Ухвала
01 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 950/758/20
провадження № 61-962ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 вересня 2020 року у складі судді Чхайла О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від
16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Собини О. І., Левченко Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивував тим, що постановою Лебединського районного суду Сумської області від 10 липня 2017 року задоволено його позов до секретаря Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області
Сюсюрченко О. В. про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Посилаючись на те, що діями посадової особи Будильської сільської ради порушено його право на інформацію чим завдано йому моральних страждань, у вигляді порушення усталеного способу життя, витрачання часу на відновлення своїх прав, вивчення юридичної літератури, відвідування судових засідань в місті Лебедин, що призвело до хвилювань та переживань, позивач просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 16 вересня
2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від
16 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 , у якій заявник просив рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 вересня 2020 року та постанову Сумськоого апеляційного суду від 16 грудня 2020 року скасувати, і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга містить посилання на те, що судові рішення підлягають касаційному оскарженню з підстав, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для заявника.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 5 000,00 грн, яка станом на 01 січня
2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00*100=227 000,00).
Ураховуючи наведене, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
За змістом пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Щодо доводів касаційної скарги про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для заявника
Наявність фундаментального значення розгляду цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, заявник обгрунтовував тим, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 15 серпня 2019 року у справі
№ 823/782/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 та від
01 вересня 2019 року у справі № 216/3521/16-ц.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у наведених заявником постановах Верховного Суду, а ухвалені з урахуванням інших фактичних обставин встановлених судами у кожній справі.
Щодо доводів заявника про те, що справа має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обгрунтування. Заявник не навів переконливих доводів та не надав відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має, для нього виняткове значення, а сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі не дає підстав для відкриття касаційного провадження у малозначній справі.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не обгрунтував наявності виключних обставин, які за положеннями ЦПК України могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» (рішення від 09 жовтня 2018 року «Азюковська проти України»).
Відповідно до Рекомендацій № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від
07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, відсутні підстави вважати, що розгляд справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для заявника, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 16 вересня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від
16 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області про відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак
