, внесення у офіційні документи завідомо неправдивих відомостей передбачає внесення у дійсний офіційний документ даних, що не відповідають дійсності повністю або частково.
З оглянутої в апеляційному суді декларації і після пояснень ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 установлено, що підсудний в декларації не вказував неправдивих даних, а навпаки вказав на номер платіжного доручення та договір, який був укладений з Міськрадою за №774 від 16.09.2016 року.Тобто сторона обвинувачення не надала жодного доказу наявності суб`єктивної сторони вчиненого правопорушення за ст. 366 ч.1 КК України, а саме умислу в діях ОСОБА_7 .
Згідно постановиКабінету МіністрівУкраїни №461від 13.04.2011року про«Питання прийняттяв експлуатаціюзакінчених будівництвомоб`єктів» вп. 4. Визначено, що Надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначенимистаттею 7Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, а п.18.вазує, що орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру.
Отже,сама пособі деклараціяне тягнецивільно-правовихнаслідків,а висновоксуду першоїінстанції проте,що увказаному випадкуможлива лишеадміністративна відповідальністьповністю узгоджуютьсяз дослідженими і оціненими доказами по справі. Тому сформульоване обвинувачення не знайшло свого безспірного підтвердження у судовому засіданні для того, щоб вважати доведеним поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення за ч.1 ст. 366 КК України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.
Згідно ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Також згідно з практикою Європейського суду (справа Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що сам прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.
Згідно з ч.1, 2 та ч.6 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Крім того, саме на них ч.2 ст. 9 КПК України покладає обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
При цьому завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Стаття 62 Конституції України передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Вказане встановлено і в ст. 17 КПК України.
Згідно з ч.1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, форма вини, мотив і мета вчинення злочину, покладається на слідчого, прокурора і лише в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Виходячи із змісту положень ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 1950) та ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється при умові, коли в ході судового розгляду винність особи у вчиненні злочину доведена об`єктивними доказами, одержаними законним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться не на її користь.
При вирішенні питання про винність чи невинність підсудного обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
Колегія суддів враховує, що усталена практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» - п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЕСПЛ від 14.08.2008 року у справі «Кобець проти України» - п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п. 86, «Яллох проти Німеччини»). У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 р. та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 p., «Бочаров проти України» Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Вказані вимоги закону районним судом при постановлені вироку щодо ОСОБА_7 виконані в повному об`ємі.
Місцевий суд вірно встановив фактичні обставини по справі на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів по справіі прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність, що в діях ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.
При цьому суд у своєму вироку проаналізував кожен доказ, на який орган обвинувачення посилався у обвинувальному акті і дав їм належну оцінку з точки зору відносності, допустимості та достатності.
Провівши часткове дослідження доказів по вказаному кримінальному провадженню за клопотанням учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, а вина ОСОБА_7 в скоєнні інкримінованого злочину за ч.1 ст.366 КК України не знайшла свого підтвердження.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376 ч.2, 404, 405, 407, 418, 419, 426 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора Чернівецької місцевої прокуратури ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Вирок Шевченківськогорайонного судум.Чернівці від12жовтня 2018року щодо ОСОБА_7 , якого визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 366 КК України, ч.2 ст. 364-1 КК України та виправдано без змін.
Ухвала апеляційногосуду набираєзаконної силиз моментуїї проголошенняпроте можебути оскарженадо Касаційногокримінального судуу складіВерховного судпротягом трьохмісяців змоменту їїпроголошення.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Судді: ОСОБА_2
ОСОБА_3