611/442/20
2/612/13/21
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 лютого 2021 року смт Близнюки
Близнюківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді Лобановської С.М.
за участю секретаря Шевченко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Близнюки Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Барвінківська» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, індексації, компенсації і моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до СТОВ Агрофірма «Барвінківська», в якому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 131853,10 грн. за період із 01 вересня 2017 року по 01 червня 2020 року, тобто тридцять три місяці, а також індексацію на заробітну плату у сумі - 62975,72 грн. та компенсацію за затримку виплати заробітної плати, яка становить - 196035,22 грн., а також компенсацію за невикористані відпустки - 21588,8 грн., а разом - 412452,84 грн., а також стягнути з відповідача моральну шкоду розмірі 50000 грн., а всього - 462452,84 грн.
В обґрунтування посилається на те, що Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, його позов до відповідачів СТОВ АФ «Барвінківська», Головного управління Держпраці у Харківській області, треті особи: СТОВ АФ «Подолівська», Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України у Барвінківському районі Харківської області, про поновлення на роботі, оскарження рішення комісії (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії), що стався на виробництві та встановлення факту нещасного випадку на виробництві за формою Н-1 і зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, задоволено частково.
Поновлено його на посаді тракториста-машиніста СТОВ АФ «Барвінківська». Скасовано акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку від 11 квітня 2014 року. Зобов`язано відповідачів виконати вимоги «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 30.11.2011. Стягнуто із СТОВ АФ «Барвінківська» Барвінківського району Харківської області заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто із 27.03.2014 по час розгляду справи судом у розмірі 135812,96 грн. та 32360,27 грн. суми індексації, а також 79581,39 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та витрати на правову допомогу у розмірі 7684,47 грн., 20000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди,а всього - 267754,62 грн.
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2018 року апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Барвінківська» на вказане рішення залишена без задоволення, а рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Барвінківська» на вказане рішення залишено без задоволення, а рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2018 року залишено без змін.
Вказуючи на те, що до цього часу Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року в частині поновлення його на роботі відповідачем не виконане і як наслідок, заробітна плата за період із 01.09.2017 по 01.06.2020, тобто за 33 місяці, не виплачена, чим порушені його права, позивач просить позов задовольнити.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, обґрунтовуючи доводами, викладеним и в позовній заяві..
Представник відповідача, СТОВ Агрофірма «Барвінківська» - адвокат Шпаковський Д.І., в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та вказав, що відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві доводами, позивачем не доведено жодного зі своїх тверджень належними засобами доказування, про що він зазначив у відзиві на позовну заяву, а тому вважає, що вказаний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Вислухавши доводи сторін, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, які є належними, допустимими і достовірними у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Судом встановлено, що Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року, позов ОСОБА_1 до СТОВ АФ «Барвінківська», Головного управління Держпраці у Харківській області, треті особи: СТОВ АФ «Подолівська», Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України у Барвінківському районі Харківської області, про поновлення на роботі, оскарження рішення комісії (спеціального) розслідування нещасного випадку (аварії), що стався на виробництві та встановлення факту нещасного випадку на виробництві за формою Н-1 і зобов`язання вчинити певні дії, а також стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, задоволено частково.
-поновлено ОСОБА_1 на посаді тракториста-машиніста СТОВ АФ «Барвінківська;
-скасовано акт проведення спеціального розслідування нещасного випадку від 11 квітня 2014 року;
-зобов`язано відповідачів виконати вимоги «Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 30.11.2011;
-стягнуто із СТОВ АФ «Барвінківська» Барвінківського району Харківської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто із 27.03.2014 по час розгляду справи судом у розмірі 135812,96 грн. та 32360,27 грн. суми індексації, а також 79581,39 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та витрати на правову допомогу у розмірі 7684,47 грн., 20000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди,а всього - 267754,62 грн. (а.с. 6-18)
Постановою Апеляційного суду Харківської області від 24 січня 2018 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2020 року, вищевказане рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року залишено без змін. (а.с. 19-35)
В позовній заяві позивач вказує, що рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року його поновлено на посаді тракториста-машиніста СТОВ АФ «Барвінківська» та стягнуто із СТОВ АФ «Барвінківська» Барвінківського району Харківської області заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто із 27.03.2014 до 01.09.2017.
Однак, до цього часу Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року в частині поновлення його на роботі відповідачем не виконане і як наслідок, заробітна плата за період із 01.09.2017 по 01.06.2020 року, тобто за 33 місяці, не виплачена, чим порушені його права.
З долученої до матеріалів справи копії трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 01.02.1982 на ім`я ОСОБА_1 , оригінал якої оглянутий в судовому засіданні, судом встановлено, що на час звернення до суду із цим позовом та на даний час вказане рішення суду в частині поновлення позивача на роботі не виконане і не з вини позивача. Будь-яких доказів на спростування цього відповідачем не надано.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 положенням ст.233 КЗпП надане додаткове офіційне тлумачення, відповідно до якого у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Згідно п.п. 21,22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100.
Відповідно до п.1 цього Порядку він застосовується у випадках вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.
Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Як передбачено Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.05.2013 № 708/0/4-13 індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України N9 від 06.11.92 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.
В той же час рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року встановлено, що згідно акту приймання-передачі виконаної роботи від 15.03.2014 року за період із 12 по 15 березня 2014 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 475 грн.98 коп.
Розраховуючи кількість робочих днів вимушеного прогулу за які відповідач повинен сплатити позивачу заробітну плату суд зазначає наступне.
Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 року стягнуто з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27 березня 2014 року по 18 жовтня 2017 року (так зазначено в резолютивній частині). Однак з розрахунків, проведених в мотивувальній частині вказаного рішення вбачається, що розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу, індексацію на заробітню плату та компенсацію за затримку виплати заробітної плати, проведені позивачу ОСОБА_1 з березня 2014 року по серпень 2017 року, включно. Вказане також підтверджено позивачем у судовому засіданні. В позовній заяві, яка на даний час розглядається судом, позивач просить стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, індексацію на заробітну плату та компенсацію за затримку виплати заробітної плати з 01 вересня 2017 року по 01 червня 2020 року.
Таким чином суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, як таких, що ґрунтуються на законі.
Посилання представника відповідача на ту обставину, що заробітна плата за час вимушеного прогулу стягнута рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 20 листопада 2017 з відповідача на користь позивача за період з 27 березня 2014 року по 18 жовтня 2017 року, суд відхиляє, оскільки вони спростовуються розрахунками періоду вимушеного прогулу (з березня 2014 року по серпень 2017 року), проведеними в мотивувальній частині цього рішення та поясненнями позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні.
Згідно Листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 « Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів склала відповідно у вересні-21, жовтні-21, листопаді-22 та грудні-21.
Таким чином за 2017 рік кількість робочих днів вимушеного прогулу з 01 вересня 2017 року склала 85, за які відповідач повинен сплатити заробітну плату у розмірі 475,98:3 х 85 = 13486,10 грн. (475,98:3 х21 = 3331,86 грн за вересень; 475,98:3 х21 = 3331,86 грн за жовтень; 475,98:3 х22 = 3490,52
грн за листопад; 475,98:3 х21 = 3331,86 грн. за грудень).
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 3723 гривні.
Таким чином, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу на рівні зазначеної вище норми, тобто не менше ніж 3723 гривні за кожен із дванадцяти місяців 2018 року (3723,00х12=44676,00 грн).
Крім того, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено з 1 січня мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4173,00 гривні.
Отже, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу на рівні зазначеної вище норми, тобто не менше ніж 4173 гривні за кожен із дванадцяти місяців 2019 року (4173,00х12=50076,00 грн).
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік установлено з 1 січня мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4723 гривні.
Таким чином, відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу на рівні зазначеної вище норми, тобто не менше ніж 4723 за кожен із п`яти місяців 2020 року (4723,00х5=23615,00грн).
Загальна сума нарахування та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу за період із 01 вересня 2017 до 01 червня 2020 року, тобто за тридцять три місяці становить - 131853,10 грн.
Як визначено ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації серед іншого підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно п.1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078, цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 2 вказаної вище Постанови передбачено, що індексації серед іншого підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Результат розрахунку індексації:
Періодіндекс. Інфляціїпрожитковий мінімумСума індексаціївересень 201710216841717,68жовтень 2017101.216841704,20листопад 2017100.916841699,15грудень 201710117621779,62січень 2018101.517621783,14лютий 2018100.917621777,85березень 2018101.117621781,38квітень 2018100.817621776,09травень 201810017621762,00червень 201810017621762,00липень 201899.318411828,11серпень 201810018411841,00вересень 2018101.918411875,97жовтень 2018101.718411872,29листопад 2018101.418411866,77грудень 2018101.819211955,57січень 201910119211940,21лютий 2019100.519211930,60березень 2019100.919211938,28квітень 201910119211940,21травень 2019100.719211934,44червень 201999.519211911,39липень 201999.420071994,95серпень 201999.720072000,97вересень 2019100.720072021,04жовтень 2019100.720072021,04листопад 2019100.120072009,00грудень 201999.820072002,96січень 2020100.221022106,20лютий 202099.721022095,69березень 2020100.821022118,81квітень 2020100.821022118,81травень 2020100.321022108,302Всього 62975,72
Отже, за тридцять три місяці вимушеного прогулу СТОВ АФ «Барвінківська» повинно нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату з індексацією у розмірі 131853,10+62975,72=194828,82 грн.
Згідно статей 115 КЗпП України та 24 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний здійснювати виплату заробітної плати найманим працівникам регулярно в робочі дні у строки, установлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, з обов`язковим дотриманням таких вимог: по-перше, не рідше 2-х разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів; по-друге, не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Якщо виплата заробітної плати проводиться на один і більше календарних місяців, то відповідно до статей 34 Закону України «Про оплату праці» та 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» роботодавець зобов`язаний нарахувати та виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати.
Крім того, статтями 1 та 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата.
Згідно ст. 3 згаданого вище Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата.
Отже, неотримана з вини власника заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу, тобто за період із вересня 2017 року до червня 2020 року, підлягає нарахуванню із застосуванням положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню за таблицею:
Періодінд. Індексаціїсума нарахованої,але не виплаченої зарплатисума компенсаціївересень 20171023331,86+1717.68=5048.865149,83жовтень 2017101.23331,86+1704.20=5036.065096,49листопад 2017100.93490,52+1699.15=5189.625236,32грудень 20171013331,86+1779.62=5111.485162,59січень 2018101.53723+1783.14=5506.145588,73лютий 2018100.93723+1777.85=5500.855550,35березень 2018101.1 '3723+1781.38=5504.385564,92квітень 2018100.83723+1776.09=5499.095543,08травень 20181003723+1762=5485,005485,00червень 20181003723+1762=5485,005485,00липень 201899.33723+1828.11=5551.115512,25серпень 20181003723+1841=5564,005564,00вересень 2018101.93723+1875.97=5598.975705,35жовтень 2018101.73723+1872.29=5595.295690,40листопад 2018101.43723+1866.77=5589.775668,02грудень 2018101.83723+1955.57=5678.575780,78січень 20191014173+1940.21=6113.216174,34лютий 2019100.54173+1930.60=6103.66134,11березень 2019100.94173+1938.28=6111.286166,28квітень 20191014173+1940.21=6113.216174,34травень 2019100.74173+1934.44=6107.446150,19червень 201999.54173+1911.39=6084.396053,96липень 201999.44173+1994.95=6167.956130,94серпень 201999.74173+2000.97=6173.976155,44вересень 2019100.74173+2021.04=6194.046237,39жовтень 2019100.74173+2021.04=6194.046237,39листопад 2019100.14173+2009=6182,006188,18грудень 201999.84173+2002.96=6175.966163,6січень 2020100.24723+2106.20=6829.26842,85лютий 202099.74723+2095.69=6818.696798,23березень 2020100.84723+2118.81=6841.816896,54квітень 2020100.84723+2118.81=6841.816896,54 травень 2020 100.34723+2108.30=6831.36851,79 Всього 196035,22
Відповідачем у судовому засіданні вказані розрахунки, надані позивачем, не спростовані, контррозрахунок не надавався. Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористані відпустки, суд зазначає наступне.
Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Право на відпустки забезпечується:
- гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;
- забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлено види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка ; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
За частиною 1 ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 82 КЗпП України і ст.9 Закону України «Про відпустки» час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалось місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
Таким чином, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати щорічну основну відпустку за весь час вимушеного прогулу. При цьому її тривалість визначається з дати поновлення на роботі і до кінця робочого року.
Згідно ст.ст. 74-84 КЗпП України, громадянам, які працюють за трудовим договором надаються щорічні відпустки, а у разі звільнення їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.
Листом Міністерства соціальної політики України від 07 грудня 2016 року № 731/13/116-16 роз`яснено, що відповідно до статті 2 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон) право на відпустки забезпечується забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Таким чином, аналізуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористані відпустки не ґрунтується на законі, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості надання компенсації за невикористану відпустку повної тривалості, в зв`язку з чим задоволенню не підлягають.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Крім того, суд зауважує, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.
Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги в цій частині, позивач зазначив, що незаконні дії відповідача , що полягають у порушенні його трудових прав, в тому числі і невиплати належних йому грошових сум вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, до втрати можливості на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг житло та лікування, а також завдали позивачу принижень честі, гідності, моральних переживань, страждань, викликавши погіршення і без того травмованого здоров`я, тобто моральної шкоди. При цьому позивач справедливо пов`язує завдання моральної шкоди саме з порушення своїх трудових прав АФ «Барвінківська.
За таких обставин суд вважає, що ОСОБА_1 дійсно зазнав душевних моральних страждань але належним доказами не довів заявлений розмір шкоди, яка підлягає стягненню із відповідача - 50000 гривень. Враховуються вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що стягненню із АФ «Барвінківська» підлягає моральна шкода у розмірі 10000 гривень.
Згідно ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (86,68%).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265, 354, 355, 430 ЦПК України, ст.ст. 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 1, 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», п.1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 суд,
в и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Барвінківська», про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, індексації, компенсації і моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Барвінківська (64701, вул. Скрипника, буд. № 6, м. Барвінкове, Харківська область, ідентифікаційний код 38072129), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заробітну плату за час вимушеного прогулу із 01 вересня 2017 року по 01 червня 2020 року у розмірі 131853 грн. 10 коп., індексацію на заробітну плату у розмірі 62975 грн. 72 коп. та компенсацію за затримку виплати заробітної плати в розмірі 196035 грн. 22 коп., моральну шкоду у розмірі 10000 грн. 00 коп., а всього 400864 (чотириста тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 04 (чотири) коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення виплати заробітної плати за один місяць.
Стягнути із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Барвінківська (64701, вул. Скрипника, буд. №6, м. Барвінкове, Харківська область, ідентифікаційний код 38072129) на користь держави судовий збір у сумі 4008 (чотири тисячі вісім) грн. 54 (п`ятдесят чотири) коп. (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Близнюківський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлено 03 лютого 2021 року.
Учасники справи:
Позивач.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Барвінківська», код ЄДРПОУ 38072129, юридична адреса: 64701, Харківська область, м. Барвінкове, вул. Скрипника, буд. 6.
Представник відповідача.
Шпаковський Денис Ігорович , свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5223 від 31.10.2018, адреса: 61058, м. Харків, вул. Сумська, буд. 49, оф. 5-24.
Суддя С.М. Лобановська
